Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №759/7533/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року м. Київ

Справа № 759/7533/24

Провадження № 22-ц/824/3467/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 25 березня 2026 року

Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Центршляхбуд»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Гусєвим Павлом Володимировичем та апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Центршляхбуд» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року, ухваленого у складі судді Шум Л.М., -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду позовом до відповідача про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог вказав про те, що 10.07.2012 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду генерального директора ТОВ «Центршляхбуд».

У січні 2024 року ОСОБА_2 стало відомо про його звільнення, яке відбулось 25 листопада 2022 року, про яке його не повідомляли та стало відомо випадково.

Водночас на сьогодні позивачем не отримано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні внаслідок чого ОСОБА_2 змушений звернутися з позовом про стягнення сум про які йому відомо та які будуть уточнені після отримання документів від відповідача.

Також позивачем досі не отримано ні копії наказу про звільнення, ні трудової книжки, яку роботодавець зобов`язаний повернути у зв`язку зі звільненням.

При звільненні позивача не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено заборгованість по заробітній платі, в зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату та плати передбачені при звільненні у розмірі 1 719 541,06 грн., а також стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 186 954,11грн.

Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено до підготовчого засідання.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Центршляхбуд» про стягнення заробітної плати задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Центршляхбуд» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 225 392,97 грн., а також суму компенсації за невикористану відпустку у розмірі 287327,86 грн.

Стягнуто з ТОВ «Центршляхбуд» на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 адвокат Гусєв П.В. подавапеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач не надав належних доказів, відповідно до якого заробітна плата відповідача становила 8 000, грн., та у зв`язку з чим заробітну плату було зменшено до 8 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Центршляхбуд» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 153 138,28 грн та суму компенсації за невикористану відпустку у сумі 287 327,86 грн, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Центршляхбуд» проти доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Гусєва П.В.

В судовому засіданні представник ТОВ «Центршляхбуд» адвокат Верховський О.В. підтримав доводи апеляційної скарги ТОВ «Центршляхбуд» та заперечував проти доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Гусєва П.В.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гесєв П.В. в судове засідання не з`явилися.

Судова повістка, які надсилалися ОСОБА_2 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Представник ОСОБА_2 адвокат Гусєв П.В. відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_2 та його представника адвоката Гусєва П.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Гусєва П.В., колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 10 липня 2012 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду генерального директора ТОВ «Центршляхбуд».

Позивача було звільнено з посади генерального директора ТОВ «Центршляхбуд» із 19.11.2022 на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Центршляхбуд» від 18.11.2022..

Сума нарахованої ТОВ «ЦЕНТРШЛЯХБУД» позивачу заробітної плати за 2021 - 2022 роки склала: за 2021 рік - 823 044,92 гривень; за 2022 рік - 261 621,83 гривень.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробіття.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Ч.1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені удень звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст. 116, ст. 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений 25 листопада 2022 року, однак, всі суми, зокрема, компенсація за невикористану відпустку, належні до сплати ОСОБА_2 не були виплачені у день його звільнення.

Згідно відповіді на запит від 20 лютого 2025 року номер запиту 2615-2025-0001346 щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу за період з 1 кварталу 2021 року по 4 квартал 2022 року заборгованість позивача перед відповідачем становить 279 991,27 грн та з вирахування відповідних податків асигнувань становить 225 392,97 грн.

Згідно з положеннями статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Апеляційний суд зазначає, що відповідач не оспорює наявність заборгованості за заробітною платою та відшкодування за час невикористаної відпустки, відповідач в апеляційній скарзі оспорює фактичні суми, що підлягають сплаті на користь позивача, крім того позивач також оспорює вказані суми.

Відповідно до ч. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до ч. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до ч. 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Враховуючи викладене апеляційний суд зазначає, що для обрахування середньої заробітної плати для нарахування відшкодування за невикористану відпустку використовується формула середньорічний заробіток / кількість відпрацьованих днів у році * на кількість днів невикористаної відпустки.

Вказаний розрахунок був здійснений судом першої інстанції, яким установлено, що сума заборгованості становить 356 929,02 грн, а після вирахування відповідних податкових відрахувань сума, що підлягає виплаті, становить 287 327,86 грн.

Перевіривши зазначений розрахунок, колегія суддів погоджується з ним, оскільки його проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заробітна плата директора становила 8 000,00 грн, а також про безпідставне зменшення її розміру до 8 000,00 грн, є необґрунтованими.

Колегія суддів виходить із того, що кожен суб`єкт господарювання наділений правом самостійно визначати штатний розпис, а також установлювати розмір посадових окладів працівників у межах чинного законодавства. Згідно з інформацією Державної податкової служби директору було встановлено та нараховувалося щомісячне грошове забезпечення у розмірі 8 000,00 грн.

За таких обставин підстав вважати зазначений розмір заробітної плати незаконним чи штучно заниженим у суду апеляційної інстанції немає.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Доводи апеляційних скарг в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подану адвокатом Гусєвим Павлом Володимировичем, Товариства з обмеженою відповідальністю «Центршляхбуд» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року -залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна