Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №296/7776/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №296/7776/25 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л. М.

Категорія 69 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Панкеєвої В.А.,

суддів: Григорусь Н.Й.,

Шалота К.В.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 296/7776/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року, постановлене під головуванням судді Пилипюк Л.М. у м. Житомирі,

встановив:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позов мотивовано тим, що сторони одружились 04 вересня 2005 року, шлюб між ними зареєстрований виконавчим комітетом Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, актовий запис про шлюб - № 4. У цьому шлюбі у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказано, що сторони не підтримують подружні відносини, їхній шлюб існує лише формально. Подальше збереження шлюбу та проживання однією сім`єю буде суперечити інтересам позивача. З урахуванням наведеного просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив вимоги ч.5 ст.81 ЦПК України, згідно з якою суд сприяє учасникам справи в реалізації ними прав на витребування доказів, якщо вони самостійно не можуть отримати такі докази. Скаржник вважає, що він в позовній заяві чітко вказав конкретні дані про реєстрацію шлюбу: дату (04.09.2005), орган реєстрації (виконавчий комітет Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області) та номер актового запису (№4).

На думку позивача, суд, маючи такі конкретні відомості, мав можливість та обов`язок витребувати свідоцтво про шлюб або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян для підтвердження факту реєстрації шлюбу. Натомість суд формально підійшов до розгляду справи, переклавши весь тягар доказування виключно на позивача.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Як визначено частиною 1 статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини другої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Відповідно до частини другої статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перебування сторін у шлюбі.

Статтею 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За правилами ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20, зазначив, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18, засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу позивач посилався на те, що шлюб між ним та відповідачкою зареєстрований 04 вересня 2005 року виконавчим комітетом Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, однак зазначених обставин належними та допустимими доказами не підтвердив.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції про те, що відсутність належних доказів на підтвердження перебування сторін у шлюбі перешкоджає суду встановити, що спірні правовідносини мають місце, є обґрунтованими.

Разом з цим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про труднощі в отриманні оригіналу свідоцтва про реєстрацію шлюбу в умовах фактичного припинення подружніх відносин.

За змістом ст.84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, а також не подав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій, що узгоджується із положеннями ч.4 ст.12 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 757/19682/18-ц зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

До апеляційної скарги позивач долучив копію свідоцтва про шлюб від 04 вересня 2005 року, однак не обґрунтував неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також не навів поважних причин незаявлення клопотання про витребування такого доказу.

Оскільки позивач не довів наявності поважних причин неподання зазначеного доказу до суду першої інстанції, підстав для його прийняття та дослідження судом апеляційної інстанції немає.

Таким чином, суд першої інстанції повно, всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи про розірвання шлюбу (пункт 4 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 258, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

К.В. Шалота