Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №757/10750/24-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року місто Київ

справа № 757/10750/24-ц провадження № 22-ц/824/2026/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 , подану адвокатом Станьком Володимиром Ігоровичем,

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року постановлену у складі судді Хайнацького Є.С.,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: стягнути з позивача на користь відповідача грошові кошти за борговою розпискою в розмірі 104 535,62 доларів США, з яких: 100 000,00 доларів США - сума позики, 4 535,62 долари США - три проценти річних від простроченої суми; стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з розглядом справи.

12 березня 2024 року та 10 жовтня 2024 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить накласти арешт на майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 , а саме, квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви представник позивача зазначає, що 27 червня 2022 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 100 000,00 дол. США, що підтверджується доданою до позовної заяви розпискою, відповідно до умов якої грошові кошти надавались у строк не пізніше ніж до 28 серпня 2022 року. Однак, станом на день звернення до суду із відповідною позовною заявою відповідач свої боргові зобов`язання перед позивачем не виконав та продовжує ухилятись від його виконання. Відтак, невжиття заходів забезпечення позову, виходячи з предмету позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки ціна позову становить 104 535,62 дол. США, а відповідач може відчужити належне йому на праві власності майно.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою задоволено.

Накладено арешт шляхом заборони розпорядження на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2338264580000.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, адвокат Станько В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду про забезпечення позову скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що, постановлячи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, оскільки на момент її постановлення власником наведеної квартири вже був не відповідач у цивільній справі № 757/10750/24-ц справі, а інша особа.

Також, наявність накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року у цивільній справі арешту на цю квартиру порушує право власності ОСОБА_3 на відповідне нерухоме майно, на яке накладено арешт, а саме позбавляє його права вільного розпорядження своїм майном.

Можливістю подати відзив сторони не скористались.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 адвокат Гордійчук Ю.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судове засіданні не з`явились інші сторони, були повідомлені про місце, день і час розгляду справи шляхом направлення судового повідомлення на поштову адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До суду повернулись конверти зі зворотнім відправленням з поміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до ч.8 ст.128 ЦПК України вважається належним повідомленням, причини своєї неявки суду не повідомили. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність позивача.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник позивача зазначив, що 27 червня 2022 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 100 000,00 дол. США, що підтверджується доданою до позовної заяви розпискою, відповідно до умов якої грошові кошти надавались у строк не пізніше ніж до 28 серпня 2022 року. Однак, станом на день звернення із відповідною позовною заявою відповідач свої боргові зобов`язання перед позивачем не виконав та продовжує ухилятись від його виконання. Відтак, невжиття заходів забезпечення позову, виходячи з предмету позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки ціна позову становить 104 535,62 дол. США, а відповідач може відчужити належне йому на праві власності майно.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки існує ризик відчуження майна на користь третіх осіб. Вказаний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Ст. 149 чинного ЦПК України передбачає, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пункти 1, 2, 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачають, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до роз`яснень п. п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого п.4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виник спір щодо повернення значної суми грошових коштів, підтвердженої письмовою розпискою. Відповідач свої зобов`язання у визначений строк не виконав, що обґрунтовано свідчить про наявність ризику невиконання можливого рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що характер спірних правовідносин, розмір заявлених вимог та поведінка відповідача дають підстави вважати, що існує реальна загроза відчуження майна, що може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у ст.149 ЦПК України, та є належним чином обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент постановлення ухвали суду першої інстанції власником спірної квартири вже була інша особа, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки суд першої інстанції вирішував питання забезпечення позову, виходячи з наявних на той момент доказів, зокрема відомостей з державних реєстрів, які підтверджували право власності відповідача на зазначене майно. Сам по собі факт можливого подальшого відчуження майна після звернення до суду або навіть після подання заяви про забезпечення позову не спростовує висновків суду про існування ризику невиконання рішення, а навпаки свідчить про обґрунтованість застосування такого заходу забезпечення.

Крім того, з наданої до позовної заяви Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_2 , станом на 18 січня 2024 року власником квартири, загальною площею 131,4 кв.м., житловою площею 50,6 кв.м., АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 ( реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2338271480000) . Крім того, ОСОБА_2 належить також квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 72,3 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м.(реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2338264580000).

З наданих до апеляційної скарги документів вбачається, що за договором іпотеки, укладеним 17 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 139,40 кв.м., житловою 39,60 кв.м., яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Онопченко О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 19 жовтня 2017 року, за реєстровим № 2124 ( а.с. 138-142).

Разом з тим, оскільки в порядку забезпечення позову арешт накладено на квартиру № 36 загальною площею72,3 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м., а в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 139,40 кв.м., житловою 39,60 кв.м, відсутні підстави вважати, що арешт накладений на квартиру, яка була передана в іпотеку,

Крім того, не заслуговують на увагу посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 , як іпотекодержателем було надана згода ОСОБА_2 на поділ квартири, яка була предметом іпотеки. Так, як зазначає в апеляційній скарзі апелянт, квартира № 36 була поділена на два окремі об'єкта нерухомого майна: квартиру № 36 загальною площею 72,3 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м. та квартиру № 36/1 загальною площею 131,4 кв.м., житловою площею 50,6 кв.м. За площею двох квартири 203,7 кв.м.(загальна площа) і 78,0 кв.м. (житлова площа) вони є значно більшими, ніж та, квартира, яка є предметом договору іпотеки.

Надана апелянтом до апеляційної скарга довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з якою слідує, що станом на 30.07.2025 квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 72,3 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м. зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору, виданого 17.08.2018, не дає підстав вважати, що ця квартира є частиною квартири, преданої ОСОБА_2 в іпотеку, оскільки серед документів поданих для державної реєстрації, окрім договору іпотеки від 17 серпня 2018 року, 3 вимог іпотекодержателя про усунення порушення основного зобов'язання від 31 жовтня 2023 року, від 27 грудня 2023 року, від 5 лютого 2024 року, документ, що підтверджує надсилання іпотекодавцю та боржнику; довідка про суму боргу та про вартість предмета іпотеки, інших документів не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Оскаржувана ухвала відповідає цим вимогам, оскільки постановлена з додержанням норм процесуального права, на підставі належних і допустимих доказів та з належною оцінкою обставин справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 , подану адвокатом Станьком Володимиром Ігоровичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 26 березня 20206 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус