Постанова від 23 вересня 2025 р. у справі №756/3559/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9417/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року м. Київ

Справа № 756/3559/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року, постановлену у складі судді Майбоженко А.М.,

за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви,

встановив:

У березні 2025 року ОСОБА_1 як особа, яка може набути статусу позивача, звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, в якій просила витребування від АТ «Універсал Банк» інформацію, чи були перераховані платниками та зараховані на рахунок одержувача - Інгульського ВДВС у м. Миколаєві грошові кошти: за квитанціями, в яких платником є ОСОБА_3 від 30.08.2023 року на суму 7000 грн., від 30.08.2023 року на суму 200 грн., від 20.10.2023 року на суму 7200 грн., за квитанціями в яких платником є ОСОБА_4 від 08.03.2024 на суму 7200 грн., від 24.04.2024 на суму 7200 грн., від 24.04.2024 на суму 7200 грн., 03.06.2024 на суму 7200 грн., 04.07.2024 на суму 7200 грн., 03.10.2024 на суму 7200 грн., 26.10.2024 на суму 7200 грн.

В обґрунтування заяви зазначила, що має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів. При підготовці позовної заяви до суду, виникло питання щодо фактичної сплати коштів боржником, або іншою особою, оскільки в матеріалах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.12.2020 про стягнення аліментів, містяться вищезазначені копії квитанцій АТ «Універсал банк», однак фактично кошти за цими квитанціями не надійшли та не були перераховані стягувачу.

Для визначення розміру пені за несвоєчасну сплату аліментів необхідна інформація про фактично здійснені боржником, або іншою особою в його інтересах, в даному разі ОСОБА_4 платежів на рахунок Інгульського ВДВС про погашення аліментів. Однак з огляду на банківську таємницю, сторони не можуть отримати таку інформацію самостійно.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.

Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявник навела достатні підстави для витребування доказів до подання позову відповідно до ч. 4 ст. 84 ЦПК України, адже отримання самостійно інформації в банку неможливо, зважаючи на те, що інформація становить банківську таємницю.

Крім того, суд необґрунтовано послався на висновки Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/385/19, оскільки висновки в цих постановах зроблені щодо загальної процедури забезпечення доказів, тобто без врахування підстав і порядку витребування доказів згідно ч. 4 ст. 84 ЦПК України.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник заявника ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та її представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у забезпеченні доказів, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів можливості майбутньої втрати засобу доказування або що збирання доказів стане неможливим чи утрудненим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам процесуального права.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів (ст. 116 ЦПК України) та витребування доказів (ст. 84 ЦПК України).

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

З аналізу вказаних норм вбачається, що забезпечення доказів є спеціальним механізмом, який використовується для їх збереження. Підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення доказів є наявність підстав вважати, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим. При цьому, отримання та дослідження певних доказів є безумовним для об`єктивного та всебічного вирішення спору.

Отже, заявник повинен довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або ускладненою. Суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб`єкта доказування.

Згідно вимог п.п. 4, 5 ч.1 ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, та обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.

У правовому висновку, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі 9901/385/19/, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, та постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 рокуу справі № 520/14132/18 зазначено, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Тобто, ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Звертаючись із заявою про забезпечення доказів шляхом витребування від АТ «Універсал Банк» інформації, чи були перераховані платниками та зараховані на рахунок одержувача - Інгульського ВДВС у м. Миколаєві грошові кошти: за квитанціями, в яких платником є ОСОБА_3 від 30.08.2023 року на суму 7000 грн., від 30.08.2023 року на суму 200 грн., від 20.10.2023 року на суму 7200 грн., за квитанціями в яких платником є ОСОБА_4 від 08.03.2024 на суму 7200 грн., від 24.04.2024 на суму 7200 грн., від 24.04.2024 на суму 7200 грн., 03.06.2024 на суму 7200 грн., 04.07.2024 на суму 7200 грн., 03.10.2024 на суму 7200 грн., 26.10.2024 на суму 7200 грн., заявник ОСОБА_1 вказувала, що має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, оскільки фактично зазначені кошти не надходили на рахунок Інгульського ВДВС та не були перераховані стягувачу.

Тому виникло питання щодо фактичної сплати коштів боржником, або іншою особою, оскільки в матеріалах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.12.2020 про стягнення аліментів, містяться вищезазначені копії квитанцій АТ «Універсал банк». Для визначення розміру пені за несвоєчасну сплату аліментів заявнику необхідна інформація про фактично здійснені боржником, або іншою особою в його інтересах, в даному разі ОСОБА_4 , платежів на рахунок Інгульського ВДВС про погашення аліментів. Однак з огляду на банківську таємницю, сторони не можуть отримати таку інформацію самостійно.

Таким чином, заявником не наведено достатніх підстав для забезпечення доказів у розумінні вимог статей 116, 117 ЦПК України, з огляду на недоведеність необхідності їх забезпечення, необґрунтованість існування обставин, за яких невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або, що засіб доказування може бути втрачений.

Разом з тим, механізм сприяння сторонам, у яких виникають складнощі в отриманні доказів, і які вони не можуть одержати самостійно, передбачено ч.3 ст.83, 84, ч.3 ст. 177 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Незважаючи на те, що в ЦПК України відмежовано ці поняття та закріплено різними статтями, представником заявника помилково ототожнено витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як сприяння суду сторонам в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно.

Враховуючи зазначені норми закону, проаналізувавши зміст необхідної інформації, що викладена в заяві про забезпечення доказів, а також обставини справи, колегія суддів вважає, що заявником у заяві не зазначено достатніх підстав щодо необхідності забезпечення доказів, а також не наведено об`єктивних фактів, які б доводили, що дані докази можуть бути втрачені або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Жодних доводів на підтвердження даних обставин представником заявника у заяві та апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, подана заява не містить відомостей, що стосуються обставин, для доказування яких слід застосувати заходи забезпечення доказів та обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів. Крім того, заявник не позбавлений можливості заявити відповідне клопотання про витребування доказів під час судового розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що ненадання банком запитуваної інформації не може бути підставою припускати, що банк якимось чином буде перешкоджати в подальшому у наданні доказів, зокрема, на стадії після подачі заявником позовної заяви та витребування цих доказів судом після відкриття провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому підстав для скасування ухвали не вбачається.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заяви про забезпечення доказів, оскільки позивачем не наведено обставин та фактів, які свідчать про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права, натомість ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування немає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.