Вирок від 26 березня 2026 р. у справі №161/24457/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/24457/25

Провадження № 1-кп/161/150/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 27 березня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025030580002615 від 17.10.2025 про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки селища Міжгір`я Закарпатської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , з середньо-спеціальною освітою, одружена, має на утриманні двох малолітніх дітей – сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працює, раніше не судимої,

-у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

Так, ОСОБА_6 , 14 жовтня 2025 року о 12 год. 45 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Сім23», що за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лесі Українки, 67, діючи умисно, в умовах воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-XI від 24.02.2022, строк дії якого неодноразово подовжений в передбаченому законом порядку та який діяв на час вчинення кримінального правопорушення, керуючись корисливим мотивом та метою таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, таємно викрала, мобільний телефон марки «Sumsung», моделі «А35», вартість якого згідно висновку експерта № CE-19/103-25/14056-ТВ від 24.10.2025 року на момент вчинення злочину становила 7500 гривень, чим спричинила майнової шкоди потерпілій ОСОБА_9 на вказану суму.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 свою вину в інкримінованому їй злочині визнала повністю та показала, що дійсно 14 жовтня 2025 року о 12 год. 45 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Сім23», що за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Лесі Українки, 67 викрала у мобільний телефон марки «Sumsung», моделі «А35». Телефон мала намір подарувати власниці будинку, де проживала. У вчиненому щиро розкаялась та просила суд суворо її не карати, викрадений мобільний телефон повернула потерпілій.

Потерпіла ОСОБА_9 в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Будь-яких претензій морального чи матеріального характеру до обвинуваченої не має, оскільки майнову шкоду відшкодовано, шляхом повернення викраденого, щодо призначеного покарання покладалась на розсуд суду.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого, просив ОСОБА_6 суворо не карати, оскільки має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, тому просить призначити їй покарання із застосуванням ст. ст.69 та 75 КК України.

У судових дебатах прокурор просила призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із застосуванням ст.75 КК України

Суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження зміст обставин, викладених в обвинувальному акті, які ніким не оспорюються, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Аналізуючи викладені докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_6 , в судовому засіданні встановлена та підтверджена, а її умисні дії вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

Згідно із ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_6 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винної та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_6 , відповідно до ст.66 КК України, є щире каяття, оскільки така обставина підтверджена у судовому засіданні.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 , відповідно до ст.67 КК України, відсутні.

Обвинувачена ОСОБА_6 повністю визнала свою винуватість, раніше не судима, є особою молодого віку, одружена, має на утриманні двох малолітніх дітей віком 3 та 4 років, також має постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, відшкодувала потерпілій заподіяну матеріальну шкоду, шляхом повернення викраденого майна і запевнила у неприпустимості подібної поведінки у майбутньому. Потерпіла будь-яких претензій до обвинуваченої не має, на суворому покарані не наполягала.

Тому суд, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та інші, зазначені вище обставини справи, приходить до висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання та приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

На думку суду, обрана міра покарання, враховуючи конкретні обставини вчинення даного кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, є необхідною та достатньою для його виправлення, попередження вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень та відповідатиме вимогам ст. 50 КК України.

Згідно із ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами (обставиною), яка пом`якшує покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування ст.69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 листопада 2020 року в справі №370/2596/18 (провадження № 51-3884 км 20).

Суд врахував при визначенні міри покарання наявність пом`якшуючої покарання обставини – щире каяття, а також дані про особу обвинуваченої – її згоду на розгляд кримінального провадження у «спрощеному» порядку, перебування на її утриманні двох малолітніх дітей віком 3 та 4 роки, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, відсутність обтяжуючих покарання обставин, що надали підстави застосувати передбачене санкцією відповідної частини статті Закону покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк. Водночас під час судового розгляду не встановлено жодної обставини, яка б істотно знижувала ступінь тяжкості вчиненого злочину, з врахуванням особи винного. Тому суд переконаний у відсутності передбачених законом підстав для застосування статті 69 КК України.

Питання щодо речових доказів та арешту майна суд вирішує відповідно до положень ст.ст.100, 174 КПК України.

Судові витрати, згідно із ст. 124 КПК України, що підтверджені документально, покласти на обвинувачену.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110, 349, 366-368, 371, 374, 376, 395, 532 Кримінального процесуального кодексу України,

п о с т а н о в и в:

Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на обвинувачену ОСОБА_6 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн. 80 (вісімдесят) копійок витрат на проведення експертизи у кримінальному провадженні.

Арешт, накладений ухвалою Луцького міськрайонного суду від 23.10.2025 року (справа № 161/21841/25, провадження № 1-кс/161/6339/25) – скасувати.

Речові докази, а саме:

-мобільний телефон «Samsung», моделі А35, з наявними ЕМЕІ1: НОМЕР_1 ; ЕМЕІ2: НОМЕР_2 – повернути потерпілій;

-DVD диск, на якому знаходяться копії фрагментів відеозаписів з камер відеоспостереження магазину «Сім-23» – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду може бути оскаржений учасниками судового провадження до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1