Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №705/6021/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 705/6021/25

Провадження № 22-ц/821/612/26

категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Фетісової Т.Л., Новікова О.М.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

відповідач: ОСОБА_1

представник відповідача: адвокат Давидяк Юлія Олександрівна

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давидяк Юлії Олександрівни на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Душина О.В. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

02 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 05 листопада 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №953095282, за яким ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язалось надати кредит у розмірі 6000 гривень, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит зі сплатою відсотків, комісії. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу обумовлену суму кредитних коштів.

28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено Договір факторингу №28/1118-01. 31.12.2020 року Додатковою угодою №26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст у новій редакції. Відповідно до реєстру боржників №170 від 25.01.2022 до Договору факторингу №28/1118-01 до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №953095282.

20.10.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №27/0225-01, відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату відступило, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку із чим, має заборгованість у загальному розмірі 20959,39 грн., яка складається:

- 5589,4 грн. заборгованість по тілу кредиту;

- 15369,99 грн. – заборгованість за відсотками.

Зазначена сума заборгованості відповідачем на даний час не погашена, що підтверджується розрахунком заборгованості, тому позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року позов - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» суму заборгованості за кредитним договором №953095282 в розмірі 20959,39 гривень 39 копійок, з яких: - 5589,4 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу; - 15369,99 грн. – сума заборгованості за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку не повернуті, кредитний договір є дійсним, а також враховуючи доведеність переходу прав вимоги до позивача за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо стягнення заборгованості за Договором № 953095282 від 05.11.2021 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій через систему «Електронний суд» 20 січня 2026 року апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – авдокат Давидяк Ю.О., вважаючи рішення суду незаконним та необгрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що перехід права вимоги за кредитним Договором стосувався чинного зобов`язання на момент його передачі і відбувся на законних підставах, оскільки реєстр прав вимоги підписано після укладення Кредитного договору, отже суд першої інстанції не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулась в момент укладання Договору факторингу.

Вважає, що суд першої інстанції виніс помилкове рішення щодо переходу прав вимог за Договорами факторингу до позивача відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 23 лютого 2026 року, представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Канак М.С., вважаючи рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року законним, обгрунтованим, зазначаючи, що в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і безпідставними, просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що 05.11.2021 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» договір кредитної лінії №953095282, відповідно до якого, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в сумі кредитного ліміту у розмірі 6000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених в договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит.

Відповідно до п. 1.2. сума кредитного ліміту вказана в п. 1.1 Договору є загальною сумою кредиту за цим договором і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника.

Відповідно до п. 1.3 Договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 6000 грн. одразу після укладення договору, який має бути повернено 19.11.2021.

Кредитна лінія надається строком на 14 днів від дати отримання кредиту, а саме до 19.11.2021 р.

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти на період строку, визначеного п. 1.7 Договору за процентною ставкою 215,35 % річних, що становить 0,59 % від суми кредиту за кожен день користування ним. (п. 1.9.1)

Якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,70% річних, що становить 1,98% в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п. 1.9.3 Договору)

У розділі 5 Договору визначено, що в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію»

Як вбачається з платіжного доручення від 05.11.2021 відбувся переказ коштів у сумі 6000 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-7366, отримувач: ОСОБА_1 , таким чином кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання перед позичальником.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за Кредитним договором №953095282 від 05.11.2021 за період з 05.11.2021 по 06.03.2023, заборгованість не погашена, залишок заборгованості становить 20959,39 грн., яка складається з: - 5589,40 грн. заборгованість по тілу кредиту; - 15369,99 грн. – заборгованість за відсотками.

28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено Договір факторингу №28/1118-01.

31.12.2020 року Додатковою угодою №26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст у новій редакції. Зокрема, згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Згідно витягу з реєстру прав вимоги №170 від 25.01.2022 року до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги до відповідача за договором №953095282.

В подальшому, 20.10.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №20102022 відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату відступило, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 .

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1 та 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Судом встановлено, що у пункті 6 (реквізити сторін) Договору від 05 листопада 2021 року № 953095282 зазначено, що договір підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором (MNV8N94V)

Таким чином, вказаний Кредитний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

За таких обставин, по Кредитному договору, укладеному з ОСОБА_1 у письмовій формі сторонами спірного договору було досягнуто згоду з істотних умов Кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.

Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Договору № 953095282 від 05 листопада 2021 року.

Крім того, за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності Договору № 953095282 від 05 листопада 2021 року. Зазначений Договір недійсним не визнано.

При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст. 204 ЦК України.

Щодо набуття позивачем права вимоги по вказаному кредитному договору, апеляційний суд зважає на наступне.

28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно з п. 1.3 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно з п. 4.1 договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Згідно з п. 8.2 договору з урахуванням додаткової угоди № 19 від 28 листопада 2018 року, строк цього договору закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

31 грудня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції - згідно п. 2.1 розділу 2 Договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31 грудня 2020 року) визначено, що під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до Договору, а саме реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.5 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції від 31грудня 2020 року) реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до Договору.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 170 від 25 січня 2022 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 16129,15 грн ( 5589,40 грн заборгованість по основному боргу, 10539,75,00 грн заборгованість по відсоткам).

В подальшому, 20.10.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №20102022 відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату відступило, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 .

На підтвердження укладення вказаного договору, позивачем надано платіжну інструкцію №19474 від 10.03.2023 року про перерахування коштів за вказаним договором факторингу.

Також надано реєстр прав вимоги №2 від 06.03.2023 року за договором факторингу №20102022 від 20.10.2022. згідно з яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 953095282 від 05 листопада 2021 року у розмірі 20959,39 грн, з яких 5589,40 - заборгованість за тілом кредиту та 15369,99 – заборгованість за відсотками.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять його умови. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

За договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року з урахуванням додаткових угод право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує.

Аналогічні умови зазначено і в договорах факторингу, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК Європейська агенція з повернення боргів».

Умови зазначених договорів передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги.

Реєстр прав вимоги № 170 був підписаний ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон плюс» 25 січня 2022 року, тобто після виникнення у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до відповідача за договором № 953095282 від 05 листопада 2021 року, як і інші реєстри про передачу права вимоги за рештою договорів факторингу, що наявні у матеріалах справи.

Наявними в матеріалах справи договорами факторингу та додатковими угодами до них, витягами з реєстрів боржників і прав вимог, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують перехід права вимоги відповідно до наданих реєстрів до кожного з укладених договорів факторингу. Такі реєстри до кожного із договорів факторингу підписані усіма сторонами, містять усі необхідні реквізити.

За таких обставин, посилання скаржника про недоведеність переходу права вимоги за кредитним договром № 953095282 від 05 листопада 2021 року до позивача є неаргументованими, оскільки не знайшли свого об`єктивного підтвердження за наслідками їх перевірки судом апеляційної інстанції.

Розмір заборгованості відповідачем у апеляційному порядку не оскаржується, тому розмір заборгованості апеляційним судом не перевіряється.

Інші доводи, наведені представником відповідача в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Давидяк Юлії Олександрівни – залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова