Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №591/2591/25 — Сумський апеляційний суд

Справа № 591/2591/25

Номер провадження 22-ц/816/1676/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м.Суми

Справа № 591/2591/25

Номер провадження 22-ц/816/1676/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Сидоренко А.П.(суддя-доповідач),

суддів – Собини О.І., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

у присутності – представника позивача Кузченко Т.М., відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 19 січня 2026 року, ухвалене в м. Суми у складі судді Ніколаєнко О.М., в цивільній справі за позовом законного представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: державний нотаріус Сумської міської державної нотаріальної контори Охріменко Олена Іванівна, Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (у м. Суми) про визнання права власності, стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року ОСОБА_4 – законний представник малолітнього ОСОБА_3 , 2013 року народження, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_5 , спадкоємцями за законом після смерті якого є його батько – ОСОБА_1 та малолітній син ОСОБА_3 , 2013 року народження.

За судовим рішенням з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на утримання спільного сина в розмірі частини його заробітку, починаючи з 13 травня 2013 року. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був розірваний у 2015 році.

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли його батько (відповідач по справі) та його малолітній син ОСОБА_6 .

07 лютого 2025 року державний нотаріус відмовив законному представнику позивача у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Встановлено, що 1/2 частка квартири та 1/2 частки шести земельних ділянок належали ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її син ОСОБА_5 прийняв спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем, однак спадкові права не оформив та помер.

Також ОСОБА_4 , як законний представник малолітнього ОСОБА_3 , посилалась на наявність заборгованості спадкодавця зі сплати аліментів. У подальшому вона уточнила позовні вимоги та зазначила, що державним виконавцем здійснено перерахунок заборгованості за виконавчим листом №578/586/18, у зв`язку з чим її розмір зменшено до 140659,80 грн. Крім того, за виконавчим листом №578/429/13 обліковується заборгованість у розмірі 41407,11 грн.

За її твердженням, загальний розмір заборгованості спадкодавця зі сплати аліментів становить 182066,91 грн, у зв`язку з чим вона просила стягнути з відповідача, як іншого спадкоємця, 1/2 частину цієї суми, що складає 91033,45 грн.

Уточнивши остаточно позовні вимоги, позивачка просить визнати право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_5 на:

1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/4 частку земельної ділянки площею 0,5478 га (кадастровий номер 5920982400:09:001:0041);

1/4 частку земельної ділянки площею 0,5840 га (кадастровий номер 5920982400:02:002:0363)

1/4 частку земельної ділянки площею 0,8148 га (кадастровий номер 5920982400:08:002:0040);

1/4 частку земельної ділянки площею 1,5485 га (кадастровий номер 5920982400:03:001:0244);

1/4 частку земельної ділянки площею 2,1487 га (кадастровий номер 5920982400:05:003:0051);

1/4 частку земельної ділянки площею 2,1487 га (кадастровий номер 5920982400:05:001:0395),

наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Буринської територіальної громади Конотопського району Сумської області (до об`єднання - Гвинтівської сільської ради Буринського району), які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , спадщину після якої прийняв її син ОСОБА_5 (шляхом спільного проживання), але не оформив її та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

стягнути з ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 , як законного представника малолітнього сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), суму заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 91033,45 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 січня 2026 року у зазначеній справі позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право власності на 1/4 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також на 1/4 частку шести земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Буринської територіальної громади Конотопського району Сумської області, які належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , спадщину після якої прийняв її син ОСОБА_5 , але не оформив та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

стягнуто з ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 47451,60 грн. та судові витрати в сумі 6838,64 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, зазначає, що не згоден з оскаржуваним рішенням в частині стягнення з нього заборгованості зі сплати аліментів за померлого сина ОСОБА_5 в розмірі 47451,60 грн.

В обґрунтування заперечень зазначає, що суд першої інстанції допустив помилки при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів, унаслідок чого сума боргу була безпідставно завищена.

Зазначає, що ним було надано оригінали квитанції про сплату аліментів по виконавчих провадженнях, які не були враховані експертом у висновку, а також судом.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості зі сплати аліментів. Посилається на висновок судової економічної експертизи від 01 вересня 2025 року, відповідно до якого загальна сума заборгованості за період з 01 липня 2018 року по 01 січня 2024 року становить 87646,18 грн, з яких частка складає 43823,09 грн. З урахуванням добровільно сплачених 34150 грн залишок заборгованості становить 9673,09 грн. При цьому експертом не враховано частину добровільних платежів у сумі 4120 грн, що підтверджуються квитанціями, у зв`язку з чим, на думку апелянта, остаточна заборгованість складає 5553,09 грн.

Також апелянт вважає безпідставним стягнення з нього заборгованості за виконавчим листом № 578/429/13-ц від 29 липня 2013 року у сумі 41407,02 грн, оскільки такий розрахунок не містить належного обґрунтування та доказів. Зазначає, що ним надано квитанції про добровільну сплату аліментів за 2013–2018 роки на суму 23886 грн, що перевищує його частку зобов`язань (20852 грн), у зв`язку з чим відсутня заборгованість, а наявна переплата у розмірі 3034 грн.

Вказує на безпідставність стягнення будь-якої суми за цим виконавчим провадженням.

Якщо суд дійде висновку, що сума заборгованості нарахована правильно, вважає, що є підстави для застосування збігу строків позовної давності, оскільки з 2013 року по 2025 рік взагалі ніякого руху по виконавчим листам не проводилось.

Також вважає, що сума стягнутих судових витрат є перевищеною. Зазначає, що позов задоволено частково (6%), у зв`язку з чим витрати на правничу допомогу мають бути зменшені до 1200 грн. Натомість просить стягнути на користь апелянта витрати на правничу допомогу у розмірі 14100 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 13028,70 грн, всього 27127 грн.

Посилаючись на зазначене, відповідач просить змінити рішення суду в частині стягнення з нього заборгованості зі сплати аліментів та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з нього на користь позивача 5553 грн;

скасувати рішення суду в частині стягнення заборгованості в розмірі 41407,02 грн та відмовити позивачці у стягненні з нього заборгованості за виконавчим провадженням № 578/429/13;

стягнути на його користь з позивача судові витрати у справі: за правничу допомогу – 14100 грн; за проведення судової економічної експертизи – 13028,70 грн;

стягнути з нього на користь позивача витрати на правничу допомогу – 1200 грн;

стягнути з ОСОБА_4 на його користь витрати, понесені на виготовлення апеляційної скарги та участь адвоката в апеляційному суді – 6000 грн.

16 березня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, оскаржуване рішення залишити без змін та стягнути з відповідача на користь позивача 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування заперечень зазначає, що твердження відповідача про те, що суд нібито стягнув з нього повний борг за одним із виконавчих листів, а саме по виконавчому листу №587/429/13-ц від 29 липня 2013 року є маніпуляцією цифрами.

Суд встановив повну суму боргу за двома виконавчими листами, яка становила 94903,20 грн. та потім визначив з цієї суми частку відповідача як спадкоємця 1/2, яка і склала 47451,60 грн.

Доводи відповідача про незрозумілість нарахувань є безпідставними, оскільки розрахунок заборгованості по аліментах, проведений державним виконавцем за виконавчим листом №578/429/13-ц, не був оскаржений у встановленому законом порядку.

Відповідач вважає, що суд неправильно визначив суму заборгованості за виконавчим листом №578/586/18, оскільки спочатку потрібно було поділити загальний борг 87646,18 грн. навпіл (по 43823,09 грн.), а вже з його частки відняти добровільно сплачені 34150 грн., що, на його думку, призвело б до залишку 9673,09 грн. Натомість суд відняв суму сплати від загального боргу, визначивши залишок 53496,18 грн., що відповідач вважає помилковим і таким, що не відповідає ст. 1282 ЦК України.

Також відповідач не погоджується з висновком експерта, посилаючись на неврахування квитанцій, однак експертизу було проведено за його ініціативою, тому незгода з її результатами після отримання небажаного висновку є проявом процесуальної недобросовісності.

Представник позивача також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо стягнення судових витрат.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечувала проти апеляційної скарги.

Інші учасники справи не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині вирішення про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам законодавства, з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. І а.с. 13).

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 27 жовтня 2012 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 05 березня 2015 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т. І а.с.17) та копією рішення у справі № 578/133/15-ц (т. І а.с.18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. І а.с.122-зворот).

Після її смерті спадщину прийняв ОСОБА_5 шляхом спільного проживання разом зі спадкодавцем на момент її смерті (т. І а.с. 125) та дочка померлої ОСОБА_8 (т. І а.с. 130, 141-142).

За життя ОСОБА_7 на праві приватної власності належали:

- квартира АДРЕСА_2 (т. І а.с. 162),

- земельна ділянка розміром 0,5478 га (кадастровий номер 5920982400:09:001:0041) на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області ;

- земельна ділянка розміром 0,5840 га (кадастровий номер 5920982400:02:002:0363) на території Гвинтівськоїсільської ради Буринського району Сумської області ;

- земельна ділянка розміром 0,8148 га (кадастровий номер 5920982400:08:002:0040) на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області ;

- земельна ділянка розміром 1,5485 га (кадастровий номер 5920982400:13:001:0224) на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області ;

- земельна ділянка розміром 2,1487 га (кадастровий номер 5920982400:05:003:0051) на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області;

- земельна ділянка площею 2,1487 гектара (кадастровий номер 5920982400:05:001:0395) на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області (т. І а.с. 162-207).

24 жовтня 2024 року дочці ОСОБА_7 - ОСОБА_8 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини спадкового майна квартири та 1/2 частину від 6 земельних ділянок (т. І а.с. 224, 227).

Як слідує з матеріалів спадкової справи, свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_5 не видавалося.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (т. І а.с. 19) та 19 січня 2024 року заведена спадкова справа до його майна (т. ІІ а.с. 1-26).

Після смерті ОСОБА_5 спадщину за законом прийняв його батько ОСОБА_1 та малолітній син ОСОБА_3 (т. ІІ а.с. 2).

Постановою від 07 лютого 2025 року державний нотаріус Сумської міської державної нотаріальної контори Охріменко О.І. відмовила ОСОБА_4 - законному представнику малолітнього ОСОБА_3 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після померлого батька ОСОБА_5 .

Нотаріус обґрунтувала відмову відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, що складається з 1/2 частки квартири в АДРЕСА_1 та 1/2 частки шести земельних ділянок, які належали померлій ОСОБА_7 , спадщину після якої прийняв її син ОСОБА_5 шляхом спільного проживання, але не оформив та помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. ІІ а.с. 19, 20).

У Зарічному відділі державної виконавчої служби в місті Суми на виконанні перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №578/429/13-ц, виданого Краснопільським районним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 14 травня 2013 року (т. ІІ а.с. 82-83).

Крім того, на виконанні у Зарічному відділі державної виконавчої служби в місті Суми перебуває виконавче провадження № 605980406 з примусового виконання виконавчого листа №578/586/18, виданого Краснопільським районним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліментів на сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше п`ятидесяти відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

10 лютого 2025 державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого за період з 08 листопада 2018 року по 01 січня 2024 року розмір заборгованості по аліментах становив 176 559,69 грн (т. ІІ а.с. 23).

На підтвердження сплати аліментів ОСОБА_5 в період 2018-2021 роки відповідачем надано копії квитанцій (т. ІІ а.с. 38–47).

Відповідно до довідки ТОВ «Сервіс-Ресурс» з 16 січня 2019 року по 15 лютого 2022 року ОСОБА_5 працював на підприємстві та за цей період йому було нараховано дохід в сумі 286266,89 грн, з якого було сплачено податок на доходи фізичних осіб в сумі 51528,02 грн та військовий збір - 4294,07 грн (т. ІІ а.с. 49).

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у періоді з липня 2022 року по січень 2024 року ОСОБА_5 отримав пенсію по інвалідності: у липні 2022 р. - 2577,07 грн; з серпня 2022 р. по лютий 2023 р. - по 2853,19 грн щомісячно; з березня 2023 р. по січень 2024 р. - 2953,19 грн щомісячно (т. ІІ а.с. 57).

Також суду першої інстанції надано довідку Управління Пенсійного фонду України в Сумській області про розрахунок заробітку ОСОБА_5 за період з 2002 року по 31 липня 2022 року (т. ІІ а.с. 59-60).

Відповідно до інформації з Державного реєстру платників податків, ОСОБА_5 у період із 3-го кварталу 2018 року по грудень 2023 року отримав доходи від ФОП ОСОБА_9 , ТОВ «Сервіс-Ресурс», Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, Сумського міського центру зайнятості та ТОВ «СКА Біофарма Плаза», а також Благодійної організації «Благодійний фонд «Карітас Суми» (т. ІІ а.с. 75-76).

19 червня 2025 року державним виконавцем Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому листу №578/429/13 від 29 липня 2013 року, виданого Краснопільським районним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання сина ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття щомісячно, починаючи з 14 травня 2013 року. Відповідно до цього розрахунку заборгованість зі сплати аліментів за період з травня 2013 року по листопад 2018 року склала 41407,02 грн (т. ІІ а.с. 82-83).

Відповідно до розрахунку державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19 червня 2025 року по виконавчому листу № 578/429/13 (стягнення на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 400 грн щомісяця на утримання дитини до 3-х років), розмір заборгованості становить 7466,80 грн (т. ІІ а.с. 84).

Згідно розрахунку державного виконавця Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15 липня 2025 року заборгованості по виконавчому провадженню № 605980406 щодо виконавчого листа №578/586/18 від 28 вересня 2018 року, виданого Краснопільським районним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення від дня набрання чинності рішення, тобто з 08 листопада 2018 року, за період з листопада 2018 року по 01 січня 2024 року, розмір заборгованості зі сплати аліментів склав 140659,89 грн (т. ІІ а.с. 85, 86).

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що заборгованість за аліментами, яка виникла за життя спадкодавця, є грошовим зобов`язанням, яке входить до складу спадщини і має бути сплачене спадкоємцями.

У справі встановлено, що спадщину після ОСОБА_5 прийняли двоє осіб: його батько (відповідач) та малолітній син, який одночасно є кредитором у зобов`язанні. Оскільки син поєднує статус кредитора і боржника у межах своєї частки, обов`язок зі сплати 1/2 заборгованості перед ним покладається на іншого спадкоємця – відповідача ОСОБА_1 .

Колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо стягнення частини заборгованості по аліментам з відповідача.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції зазначив, що за розрахунками державного виконавця борг спадкодавця становив: за виконавчим листом № 578/586/18 - 140 659,89 грн, за виконавчим листом № 578/429/13-ц - 41 407,02 грн, всього 182 066,91 грн. Водночас ці розрахунки здійснені виходячи із середньої заробітної плати у зв`язку з відсутністю відомостей про доходи боржника.

Судом встановлено, що спадкодавець у спірні періоди отримував офіційні доходи (заробітну плату, пенсію, допомогу по безробіттю), що підтверджено належними доказами.

Також суд у рішенні суду вказав, що квитанціями підтверджено сплату аліментів у сумі 34150 грн, яка частково не була врахована державним виконавцем.

Згідно з висновком судової економічної експертизи від 01 вересня 2025 року, документально підтверджена заборгованість по аліментам ОСОБА_5 за період з 01 липня 2018 року по 01 січня 2024 року у розмірі 87 646,18 грн, перерахування грошових переказів в адресу ОСОБА_4 у сумі 34 150 грн (т. ІІ а.с. 102-109).

Суд критично оцінив розрахунки державного виконавця як такі, що ґрунтуються на припущенні про відсутність доходів у боржника ОСОБА_5 , що було спростовано в ході судового розгляду наданими письмовими доказами про працевлаштування та отримання пенсії, та прийняв за основу висновок експертизи як більш обґрунтований і підтверджений доказами.

Відтак суд визначив заборгованість спадкодавця: за виконавчим листом № 578/429/13-ц - 41407,02 грн, за виконавчим листом № 578/586/18 - 53 496,18 грн (87 646,18 грн - 34 150 грн), всього - 94 903,20 грн.

З урахуванням частки відповідача як спадкоємця (1/2), на нього покладається обов`язок зі сплати 47451,60 грн.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду щодо визначення заборгованості по аліментам з урахуванням відомостей про працевлаштування платника аліментів та отримання ним доходів у виді пенсії.

В той же час, у висновку судової економічної експертизи від 01 вересня 2025 року зазначено, що експертом до уваги не прийнято деякі копії фіскальних чеків, оскільки вони не читабельні.

З аналізу наданих відповідачем доказів у виді фіскальних чеків про перерахування на адресу ОСОБА_4 аліментів ОСОБА_5 (т. ІІ а.с. 38-47) та висновку експерта від 01 вересня 2025 року (т.ІІ а.с. 102-109) колегією суддів апеляційного суду встановлено, що при розрахунку перерахованих спадкодавцем аліментів не враховані квитанції, якість яких дозволяє з впевненістю визначити дату, суму та час сплати аліментів, а саме: квитанцію на суму 1000,00 грн від 12 квітня 2018 року, на суму 1000,00 грн від 24 листопада 2018 року, на суму 1060,00 грн від 20 січня 2020 року, а всього на загальну суму 3060,00 грн.

Таким чином з аналізу наданих відповідачем доказів встановлено сплату грошових коштів в якості аліментних зобов`язань на утримання сина ОСОБА_5 в період 2018 – 2021 роки в розмірі 37210,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про добровільну сплату платником аліментів заборгованості за виконавчим листом № 578/429/13-ц не підтверджуються належними та допустимими доказами, а матеріалами справи містять копії квитанцій про перерахування аліментів в період 2018 – 2021 роки, зі змісту яких обставин сплати аліментів на виконання зазначеного виконавчого листа, який виданий 29 липня 2013 року, не встановлено. До того ж саме ці квитанції частково були враховані при визначенні заборгованості за виконавчим листом № 578/586/18.

За таких обставин заборгованість по аліментам за виконавчим листом № 578/429/13-ц становить згідно розрахунку державного виконавця, яка не спростована належними та допустимими доказами, 41407,02 грн, а за виконавчим листом № 578/586/18 – 50436,18 грн (87 646,18 грн - 37210,00 грн).

Таким чином наданими суду доказами встановлено загальну суму заборгованості платника аліментів за виконавчими листами в розмірі 91843,20 грн. (41407,02 грн + 50436,18 грн)

З урахуванням частки відповідача як спадкоємця (1/2), на нього покладається обов`язок зі сплати 45921,60 грн., а не 47451,60 грн. як визначив місцевий суд.

Враховуючи наведене вище, за встановлених обставин справи рішення суду підлягає зміні в частині розміру заборгованості зі сплати аліментів та на користь позивача слід стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 45921,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд безпідставно стягнув з нього повну суму заборгованості за виконавчим листом № 587/429/13-ц від 29 липня 2013 року у розмірі 41407,02 грн, тоді як, на його думку, підлягала стягненню лише 1/2 цієї суми — 20 852 грн.

Разом з тим такі доводи є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, визначаючи загальний розмір заборгованості спадкодавця, врахував сукупний борг за обома виконавчими листами, після чого обґрунтовано застосував розподіл відповідно до часток спадкоємців. Таким чином, фактично з відповідача стягнуто лише 1/2 від загального розміру заборгованості, а не повну суму боргу за окремим виконавчим листом.

Доводи відповідача про незрозумілість нарахувань, здійснених державним виконавцем за виконавчим листом № 578/429/13-ц, є безпідставними, оскільки відповідний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів не був спростований належними та допустимими доказами.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на необхідність врахування судом пропуску позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України).

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Отже, звернення позивача до суду з позовом поза межами встановленого законом строку є підставою для відмови в задоволенні його обґрунтованих позовних вимог, проте лише за умови, що відповідач до ухвалення рішення суду першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач особисто або через представника у суді першої інстанцій не звертався.

У зв`язку з цим апеляційний суд не аналізує аргументи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норм права в контексті поширення позовної давності на позовні вимоги.

Колегія суддів враховує висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, в якій Верховний Суд зазначив, що відповідач, який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Втім, у зазначеній справі відповідач був повідомлений про розгляд справи, рішення якого переглядається в апеляційному порядку, та активно брав в ній участь, проте заяв про застосування позовної давності від нього не надходило.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Суд першої інстанції при розгляді справи не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів відповідача і дійшов помилкового висновку при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині стягнення суми заборгованості зі сплати аліментів та на користь позивача слід стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 45921,60 грн.

За вимоги ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої статті 141 ЦПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до пункту 14 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Частиною першою статті 59 ЦПК України передбачено, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Отже, у справах, в яких особа діє з метою захисту прав малолітніх чи неповнолітніх осіб, судовий збір не справляється.

За приписами пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У зазначеній справі ОСОБА_4 , законний представник ОСОБА_3 , звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно та стягнення коштів.

Оскільки ОСОБА_1 , який має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є відповідачем у вказаній справі, він не звільнений від сплати судового збору.

При зверненні до суду з зазначеним позовом підлягав сплаті судовий збір в розмірі 3659,44 грн, виходячи з ціни позову 365944,35 грн (274910,90 грн – вартість частки спірного майна, 91033,45 грн – вимога про стягнення аліментів).

За результатом апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволено на 87%.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки є малолітньою особою, з відповідача, на якого в цьому випадку не розповсюджується пільга, зазначена в п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеним позовним вимогам в розмірі 3183,71 грн. (3659,44 грн х 87%)

В зазначеній справі позивач ставив питання про відшкодування витрат понесених на правничу допомогу при розгляді справи в розмірі 20000,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Звертаючись до суду з зазначеним позовом, представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, надавши копії договору про надання правової допомоги від 05 березня 2025 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (т. ІІ а.с. 131-133), Акту приймання-передачі виконаних робіт 05 січня 2026 року (т. ІІ а.с. 134) та квитанцію про сплату в розмірі 20000,00 грн (т. ІІ а.с. 135).

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт від 05 січня 2026 року адвокат Кузченко Т.А. та ОСОБА_4 погодили виконання роботи та надання послуги адвоката, а саме:

- надання правової інформації та консультування клієнта щодо підстав спадкування малолітньою дитиною після смерті свого батька спадкового майна та порядок стягнення заборгованості по аліментах зі спадкоємців, які прийняли спадщину- 30 хв,

- підготовка претензій кредитора до Сумської міської державної нотаріальної контори до ОСОБА_1 – 1 год.,

- підготовка позовної заяви по справі № 591/2591/25 – 8 год.,

- оформлення та копіювання документів для суду та для учасників справи – 3 год,

- підготовка інших процесуальних документів та участь у судових засіданнях по справі № 591/2591/25- 2 год. 30 хв. Загалом адвокатом витрачено 15 годин робочого часу, адвокат та клієнт погодили, що оплата послуг адвоката проводиться не погодинно, а фіксованому розмірі і складає 20000 грн.

Враховуючи наведені норми процесуального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, надані докази, принципи розумності, обґрунтованості, відповідність заявленого розміру відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності), суд вважає за необхідне зменшити заявлений розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 10000,00 грн.

З урахуванням пропорційності задоволеним позовним вимогам (87%), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8700 грн 00 коп.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач просив стягнути з позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, надавши Договір № 3 від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 591/2591/25, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Сукач Л.С. (т. ІІ а.с. 110), квитанцію № 3 від 05 травня 2025 року про сплату гонорару в сумі 50000,00 грн (т. ІІ а.с. 111) та квитанцію № 8 від 09 липня 2025 року про сплату гонорару в сумі 1000,00 грн (т. ІІ а.с. 112).

Згідно розділу 4 договору № 3 від 05 травня 2025 року у цивільній справі № 591/2591/25, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Сукач Л.С., сторони погодили, що за надані послуги замовник сплачує виконавцю гонорар за складання відзиву на позов розмірі 2000,00 грн., клопотання, заяви пояснення – 1000,00 грн, підготовка до судового розгляду справи (вивчення матеріалів справи, законодавства та судової практики Верховного Суду та ЄСПЛ) – 2000,00 грн, участь у підготовчому розгляді справи – 2000,00 грн, представництво у судовому розгляді справи – 10000,00 грн.

З урахуванням складності справи, ціни позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений розмір судових витрат підлягає зменшенню до 10000 грн 00 коп.

Застосовуючи принцип пропорційності до позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено (13%), з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1300 грн 00 коп.

Крім того відповідачем понесені витрати на оплату висновку експерта у розмірі 12836,16 грн., а тому пропорційно до відмовленої частини позовних вимог (13%) підлягає стягненню з позивача на користь відповідача 1668,70 грн.

У частині 10 ст. 141 ЦПК України зазначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5731 грн 30 коп. (8700 грн – (1300,00 грн +1668,70 грн)) судових витрат.

Крім того, оскільки апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, пропорційно до відмовленим позовним вимогам судові витрати у виді судового збору становлять 72 грн 67 коп. (4% від 1816,80 грн). Враховуючи те що позивач як малолітня особа звільнений від сплати судового збору, у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України відповідач має право на відшкодування йому судового збору за апеляційний перегляд за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач в апеляційній скарзі просить стягнути з позивача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, надавши квитанцію про сплату такої в зазначеному розмірі (т. ІІ а.с. 161). При цьому детального розрахунку наданого адвокатом послуг суду апеляційної інстанції надано не було.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи, колегія суддів апеляційного вважає за можливе визначити такі витрати в розмірі 3000,00 грн., а з урахуванням пропрорційності задоволення вимог апеляційної скарги (4%) підлягає стягненню з позивача на користь відповідача 120 грн 00 коп.

Також представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, на підтвердження чого надано доповнення від 12 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 05 березня 2025 року (т. ІІ а.с. 190 зворот), квитанцію до прибуткового касового ордеру від 13 березня 2026 року на суму 6000,00 грн (т. ІІ а.с. 191) та Акт приймання-передачі виконаних робіт від 13 березня 2026 року (т. ІІ а.с. 191 зворот).

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт від 13 березня 2026 року адвокат Кузченко Т.А. та ОСОБА_4 погодили виконання роботи та надання послуги адвоката, а саме:

- ознайомлення з апеляційною скаргою на рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі № № 591/2591/25 - 30 хв,

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі № 591/2591/25 – 5 год.,

- участь у судових засіданнях по розгляду апеляційної скарги по справі № 591/2591/25.

Загалом адвокатом витрачено 5 годин 30 хвилин робочого часу, адвокат та клієнт погодили, що оплата послуг адвоката проводиться не погодинно, а фіксованому розмірі і складає 6000,00 грн.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи, колегія суддів апеляційного вважає за можливе визначити такі витрати в розмірі 3000,00 грн., а з урахуванням пропрорційності задоволеним вимогам підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача 2880 грн 00 коп.

На підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума судових витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2760 грн 00 коп. (2880,00 грн – 120,00 грн) витрат на правничу допомогу за апеляційний перегляд справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 19 січня 2026 року в частині стягнення заборгованості зі сплати аліментів та судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 , як законного представника малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , суму заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 45921 грн 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 3183 грн 71 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , як законного представника малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , судові витрати в розмірі 5731 грн 30 коп.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду міста Суми від 19 січня 2026 року залишити без зміни.

Відшкодувати ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 72 грн 67 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в особі законного представника ОСОБА_4 , витрати на правничу допомогу за апеляційний перегляд справи в розмірі 2760 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 27 березня 2026 року.

Головуючий А.П.Сидоренко

Судді О.І.Собина

М.В.Щербаченко