Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №705/4049/22 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/453/26Головуючий по 1 інстанції

Справа № 705/4049/22 Категорія: 307000000 Єщенко О.І.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Карпенко О.В., Фетісової Т.Л.,

секретар: Широкова Г.К.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Перша уманська державна нотаріальна контора;

особа, яка подала апеляційну скаргу – представник ОСОБА_1 – адвокат Кецкало Валерій Васильович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кецкала Валерія Васильовича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша уманська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права на частину спадкового майна,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2022 року адвокат Кецкало В.В., який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Перша уманська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права на частину спадкового майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80-ти років померла мати позивача та відповідача – ОСОБА_3 і після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно, в тому числі і на 1/5 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих по АДРЕСА_1 . Починаючи з 15.08.1997 по день смерті ОСОБА_3 , позивач проживала разом з нею та зі своєю дочкою ОСОБА_4 . Весь цей час ОСОБА_1 здійснювала догляд за матір`ю. За життя ОСОБА_3 заповіту не складала, тому позивач, як її дочка, в силу приписів ст. 1261 ЦК України є спадкоємицею першої черги спадкування за законом. Іншим спадкоємцем першої черги спадкування за законом є її брат – відповідач у справі ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що позивач на час смерті матері проживала разом з останньою та здійснювала за нею догляд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, прийняла спадщину, оскільки протягом шести місяців після смерті спадкодавця не заявляла про відмову від прийняття спадщини. Зазначена обставина також звільняла позивача від обов`язку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У жовтні 2022 року у позивача виникла необхідність оформити свої спадкові права, тому вона звернулась до нотаріальної контори з відповідною заявою, на що отримала постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, з посиланням на те, що в матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 на підставі заяви сина померлої – ОСОБА_2 , відсутня інформація про прийняття спадщини дочкою ОСОБА_1 . Заяву про прийняття спадщини вона не подавала у визначений законодавством строк, а у довідці квартального комітету відсутня інформація про її реєстрацію разом зі спадкодавцем. При цьому з`ясувалося, що ІНФОРМАЦІЯ_2 син померлої ОСОБА_2 , діючи недобросовісно, подав до Уманської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері, у якій вказав, що інших спадкоємців, окрім нього, немає та надав нотаріусу сфальшовану Довідку № 2, видану квартальним комітетом № 14 від 15.03.2007, в якій було зазначено, що у спадковому будинку зареєстровані та проживають виключно він, його дружина та син, хоча позивач була зареєстрована у цьому ж будинку ще з 15.08.1997 та проживала в ньому на день смерті спадкодавця, підтвердженням чого є Витяг з реєстру територіальної громади від 20.09.2022 та запис у будинковій книзі. Нотаріусом на той час вказаний факт перевірений не був. На підставі таких неправомірних дій відповідача, державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , що позбавило позивача на отримання належної їй частки спадщини після смерті матері.

У зв`язку з викладеним позивачка звернулася до суду та просила визнати вказане вище свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним, а за нею визнати право власності на 1/10 частину спадкового майна.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачка не проживала постійно із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, фактично створила нову сім`ю і добровільно перейшла проживати в інше місце, не вчиняла будь-яких активних дій по прийняттю спадщини після смерті матері і не зверталася до нотаріуса про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, відтак, суд вважав, що оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за законом права позивача не порушені.

Не погодившись з рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2025 року, представник ОСОБА_1 – адвокат Кецкало В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачка набула право на спадщину внаслідок постійного проживання за однією адресою разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади та записом у будинковій книзі.

Заперечуючи законність отриманого відповідачем свідоцтва на спадщину, позивачка посилається на фальсифікацію документів, які стали підставою для його отримання, а саме довідки квартального комітету, оскільки в ній, серед зареєстрованих осіб, не було зазначено позивачки, хоча остання була зареєстрована в будинку по АДРЕСА_1 ще з 15.08.1997 та проживала в ньому на день смерті матері.

Скаржниця зазначає, що вказані аргументи судом першої інстанції враховані не були.

16 січня 2026 року до Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 – адвоката Кушнеренко Т.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу вказано, що ч. 3 ст. 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що може бути відмінним одне від одного.

Позивачка ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована в будинку, але добровільно перестала в ньому жити ще в 1995-1996 роках.

Заслухавши доповідь судді, представника позивача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, з огляду на таке.

Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 29.09.2022.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29.09.2022 повторно, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та її матір`ю є ОСОБА_3 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища ОСОБА_5 06.05.2011 зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_6 , після чого отримала прізвище « ОСОБА_7 ».

За даними Будинкової книги для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_1 та відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади за № 2022/000614466 від 20.09.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 15.08.1997 рахується зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його матір`ю є ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно у вигляді 1/5 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.03.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1441, спадкоємець ОСОБА_2 успадкував майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: 1/5 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 .

Позивачка стверджує, що видачею вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, яким спадкове майно успадкував лише відповідач ОСОБА_2 , порушується її право на спадкування, як особи, яка мала право на спадкування після смерті своєї матері, адже на час її смерті залишалася бути зареєстрованою за однією з нею адресою, тому в неї на той час не було необхідності звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у визначений законодавством шестимісячний строк. Вважає, що у зв`язку із зазначеним вище свідоцтво було видано з порушенням чинного законодавства, чим було позбавлено її права на спадкування за законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз`яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі №504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23).

Тобто у частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, що можуть бути відмінними один від одного.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , яка є дочкою спадкодавиці, у встановлений законом шестимісячний строк не звернулася з заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , проте її зареєстроване місце проживання збігається з останнім місцем проживання спадкодавця, що, на думку сторони позивача, може свідчити про фактичне прийняття ОСОБА_1 спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Разом із тим, у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) Верховний Суд виснував, що сама лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц (провадження № 61-5777св20), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20 (провадження № 61-2387св22), від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (провадження № 61-12472св22), від 26 червня 2024 року у справі №752/12045/17 (провадження № 61-18363св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23 (провадження № 61-10383св24).

Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

Разом із тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд наголошує, що встановлення вказаного вище факту є передусім питанням доведення відповідних обставин щодо проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Досліджуючи надані сторонами докази, суд першої інстанції надав належну оцінку як письмовим доказам, так і показам свідків.

Так, надані позивачкою докази у вигляді відомостей про реєстрацію місця проживання за однією адресою зі спадкодавицею та записи в будинковій книзі самі по собі не підтверджують її фактичного проживання разом зі спадкодавицею на момент відкриття спадщини. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять.

У судових засіданнях судом першої інстанції було допитано свідків, які підтвердили, що починаючи з 1995-1997 років позивачка фактично не проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені покази свідків суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу рішення, оскільки вони є взаємоузгоджувальними, логічними та послідовними.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не врахував надані стороною позивача докази, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав їм оцінку відповідно до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України, однак дійшов обґрунтованого висновку про їх недостатність для підтвердження факту постійного проживання.

Колегія суддів зазначає, що суд не може припустити можливість фактичного проживання особи, виходячи лише з даних про місце її реєстрації, за відсутності належних доказів, що підтверджують факт такого постійного проживання.

Посилання скаржника на неправильну оцінку доказів фактично зводяться до незгоди з висновком суду та спрямовані на їх переоцінку, що не є підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кецкала Валерія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Перша уманська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права на частину спадкового майна, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2026 року.

Судді: Ю.В. Сіренко

О.В. Карпенко

Т.Л. Фетісова