Вирок від 24 березня 2026 р. у справі №758/428/24 — Київський апеляційний суд

Справа № 758/428/24 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/2397/2026 Доповідач: ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

25 березня 2026 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі

суддів: ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретар - ОСОБА_5

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченої - ОСОБА_7 ,

захисника (в режимі ВКЗ) - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12023105070001251 від 04.10.2023 року за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на вирок Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку міста Києва, громадянку України, заміжню, маючу на утриманні сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

на підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання, якщо вона протягом двох років не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Відповідно до вироку, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці ОСОБА_7 зателефонувала своїй знайомій ОСОБА_10 та запропонувала останній придбати у неї талони на пальне, на що остання у свою чергу повідомила, що не користується автомобілем та запропонує своїм колегам та друзям, у цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство).

27.09.2023, приблизно о 09 год. 00 хв., до ОСОБА_7 , яка представилась працівником АЗС «WOG», звернулася ОСОБА_11 з метою придбання талонів на паливо по низькій ціні, але вказана пропозиція, за словами ОСОБА_12 , діяла до 10 год. 00 хв. та ОСОБА_7 запропонувала ОСОБА_11 перерахувати грошові кошти за талони на паливо на банківську картку № НОМЕР_1 , на що остання погодилась.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 ввела в оману ОСОБА_11 та повідомила, що за талони на паливо можна перерахувати грошові кошти на банківську карту. Після чого ОСОБА_11 27.09.2023, приблизно о 09 год. 05 хв., здійснила грошовий переказ зі своєї банківської карти № НОМЕР_2 на банківську карту АТ КБ «Приватбанк» за № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_13 , у сумі 3 040 грн.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 заволоділа перерахованими на банківську картку грошовими коштами ОСОБА_11 на загальну суму 3 131 грн, однак талони на паливо їй не віддала та грошовими коштами розпорядилася на власний розсуд.

Своїми діями ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 3 040 грн.

Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місце, ОСОБА_7 зателефонувала своїй знайомій ОСОБА_10 та запропонувала останній придбати у неї талони на пальне, на що остання у свою чергу повідомила, що не користується автомобілем та запропонує своїм колегам та друзям, у цей час у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство).

27.09.2023, приблизно о 10 год. 00 хв. до ОСОБА_7 звернувся ОСОБА_14 з метою придбання талонів на паливо по низькій ціні. У цей же день ОСОБА_14 домовився з ОСОБА_7 про зустріч за адресою: АДРЕСА_3 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, 27.09.2023, приблизно о 10 год. 05 хв., ОСОБА_7 , ввівши в оману ОСОБА_14 , перебуваючи всередині приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , отримала від ОСОБА_14 грошові кошти у сумі 25 280 грн. за талони на пальне.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_14 на загальну суму 25 280 грн, однак талони на паливо йому не віддала та грошовими коштами розпорядилася на власний розсуд.

Своїми діями ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 25 280 грн.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинила заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, доведеність вини обвинуваченої та кваліфікацію її дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказав, що в оскаржуваному вироку суд помилково зазначив про відсутність судимостей у ОСОБА_7 , яка раніше судима вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01.11.2022 року та вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року, що в свою чергу вплинуло на правильність призначеного їй покарання. Зазначив, що враховуючи вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення згідно з оскаржуваним вироком 27.09.2023 року, тобто після вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 01.11.2022 року та до вироку Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року, суд першої інстанції повинен був призначити їй покарання за правилами ст. 70, 71, 72 КК України, однак вказані норми не застосував, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальне правопорушення. Просив оскаржуваний вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року у виді 200 годин громадських робіт, більш суворим, призначеним цим вироком, призначити ОСОБА_7 покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання покарання, призначеного за цим вироком, до невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01.11.2022 року у виді 200 годин громадських робіт, перевівши менш суворий вид покарання у більш суворий, виходячи з того, що 1 дню позбавлення волі відповідають 8 годин громадських робіт, визначити ОСОБА_7 до відбуття остаточне покарання у виді 2 років 25 днів позбавлення волі. В решті вирок залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; пояснення прокурора, який апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченої та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються. Рішення суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 , правильності кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 190 КК України, а також правильності призначеного їй за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у виді 2 років позбавлення волі учасниками судового провадження не оспорюється. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу у касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17 липня 2025 року вказав, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи прокурора щодо необхідності застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 положень ч. 4 ст. 70 КК України та ст. 71, 72 КК України, разом з тим, доводи прокурора щодо правильності застосування до обвинуваченої інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням належним чином не розглянув, зазначивши лише, що він погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому висновок апеляційного суду про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 із застосуванням статті 75 КК України, є передчасним та належним чином не вмотивованим.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції визнані обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відхилення доводів прокурора щодо необхідності застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 положень ч. 4 ст. 70 КК України та ст. 71, 72 КК України, то колегія суддів переглядає доводи апеляційної скарги прокурора лише в частині правильності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 із застосуванням статті 75 КК України.

За змістом ч. 1 ст. 75 КК України умовами звільнення особи від відбування покарання є:

рішення суду про призначення покарання в виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі та позбавлення волі на строк не більше п`яти років;

переконання суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, яке базується на даних про тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та інших обставинах справи.

Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні покарання, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, приймаючи рішення про звільнення обвинуваченої ОСОБА_7 від відбування покарання із випробуванням, суд послався на те, що тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення не настало, що суттєво зменшує суспільну небезпечність скоєного правопорушення, а обвинувачена щиро розкаялася, а тому суд вважав, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що стимулюватиме її до правомірної поведінки.

Однак, наведені обставини колегія суддів не вважає обґрунтованими мотивами, які свідчать про те, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 можливе без відбування нею призначеного покарання.

Так, посилання суду на не настання тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення та суттєве зменшення суспільно небезпечності скоєного правопорушення колегія суддів вважає безпідставним, адже оскаржуваним вироком ОСОБА_7 засуджено за вчинення закінченого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, внаслідок якого потерпілим ОСОБА_11 заподіяно матеріальної шкоди на загальну суму 3 040 грн, а ОСОБА_14 - на загальну суму 25 280 грн., що не може свідчити про відсутність тяжких наслідків від вчинення кримінального правопорушення. Крім того, колегією суддів враховується і те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи про відшкодування ОСОБА_7 заподіяної потерпілим шкоди, що могло б бути розцінене як усунення заподіяних збитків та зменшення суспільно небезпечності скоєного нею правопорушення.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим і посилання суду на щире розкаяння обвинуваченої як підставу для застосування ст. 75 КК України, адже така обставина хоч і може свідчити про можливість її виправлення без відбування покарання, однак сама по собі, без урахування конкретних обставин справи та даних про особу обвинуваченої, не знижує ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та не є достатньою та переконливою обставиною для висновку про можливість застосування ст. 75 КК України. При цьому, конкретні обставини кримінального правопорушення, з яких вбачається, що ОСОБА_7 ввела в оману потерпілих з метою особистого збагачення, що свідчить про її свідоме нехтування моральними нормами та суспільними цінностями, відсутність жалю та співчуття до суспільства і як наслідок про її підвищений рівень суспільної небезпеки, наявні в матеріалах кримінального провадження дані про особу обвинуваченої, які не містять будь-яких виключних обставин про її позитивну характеристику, не дають підстав вважати те, що виправлення ОСОБА_7 можливе без відбування покарання. Вирок у частині покарання не відповідає критеріям законності, обґрунтованості і вмотивованості, а тому у частині призначеного покарання він підлягає скасуванню із ухваленням нового вироку у цій частині.

При цьому, таким, що відповідатиме досягненню мети покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України, а також відповідати критеріям покарання, визначеним ч. 2 ст. 65 КК України, на переконання колегії суддів, буде покарання, яке визначене судом першої інстанції за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 2 років позбавлення волі. Саме вказаний вид та розмір покарання за вчинене кримінальне правопорушення відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нового кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 420 КПК України, підставами для ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу прокуроразадовольнити частково та вирок Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 190 КК України скасувати і ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді та розмірі, який був визначений судом першої інстанції за ч. 2 ст. 190 КК України без застосування положень ст. 75 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратуризадовольнити частково.

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту фактичного затримання в ході звернення вироку до виконання.

В решті вирок Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4