Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №760/19532/23 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19532/23 2/760/8591/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді- Усатової І.А.,

за участю секретаря - Омельяненко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить:

- визнати автомобіль марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі ринкової вартості автомобіля в сумі 155422,50 грн.

Посилається у позові на те, що 06.04.2013 між нею та відповідачем зареєстровано шлюб.

За час перебування у шлюбі сторонами, згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 19.08.2020 № 8047/2020/2160536 придбано автомобіль марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Спільне користування автомобілем є неможливим, доступу до автомобіля в неї немає та оскільки не має доступу до спірного автомобіля, не може визначити його ринкову вартість, а тому вартість автомобіля визначена з цін на аналогічні автомобілі з інтернет-ресурсу (сайтів продажу транспортних засобів), так середня ціна спірного автомобіля, становить 8500 доларів США, з яких частини становить 4250 доларів США, що в гривневому еквіваленті визначена у розмірі 155422,50 грн.

Враховуючи вищезазначене, просить задовольнити позов.

Ухвалою судді від 04.09.2023 позовну заяву залишено без розгляду.

09.10.2023 надійшла позовна заява у новій редакції.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2023 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України, відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.

8 грудня 2023 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній зазначає, що позовні вимоги не підтримує та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Вказав, що автомобіль був придбаний за його особисті кошти, вартість зазначена позивачкою не відповідає дійсності, є завищеною, згідно звіту № 378-23 від 03.12.2023 вартість спірного транспортного засобу складає 224734,09 грн.

13.12.2023 до суду надійшла відповідь на відзив згідно якої зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що автомобіль є його особистою власністю. Стосовно звіту, наданого відповідачем зазначила, що він є неповним та не може відображати реальної вартості спірного майна, незрозуміло, який метод оцінки застосовано експертом, а тому це є недостовірний доказ.

Ухвалою суду від 02.02.2024 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд в порядку загального позовного провадження відмовлено.

16.02.2024 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи повного звіту та клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, даною нормою закону встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.

При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Судом встановлено, що сторони з 06.04.2013 перебували у шлюбі, що був зареєстрований відділом реєстрацій актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про що зроблено актовий запис №338.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 серпня 2022 року шлюб сторін розірвано.

За час перебування у шлюбі сторонами, згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19.08.2020 № 8047/2020/2160536, придбано автомобіль марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до роздруківок з інтернет-ресурсів, наданих позивачкою при зверненні до суду, нею визначена середня ціна спірного автомобіля, яка становить 8500 доларів США, з яких частки становить 4250 доларів США, що в гривневому еквіваленті визначена позивачкою у розмірі 155422,50 грн.

За загальним правилом, визначеним ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тобто, закон презюмує рівність таких часток.

Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09 червня 2021 року у справі 760/789/19 / провадження № 61-16632ск20 /, аналіз змісту положень ст. 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у ст. 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення ч. 5 ст. 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Що стосується приведених відповідачем аргументів у частині незгоди з вартістю майна та позиції позивачки щодо вартості майна, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, звертаючись до суду з позовом про поділ майна, на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

При зверненні до суду позивачкою надані докази на підтвердження вартості майна, яке є предметом спору.

Заперечуючи проти цієї вартості, що базується на визначенні вартості спірного автомобіля з цін на аналогічні автомобілі з інтернет-ресурсів (сайтів продажу транспортних засобів) відповідач надає звіт №378-23 від 03.12.2023 про розмір ринкової вартості транспортного засобу Renault MEGANE, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Встановлено, що суб`єкт оціночної діяльності здійснив незалежну грошову оцінку автомобіля марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті чого склав звіт, яким визначено ринкову вартість вказаного автомобіля.

Аналіз висновків про вартість майна свідчить про те, що суб`єкт оціночної діяльності обрав витратний метод оцінки автомобіля, використав методичний підхід, який ґрунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення і передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об`єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення). Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворення, метод заміщення та порівняльного підходу.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною третьою статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Національним стандартом № 1 (пункти 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Частиною шостою статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Крім того, статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази невідповідності вказаного висновку вимогам нормативно-правових актів та наявності у ньому недоліків.

Між тим, пунктами 15, 16 Національного стандарту № 1 регламентовано, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки в разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватись на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження.

При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

Відповідно до статті 36 Національного стандарту № 1 оцінювач застосовує, як правило, кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки, виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення.

Вказаним вимогам зазначений звіт № 378-23 від 03.12.2023 відповідає.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги позицію позивачки щодо того, що звіт був одержаний з порушенням порядку та вважає його належним доказом щодо вартості спірного майна.

Сторони про призначення експертизи судом також не заявляли.

Щодо викладених у відзиві доводів, відповідач посилається на те, що зазначена позивачкою вартість автомобіля не відповідає його реальній ринковій вартості, оскільки транспортний засіб перебуває у технічно незадовільному стані внаслідок використання під час виконання ним службових завдань у період воєнного стану. Крім того, відповідач стверджує, що автомобіль був придбаний за його особисті кошти та не підлягає поділу між сторонами. Для підтвердження своєї позиції він наводить результати незалежної оцінки вартості транспортного засобу, згідно з якою його ринкова вартість становить меншу суму, ніж зазначена у позові.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Як зазначено вище, договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу був укладений, а автомобіль зареєстрований на відповідача під час шлюбу, а саме 19.08.2020.

З урахуванням цього, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо набуття ним права власності на спірний транспортний засіб та належності його на праві особистої приватної власності йому, оскільки будь-яких доказів цьому надано не було.

З урахуванням цього, суд при вирішенні спору та визначенні розміру компенсації виходить з суми, визначеної відповідачем, та не спростованої позивачкою.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивачки 112 367,04 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням цього з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 123,68 грн.

Керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 63, 69-72 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Поділити майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на автомобіль марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію у розмірі ринкової вартості автомобіля марки Renault, модель MEGANE, 2012 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 в сумі 112 367,04 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_4 ) 112 367, 04 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова