Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №546/828/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 546/828/25 Номер провадження 22-ц/814/1993/26Головуючий у 1-й інстанції Зіненко Ю. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Ларіонова Костянтина Олександровича, який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду із вказаним позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 13.01.2025-100002698 від 13.01.2025 у розмірі 30120 грн, а також вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування позову вказувало, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 13.01.2025 р. укладено Кредитний договір (оферти) № 13.01.2025-100002698.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 12000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 03.08.2024, строком на 140 днів.. Дата повернення (виплати) кредиту - 01.06.2025. Договором передбачено, що процента ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,00% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Пунктами 8 та 9 Договору передбачена комісія за надання кредитних коштів - 600,00 грн та комісія за обслуговування кредитної заборгованості 600,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Пунктом 17 Договору була визначена неустойка 180,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

У зв`язку із невиконанням взятих зобов`язань з кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодилось ТОВ «Споживчий центр» та через свого представника Ларіонова К.О. подало апеляційну скаргу, в якій прохає рішення районного суду у частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині.

Зокрема вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 13.01.2025 р.; 2) подання відповідачем Заявки № 13.01.2025-100002698 від 13.01.2025 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №13.01.2025-100002698(кредитної лінії) від 13.01.2025 р. Таким чином, було укладено Кредитний договір № 13.01.2025-100002698 від 13.01.2025 р. у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової.

Крім того, зазначає, що обрахування загальних витрат за споживчим кредитом (п. 12 Заявки кредитного договору №13.01.2025-100002698) базуються на тому, що позичальник буде виконувати свої зобов`язання належним чином, а саме згідно з Графіком платежів. У випадку належного виконання зобов`язання проценти наступного чергового періоду були б обраховані, враховуючи зменшену базу розрахунку.

Акцентує увагу, що своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

Вказує, що відповідачу було перераховано суму кредиту на його платіжну картку, що підтверджується належними доказами.

Відзив на адресу Полтавського апеляційного суду не надходив.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» 13.01.2025 року укладено кредитний договір (кредитної лінії) (оферту) № 13.01.2025-100002698, який підписано за допомогою одноразового ідентифікатора кодом «Е859».

Відповідно до умов зазначеної Пропозиції кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови, зокрема: дана пропозиція, заявка та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформованої на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с. 15-18).

За умовами договору передбачено надання відповідачу 13 січня 2025 року кредиту в розмірі 12000,00 грн строком на 140 днів до 01 червня 2025 року. У Договорі зазначені реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами 5363-54хх-хххх-1191.

Окрім того договором передбачено, що процента ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,00% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Пунктами 8 та 9 Договору передбачена комісія за надання кредитних коштів - 600,00 грн та комісія за обслуговування кредитної заборгованості 600,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Пунктом 17 Договору була визначена неустойка 180,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Також до позову додано Паспорт споживчого кредиту, який також містить умови кредитування та підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора кодом «А859»(звор. а.с. 21 а.с. 23).

04 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі «Торговець» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» - платіжна установа було укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 (а. с. 24 28).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» листом від 12 серпня 2025 року повідомило ТОВ «Споживчий Центр», що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Також зі змісту вказаного листа установлено, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та позивачем укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року.

Відповідно до зазначеного договору 13 січня 2025 року о 21 год. 00 хв. було здійснено переказ за договором № 13.01.2025-100002698 на картку № НОМЕР_1 в сумі 12000,00 грн (а.с. 30).

Окрім того, було додано копію картки за Договором, згідно з якою 13 січня 2025 року ОСОБА_1 були видані кредитні кошти в сумі 12000,00 грн та щоденно здійснювалися операції під назвою «дохід операційної діяльності (від реалізації товарів, робіт, послуг)» (а.с. 90-96).

Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 13.01.2025-100002698 від 13 січня 2025 року у відповідача ОСОБА_1 за Договором виникла заборгованість в сумі 30120,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 12000,00 грн, процентами 10920,00 грн, комісією за обслуговування кредиту 1200,00 грн та неустойкою 6000,00 грн (а.с. 12).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підписання кредитного договору не підтверджує перерахування коштів відповідачу та не доводить факту видачі кредиту. Окрім того розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, вказаний розрахунок заборгованості містить лише суму заборгованості та не містить відомостей щодо розрахунку заборгованості за період часу укладення кредитного договору.

Проте повністю з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №14-318цс18, постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №755/15853/15-ц зроблені висновки, що звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб відбувається з урахуванням приписів статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який застосовується до відносин споживчого кредиту у частині, що не суперечить Закону Україну «Про споживче кредитування».

Із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 13.01.2025 р. укладено Кредитний договір (оферти) № 13.01.2025-100002698.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 12000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 13.01.2025, строком на 140 днів. Дата повернення (виплати) кредиту -01.06.2025.

Договором передбачено, що процента ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,00% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Пунктами 8 та 9 Договору передбачена комісія за надання кредитних коштів - 600,00 грн та комісія за обслуговування кредитної заборгованості 600,00 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Пунктом 17 Договору була визначена неустойка 180,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно довідки розрахунку про стан заборгованості, заборгованість по кредитному договору складає 30120 грн (12000 грн основний борг, 10920 грн проценти, 1200 комісія за надання, 6000 неустойка).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, що стало підставою підписання такого договору сторонами. Позивачем було перераховано відповідачу кошти у сумі 12000 грн., що підтверджується документально. За користування вказаними коштами кредитором було нараховано проценти у межах строку кредитування та в розмірі передбаченому договором.

Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.

Також не спростовано, що банківська платіжна картка НОМЕР_1 не належить ОСОБА_1 .

Колегія суддів, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи, доходить висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, що підтверджується документально. Виходячи з умов договору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №13.01.2025-100002698 від 13.01.2025 року в сумі 23520 грн (12000 грн основний борг, 10920грн проценти, 600 грн. комісія за видачу кредиту).

Щодо нарахування комісії у розмірі 600 грн. за обслуговування кредиту слід зазначити наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини першої 1 та частини другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не вказано переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною першою та частиною другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини першої та частини другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Враховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за видачу кредиту є нікчемними відповідно до частини першої та частини другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням вище вказаного, колегія суддів приходить висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача комісії за обслуговування кредиту в розмірі 600 грн.

Щодо вимог про стягнення неустойки за кредитним договором слід зазначити наступне.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Подібний правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), постанові КЦС ВС від 21.01.2025 № 751/3052/23 (61-17991св23).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що не підлягає стягненню з відповідача сума заборгованості у вигляді неустойки за кредитним договором №13.01.2025-100002698 від 13.01.2025 року в розмірі 6000 грн, оскільки перехідними положеннями ЦКУ визначено, що у період воєнного стану позичальник звільняється від сплати визначеної ст.625 ЦК України від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасуванню рішення районного суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).

При подачі позову позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору, при подачі апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, позов задоволено на 78,09 % , тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальній сумі 4729, 13 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд-,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Ларіонова Костянтина Олександровича, який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр"– задовольнити частково.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 09 січня 2026 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №13.01.2025-100002698 від 13.01.2025 року в сумі 23520 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати на сплату судового збору по справі в загальній сумі 4729,13 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 25.03.2026 року

Головуючий суддя : _______________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ____________________ С.Б. Бутенко ___________________ О.І. Обідіна