Постанова від 27 жовтня 2025 р. у справі №295/6087/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/6087/24 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 68 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,

за участю секретаря Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/6087/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченка Андрія Васильовича, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 5 травня 2023 року. Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 , а також нежитлове приміщення (комору) № НОМЕР_1 , що знаходиться за вказаною адресою. Право власності на це майно зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 .

Вказав, що нерухоме майно набуте ними у шлюбі на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно та договорів купівлі-продажу деривативів внаслідок участі у недиверсифікованому венчурному корпоративному інвестиційному фонді, а отже, є спільним майном подружжя.

Таким чином, просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , та нежитлове приміщення (комору) АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 .

Окрім того, просив визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на частину нежитлового приміщення (комори) № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

У травні 2024 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву про поділ майна, у якій вказала, що 24 вересня 2018 року між нею та AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон фінанс» укладено договір купівлі- продажу деривативу у вигляді форвардного контракту, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Теко-маркет» продати майнові права на нежитлове приміщення/комірку за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідно до умов вказаного договору нею того ж дня було сплачено на користь AT «ЗВНКІ фонд «Домініус фінанс» 13 050,00 грн, за дериватив на комірку (квитанція №35483180 від 24.09.2018 року). 24 вересня 2018 року між нею та ТОВ «Теко-маркет» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення/комірку №1.3.16, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність покупця майнові права на нежитлове приміщення/комірку за адресою АДРЕСА_3 .

Відповідно до умов вказаного договору нею було сплачено на користь ТОВ «Теко-маркет» 20 950,00 грн. за майнові права на нежитлове приміщення/комірку (квитанція №35483343 від 24.09.2018 року). Пізніше нею сплачено на користь ТОВ «Теко-маркет» ще 7 900,00 грн. за майнові права на комірку (квитанція №43547688 від 13.08.2019 року), про що продавцем 24.01.2020 року видано довідку № 136. 24 січня 2020 року нею отримано за актом приймання-передачі оплачене нею нежитлове приміщення площею 3,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , та зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно, про що державним реєстратором внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

24 вересня 2018 року між нею та AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон фінанс» укладено договір купівлі- продажу деривативу у вигляді форвардного контракту, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Теко-маркет» продати майнові права на квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до умов вказаного договору нею того ж дня було сплачено на користь AT «ЗВНКІ фонд «Домініус фінанс» 275 444,00 грн. за дериватив на квартиру (квитанція №35483628 від 24.09.2018 року). 24 вересня 2018 року між нею та ТОВ «Теко-маркет» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність покупця майнові права на квартиру АДРЕСА_5 .

На виконання умов вказаного договору нею того ж дня сплачено на користь ТОВ «Теко-маркет» 132 000,00 грн. за майнові права на квартиру (квитанція №35483295 від 24.09.2018 року.).

Пізніше, відповідно до графіка фінансування, нею було сплачено на користь ТОВ «Теко-маркет» ще 160 756,00 грн. за майнові права на квартиру (квитанція №36303004 від 25.10.2018 року, квитанція №37084150 від 26.11.2018 року, квитанція №37897103 від 27.12.2018 року, квитанція №38547563 від 28.01.2019 року, квитанція №43547688 від 13.08.2019 року), про що продавцем 24.01.2020 року видано довідку №184.

24 січня 2020 року нею отримано за актом приймання-передачі оплачену квартиру АДРЕСА_1 , та зареєстровано право приватної власності на це нерухоме майно, про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис за №35228061.

Таким чином, загальна вартість коштів, що сплачена за придбання нежитлового приміщення (комірки,) склала 41900 грн.

Загальна вартість коштів, що сплачена за придбання квартири, склала 568200 грн.

Зауважила, що вказане майно було придбане нею під час перебування у шлюбі з відповідачем, але переважно за кошти, що належали їй особисто.

Зокрема, 21 вересня 2018 року нею та її матір`ю було відчужено належну їм квартиру в місті Новограді-Волинському Житомирської області за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Качан В.О.

Вищевказана квартира належала їй та її матері в рівних частках на підставі свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом від 20.09.2006 року, тобто набута нею до шлюбу. Таким чином, отримані кошти від відчуження такої квартири являються її особистими коштами.

24 вересня 2018 року всю суму коштів від відчуження вказаної квартири вона сплатила на користь ТОВ «Теко-маркет» та AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон фінанс» в якості оплати за договорами купівлі- продажу майнових прав та деривативів на квартиру АДРЕСА_5 .

Крім того, 21 вересня 2018 року її матір ОСОБА_3 подарувала їй грошові кошти в розмірі, що на дату здійснення подарунку було еквівалентно 7500 доларів США, для придбання квартири та комірки в місті Житомирі. 24 вересня 2018 року всі подаровані матір`ю грошові кошти вона сплатила на користь ТОВ «Теко-маркет» та AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон фінанс» в якості оплати за договорами купівлі-продажу майнових прав на квартиру та комірку від 24.09.2018 року та в якості оплати за договорами купівлі-продажу деривативів на квартиру і нежитлове приміщення/комірку від 24.09.2018 року.

Всього нею було сплачено 24 вересня 2018 року за власні кошти: - 34000,00 грн. за придбання нежитлового приміщення (комірки) за адресою АДРЕСА_3 , що склало 81% від загальної вартості такого нерухомого майна; - 441444,00 грн. за придбання квартири АДРЕСА_5 , що склало 72% від загальної вартості такого нерухомого майна.

Решта платежів за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 24.09.2018 року №1.1.52 та за договором купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення/комірку від 24,09.2018 року №1.3.16, сплачувалися за рахунок спільно набутого майна подружжя.

Таким чином, просила суд визнати за нею право власності на 86/100 частини квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 91/100 частини нежитлового приміщення (комори) № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2025 року первісний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 15/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 12/100 частин нежитлового приміщення (комори) № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 981,05 грн. сплаченого судового збору.

Зустрічний позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 85/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 88/100 частин нежитлового приміщення (комори) № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 119,43 грн. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стариченко А.В. , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

Зокрема, зазначає, що на підтвердження того, що спірне нерухоме майно було придбане за її особисті кошти, ОСОБА_2 надала розписку від 21 вересня 2018 року, якою нібито підтверджується факт отримання нею та її матір`ю коштів у розмірі 15000 доларів США за квартиру, що була відчужена ними у відповідності до договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2018 року.

Однак, вказана розписка не є допустимим доказом, враховуючи той факт, що розпискою підтверджуються будь-які боргові зобов`язання, при тому, що оригінал розписки залишається у особи, яка надала грошові кошти, як на підтвердження тієї обставини, що у отримувача коштів виникли боргові зобов`язання. Надана розписка не тільки не підтверджує факт отримання коштів у борг, а й суперечить змісту договору купівлі-продажу, відповідно до якого вартість проданої ОСОБА_2 та її матір`ю квартири становить 49000 грн.

Натомість, судом зроблено висновок про те, що перший внесок сплачено не за спільні грошові кошти, зважаючи на встановлені судом обставини продажу відповідачем та її матір`ю двокімнатної квартири, розрахунок за яку здійснювався в іноземній валюті. Тому суд вважає, що необхідно при розподілі враховувати 15 000 доларів США як особисті кошти відповідачки, отримані від матері після продажу квартири, з яких і було сплачено перший внесок за квартиру та нежитлове приміщення, що еквівалентно 420 900 грн. за курсом НБУ на 24.09.2018 року.

Представник ОСОБА_1 вважає такий висновок суду помилковим, так як він суперечить змісту договору купівлі-продажу, відповідно до якого вартість проданої ОСОБА_2 та її матір`ю квартири становить 49000 грн.

Судом був встановлений факт, що після одруження ОСОБА_2 була студенткою, з 2017 року перебувала у декретній відпустці після народження дитини, сім`я жила лише на заощадження, заробітну плату чоловіка та допомогу батьків. Перед першим внеском подружжя позичило грошові кошти, однак будь-яких належних доказів про здійснення запозичень грошових коштів а ні позивачем, а ні відповідачем суду не надано.

Як пояснила в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 – мати ОСОБА_2 , її донька та позивач проживали в орендованому житловому приміщенні, на придбання власного житла у них не вистачало коштів, тому вона та дочка вирішили продати належну їм квартиру в м. Звягелі й після продажу вона подарувала дочці 15000 дол. США.

Представник позивача стверджує, що зазначені свідком обставини не підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки суду не надано договір дарування цих валютних цінностей.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ці кошти дійсно були подаровані матір`ю відповідачки.

Наголошує на тому, що при оцінці загальних доходів сім`ї судом першої інстанції був врахований лише дохід ОСОБА_1 від продажу автомобіля та дохід, який він отримував як стипендію за навчання в аспірантурі Поліського національного університету. Однак, судом не врахований заробіток позивача, який він отримував, працюючи у Поліському національному університеті.

Таким чином, вважає помилковим висновок суду про те, що подружжя не мало можливості сплатити 433544 грн., отриманих від їх спільної праці.

Стверджує, що ОСОБА_2 не надано доказів того, що отримані нею кошти від продажу належної їй частки у квартирі, розташованій в м. Звягелі, були витрачені саме на придбання спірного майна.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Ратушинська І. О., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема, зазначає, що сім`я ОСОБА_4 за 36 місяців перебування у шлюбі не мала жодної можливості спільною працею зібрати суму в 433544 грн. для придбання спірної квартири і комірки. Інших джерел походження коштів позивач не навів ні під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про рівність часток в спірному майні сторін ґрунтуються виключно на тій обставині, що нерухомість було придбано у шлюбі. Матеріали та обставини даної справи містять достатні докази на підтвердження того, що на момент придбання спірного майна відповідачка мала у власності особисті кошти в розмірі 15000 доларів США, за рахунок яких і було сплачено перші внески за квартиру і комірку в загальному розмірі 433544 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 липня 2015 року. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 5 травня 2023 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

24 вересня 2018 року між АТ «» Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон Фінанс» від імені, за рахунок та в інтересах якого діяло ТОВ «Компанія з управління активами «Ел.Ді.Ассет Менеджмент» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу деривативу №6311; 1-А;1.1.52; Zh-SH/S1-52R/240918-Д у вигляді форвардного контракту, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Теко-маркет» продати майнові права на квартиру АДРЕСА_7 . Вартість деривативу - 275 444 грн. (п. 2.1,3.1 договору).

24 вересня 2018 року ОСОБА_2 сплачено на користь АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон Фінанс» 275 444 грн. за договором купівлі-продажу деривативу №6311; 1-А;1.1.52; Zh-SH/S1-52R/240918-Д, що підтверджується фіскальним чеком.

24 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Теко-маркет» укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , за умовами якого відповідачка придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_5 . Відповідно до п.3 договору ціна майнових прав складає 275 444 грн.

24 вересня 2018 року ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ «Теко-маркет» 132 000 грн. за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 , що підтверджується фіскальним чеком.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2018 року за придбання майнових прав на квартиру було сплачено 407444 грн.

В подальшому за майнові права на квартиру було сплачено: 160 756 грн. (25 жовтня 2018 року – 35860,00 грн., 26 листопада 2018 року – 35860,00 грн., 27 грудня 2018 року – 35860,00 грн., 28 січня 2019 року – 35860,00 грн., 13 серпня 2019 року – 7 316,00 грн), а всього за квартиру – 568 200 грн.

Крім того, 24 вересня 2018 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон Фінанс» в особі ТОВ «Компанія з управління активами «Ел.Ді.Ассет Менеджмент» та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу деривативу №63112-А;1.3.16; Zh-SH/S1-16N/240918-Д у вигляді форвардного контракту, який засвідчує зобов`язання ТОВ «Теко-маркет» продати майнові права на нежитлове приміщення (комору) № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Вартість деривативу - 13050 грн.. (п. 2.1,3.1 договору).

24 вересня 2018 року ОСОБА_2 сплачено на користь АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Домініон Фінанс» 13050 грн. за договором купівлі-продажу деривативу №63112-А;1.3.16; Zh-SH/S1-16N/240918-Д, що підтверджується фіскальним чеком.

24 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Теко-маркет» укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого відповідачка придбала майнові права на нежитлове приміщення (комору) № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до п.3 договору ціна майнових прав складає 13 050 грн.

24 вересня 2018 року ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ «Теко-маркет» 13050 грн. за договором купівлі-продажу майнових прав, що підтверджується фіскальним чеком, та 13 серпня 2019 року - 7900 грн. (квитанція №43547688 від 13 серпня 2019 року).

Всього – 34 000 грн., а також 24.09.2018 року за комірку було сплачено – 26 100 грн.

Судом першої інстанції зазначено, що 24 вересня 2018 року за майнові права на квартиру було сплачено 407444 грн. (275444 грн. +132000 грн.) та за нежитлове приміщення 26100 грн., а всього цього дня сплачено 433544 грн., що підтверджується квитанціями та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.

24 січня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 , а також на нежитлове приміщення ( комору), площею 3,4 кв.м, розташовану за вказаною адресою, було зареєстроване за ОСОБА_2 .

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що перший внесок за спірне нерухоме майно у розмірі 433544 грн., що є еквівалентним 15450,60 дол. США, був сплачений за особисті кошти ОСОБА_2 , які вона отримала від продажу належної їй частини квартири АДРЕСА_8 .

Окрім того, суд взяв до уваги покази свідка ОСОБА_3 , матері ОСОБА_2 , яка пояснила, що після продажу вказаної квартири вона подарувала дочці 15000 дол. США, які були використані останньою на придбання спірного нерухомого майна.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка сестра ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , також пояснила, що їхня мати подарувала сестрі 15000 дол. США для придбання квартири в м. Житомирі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що частка ОСОБА_2 у спірній квартирі становить 84,75 %, а її частка у нежитловому приміщенні визначена судом у розмірі 88,35 %.

Отже, спільна власність сторін у квартирі становить 30,5 % , а їхня спільна власність у нежитловому приміщенні – 23,3 %.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що « у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна.

Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної подружжя на майно, підлягає встановленню не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, тобто, встановленню підлягає джерело коштів, за які було придбано майно.

Отже, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Заперечуючи проти первісного позову та обгрунтовуючи зустрічні вимоги ОСОБА_2 посилалася на ту обставину, що спірне майно придбане фактично за її особисті кошти, отримані нею від продажу належної їй частини квартири та за кошти, подаровані її матір`ю.

На підтвердження даних обставин ОСОБА_2 надала суду копію договору купівлі-продажу, укладеного 21 вересня 2018 року між нею, її матір`ю ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_6 , з іншої сторони, згідно з яким останній купив квартиру АДРЕСА_8 .

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продаж за домовленістю сторін вчинено за 49900 грн., які продавці отримали повністю в рівних частках кожна, до підписання договору купівлі-продажу.

Однак, ОСОБА_2 стверджувала, що фактично квартира була продана за 15000 дол. США, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію розписки, у якій зазначено про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_6 15000 дол. США за належну їм квартиру АДРЕСА_8 .

З даного приводу слід зазначити, що пункт 2.1 договору купівлі-продажу містить погоджену сторонами суму, за яку здійснено продаж вказаної квартири. Цей пункт договору не визнаний недійсним, відтак відсутні підстави стверджувати про те, що продаж квартири здійснений за 15000 дол. США.

Колегія суддів також вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що грошові кошти у розмірі 15000 дол. США були подаровані ОСОБА_2 її матір`ю.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як свідчать матеріали справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не був укладений письмовий та нотаріально посвідчений договір дарування валютних цінностей.

Відтак, за умови недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору дарування коштів, цей договір є нікчемним, а покази свідків, а саме: матері та сестри ОСОБА_2 , є неналежними доказами на підтвердження факту укладення такого договору.

Отже, спірне нерухоме майно підлягає поділу між подружжям в рівних частках, оскільки було придбане сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а презумпція спільності майна не спростована.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , поряд із вимогою про визнання за ним права власності на частину вказаного нерухомого майна, також просив визнати це майно спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 .

Проте, відсутня необхідність окремо задовольняти вимогу про визнання майна спільною сумісною власністю при його поділі, якщо майно вже є таким. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду ефективним способом захисту є безпосередньо поділ майна, оскільки режим спільної сумісної власності подружжя виникає з моменту набуття майна у шлюбі.

Таким чином, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, - про часткове задоволення первісного позову й відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченка Андрія Васильовича, задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Первісний позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_5 , та частину нежитлового приміщення (комори) № НОМЕР_1 , яка розташована по АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти вимог первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6386 грн 05 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 26 березня 2026 року.