Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №935/1766/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №935/1766/25 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Панкеєвої В.А.,

суддів: Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 935/1766/25 за позовом акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Василенко Р.О. у м. Коростишеві,

встановив:

У липні 2025 року акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позову зазначало, що 16.09.2021 ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ "Альфа-Банк" укласти Угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк", що укладений між нею та Банком (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною). Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту. Акцепт пропозиції на укладення угоди отримано відповідачем, про що свідчить її власноручний підпис.

16.09.2021 між банком та відповідачем укладено кредит на наступних умовах: тип кредиту - "Кредит готівкою"; сума кредиту - 33 716,25 грн; процентна ставка - 18,99 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 36 місяців; дата повернення кредиту - 16.09.2024; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 09 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 2162,94 грн, загальна кількість платежів 60. Вказує, що банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. У свою чергу, ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором належним чином не виконала, внаслідок чого має заборгованість у сумі 78685,38 грн, з яких: 30092,46 грн прострочене тіло кредиту та 16140,17 грн - по відсотках, 32452,75 грн - по відсотках.

Зазначає, що 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк".

З огляду на викладене просило задовольнити позов в повному обсязі, а також стягнути 2 422,40 грн судового збору та 6776,80 витрат на професійну правничу допомогу.

Коростишівський районний суд Житомирської області рішенням від 01 грудня 2025 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором № 591079206 від 16.09.2021 у розмірі 78 685,38 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовив.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2025 року в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 78 685,38 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір тіла кредиту та відсотків, у решті відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст.261, 267, 626, 638, 1046, 1048, 1054 ЦК України, а також вимоги Закону України "Про захист прав споживача". Договір про споживчий кредит є нікчемним відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування", оскільки умови договору про споживчий кредит обмежують права споживача. Позивач не надав доказів того, що відповідач зобов`язаний у разі порушення умов договору кредиту, сплачувати позивачу відсотки за користування кредитом у сумі 33 379,20 грн. Відповідно до умов договору кредиту, а також додатку № 1 до угоди про надання кредиту №591079206 від 16.09.2021, передбачено, проведення погашення кредиту щомісячними платежами, а також передбачено сплату відсотків та платежів за додаткові та супутні послуги, а саме розрахунково-касове обслуговування. Ні умовами договору, ні додатком № 1 до Угоди про надання кредиту № 591079206 від 16.09.2021 не передбачено подвійного стягнення відсотків за договором кредиту. Так, відповідно до умов договору та додатку № 1 передбачено стягнення суми кредиту в розмірі 33 716,25 грн, відсотків - 10 770,00 грн, а також платежі за додаткові та супутні послуги у розмірі 33 379,20 грн. Положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісійну винагороду банку за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до ч.1-2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь.

Крім того, суд першої інстанції в порушення ст.261 ЦК України необґрунтовано відмовив у застосуванні строку позовної давності.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

20 лютого 2026 року представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На обґрунтування доводів відзиву зазначає, що у відповідачки відсутні будь-які реальні підстави заперечувати факт укладення та виконання кредитного договору. Відповідно до виписки по рахунку, вбачається, що банк виконав умови цього договору та надав відповідачу у користування кредитні кошти, що визнається відповідачкою, а відповідачка отримала у користування ці кошти, користувалася ними, однак не виконала своїх зобов`язань щодо їх повернення, забезпечення наявності коштів на рахунку, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відтак, позивачем умови кредитного договору щодо видачі відповідних сум кредиту були виконані в повному обсязі. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк вживав заходів досудового врегулювання спору - направив позичальниці вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості. Відповіді на зазначену вимогу не надходило, порушення умов Угоди позичальницею не усунуті. Отже, відповідачка свідомо не скористалася своїм правом на дотримання строку для погашення заборгованості за кредитним договором. Доводи відповідачки щодо неправомірності нарахування відсотків за користування кредитом не заслуговують на увагу, адже обставини викладені представником відповідача не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Таким чином нарахування відсотків за користування кредитними коштами з боку кредитодавця є правомірним. В кредитному договорі сторони відтворили загальне правило, що його встановлено приписом абзацу 2 частини першої статті 1048 Кодексу. Проценти, про які йдеться в приписах статті 1048 Кодексу, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/ кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту. Власного контрозрахунку відповідачка не надала. Враховуючи, що до введення воєнного стану загальний строк позовної давності не минув, а на момент звернення позивача до суду з позовом діяв правовий режим воєнного стану, то позовну заяву подано в межах строку позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.09.2021 ОСОБА_1 звернулася до АТ "Альфа-Банк" з офертою на укладення Угоди про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії на суму 33 716,25 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Оферта містить власноручний підпис позичальника (а.с.9-10).

16.09.2021 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ "Альфа-Банк" на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк", підписанням якої підтвердила, що вказана анкета заява є акцептуванням публічної пропозиції, в розумінні ст.642 ЦК України, її згодою на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк" та отримання банківських послуг на умовах визначених публічною пропозицією за продуктами банку (а.с.6-8).

Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонувала АТ "Альфа-Банк" укласти з нею Угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для Угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк" (а.с.9).

Відповідно до оферти на укладання Угоди про надання споживчого кредиту, анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції АТ "Альфа-Банк", паспорту споживчого кредиту сторони дійшли згоди щодо укладення Угоди про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту - "Кредит готівкою"; сума кредиту - 33 716,25 грн; процентна ставка - 18,99% річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 36 місяців; дата повернення кредиту - 16.09.2024; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 09 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 2 162,94 грн (а.с.6-11).

Підписанням оферти відповідачка надала згоду банку на передачу до кредитного реєстру Національного банку України інформації у випадках, обсязі, строки та у порядку, передбачених чинним законодавством України, а також беззаперечно підтвердила, що попередньо ознайомлена, у тому числі, у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з нормами Закону України "Про споживче кредитування" та нормативними актами НБУ (а.с.9-10).

Відповідно до паспорту споживчого кредиту сторонами узгоджено максимальну суму кредиту 33 716,25 грн, реальну річну процентну ставку 18,99 % річних (а.с.10 зв.).

Отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 33 716,25 грн, а також користування кредитними коштами та сплата платежів підтверджується меморіальним ордером № 552540447 від 16.09.2021, випискою по рахунку за період з 16.09.2021 по 22.04.2025, в якій міститься повна інформація про рух коштів, відображено всі операції за кредитним договором, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей (а.с.13, 17-35).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 22.04.2025 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 78 685,38 грн, з яких: 30 092,46 грн прострочене тіло кредиту та 16 140,17 грн - по відсотках, 32 452,75 грн - по відсотках (а.с.16).

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк". Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

11 квітня 2025 року на адресу позичальника позивачем було направлено вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та погашення простроченої заборгованості у сумі 78 685,38 грн (а.с.48), однак доказів виконання вказаної вимоги відповідачкою матеріали справи не містять.

З опису вкладення у лист вбачається, що ОСОБА_1 направлено за адресою: АДРЕСА_1 вимогу АТ "Сенс Банк". Відповідно до печатки Укрпошти датою направлення є 11 квітня 2025 року (а.с.48 зв.).

Також позивачем надано список № 1 згрупованих відправлень Укрпошта Стандарт поданих АТ "Сенс Банк", з якого вбачається, що ОСОБА_1 направлено за вказаною адресою повідомлення, де зазначено номер відправлення 0505284086168 (а.с.49 зв.).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору відповідачем належним чином не виконані, а кредит не погашений. Крім того, суд не знайшов підстав для застосування строку позовної давності, оскільки трирічний перебіг позовної давності, визначений ЦК України спочатку був продовжений на строк дії карантину та станом на дату звернення позивача до суду був зупинений на строк дії воєнного стану.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб.

Відповідно до змісту ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору й вимог ЦК України.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч.2 ст.527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633-634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі №210/1504/13-ц, від 03 грудня 2020 року в справі №569/16767/16-ц, від 07 грудня 2022 року в справі №953/1904/20.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2021 відповідач звернулася до АТ "Альфа-Банк" із офертою на укладання Угоди про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії у розмірі 33 716,25 грн, за процентною ставкою 18,99 % річних, із обов`язковим платежем 2 162,94 грн.

Отже, розмір відсоткової ставки був визначений при укладенні договору та погоджений відповідачем, також попередньо обумовлювався в паспорті споживчого кредиту.

В оферті зазначено про пропозицію укласти Угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ "Альфа-Банк", укладеного між ОСОБА_1 та банком. Того ж дня, банк акцептував пропозицію на наведених в оферті умовах.

Встановлено, що відповідач користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором 11 314,70 грн (3 623,79 грн - тіло кредиту, 3 055,66 грн - відсотки за користування кредитом, 4 635,25 грн - комісія за обслуговування кредиту), що вбачається із виписки по рахунку за період з 16.09.2021 по 22.04.2025, що у свою чергу підтверджує факт укладення кредитного договору.

При цьому, відповідно до вимог ст.1048 ЦК України позивач має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитними коштами у межах погодженого позикодавцем та боржником строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 № 444/9519/12 та Верховного Суду від 01.09.2022 № 225/3427/15-ц).

Згідно з умовами кредиту визначено строк кредитування 36 місяців, дата повернення кредиту - 16.09.2024 (а.с.8-10 зв.).

Разом із тим, позивачем не надано належних доказів, що відбулась пролонгація кредитного договору на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору. Надані позивачем копія виписки про рух коштів, розрахунок заборгованості, навпаки свідчать про порушення відповідачем умов договору та несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за умовами договору.

Таким чином колегія суддів вважає, що пролонгація кредитного договору на новий строк не відбулась, а тому з відповідача підлягають стягненню заборгованість за простроченим тілом кредиту та відсотками за період строку кредитування, терміном 36 місяців, тобто з 16.09.2021 до 16.09.2024.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 22.04.2025 з 16.09.2021 до 16.01.2025 складає 78 685,38 грн , з яких: 30 092,46 грн прострочене тіло кредиту та 16 140,17 грн - по відсотках, 32 452,75 грн - комісія за обслуговування банку (а.с.16).

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитом, станом на 22.04.2025 з 16.09.2021 до 16.09.2024 становить 39 578,39 грн , з яких: 25 339,37 грн прострочене тіло кредиту та 14 239,02 грн - відсотки за користування кредитом (а.с.16).

Щодо стягнення заборгованості в розмірі 32 452,75 грн по відсотках, колегія суддів зазначає наступне.

У п.1 оферти зазначено, що під час користування Кредитом відповідач пропонувала Банку надавати їй послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонувала встановити комісійну винагороду, а за обслуговування Кредиту 2,75% від суми кредиту, зазначеної в цій Оферті без ПДВ.

Згідно Графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та орієнтовної реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є Додатком №1 до Угоди про надання кредиту №591079206 від 16.09.2021 передбачено платежі за додаткові та супутні послуги, а саме розрахунково-касове обслуговування з 16.09.2021 по 16.09.2024 в розмірі 927,20 грн в місяць, а всього 33 379,20 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" допускає включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, однак умови щодо таких платежів мають відповідати вимогам цього Закону та не можуть обмежувати права споживача.

На виконання вимогЗакону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).

Правила про споживчий кредит передбачають можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом відповідних комісій, однак умови про їх сплату мають відповідати вимогам Закону України "Про споживче кредитування".

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 вказаного Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Наведене дає підстави для висновку, що положення, яким передбачено сплату щомісячної комісійної винагороди, а за обслуговування Кредиту 2,75% від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", а тому таке положення є нікчемним.

Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21.

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті, якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, в кредитному договорі про надання споживчого кредиту не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умова укладеного між позивачем та відповідачем № 591079206 від 16.09.2021 щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту 2.75% є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

У відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 32452,75 грн - по відсотках, які є комісійною винагородою за обслуговування Кредиту.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість з 16.09.2021 до 16.09.2024 в сумі 39 578,39 грн, з яких: 25 339,37 грн прострочене тіло кредиту та 14 239,02 грн - відсотки за користування кредитом.

Щодо посилання відповідача на незастосування судом першої інстанції строку позовної давності слід зазначити наступне.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч.1 ст.261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено, що з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, дія якого неодноразово продовжувалася.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину"

Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При цьому, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14 травня 2025 року №4434-ІХ виключено п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до якого в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності, визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в три роки за вимогою про стягнення заборгованості продовжено.

Як зазначалося вище договір укладений між банком та відповідачем 16.09.2021 строком на 36 місяців. З даним позовом АТ "Сенс Банк" звернулося 23 липня 2025 року.

Наведене свідчить про те, що позов подано у межах строку позовної давності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

За звернення до суду із позовом АТ "Сенс Банк" сплатило 2422,40 грн судового збору.

Позов АТ "Сенс Банк" задоволено на 50,3% (39 578,39 грн : 78 685,38 грн х 100%), відтак, із ОСОБА_1 на користь АТ "Сенс Банк" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1218,47 грн (2 422,40 грн х 50,3%) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1509,00 грн (3 000 грн х 50,3%).

За звернення до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила 3633,60 грн судового збору.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково на 49,7%, тому із АТ "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 1805,90 грн (3 633,60 грн х 49,7%).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованості за кредитним договором змінити.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованості за кредитним договором змінити.

Викласти резолютивну частину рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2025 року в наступній редакції:

"Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором № 591079206 від 16.09.2021 у розмірі 39 578,39 грн, з яких: 25 339,37 грн прострочене тіло кредиту та 14 239,02 грн відсотки за користування кредитом, 1218,47 грн судового збору, 1509,00 грн витрат на професійну правничу допомогу".

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 1805,90 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич