Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №296/14503/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №296/14503/25 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л. М.

Категорія 84 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Панкеєвої В.А.,

суддів: Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/14503/25 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених прав та стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 19 грудня 2025 року, постановлену під головуванням судді Пилипюк Л.М. у м. Житомирі,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист порушених прав та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що під час розгляду цивільних справ, відкритих за її позовними заявами про захист порушених конституційних прав, виконавчий комітет Житомирської міської ради, як суб`єкт владних повноважень, допустив випадки порушень законодавства, заподіяних під час оформлення і видачі довіреностей, під час подання виписок з ЄДР юридичних осіб, підтвердження повноважень представника відповідача, не направленням їй разом із відзивами на позов та на апеляційні скарги копій довіреностей та витягів з ЄДР юридичних осіб. Позивачка стверджує, що мало місце 38 таких випадків порушення процесуального законодавства з боку відповідача. На думку ОСОБА_1 , представники Житомирської міської ради, які брали участь у судових засіданнях у справах №296/5502/22, №296/4140/22, №296/5583/21, №296/856/22, №296/9703/22, №296/262/22, № 296/4228/23, № 296/4027/23, № 296/5173/23, №296/4942/23, діяли з порушенням вимог чинного законодавства. Позивачка зазначає, що вказані дії виконавчого комітету Житомирської міської ради є неправомірними, завдали їй душевних страждань, у зв`язку з чим вона вважає за необхідне вимагати відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

- прийняти до розгляду позовну заяву про судовий захист порушених цивільних прав та інтересів, так як спір має приватноправовий характер, обумовлений незаконним підтвердженням повноважень представника, завідомо неправдивими документами: довіреністю, витягом з ЄДР юридичних осіб;

- при розгляді питання про відкриття провадження врахувати суть правовідносин, які виникли між сторонами, так як відповідачем вчинені численні випадки порушення законодавства, які мають ознаки протиправних дій - неналежного виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них при видачі довіреності представнику, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, тобто спір має приватноправовий характер;

- прийняти зміст позовної вимоги про неналежне виконання своїх службових обов`язків при складанні та видачі офіційних документів для підтвердження повноважень представника - визнати незаконним рішенням, дією виконавчого комітету Житомирської міської ради;

- прийняти обґрунтування 38 випадків порушення законодавства, які мають ознаки протиправних дій, із зазначенням суті вчинених випадків, якими порушені цивільні права;

- прийняти пояснення стосовно відшкодування моральної шкоди, заподіяної 38 випадками недодержання вимог, встановлених законом, які викликали душевні страждання;

- прийняти пояснення стосовно розміру моральної шкоди та відшкодувати моральну шкоду за вчинення 38 випадків незаконних рішень, дій чи бездіяльності в сумі 100 000 грн.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 19 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, зокрема суд першої інстанції незаконно змінив суть та обґрунтування її позовної заяви, незаконно відмовив у розгляді вимог позовної заяви за правилами цивільного судочинства, не надав правової оцінки порушенням, допущеним відповідачем, невірно застосував норми процесуального права та не врахував обставин, на які він посилався у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а також незаконній відмові у доступі до правосуддя.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини третьої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №519/2-5034/11).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17).

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц; від 28 квітня 2020 року у справі №607/15692/19).

Поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року у справі №591/5619/17.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з позицією ЄСПЛ, висловленою у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, право на суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, включає право доступу до суду як невід`ємну складову, забезпечуючи реальну можливість захисту цивільних прав.

Право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним обмеженням, оскільки потребує державного регулювання. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини гарантує доступ до суду, але залишає державі свободу вибору засобів для забезпечення цього права, що підтверджено практикою ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", заява №28249/95).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Як убачається зі змісту позовної заяви вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані недодержанням виконавчим комітетом Житомирської міської ради вимог закону при підтвердженні представником відповідача своїх повноважень при розгляді справ №296/5502/22, №296/4140/22, №296/5583/21, №296/856/22, №296/9703/22, №296/262/22, №296/4228/23, №296/4027/23, №296/5173/23, №296/4942/23, зокрема під час оформлення і видачі довіреностей та подання виписок з ЄДР юридичних осіб, ненаправленням їй разом із відзивами на позов та на апеляційні скарги копій таких довіреностей та витягів з ЄДР юридичних осіб.

Відповідно до частини третьої ст.58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За положеннями частин другої та шостої ст.178 ЦПК України відзив підписується відповідачем або його представником. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Згідно з частиною першою ст.360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Отже, відповідно до ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Згідно положень частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо; прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Із аналізу наведених норм убачається, що представництво інтересів юридичної особи в суді в порядку самопредставництва є формою реалізації учасником справи процесуального права на представлення прав та інтересів юридичної особи в судовому процесі, пов`язаному з конкретною цивільною справою. При цьому, питання належного представництва учасника справи в порядку самопредставництва під час розгляду справи в суді і пов`язаних із судовим розглядом вчиненням процесуальних дій таким представником, вирішується судом, у провадженні якого перебуває справа.

В свою чергу, статтею 179 ЦПК України визначено, що позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення, - у відповіді на відзив.

Крім того, нормами статті 182 ЦПК України врегульовано процесуальне право учасників справи подавати при розгляді справи судом заяви, клопотання і заперечення проти заяв і клопотань, в яких вони викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.

Згідно з ч.2 та ч.3 ст.182 ЦПК України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено він встановлюється судом.

Отже, позивач, відповідно до наведених приписів, має право подавати під час розгляду справи позовного провадження як відповідь на відзив з викладенням своєї правової позиції щодо поданого відповідачем відзиву, так і письмові заяви, клопотання з викладенням вимог, заперечень, аргументів, пояснень, міркувань щодо процесуальних питань.

Пояснення, доводи, міркування, аргументи, заперечення з приводу допущених відповідачем порушень норм процесуального законодавства, пов`язаних із поданням відповідачем відзиву на позовну заяву, має бути викладено позивачем у формі, передбаченій ЦПК України, під час розгляду безпосередньо тієї цивільної справи, в межах якої такий відзив і поданий.

Порушення порядку подання відповідачем відзиву на позовну заяву не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому провадженні. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Приймаючи до провадження в конкретній справі поданий у ній відзив на позовну заяву, як і будь-яку іншу заяву по суті справи, саме суд надає оцінку, чи поданий процесуальний документ представником, повноваження якого підтверджені належним документом, а у разі подання процесуального документу неуповноваженою особою, суд, в провадженні якого перебуває зазначена справа, застосовує відповідні процесуальні заходи, зокрема, залишення поданого документу без розгляду або повернення без розгляду.

За таких обставин, пояснення, міркування, аргументи, заперечення з приводу додержання норм цивільного процесуального законодавства, пов`язаних із поданням відзиву на позовну заяву, відзиву на апеляційну чи касаційну скарги, мають бути викладені позивачем у формі, передбаченій ЦПК України, під час розгляду безпосередньо тієї цивільної справи, в межах якої такі документи подані (у тому ж провадженні, тобто у справах №296/5502/22, №296/4140/22, №296/5583/21, №296/856/22, №296/9703/22, №296/262/22, №296/4228/23, №296/4027/23, №296/5173/23, №296/4942/23).

Наведене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі №296/12456/23.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та незгоди із судовим рішенням, й ніяким чином не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів, у результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Пунктом 1 статті 374 ЦПК України передбачено, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для її скасування, не вбачає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич