Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №583/581/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/581/26

2/583/613/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.

за участю секретаря Доценко Т.Г.

розглянувши в залі суду міста Охтирка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувлая до суду з позовом до відповідача, згідно з яким просить стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду і до повноліття дитини.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 10.05.2013 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04.10.2018. Від шлюбу мають спільну неповнолітню дитину – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дитина мешкає разом з позивачкою, відповідач на утримання дитини коштів не надає. Самостійно позивачка не має можливості забезпечити належний рівень життя житини, тому вважає, що батько дитини ОСОБА_3 , який є здоровою та працездатною особою, інших дітей на утриманні не має, зможе сплачувати аліменти на рівні 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу).

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення учасників справи, відповідачеві відповідно до ч. 1 ст. 278 ЦПК України запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошень про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ст. 247 ЦПК України.

Повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі «батько» значиться ОСОБА_3 , в графі «мати» – ОСОБА_1 (а.с. 7).

Рішенням Охтирського міськрайонного Сумської області від 04 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 9-10).

Добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини відповідач не надає, позивач не в змозі самостійно утримувати сина. Відповідач є працездатною особою, не має на утриманні інших дітей. Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 28.07.2023 №2023/005760821 та витягом з реєстру територіальнї громади від 04.11.2025 № 2025/016247535 надано відомості про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом з позивачкою ОСОБА_1 за однією адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5,8)

Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття (ч. 2); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3).

Відповідно до Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом № 11 (стаття 5), кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. №789-XІІ) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження. Невиплата аліментів на утримання неповнолітніх дітей, на які вони мають право відповідно до законодавства становить порушення їх майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, яка передбачає таке: «Кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини висловив наступну думку: «Поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.

Згідно зі ст. ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними віку повноліття. Утримання неповнолітньої дитини являється обов`язком як матері, так в рівній мірі і батька.

Згідно з положеннями ст. 183 СК України суд може визначити аліменти у частці від заробітку (доходу) матері, батька.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 СК України). При цьому, ч. 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, позивачка скористалася своїм правом щодо визначення способу стягнення аліментів саме у частці від доходу батька дитини.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини. За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що неповнолітній син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на даний час проживає разом з нею, вона самостійно несе витрати на утримання сина, що відповідачем не спростовано.

При визначенні розміру аліментів суд також враховує стан здоров`я і матеріальне становище сторін, що дитина проживають разом з матір`ю, батько є фізично здоровою особою працездатного віку, тому має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання своєї неповнолітньої дитини, що ним не спростовано, до того ж такий його обов`язок передбачений нормами чинного законодавства.

Разом з тим, на підставі оцінки наданих доказів та з урахуванням таких загальних засад цивільного законодавства як розумність та справедливість, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, що відповідає визначеному законом розміру аліментів на одну дитину.

Визначений розмір аліментів у вигляді 1/4 частини від всіх видів доходів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, є справедливим та пропорційним потребам дитини. Будь-яких перешкод для стягнення з відповідача аліментів у визначеному розмірі судом не встановлено, а відповідачем не надано відповідних доказів на спростування вказаного.

Належних та допустимих доказів на підтвердження можливості сплачувати відповідачем аліментів у заявленому позивачкою розмірі суду не надано.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають вирішенню відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 75, 84, 180, 181, 182, Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 258, 264, 265, 354,355,430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 (десяти) прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 04 лютого 2026 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя А.І.Савєльєва