Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №377/418/24 — Київський апеляційний суд

справа № 377/418/24

головуючий у суді І інстанції Малишенко Т.О.

провадження № 22-ц/824/533/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Карпенко Юлії Олегівни на рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 грудня 2024 року та на додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Авто-Світ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Регіональний сервісний центр Головного Сервісного Центру Міністерства внутрішніх справ в Київській області (ТСЦ №3243 РСЦ ГСЦ МВС в Київській області) про визнання недійсним договору комісії та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, -

в с т а н о в и в :

У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Славутицького міського суду Київської області з указаним позовом, у якому просить:

визнати недійсним договір комісії № 7826/24/1/000898 від 26 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» як комісіонером та ОСОБА_3 як комітентом на продаж автомобіля марки «JAGUAR», моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7826/24/000898 від 27 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_1 про купівлю ОСОБА_1 автомобіля марки «JAGUAR», моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 ;

витребувати у ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки «JAGUAR», моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_4 .

стягнути судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить автомобіль марки «JAGUAR» XF, VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 .

У зв`язку з початком військової агресії проти України 24 лютого 2022 року він, з метою збереження життя та здоров`я своєї сім`ї, надав вищевказаний особистий автомобіль ОСОБА_4 (яка на той момент була його дружиною) для виїзду її та їх дітей за кордон до Королівства Норвегія. Через деякий час після від`їзду дружини він почав помічати з її боку погіршення відношення. У 2023 році він також офіційно виїхав до Королівства Норвегія де дізнався, що його дружина влаштовує особисте життя з іншим чоловіком.

Автомобіль марки «JAGUAR» XF, державний номер НОМЕР_3 , знаходився у її користуванні і він був не проти, оскільки це було в інтересах його дітей. Згодом він помітив, що його автомобілем активно користується співмешканець ОСОБА_4 і він зажадав повернути автомобіль. Його вимога була проігнорована, ключі та технічний паспорт повернуті не були. Він як власник автомобіля відкрито зняв з нього державні номери для попередження його використання сторонніми особами і недопущення пошкодження. Останнім часом автомобіль знаходився без державних номерів біля будинку, до якого переїхала жити ОСОБА_4 зі своїм співмешканцем. Державні номери НОМЕР_3 до цього часу знаходяться у нього.

На початку квітня 2024 року від знайомих позивачу стало відомо, що схожий на його автомобіль знаходиться у м. Славутич. Проте державний номер на автомобілі був інший.

Він зробив відповідні запити до Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів і дізнався, що його автомобіль марки «JAGUAR» XF, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_3 , був перереєстрований на нового власника на підставі договору купівлі-продажу.

Перереєстрація була проведена територіальним сервісним центром 3243. Також листом № 31/10-0-567 від 20.05.2024 РСЦ ГЦС МВС у Київській обл. надана інформація з доданням копій документів (договір комісії, договір купівлі-продажу), на підставі яких була проведена перереєстрація належного йому автомобіля. Так він дізнався, що ОСОБА_3 від його імені на підставі невідомого документу, який має номер 2559 і посвідчений від 25 березня 2024 року приватним нотаріусом Богумілою Вішнєвською, уклала з ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» договір комісії № 7826/24/1/000898 від 26 березня 2024 року. Згідно з розділом 2 договору комісії відповідач ОСОБА_3 замовила послугу з пошуку покупця, який бажає придбати вищевказаний належний йому автомобіль на умовах визначених договором комісії. У розділі 1 договору комісії, встановила вартість, за яку автомобіль має бути проданий - тобто одну з істотних умов договору купівлі-продажу. Автомобіль був оцінений відповідачем у суму 10 000 грн. При цьому згідно з оголошеннями з сайту https://auto.ria.com вартість автомобіля марки «JAGUAR» XF 2012 року випуску сягає 600 000 грн.

Оперативно, на наступний день після укладання договору комісії, за передбачену договором комісії винагороду у розмірі 50 грн, ТОВ «Торговий дім «Авто-Світ» був знайдений покупець належного позивачу автомобіля - ОСОБА_1 . З указаною особою відповідач ТОВ «ТД «Авто-Світ» уклав договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7826/24/000898 від 27 березня 2024 року за ціною 10 000 грн. На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7826/24/000898 від 27 березня 2024 року була проведена перереєстрація автомобіля з позивача на відповідача ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ». У зв`язку з цим був виданий новий державний номер НОМЕР_4 .

Він не планував продавати належний йому автомобіль та не давав згоду на його продаж, не був присутній при його продажу, будь-яких документів, які б надавали право відповідачу ОСОБА_3 представляти його інтереси не видавав, кошти від продажу автомобіля не отримував. ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 від першого шлюбу. З 2000 р. до 2021 р. вони проживали однією сім`єю. Відповідач ОСОБА_1 є співмешканцем ОСОБА_3 , з яким остання проживає разом з 2021 року.

Вказує, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 фактично досягнуто зловмисну домовленість про заволодіння належним позивачу автомобілем поза його волею.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 20 грудня 2024 року задоволено позов ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір комісії № 7826/24/1/000898 від 26 березня 2024 року, укладений між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» як комісіонером та ОСОБА_3 як комітентом на продаж автомобіля марки JAGUAR, моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №7826/24/000898 від 27 березня 2024 року, укладений між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_1 про купівлю ОСОБА_1 автомобіля марки JAGUAR, моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 .

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , транспортний засіб - автомобіль JAGUAR, моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 з реєстраційними документами та ключами до замка запалення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі - 1 514 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі - 1 514 грн.

Стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Авто-Світ» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі - 1 514 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_2 грошові кошти за свій автомобіль марки «JAGUAR», моделі XF, 2012 року випуску, синього кольору, VIN НОМЕР_1 не отримував, договорів купівлі-продажу чи комісії не укладав, а його ТЗ перереєстровано на іншого власника без його відому, суд вважає що договори комісії та купівлі-продажу вважаються недійсними, зворотного відповідачами не доведено. Відповідач ОСОБА_1 набув спірний автомобіль без відповідних правових підстав, на підставі нікчемного правочину, а тому реєстрація автомобіля є незаконною.

Додатковим рішенням Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2025 року задоволено заяву представника позивача адвоката Дяченко К.О. Поновлено строк. Ухвалено додаткове рішення, яким:

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати з професійної правничої допомоги у розмірі - 6 782 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати з професійної правничої допомоги у розмірі - 6 782 грн.

Стягнуто з ТОВ «Торговий дім «Авто-Світ» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати з професійної правничої допомоги у розмірі - 6 782 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Карпенко Ю.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до довіреності від 21 березня 2022 року, завіреної приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Малашенко О.І. та зареєстровано в реєстрі за № 157, позивач уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси з будь-яких питань, що будуть стосуватися експлуатації та продажу, за ціною та на умовах на її власний розсуд належного Позивачу спірного транспортного засобу.

Крім того, в цій довіреності зазначено, що вона видана з правом передоручення повноважень третім особам, правом виїзду за кордон при умові оформлення такого права у встановленому законодавством порядку.

Тобто, вказаною довіреністю позивач надав право ОСОБА_4 відчужити належний позивачу спірний автомобіль або передоручити його відчуження третій особі за ціною та на умовах на власний розсуд повірених.

За наведених обставин, видаючи довіреність, позивач в такий спосіб здійснив волевиявлення щодо відчуження майна, надавши довіреним особам, у тому числі ОСОБА_4 та відповідачу 1 (як третій особі за передоручення) право розпоряджатися автомобілем, що включало в себе право продажу автомобіля на умовах та на розсуд довірених.

Таким чином, враховуючи, що довіреність № 157 від 21 березня 2022 року та довіреність, видана в порядку передоручення №2559/2024 від 25 березня 2024 року, є дійсними і на час укладення договору комісії № 7826/24/1/000898 від 26 березня 2024 року, чинності не втратили та не відкликалися, то позивач в особі ОСОБА_4 , уклавши договір комісії, у такий спосіб реалізував своє право на відчуження спірного автомобіля, а його повірені діяли в межах наданих довіреністю повноважень.

Вказує, що позивачем не надано доказів наявності в діях ОСОБА_4 та відповідача 1 (як представника) умислу на вчинення правочину всупереч інтересам довірителя (позивача) та виникнення несприятливих наслідків для довірителя, які вказували б на неправомірність дій представника чи вчинення представником дій поза межами повноважень, якими його наділив довіритель відповідно до вказаної вище довіреності та які б могли бути підставою для визнання договору недійсним.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховані наведені обставини, а також те, що у судовому засіданні позивач не заперечував, що його волевиявлення при оформленні довіреності № 157 від 21 березня 2022 року було вільним, указана довіреність була видана саме за бажанням позивача, у довіреності позивач, як довіритель, не обмежував коло осіб, з якими можуть виникнути правовідносини щодо належного йому транспортного засобу, не передбачав повноважень чи обов`язку представника погоджувати будь-які дії з ним, а також, що довіреність, як і довіреність №2559/2024 від 25 березня 2024 року не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно як ОСОБА_4 , так і відповідач-1, як повірені особи позивача щодо відчуження спірного автомобіля діяли у межах наданих ними довіреностями повноважень, без їх перевищення. А само по собі відчуження повіреним рухомого майна за ціною нижче ринкової не свідчить про перевищення ним своїх повноважень.

Вказує, що позивач стверджує, що він добровільно передав спірний автомобіль у користування та володіння ОСОБА_4 . Крім того, своєю довіреністю від 21 березня 2022 року позивач добровільно уповноважив ОСОБА_4 , з правом передоручення третій особі, розпоряджатися спірним автомобілем на власний розсуд, а отже спірний автомобіль вибув з володіння власника - позивача за його волею, тому він не підлягає витребуванню від добросовісного набувача - ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Посилається на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення публічного порядку при укладенні оспорюваних правочинів між відповідачем 1 (яка відповідно до довіреності, виданої в порядку передоручення №2559/2024 від 25 березня 2024 року, діяла від імені та в інтересах позивача), та відповідачем 3 договору комісії № 7826/24/1/000898 від 26.03.2024, та між відповідачем 3 та апелянтом договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7826/24/000898 від 27 березня 2024 року.

А судом першої інстанції взагалі не мотивовано яким саме чином оспорюванні договори порушують публічний порядок.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Карпенко Ю.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягненні судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення у справі № 377/418/24 ухвалено 20 грудня 2024 року, тобто строк на подання доказів сплати позивачем або обов`язку сплати витрат, пов`язаних з розглядом справи, закінчився 25 грудня 2024 року.

Однак, заява про ухвалення додаткового рішення з доказами понесення позивачем судових витрат подана 09 січня 2025 року.

У заяві позивач одночасно просив суд визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів понесення позивачем судових витрат, посилаючись на те, що п. 3.1 додаткової угоди №1 від 23 серпня 2024 року до договору про надання правової (правничої) допомоги №60 від 23 серпня 2024 року, позивач та його представник погодили, що оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюються в наступному порядку: 100% вартості послуги по ознайомленню з матеріалами справи, оплата послуг адвоката по представництву позивача у судових засіданнях - після отримання повного тексту судового рішення у справі.

Повний текст рішення суду позивач отримав в Електронному кабінеті 31 грудня 2024 року, а представник позивача ознайомилася з повним текстом рішення тільки 06 січня 2025 року у реєстрі судових рішень, а тому акт приймання-передачі наданих адвокатських послуг підписано лише 07 січня 2025 року, тому позивач просить рахувати п`ятиденний строк на подачу доказів з 07 січня 2025 року.

На думку апелянта, вказані причини пропуску на подання доказів понесення позивачем судових витрат не є об`єктивно непереборними, тобто такими, що не залежать від волевиявлення особи, не пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне подання доказів у п`ятиденний строк після ухвалення рішення судом, а тому є неповажними та не підлягають поновленню.

Посилається на те, що позивач не був позбавлений можливості підписати акт приймання-передачі наданих правничих послуг відразу (або протягом п`яти днів) після ухвалення судом рішення 20 грудня 2024 року.

Також звертає увагу, що з долученої до заяви про ухвалення додаткового рішення копії додаткової угоди № 1 і до договору про надання правової допомоги №60 від 23 серпня 2024 року, вбачається, що вона була підписана позивачем та його представником ще 23 серпня 2024 року, тобто будь-яких перешкод для її подання до суду до закінчення судових дебатів у справі (тобто до 20 грудня 2024 року) у сторони позивача не існувало.

Тому та обставина, що позивач фактично оплатив послуги свого представника лише 09 січня 2025 року не є об`єктивно непереборною для визнання поважними причин пропуску строків, для подання до суду доказів понесених позивачем судових витрат, адже залежала саме від волевиявлення сторони позивача.

Наголошує, що судом першої інстанції не були враховані вказані обставини, а також не надано мотивованої оцінки аргументам (заперечень), наведених апелянтом у його запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що в апеляційній скарзі апелянт не наводить інших фактів та доводів, не надає жодних нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Усі доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції.

Вказує, що ОСОБА_1 не заперечує тісного знайомства з ОСОБА_3 та того, що мав з нею близькі стосунки, яка, в свою чергу, повністю відсторонилась від участі у справі і не заперечує проти прийнятого судом рішення. Більш того, апелянт під час останнього судового засідання зізнався та особисто підтвердив, що знав, що така аномально низька ціна автомобіля є, дослівно, «забаганкою» колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , матері ОСОБА_3 . Такі обставини дають підставу стверджувати, що до укладення угод у нього з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відбулось спілкування щодо схеми зміни власника автомобіля. Отже ОСОБА_1 цілком і повністю усвідомлював протиправний характер правочину.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Карпенко Ю.О. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, причини своєї неявки апеляційному суду не повідомив. ОСОБА_2 двічі подавалися через систему «Електронний суд» клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак ухвалами Київського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року та 23 лютого 2026 року указані клопотання повернуті без розгляду, у зв`язку з тим, що подані з порушенням вимог статті 183 ЦПК України.

Апеляційний суд враховує, що з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, подавав до суду клопотання про це, а отже йому відомо про вимоги статті 183 ЦПК України, а саме: необхідність подання до клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції доказів направлення клопотання іншим учасникам справи.

На підставі викладеного, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів належного повідомлення ОСОБА_2 , а також те, що він скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини 2 Постанови пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.?

Згідно з абзацу 4 частини 2 Постанови пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Однак, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає з огляду на таке.

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору комісії та про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, посилаючись на те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 фактично досягнуто зловмисну домовленість про заволодіння належним позивачу автомобілем поза його волею.

Відповідно до частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Однак, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з посиланням на

статтю 228 ЦК України (правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним),

частину 1 статті 230 ЦК України (якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним),

постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист споживачів», відповідно до якої, умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними, -

дійшов висновку про те, що оспорювані договори є одночасно недійсними та нікчемними.

Разом із тим, пунктом 5 частини 3 статті 2 ЦПК України основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами 1, 3 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно частини 2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Виходячи з викладеного, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин.

Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Враховуючи, що позивачем позовні вимоги про недійсність оспорюваних договорів не обґрунтовувалися

порушенням публічного порядку (стаття 228 ЦК України) та/або

введенням в оману щодо обставин, які мають істотне значення (стаття 230 ЦК України) та/або

обмеженням права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством,

апеляційний суд вважає, що з урахуванням принципу диспозитивності, суд першої інстанції був позбавлений можливості вийти за межі правових підстав позову та задовольнити позовні вимоги з тих правових підстав на які позивач не посилався.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 грудня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, під час ухвалення якого, колегія апеляційного суду вирішуватиме такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить автомобіль марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с. 12 т. 1).

21 березня 2022 року ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Малашенко О.І., зареєстровану в реєстрі за № 157.

На підставі вказаної довіреності позивач уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси в органах нотаріату, у відповідних територіальних органах з надання сервісних послуг МВС та в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, з будь-яких питань, що будуть стосуватися експлуатації та продажу, за ціною та на її умовах на її власний розсуд, належного йому автомобіля марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3

Для цього позивач надав ОСОБА_4 право в т.ч. і:

з метою виконання повноважень за цією довіреністю експлуатувати (керувати) вищевказаним транспортним засобом;

зняти автомобіль з обліку, одержати транзитні номери (номери для реалізації), перереєструвати автомобіль;

укласти та підписати договір купівлі-продажу вищевказаного транспортного засобу, за ціною та на умовах, які ОСОБА_4 відомі і не потребують будь-якого додаткового погодження з позивачем чи доказування такого факту третім особам;

одержати належні позивачу гроші в результаті відчуження вищевказаного транспортного засобу.

Довіреність видана з правом передоручення повноважень третім особам. Термін дії довіреності до 21 березня 2025 року (а.с. 150 т. 1, а.с. 13 т. 2).

25 березня 2024 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_2 , видала довіреність, нотаріально завірену у м. Варшава Республіки Польща, якою уповноважила ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_2 з будь-яких питань, що будуть стосуватися експлуатації та продажу, за ціною та на її умовах на її власний розсуд, належного ОСОБА_2 автомобіля марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 (а.с. 148-149 т. 1).

26 квітня 2024 року між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , на підставі довіреності від 25 березня 2024 року, укладений договір комісії №7826/24/000898, за умовами якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 .

У розділі 1 договору комісії сторони визначили одну з істотних умов договору купівлі-продажу, а саме встановила вартість, за яку автомобіль має бути проданий. Автомобіль був оцінений у суму 10 000 грн (а.с. 17 т. 1).

27 березня 2024 року між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_1 укладений договір №7826/24/000898 купівлі-продажу транспортного засобу марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 , за ціною 10 000 грн (а.с. 18 т. 1).

Указані обставини також підтверджуються відповіддю Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області від 20 травня 2024 року, відповідно до якої за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, 27 березня 2024 року в територіальному сервісному центрі №3243 РСЦ ГЦ МВС в Київській області перереєстрований за договором купівлі-продажу суб`єкта господарювання на нового власника ОСОБА_1 автомобіль «JAGUAR XF», VIN - НОМЕР_5 , який належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Договір купівлі-продажу від 27 березня 2024 року №7826/24/000898, укладений ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» ЄДРПОУ 43088916, м. Буча, Київська область, вул. Бориса Гмирі, 2-а/офіс 64. Вартість транспортного засобу, яка вказана у договорі купівлі-продажу склала 10 000 грн.

Відповідно до договору комісії від 26 квітня 2024 року №7826/24/000898 між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та власником транспортного засобу ОСОБА_2 повноваження ОСОБА_2 згідно з доручення від 25 березня 2024 року №2559, виданого приватним нотаріусом Вишнєвською Б., виконувала ОСОБА_3 (а.с. 16 т. 1).

Частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до положень частини 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина 3 статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору комісії та про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, посилаючись на те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 фактично досягнуто зловмисну домовленість про заволодіння належним позивачу автомобілем поза його волею. Автомобіль був оцінений відповідачем у суму 10 000 грн. При цьому, згідно з оголошеннями з сайту https://auto.ria.com вартість автомобіля марки «JAGUAR» XF 2012 року випуску сягає 600 000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при вчиненні правочинів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як визначено у частині 3 статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Апеляційним судом встановлено, що укладаючи оспорюваний договір комісії, ОСОБА_3 діяла від імені ОСОБА_2 на підставі нотаріально завіреної у м. Варшава Республіки Польща довіреності від 25 березня 2024 року, у порядку передоручення від ОСОБА_4 , яку ОСОБА_2 уповноважив представляти його інтереси з будь-яких питань, що будуть стосуватися експлуатації та продажу належного йому автомобіля марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 .

За умовами оспорюваного договору комісії комісіонер зобов`язувався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки «JAGUAR XF», VIN НОМЕР_1 , синього кольору державний номер НОМЕР_3 , за ціною погодженою сторонами, а саме: 10 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у довіреності ОСОБА_2 21 березня 2022 року уповноважив ОСОБА_4 укласти та підписати договір купівлі-продажу вищевказаного транспортного засобу, за ціною та на умовах, які ОСОБА_4 відомі і не потребують будь-якого додаткового погодження з позивачем чи доказування такого факту третім особам, з правом передоручення вказаних повноважень третім особам.

Тобто, фактично у вказаній довіреності від 21 березня 2022 року позивачем вказано, що ціна та умови договору купівлі-продажу вищевказаного транспортного засобу - не потребують будь-якого додаткового погодження з позивачем чи доказування такого факту третім особам, а вказані повноваження можуть бути передоручені третім особам.

Зі змісту виданої позивачем довіреності від 21 березня 2022 року, чинність якої не оспорюється, вбачається, що приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Малашенко О.І. роз`яснено ОСОБА_2 зміст статей 240-245, 247-250, 1000, 1003, 1008, 1187, 1188 ЦК України, що підтвердив позивач своїм підписом у довіреності.

Враховуючи викладене, позивач, надаючи ОСОБА_4 зазначені у довіреності від 21 березня 2022 року повноваження, не міг не розуміти, що наданий представнику обсяг повноважень дозволяє відчужити вищевказаний автомобіль від його імені будь-якій особі та за будь-якою ціною, без будь-якого додаткового погодження з позивачем.

Оскільки оспорюваний договір є договором комісії, на укладання якого від імені позивача ОСОБА_2 мала право ОСОБА_3 на підставі нотаріально завіреної у м. Варшава Республіки Польща довіреності від 25 березня 2024 року у порядку передоручення від ОСОБА_4 на підставі довіреності від 21 березня 2022 року, наявні підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного правочину діяла у межах наданих їй повноважень, в тому числі і щодо визначення ціни вищевказаного автомобіля.

Нотаріально посвідчена довіреність позивача ОСОБА_2 від 21 березня 2022 року, видана на ім`я ОСОБА_4 добровільно, на день укладення останньою оспорюваного договору комісії, не скасована, ОСОБА_2 не оспорювалася, у встановленому законом порядку судом недійсною не визнавалась.

Нотаріально завірена у м. Варшава Республіки Польща довіреність ОСОБА_4 від 25 березня 2024 року видана на ім`я ОСОБА_3 на день укладення оспорюваного договору комісії, не скасована, ОСОБА_2 не оспорювалася, у встановленому законом порядку судом недійсною не визнавалась.

Таким чином, позивачем не доведено зловмисну домовленість його представника ОСОБА_4 з покупцем та не доведено заниження вартості автомобіля, зважаючи на зміст виданої позивачем довіреності від 21 березня 2022 року, якою ОСОБА_2 , як довіритель, наділив свого уповноваженого представника правом розпоряджатися транспортним засобом, (у тому числі з правом продажу) (за ціною на розсуд представника) та без потреби будь-якого додаткового погодження з позивачем ціни та умов договору чи доказування такого факту третім особам.

З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору комісії задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 7826/24/000898 від 27 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до змісту статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» на виконання умов договору комісії від № 7826/24/1/000898 від 26 березня 2024 року, є ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_1 .

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Таким чином, виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Крім того особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим, у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 7826/24/000898 від 27 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» та ОСОБА_1 .

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу укладений ТОВ «Торговий Дім «Авто-Світ» на виконання умов договору комісії, укладеного з ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 , у порядку передоручення від ОСОБА_4 , на підставі чинної довіреності, яка не містила будь-яких обмежень чи застережень щодо розпорядження цим транспортним засобом, зокрема щодо ціни, за якою може бути проданий спірний транспортний засіб, напроти вказано, що ціна та умови договору не потребують будь-якого додаткового погодження з позивачем, - апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не доведено порушення його прав та законних інтересів указаним договором купівлі-продажу, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання указаного договору недійсним.

Щодо доводів позовної заяви про те, що позивач не отримував грошові кошти від продажу вищевказаного автомобіля, то апеляційний суд враховує, що у довіреності від 21 березня 2022 року позивач ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 одержати належні позивачу гроші у результаті відчуження вищевказаного автомобіля, з правом передоручення вказаних повноважень третім особам.

Таким чином, апеляційний суд встановив відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості відповідачів при укладенні оспорюваних договорів комісії та купівлі-продажу та виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, позивача.

Також з огляду на встановлені у цій справі обставини добровільної передачі позивачем ОСОБА_2 належного йому на праві власності автомобіля ОСОБА_4 на підставі чинної нотаріально посвідченої довіреності, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірний транспортний засіб вибув із володіння позивача з його волі, у цих спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України, а тому позовні вимоги про витребування автомобіля задоволенню не підлягають.

У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Отже, оскільки апеляційний суд у цій справі дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення по суті спору, то додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, також належить скасувати та відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Дяченко К.О. про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карпенко Юлії Олегівни на рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 грудня 2024 року задовольнити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 грудня 2024 року скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 450 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 16 200 грн.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карпенко Юлії Олегівни на додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2025 року задовольнити.

Додаткове рішення Славутицького міського суду Київської області від 05 лютого 2025 року скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Дяченко Катерини Олександрівни про ухвалення додаткового рішення.

Відомості про стягувача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відомості про боржника: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25 березня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська