Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №750/13029/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 березня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/13029/25

Головуючий у першій інстанції – Косенко О. Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/719/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання: неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки доходу відповідача щомісячно з дня подачі позовної заяви і до досягнення старшою дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку; на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частки доходу відповідача щомісячно з дня подачі позовної заяви і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шести років; стягнути 1/2 частки понесених витрат на навчання сина за вересень, жовтень 2025 року в сумі 2310 грн та майбутніх платежів в розмірі 21945 грн, 1/2 понесених витрат за надані послуги психолога ОСОБА_5 в розмірі 1800 грн, 1/2 частки понесених витрат за відвідані заняття з дефектологом та сенсорним педагогом 2250 грн та майбутніх платежів в розмірі 9000 грн, 1/2 частки понесених витрат на лікування сина згідно наданих квитанцій в сумі 1905,68 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог сторона позивача зазначала, що позивач з 2012 року перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем. Від спільного проживання у сторін народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачкою і фактично перебувають на її утриманні. Відповідач зараз не допомагає матеріально в повному обсязі позивачці для її проживання з дітьми.

Вказувала, що на ОСОБА_6 державою сплачується пенсія по інвалідності в розмірі 6 700 грн, яку отримує відповідач на свій рахунок і не завжди її в повному обсязі перераховує позивачці. Будь-яких інших самостійних доходів позивачка не має. Відповідач з дружиною і дітьми не проживає і добровільно належної матеріальної допомоги на їх утримання не надає.

Зауважувала, що на даний час вона не працює, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років, оскільки син ОСОБА_7 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А» і згідно висновків ЛКК потребує постійного домашнього догляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.12.2025 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки доходу відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову 18.09.2025 і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/6 частки доходу відповідача щомісячно з дня подачі позовної заяви 18.09.2025 і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шести років.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину понесених витрат на навчання сина за вересень, жовтень 2025 року в сумі 2 310 грн, частину понесених витрат за надані послуги психолога, занять з дефектологом та сенсорним педагогом та лікуванням сина ОСОБА_7 у загальному розмірі 5955,68 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що угоди про добровільну сплату аліментів та їх розмір між сторонами не досягнуто, а позивачем надано належні і допустимі докази щодо обставин, на яких ґрунтується вимога про стягнення аліментів. Крім того, спільна дитина позивача та відповідача ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», не досяг шестирічного віку, проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні, отже наявні загальні умови для стягнення аліментів на утримання позивача.

Щодо стягнення додаткових витрат суд врахував, що «Комп`ютерна академія ШАГ» обрана спільно обома батьками у 2022 році, коли сторони перебували у шлюбі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, тому підлягає стягненню з відповідача частини фактично понесених позивачкою витрат у розмірі 2 310,00 грн за навчання ОСОБА_3 , за період за вересня 2025 року та жовтень 2025 року, позивачем надано підтвердження понесених витрат на лікування ОСОБА_7 , а тому суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача у загальному розмірі 5955,68 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення районного суду змінити в частині визначення розміру аліментів на утримання двох дітей, зменшивши частку з 1/3 до 1/4 з усіх видів його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку та початок стягнення з 19.09.2025 (дата подання позову), замість 18.09.2025, в частині стягнення аліментів на утримання позивачки ОСОБА_1 у розмірі 1/6 з усіх видів доходу, додаткових витрат на дитину у сумі 2310 грн (навчання у «Комп`ютерній академії ШАГ»), додаткових витрат на дитину в сумі 5955,68 грн - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Судові витрати розподілити пропорційно.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що одночасне встановлення аліментів у розмірі 1/3 (на дітей) та 1/6 (на позивачку) з усіх видів його доходів щомісячно є непропорційним, створює ризики утворення заборгованості та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Посилається, що він є внутрішньо переміщеною особою (ВПО), у зв`язку з чим змушений нести витрати на оренду житла за місцем фактичного проживання, які за договором оренди житла становлять 27 000 грн на місяць. Це не «довільні витрати», а об`єктивна необхідність для забезпечення проживання за місцем роботи.

Вказує, що в матеріалах справи зафіксовано наявність його кредитних зобов`язань (сума 124 029,67 грн; орієнтовний щомісячний платіж 5 673,75 грн), а доходи за 2025 рік згідно офіційної довідки роботодавця Державної екологічної інспекції у Луганській області становлять загалом 309 333,29 грн (посадовий оклад, надбавки та премії). Реальний доступний ресурс щомісяця зменшується на обов`язкові податкові відрахування і зазначені вище постійні витрати.

Вважає, що суд першої інстанції фактично підмінив оцінку його реальних щомісячних можливостей арифметичним використанням даних річної декларації та не відокремив доходи позивачки і соціальні виплати/допомогу, які не є його вільним «ресурсом для сплати». За даними декларації за 2024 рік, в якій містяться також доходи та соціальні виплати, які належать саме позивачці (члену сім`ї), а також у розділі «Грошові активи», відсутні будь-які задекларовані грошові активи, це підтверджує, що у 2024 році вони фактично вели спільний побут і всі зароблені кошти витрачалися на утримання сім`ї та дітей, без накопичення «вільних» коштів.

Зазначає, що дитина з інвалідністю відвідує дошкільний заклад, де забезпечено її навчання з 08:00 до 17:00, отже позивачка має реальну можливість працевлаштуватись (принаймні частково) та отримувати дохід.

Наголошує на тому, що суд не врахував його системні добровільні платежі на користь позивачки після подання позову, що має істотне значення для визначення справедливого розміру аліментів.

Стверджує, що ним здійснено оплату навчання у «Комп`ютерній академії ШАГ» у сумі 2 310,00 грн (платіжна інструкція № 0.0.4352525683.1 від 13.12.2025, отримувач — ТОВ «ІТ ШКОЛА»), тому покладення на нього обов`язку додатково компенсувати позивачці 2 310,00 грн є необґрунтованим.

Як вказує заявник, додаткові витрати на дитину у сумі 5 955,68 грн стягнуті без належного встановлення необхідності, розумності та доказової бази (ст. 185 СК України; ст. 81, 89 ЦПК України).

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю та стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що відповідач задекларував свій сумарний дохід за 2024 рік в розмірі 1 001 586 грн, з якого лише заробітна плата складає 832 397 грн, що в середньому становить 69 366,42 грн на місяць.

Вважає сумнівним договір оренди житла, оскільки відповідач після розірвання шлюбу з позивачкою проживає з ОСОБА_8 у фактичних шлюбних відносинах, яка є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Наголошує, що укладені договори ОСОБА_2 з Державним закладом «Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка» не містить в собі суттєвих умов, що визначають його дійсність, а саме: відсутня дата укладення та печатка і підпис іншої сторони, у відомостях про заклад міститься адреса в місті Старобільськ, який з березня 2022 року є окупованим рф.

За доводами відзиву норми СК України не покладають на суд встановлювати реальний місячний грошовий ресурс, а відповідачем не надано жодного розрахунку, крім того довідка, з якою на думку ОСОБА_2 , мав порівняти суд, з`явилась пізніше, після ухваленого судом рішення у справі.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктами 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що з 13.06.2012 сторони перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 13.06.2012 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 127, який розірвано на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/12493/25 від 07.11.2025 (а.с. 33, т. 1).

Від спільного проживання у сторін народилися діти: син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачкою (а.с. 31, 32, т. 1).

Згідно довідки № 317 від 30.12.2024 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 потребує домашнього догляду (а.с. 14, т. 1).

Наказом від 30.12.2024 № 482-к ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною з 30.12.2024 по 30.12.2025 (а.с. 30, т. 1).

Відповідно до висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 17.07.2025 у Дмитра спостерігається виражене порушення пізнавальної діяльності, яке характеризується стабільно низькою пізнавальною активністю незалежно від соціальної ситуації розвитку. У нього обмежений репертуар цільових рухів з предметами, недостатня сформованість указівних жестів, наслідування рухам за зразком (регулятивні процеси). Відсутність мовлення призводить до складності діалогу, організації та підтримання бесіди, браку розуміння, як і нащо обмінюватися інформацією з іншими та усвідомлення, що інші люди не розуміють її автоматично (а.с. 5-13, т. 1).

Згідно договору № 151013072, укладеного 28.11.2022 між ТОВ «Комп`ютер, яке представляє торгову марку «Комп`ютерна академія ШАГ» та ОСОБА_1 син сторін ОСОБА_11 проходить навчання по вивченню комп`ютерних технологій, яке триватиме з 30.10.2022 по 30.11.2027 (а.с. 19-20, т. 1).

За вказане навчання ОСОБА_1 сплатила за вересень і жовтень 2025 року по 2 310,00 грн за кожний місяць, що підтверджується платіжними інструкціями № 2.243223653.1 від 25.08.2025 та № 0.0.4546729117.1 від 17.09.2025 про перерахування грошових коштів у сумі 4620,00 на рахунок отримувача КОМП`ЮТЕРНА АКАДЕМІЯ ІТСТЕП, ТОВ (Чернігів) (а.с. 21 зворот, 28, т. 1).

У матеріалах справи наявні підтвердження (квитанції, фіскальні чеки, довідки) понесених додаткових витрат на лікування дитини позивачкою на суму разом на суму 11951,36 грн (а.с. 11, 18 зворот, 22-25 зворот, 26 зворот,т. 1 ).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що угоди про добровільну сплату аліментів та їх розмір між сторонами не досягнуто, а позивачем надано належні і допустимі докази щодо обставин, на яких ґрунтується вимога про стягнення аліментів, враховуючи, що спільна дитина ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», не досяг шестирічного віку, проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні, отже наявні підстави для стягнення на утримання дружини аліментів від чоловіка.

Щодо стягнення додаткових витрат суд врахував, що «Комп`ютерна академія ШАГ» обрана спільно обома батьками у 2022 році під час перебування у шлюбі, ведення спільного господарства та спільного бюджету, тому підлягає стягненню з відповідача половина понесених позивачкою витрат у розмірі 2 310,00 грн за навчання ОСОБА_3 , в період за вересня 2025 року та жовтень 2025 року. Також позивачем надано підтвердження витрат на лікування ОСОБА_7 , а тому суд вбачав підстави для їх стягнення з відповідача половина сплачених кошті, що становить 5955,68 грн.

З висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та дружини, з якою проживає дитина, яка має вади фізичного або психологічного розвитку, а також в частині стягнення частково додаткових витрат на дітей, погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність домовленості між сторонами щодо способу виконання відповідачем свого обов`язку по утриманню дитини на час звернення позивачки до суду (договір про сплату аліментів), зокрема, щодо розміру аліментів, тому звернення позивача з вимогами про стягнення таких в судовому порядку свідчить про відсутність такої домовленості між ними.

Аліменти - це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, забезпечення достойного рівня життя, який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, враховуючи рівність обов`язків батьків щодо матеріального утримання дитини, її потреби, визначений законом мінімальний розмір аліментів та прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За частиною 1 стаття 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.

Переглядаючи справу, апеляційним судом встановлено, що шлюб між сторонами розірвано, діти проживають разом з позивачкою, що не спростовано відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Сторонами по справі не досягнуто згоди про матеріальне утримання дітей.

Відповідач ОСОБА_2 за доводами апеляційної скарги погоджується сплачувати аліменти на утримання 2 дітей, проте тільки 1/4 частку з усіх видів його доходу, посилаючись на незадовільний матеріальний стан, оскільки змінив місце проживання, винаймає житло, за яке сплачує орендну плату у розмірі 27000,00 грн щомісяця, має кредитні зобов`язання, навчається.

Проте, такі доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в частині визначення до стягнення 1/3 частки всіх видів заробітку на утримання двох неповнолітніх дітей, оскільки вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, врахувавши вік дітей, їх потреби; рівність обов`язку обох батьків щодо участі в утримання дітей до їх повноліття; стану здоров`я та матеріальне становище відповідача, суд першої інстанції встановив розмір участі батька у витратах на утримання двох дітей із правильним застосуванням статей 181, 182 СК України та дотриманням норм процесуального права.

Обов`язок утримувати дитину - це моральне і має правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частини 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Частиною 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до інформації з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 01 кварталу 2025 року по 04 квартал 2025 року дохід ОСОБА_2 складає 1042224,82 грн.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 має можливості сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частки доходу відповідача, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки доходу відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на кожну дитини відповідного віку щомісячно.

Крім того, кредитні та інші майнові зобов`язання не можуть мати перевагу над обов`язком утримувати дітей та не можуть бути підставою для скасування правильного рішення в цій частині, як і доводи, що суд не врахував його системні добровільні платежі на користь позивачки після подання позову, що має істотне значення для визначення справедливого розміру аліментів, оскільки додані до матеріалів справи квитанції не містять призначення платежу, отже не можуть бути враховані, як сплата аліментів на дітей.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», який не досяг шестирічного віку та потребує домашнього догляду.

Вказані обставини підтверджуються довідкою № 317 КНП «Сімейна поліклініка» від 30.12.2024 (а.с. 14, т. 1) та формою індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видаються лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів, затвердженою Наказом МОЗ від 08.10.2007 № 623, за якою ОСОБА_4 КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради складено індивідуальну програму інваліда № 139 (вікова категорія від 0 до 18 років) (а.с. 14 зворот – 18, т. 1).

Позивачка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шести років та самостійних доходів не має, оскільки відповідно до Наказу КНП Лисичанської міської ради Луганської області «Лисичанська багатопрофільна лікарня» № 482-к від 30.12.2024 ОСОБА_1 , сестрі медичній неврологічного кабінету дитячої поліклініки, надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 30.12.2024 по 30.12.2025 (а.с. 30 т. 1).

Правовідносини, що виникли між сторонами щодо стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина, регулюються статями 75, 84 СК України.

Згідно з частин першої та другої статті 75 СК України, дружина чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на аліменти у дружини - матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині - матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред`явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу (див. постанову Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19).

Відповідно до частини другої статті 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2, 3 статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

За положеннями ч. 4 ст. 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Отже, за змістом вказаної норми права, розмір утримання не пов`язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.

З врахуванням викладеного та за наявності в матеріалах справи на момент розгляду справи у суді першої інстанції медичного висновку № 105 від 12.12.2023 про дитину-інваліда віком до 18 років, якою встановлено, що ОСОБА_4 «дитина-інвалід підгрупи А» (а.с. 29, т. 1); довідки № 317 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді від 30.12.2024 (а.с. 14, т. 1); наказу КНП Лисичанської міської ради Луганської області «Лисичанська багатопрофільна лікарня» № 482-к від 30.12.2024 про надання ОСОБА_12 відпустки для догляду за дитиною без збереження заробітної плати у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді з 30.12.2024 по 30.12.2025 (а.с. 30, т. 1), правильним є висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення аліментів на дружину відповідно до ч. 3 статті 84 СК України, оскільки відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, не проживання з позивачкою спільного сина ОСОБА_4 , який є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», не досяг шестирічного віку та потребує домашнього догляду.

Доводи апеляційної скарги про можливість працевлаштування позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки встановлено, що дитина є особою з інвалідністю підгрупи «А» та потребує постійного домашнього догляду, що підтверджується даними довідки, крім того відповідачем не заперечуються обставини встановлення дитині інвалідності.

Сам факт відвідування дитиною закладу дошкільної освіти не спростовує висновку ЛКК щодо необхідності постійного догляду та не свідчить про наявність у матері реальної можливості отримувати стабільний дохід.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що враховуючи сукупність стягнутих судом першої інстанції 1/3 часток на утримання неповнолітніх дітей та 1/6 частки на утримання дружини, враховуючи додаткові витрати на неповнолітніх дітей, призводить до надмірного фінансового навантаження на платника аліментів, є непропорційним, створює ризики утворення заборгованості та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Колегія суддів вважає, що за конкретних обставин справи, а саме доходів відповідача, справедливим, співмірним та таким, що відповідає принципу розумності, є визначення розміру аліментів на утримання позивачки у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до досягнення дитиною шестирічного віку.

Такий розмір дозволяє забезпечити право позивачки на утримання, передбачене статтею 84 СК України, водночас не порушує принципу пропорційності та забезпечує реальну можливість виконання відповідачем своїх аліментних зобов`язань.

Крім того, апеляційний суд враховуючи, що проживання дітей з матір`ю за спірний період батьком не спростовано, витрати, пов`язані з лікуванням та розвитком дітей сторін, відносяться до додаткових витрат, пов`язаних зі станом здоров`я однієї дитини та навчанням другої дитини, для стягнення яких передбачено окремий спосіб захисту прав, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог у цій частині враховуючи сплачені кошти, половина з яких підлягає компенсації другим з батьків, який не проживає з дітьми.

Отже, стягуючи половину витрат на навчання у «Комп`ютерній академії ШАГ» у розмірі 2 310 грн, суд першої інстанції виходив із того, що відповідний заклад був обраний сторонами спільно під час шлюбу, а позивачкою надано докази фактичної оплати за відповідний період.

Доводи про подвійне стягнення не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявні платіжні інструкції про сплату навчання у «Комп`ютерній академії ШАГ» відповідачем за грудень 2024 року (а.с. 89 зворот), за січень, лютий, березень, квітень 2025 року (а.с. 88, 88 зворот, 89, 90, т. 1) та за грудень 2025 року (а.с. 156, т. 1), тобто за інші періоди, ніж ті, за які просила позивачка, отже підстав вважати, що відбулося подвійне стягнення не вбачається.

Крім того, стягуючи половину додаткових витрат на лікування дитини у розмірі 5 955,68 грн, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що такі витрати безпосередньо пов`язані зі станом здоров`я дитини з інвалідністю підгрупи «А» та підтверджені належними і допустимими доказами, дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

З врахуванням викладеного доводи апеляційної скарги в частині неправильного вирішення спору щодо додаткових витрат на обох дітей зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, проте не містять обґрунтованих підстав для їх переоцінки, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Не ґрунтуються на нормах права і доводи щодо зміни дати початку стягнення аліментів та додаткових витрат з 18.09.2025 на 19.09.2025 апеляційний суд відхиляє, оскільки позовна заява подана до суду 18.09.2025, отже суд першої інстанції керувався приписами ч. 1 ст. 191 СК України, за якою аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Крім того, 22.02.2026 через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів (зареєстровано 23.02.2026), в якому просив долучити до матеріалів справи докази та витребувати докази в ОСОБА_1 , а саме чинну індивідуальну програму реабілітації дитини, актуальні медичні висновки/призначення лікарів, а також первинні документи (рахунки, акти, фіскальні чеки) щодо витрат на лікування, ліки та інші медичні послуги за період, що має значення для справи; у органів соціального захисту/ПФУ – відомості про призначені та фактично виплачені соціальні виплати/допомоги на дитину за відповідні періоди; виписку з рахунків позивачки для об`єктивного та всебічного встановлення її матеріального стану.

Розглядаючи вказане клопотання, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення змісту п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. 1, 2 та 3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Разом з тим, відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції клопотання про витребування зазначених доказів не заявлялось, крім того, відповідач не був позбавлений можливості надати самостійно докази на спростування встановленої інвалідності дитини, враховуючи, що надані довідки були чинні на момент винесення рішення судом першої інстанції, а також враховуючи, що відповідач є одним з батьків дитини та мав можливості самостійно отримати зазначені довідки.

Таким чином, апеляційний суд переглядає справу за наявними в справі доказами, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищевказаних клопотань відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/6 частки доходу відповідача щомісячно з дня подачі позовної заяви 18.09.2025 і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 шести років – зміні, шляхом зменшення розміру стягнутої частки доходу відповідача з 1/6 до 1/8, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив 1453,44 грн (а.с. 201 зворот), а оскільки рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 аліментів підлягає зміні, шляхом зменшення з 1/6 частки до 1/8 частки доходу відповідача, то підлягає зміні розподіл судових витрат, а саме судовий збір.

За подання позовної заяви до сплати належав судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Позивачка ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Отже, ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених вимог належить компенсувати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 58,18 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі №757/36628/16-ц.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За матеріалами справи, представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Жилінський О.В., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги № 06/25 від 03.09.2025 у Деснянському районному суді м.Чернігова та Чернігівському апеляційному суді (а.с. 227, т. 1).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження вказаного надала суду:

- договір № 06/25 про надання правничої допомоги від 03.09.2025 (а.с.40, т. 2);

- квитанцію № 06/25, видану 26.01.2026 адвокатом Жилінським О.В. про прийняття від ОСОБА_1 11000,00 грн (а.с. 230, т. 1);

- розрахунок оплати витрат за правничу допомогу, за яким вартість правничої допомоги становить 11000,00 грн, з яких: 1500,00 грн – надання консультації клієнту, що виникають з приводу поданої до неї апеляційної скарги і можливого захисту її інтересів як позивача у справі; 3500,00 грн – складення відзиву на апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду щодо захисту прав позивача; 6000,00 грн – здійснення представництва прав та інтересів клієнта в Чернігівському апеляційному суді (а.с. 233, т. 1).

18.02.2026 через систему «Електрнний суд» ОСОБА_2 звернувся до суду з запереченням (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в якому просив у задоволенні заяви позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 11000,00 грн відмовити повністю.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги.

Апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, з конкретних обставин справи, а також наявності заперечень заявника проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 5000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 грудня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 аліментів до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шести років - змінити, зменшивши розмір з 1/6 частки до 1/8 частки доходу.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 58,18 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 27.03.2026.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_3 ).

Головуючий Судді :