Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №570/2598/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/2598/25

Провадження № 22-ц/4815/171/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Хилевича С.В., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кир`ян Д.І. на рішення Рівненського районного суду Рівненського суду Рівненської області від 24 вересня 2025 року, ухваленого в складі судді Кушнір Н.В., дата виготовлення повного тексту рішення не вказана, у справі №570/2598/25

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої в ДТП.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 02.12.2024 керуючи транспортним засобом марки «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 на автодорозі М-06 Київ-Чоп, 316 км, поблизу с. Біла Криниця Рівненського району Рівненської області порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «Mazda», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався попереду у попутному напрямку. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, у зв`язку з чим позивачу завдано матеріальний збиток у розмірі 113203,35 гривні.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Страхова група «Оберіг».

Відповідно до умов договору страхування страховиком було виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 69 360,46 грн у межах страхового ліміту, однак зазначена виплата не покриває повного розміру завданої шкоди.

Оскільки зазначена сума є на 43 842,89 грн меншою, ніж розмір збитків, яких зазнав позивач унаслідок ДТП, відповідач, на думку позивача, повинен відшкодувати різницю між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу та здійсненою страховою виплатою.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача 43 842,89 грн різниці між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу та страховою виплатою, 4200 грн витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження КТЗ та складання звіту про оцінку автомобіля, а також 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 200 грн 00 коп. франшизи як матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 грн 73 коп. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених вимог, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач погодився із розміром страхового відшкодування, оскільки матеріали справи не містять страхової справи, звіту про оцінку чи інших доказів погодження будь-якої суми виплати. Зазначає, що саме МТСБУ виплатило позивачу страхове відшкодування у сумі 69 360 грн 46 коп., а не ТДВ «СГ «Оберіг».

Також апелянт вказує, що судом не враховано звіт про оцінку №131Д від 13 лютого 2025 року, який є належним доказом розміру завданої позивачу шкоди.

На підтвердження вартості відновлювального ремонту позивачем було надано квитанції про здійснені витрати на ремонт автомобіля, однак судом такі докази не враховано.

Крім того, апелянт вважає, що суд діяв упереджено щодо позивача, оскільки позовну заяву було залишено без руху з формальних причин, а заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення понесених судових витрат повернуто з мотивів відсутності правового механізму їх стягнення в межах адміністративної справи, що, на думку апелянта, є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.

Рішення в частині стягнення 3200 грн франшизи не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Установлено, що 02.12.2024 ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 на автодорозі М-06 Київ-Чоп, 316 км, поблизу с. Біла Криниця Рівненського району Рівненської області порушив п.2.3б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «Mazda», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався попереду у попутному напрямку.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Skoda Fabia» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 була застрахована в ТДВ «Страхова група «Оберіг» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 серпня 2024 року (№ЕР-222614851). Визначено за цим полісом ліміт відповідальності – 160 000 грн та 3200 франшизи.

На замовлення позивача ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_4 складено звіт №131Д про оцінку автомобіля Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , від 13.02.2025, згідно якого вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля MAZDA 6 в результаті його пошкодження при ДТП, складає (без ПДВ): 109 203,35 грн. Вартість відновлювального ремонту без врахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля MAZDA 6 в результаті його пошкодження при ДТП, складає (без ПДВ): 217 412,44 грн. Дійсна (ринкова) вартість автомобіля MAZDA 6 реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП складає: 331 470,79 грн.

09 квітня 2025 року ТДВ "СГ ОБЕРІГ" виплатило ОСОБА_1 у справі №117817 згідно з наказу №3.1/10162 від 08.04.2025 грошові кошти у сумі 69 360 грн. 46 коп. /виписка із банківського рахунку від 09.04.2025/.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)).

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

Отже, апеляційний суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Відмовляючи у задоволення вимог в частині стягнення заподіяної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що Звіт про оцінку автомобіля Mazda 6 складений ФОП ОСОБА_4 не є належним та допустимим доказом розміру заподіяної шкоди, оскільки оцінювач не має кваліфікації судового експерта, а будь яких інших доказів на підтвердження розміру завданої шкоди позивач суду не надав.

Проте з таким висновком колегія суддів погодитись не може, оскільки вказаний висновок за змістом відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України «Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).

Крім того, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18.

Убачається, що розмір заподіяної внаслідок ДТП шкоди становить (без ПДВ) 109 203,35 грн, що не перевищує ліміту відповідальності страховика, а тому підстав для покладення відповідальності за заподіяну шкоду на заподіювача шкоди у розмірі 43 842, 89 гривень, немає.

Будь які належні та достатні докази того, що різниця між виплаченою позивачу страховиком відповідача сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, зумовлена законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, зокрема розрахунок розміру страхового відшкодування в сумі 69 360 грн 46 коп. (крім франшизи) в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що без залучення належного відповідача, а саме страховика або МТСБУ неможливо визначити чи нестиме відповідальність ОСОБА_2 , як винуватець ДТП, відповідно до статті 1194 ЦК України та у якому розмірі, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні щодо мотивів відмови у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди.

З урахуванням того, що позов пред`явлений до неналежного кола осіб апеляційний суд не дає оцінку іншим доводам апеляційної скарги .

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кир`ян Д.І. задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненського суду Рівненської області від 24 вересня 2025 року в частині відмови у стягнення шкоди змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 26.03.2026 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Хилевич С.В.

Шимків С.С.