Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №756/13367/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 756/13367/25 Головуючий в суді І інстанції Пономаренко А.А.

Провадження № 33/824/1254/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Дрижакової Діни Юрівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований на АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №415929 08.08.2025 о 01 год. 17 хв. в м. Києві, пр. Володимира Івасюка, 57 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 21112» д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах з порожнини рота, порушення мовлення, порушення координації рухів. Водій від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку в найближчому медичному закладі відмовився, про відповідальність був попереджений, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Не погодившись з такою постановою, адвокат ОСОБА_1 - Дрижакова Д.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що апелянт заперечує щодо законності складеного протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №415929 відносно ОСОБА_1 .

Апелянт звертає увагу на те, що відповідно до відео наявна інформація з Київ цифровий 08.08.2025 року у період з 00 год. 36 хв. до 1 год. 20 хв. була повітряна тривога, а тому зупинка ОСОБА_1 і вимога щодо огляду на стан сп`яніння та складання протоколу серії ЕПР1 №415929 відбувалась під час повітряної тривоги, з порушенням основоположної статті 3 Конституції, де людина, її життя, здоров`я визначаються найвищою соціальною цінністю.

На переконання захисника, проведення процесуальних дій, які потребують зупинки, очікування чи перебування на відкритій місцевості під час повітряної тривоги, порушують конституційне право на безпеку життя та здоров`я, оскільки ОСОБА_1 не міг, а точніше саме поліцейські не пускали останнього до укриття, покинути місце небезпеки та сховатися в укритті. З відео чітко вбачається, що ОСОБА_1 та його дружина слідували до укриття і по дорозі під час тривоги були зупинені через перетинання подвійної полоси, не створюючи аварійної ситуації на дорозі.

Також, апелянт наголошує, що з відеозапису наданому патрульною поліцією, вбачається, що пропозиція поїхати до закладу охорони здоров`я робилась під час оголошеної повітряної тривоги.

У зв`язку з чим на думку захисника, поліцейські повинні були зупинити проведення будь-яких дій та продовжити лише після закінчення повітряної тривоги, що не було останніми дотримано.

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 року № 23).

При цьому обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21.

Також, судом першої інстанції не враховано емоційний стан, як ОСОБА_1 так і його дружини, яка, це видно на відеозаписі, повідомила, що біля їхнього будинку, під час попередніх атак та оголошення повітряної тривоги, відбувались вибухи і вплинуло на її з чоловіком емоційний та нервовий стан при оголошенні повітряної тривоги.

Крім того, не враховано стан здоров`я дружини ОСОБА_1 , яка фізично не могла подолати пішки відстань до «укриття», про що остання повідомляла поліцейських та те, що напередодні ОСОБА_1 отримав звістку про смерть матері, що призвело до стану сильного емоційного хвилювання.

Також, апелянт звертає увагу, що на пропозицію представника патрульної поліції ОСОБА_1 погоджується пройти огляд на стан сп`яніння газоаналізатором Драгер, що підтверджується розмовою на відео, але після закінчення повітряної тривоги і просить надати можливість пройти до укриття. Прохання ОСОБА_1 пройти до укриття як і пройти огляд після закінчення тривоги було проігноровано. Всупереч Наказу Міністерства внутрішніх справ № 1026 від 18 грудня 2018 року Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, працівники патрульної поліції взагалі не знімали момент огляду ОСОБА_1 , на відео можна бачити лише ноги. Так само не видно на відео, щоб патрульні оглядали ОСОБА_1 щодо стану тремтіння рук та невпевненої ходи.

Більш того на переконання захисника, як вбачається з відео з бодікамер, ОСОБА_1 виявив бажання пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, як це передбачено законодавством, але після закінчення тривоги, що є законним правом. Тобто, він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а виявив бажання проходити такий огляд в медичному закладі за направленням, виписаним патрульними.

Працівниками поліції було зазначено, що у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, (запах алкоголю, порушення мови, порушення координації рухів тощо), що на переконання сторони захисту не підтверджено на відео.

На думку захисника, не роз`яснення патрульними прав водія на захист та правову допомогу серйозним порушенням процедури і може бути підставою для закриття справи за статтею 130 КУпАП. Оскільки поліцейські лише після складання протоколу зачитали ОСОБА_1 права. Водій має право знати свої права, зокрема на присутність захисника, поліцейський зобов`язаний надати таку можливість, зафіксувавши відмову водія від прав або його усвідомлене бажання захищатися. Не роз`яснено жодного права ОСОБА_1 , передбаченого ст.268 КУпАП, в тому числі ст. 63 Конституції України, що чітко зафіксовано на доданих відеозаписах.

На переконання сторони захисту з боку працівників поліції була провокація щодо ОСОБА_1 з метою отримання відмови від проходження огляду і відповідно подальшого складення протоколу.

У судове засідання, яке було призначене на 19 лютого 2026 року, ОСОБА_1 та його захисник Дрижакова Д.Ю.. не з`явилися, через електронний суд 03 березня 2026 року захисником ОСОБА_2 подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із укладенням тільки 18 лютого 2026 року договору про надання правничої допомоги, яке було задоволено, унаслідок чого відкладено розгляд справи на 05 березня 2026 року, про що повідомлено сторону захисту.

У судове засідання, яке було призначене на 05 березня 2026 року, ОСОБА_1 та його захисники знову не з`явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надійшли.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

У зв`язку із викладеним апеляційним судом не встановлено перешкод для перегляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 415929 від 08.8.2025, який складений у відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженими наказом МВС 07.11.2015 № 1395 та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;

- відеозаписом з нагрудних камер (боді-камер) 472401, 472839;

- направленням на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 від 08.8.2025 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у якому зазначено, що у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів;

- постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5423385 від 08.08.2025, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за керування 08.08.2025 о 00:50:39 год. в м. Києві по проспекту Івасюка 57 автомобілем марки «ВАЗ 21112», державний номерний знак НОМЕР_1 та перетину подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні та за наслідками розгляду апеляційної скарги не встановлені.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Так, предметом дослідження у справі були відеозаписи, якими зафіксовано обставини порушення, а саме, що 08.08.2025 о 00:50 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом - легковим автомобілем марки ВАЗ, моделі 21112, державний номерний знак НОМЕР_1 у м. Києві у районі будинку № 57, що по просп. Володимира Івасюка. Після зупинки в ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку, на місці за допомогою спеціального технічного засобу газоаналізатора «Drager» та в лікаря нарколога Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія», яка розташована за адресою: Київ, вул. Петра Запорожця, буд. 20, на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку ОСОБА_1 відмовився.

Як слідує із змісту оскаржуваної постанови суд першої інстанції навів мотиви, за яких посилання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника про те, що причиною відмови від проходження огляду на стан сп`яніння було бажання прослідування в бомбосховище, а не уникнення відповідальності за огляд на стан сп`яніння, були враховані та надано відповідну оцінку. Зокрема, судом ураховано, що при зупинці ОСОБА_1 визнав порушення ним правил дорожнього руху, саме через що було зупинення транспортний засіб під його керуванням, а також той факт, що він виживав спритні напої перед тим, як сісти за кермо в комендантську годину.

Відтак, вживання алкоголю забороняє відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві керувати транспортним засобом.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що після вживання алкоголю водій ОСОБА_1 мав право сісти за кермо, щоб прослідувати до бомбосховища, не можна визнати виправданими. Жодних обставин, за яких ОСОБА_1 та його дружина не мали змоги дістатися найближчого бомбосховища в місті Києві без використання транспортного засобу ні заперечення в суді першої інстанції, ні доводи апеляційної скарги не містять.

Судом враховано, що керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння є небезпечним не тільки для водія, а й для його дружини, як пасажира, так і інших учасників дорожнього руху. Тому дії поліцейських у даній ситуації є цілком виправдані з урахуванням як прав ОСОБА_1 та його дружини на захист під час повітряної тривоги, так і прав інших учасників дорожнього руху.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано стан здоров`я дружини водія ОСОБА_1 , є безпідставні, оскільки жодних доказів у підтвердження відповідної обставини, які суд першої інстанції міг би перевірити, не були надані.

Судом першої інстанції також справедливо було застережено, що з моменту спілкування з працівниками поліції, ОСОБА_1 почав вимагати надати можливість пройти в бомбосховище лише після того, як йому було неодноразово запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, хоча з моменту зупинення до такої пропозиції пройшло понад 20 хвилин.

Ураховуючи відповідну поведінку водія та пасажира суд першої інстанції дійшов цілком мотивованого висновку, що ОСОБА_1 із дружиною просив надати можливість перебувати в бомбосховищі лише з метою уникнення ним огляду на стан алкогольного сп`яніння. Також суд правильно зауважив з огляду на наданий відеозапис, що у працівників патрульної поліції були достатні підстави для пред`явлення вимоги пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що він виявив бажання пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, як це передбачено законодавством, але після закінчення тривоги, що є законним правом. Тобто, він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а виявив бажання проходити такий огляд в медичному закладі за направленням, виписаним патрульними. Суд апеляційної інстанції визнає такі доводи такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень ПДР, які містять імперативну норму щодо виконання обов`язку (а не права) на вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння.

Отже, проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу поліцейського є обов`язком водія, а не його правом, а відмова від проходження такого незалежно від підстав становить склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відмова від проходження огляду не означає лише вербальну, словесну відмову, але такою відмовою слід вважати невчинення певних дій, ухилення від проходження огляду на стан сп`яніння, ненадання відповіді, заявлення умов, за яких водій погодиться пройти огляд, що мало місце у цій справі, тощо.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги з приводу того, що склад правопорушення, що інкриміновано ОСОБА_1 в протоколі про адміністративне правопорушення не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки положення наведеної статті містять відповідальність як за керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, так і за відмову від проходження огляду за керування автомобілем з ознаками сп`яніння. Тому фабула протоколу є вірною.

Інші доводи сторони захисту про відсутність доказів наявності ознак алкогольного сп`яніння, а відтак і підстав для огляду ОСОБА_1 поліцейським на стан сп`яніння також є помилковими.

Особиста суб`єктивна оцінка водієм свого стану не звільняє його від обов`язку виконати вимогу поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння, передбачену п. 2.5 ПДР України.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан водія, дійшли висновку, що він може перебувати в стані алкогольного сп`яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, на що останній не погодився.

Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

Отже, виявлення у водіїв ознак сп`яніння є дискреційними повноваженнями поліцейських, а ознака алкогольного сп`яніння така як: запах алкоголю з порожнини рота може бути встановлена виключно органолептичним шляхом. Інші ознаки поліцейський встановлює шляхом візуального спостереження та аналізу поведінки водія. При цьому, відсутність перевірки ознак на відеозаписі не спростовують факт відмови від проходження огляду, адже наявність ознак встановлює виключно поліцейський і це є лише підставою для огляду, оскільки метою є встановлення факту керування у стані сп`яніння чи спростування такого стану за результатами огляду. Оскільки у даному випадку перевірці підлягають обставини щодо відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, то заперечення стосовно відсутності відео-доказів наявності ознак наркотичного сп`яніння є необґрунтованими.

Таким чином, спростування виявлених ознак сп`яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп`яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що не роз`яснення патрульними прав водія на захист та правову допомогу є підставою для закриття справи за статтею 130 КУпАП, оскільки, як зазначено адвокатом, поліцейські після складання протоколу зачитали ОСОБА_1 права. Крім того, суд погоджується із доводами апеляційної скарги адвоката, що водій має право знати свої права, зокрема як уже було зазначено у тексті цієї постанови, водій не тільки має право, а і зобов`язаний у наслідок реалізації свого права володіти та керувати автомобілем, знати норми законодавства держави Україна про відповідальність та додаткові обов`язки, у тому числі правила, передбачені ст.268 КУпАП, ст. 63 Конституції України.

Не можна також визнати обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги з приводу здійснення працівниками поліції провокаційних дій, направлених на вчинення адміністративного правопорушення з огляду на наступне.

В обгрунтування вчинення працівниками поліції провокації адвокат посилається на ту обставину, що з боку працівників поліції була провокація щодо ОСОБА_1 з метою отримання відмови від проходження огляду і відповідно подальшого складення протоколу.

Однак такі доводи адвоката є надуманими, оскільки провокація - це цілеспрямовані дії або слова, які мають на меті спонукати когось до негативних, необдуманих або згубних для нього вчинків. Як слідує із обставин, які зафіксовані на відеозаписах з бодікамер поліцейських, відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння відбулась не внаслідок спонукання поліцейськими водія до такої відмови, а внаслідок свідомих дій водія у порушення п. 2.5 ПДР.

Судом під час розгляду справи в апеляційному суді було з`ясовано обставини, однак жодних дій поліцейських, які підпадають під ознаки провокації, стороною захисту не повідомлено.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Дрижакової Діни Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Оболонського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана