Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №523/7085/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/7085/25

Провадження №2/523/2608/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.,

за участю секретаря - Березніченко В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, позовні вимоги у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування власністю,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовними вимогами в яких просить:

Усунути перешкоди у користуванні власністю – шляхом вселення ОСОБА_1 у житлову кімнату площею 9,7кв.м., що розташована у квартирі АДРЕСА_1 ;

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між її співвласниками шляхом виділення в користування ОСОБА_1 житлової кімнати, площею 9,7кв.м., залишивши в спільному користуванні співвласників: кухню, площею 7,6кв.м., ванну кімнату, площею 2,6 кв.м., вбиральню, площею 1,0 кв.м., коридор, площею 9,3 кв.м., лоджію, площею 7,0кв.м.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , яку він придбав з електронних торгів. Інші частки квартири, зокрема 1/5 належить ОСОБА_3 , 3/5 частини – ОСОБА_2 .

Після набуття права власності він 24.12.2024р. через засоби кур`єрсько-поштового сервісу направив на адресу відповідачів пропозицію щодо виділення йому житлової кімнати, площею, 9,7 кв.м. та необхідності визначення порядку користування майном. Втім пропозиція відповідачами не була вручена за відсутності останніх за місцем їх проживання. Станом на дату подання позовної заяви у позивача відсутній доступ до належної йому частки квартири, а відтак, позивач вважає, що наявні перешкоди в реалізації його прав, як законного власника частини квартири. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді від 12.05.2025р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.01.2026р. закрито підготовче провадження у справі з призначенням розгляду справи за участю сторін.

Ухвалою суду від 16.03.2026р. проголошеною в протокольній формі відповідачу ОСОБА_3 та його представнику було відмовлено у приєднанні до матеріалів справи додаткових доказів, з огляду на порушення порядку внесення такого клопотання, зокрема після закриття підготовчого провадження та відсутності поважності пропуску строку. Водночас судом прийнята копія договору купівлі-продажу частки майна, яка належала ОСОБА_2 .

Окрім цього, ухвалою суду від 16.03.2026р. проголошеною в протокольній формі відповідачу ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовних вимог ОСОБА_1 без розгляду за відсутності предмету спору, так як таке клопотання є безпідставним та суперечить нормам ЦПК України.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить задовольнити.

ОСОБА_3 та її представник – адвокат Рупець Н.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі та зазначили, що позивач використовує дане звернення до суду, як спосіб отримання з відповідача грошової компенсації за належну йому частку. Водночас, відповідач стверджує, що він не перешкоджає у користуванні квартирою, а відтак відсутній предмет спору. Окрім цього, в квартирі крім нього ще проживають його дідусь та бабуся, які також, на його думку, мають право на житлові приміщення.

ОСОБА_2 в призначене судове засідання не з`явилася без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи була сповіщена належним чином.

Суд, заслухавши позивача, відповідача ОСОБА_3 та його представника, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва, виданого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі, ОСОБА_4 , реєстровий номер 1-1123, виданого на підставі акту про проведенні електронні торги від 15.11.2024р.

На час звернення до суду з даним позовом іншими співвласниками квартири АДРЕСА_2 були: ОСОБА_2 в розмірі 3/5 частин; ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частки.

Водночас, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23.01.2026р., тобто під час розгляду даної справи, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належні їй 3/5 частки квартири АДРЕСА_1 .

Отже, на час вирішення даного спору співвласниками квартири є: ОСОБА_1 в розмірі 1/5 частки; ОСОБА_3 в розмірі 4/5 частки.

Після набуття права власності, ОСОБА_1 24.12.2024р. звернувся до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з листом пропозицією в якому запропонував виділити йому у користування житлову кімнату, площею 9,7 кв.м., а також визначити порядок користування іншими, допоміжними приміщення в квартирі. Окрім цього, ОСОБА_5 у вказаній пропозиції запропонував відповідачам сплатити йому грошову компенсацію 1/5 частки квартири в розмірі 10 000 доларів США.

Разом з тим, як зазначено позивачем у позовній заяві та підтверджено ОСОБА_3 у судовому засіданні, зазначений лист пропозиція ними не отриманий.

Також на підтвердження пред`явлених позовних вимог позивачем надані скріни з сайту ДП «Сетам» де зазначені загальні характеристики квартири АДРЕСА_1 , зокрема загальна площа квартири – 71,4кв.м., житловою площею 41,1кв.м., наявність трьох житлових кімнат, площами 9,7, 18,8,12,6 кв.м., кухні площею 7,6 кв.м., ванної кімнати, площею 2,6 кв.м., вбиральні, площею 1,0кв.м., коридору, площею 9,3 кв.м., лоджії, площею 7кв.м.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження№ 14-64цс20).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини 3статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18),від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження № 61-15936св18), від 15 листопада 2021 рокуу справі № 521/2949/18 (провадження № 61-5077св21).

Як встановлено судом, на сьогодні співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 не надав суду доказів на спростування презумпції права спільної часткової власності на квартиру. Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири.

Що стосується позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_2 то з огляду на те, що остання здійснила відчуження належної їй частки квартири АДРЕСА_2 на користь другого відповідача ОСОБА_3 , не є співвласником спірної квартири, а відтак позовні вимоги пред`явлені до неї не підлягають задоволенню у повному обсязі, незважаючи на те, що ОСОБА_2 достовірно знаючи про розгляд справи, діючи недобросовісно, подарувала належну їй частку в квартирі.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач не проживає у спірній квартирі, ключі від спірної квартири у нього відсутні. Окрім цього, сам факт подання позову у цій справі свідчить про відсутність між сторонами домовленості щодо проживання позивача у спірній квартирі та наявність перешкод у користуванні майном.

Таким чином заперечення співвласника ОСОБА_3 та його представника щодо задоволення позову про усунення перешкоду користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у співвласника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права за відсутності вільного доступу до належного позивачу майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20листопада 2023 року у справі № 397/355/22, провадження № 61-12938св23.

Оскільки спірна квартира перебуває у власності сторін, позивач має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою цієї квартири як її співвласник, тому обраний ним спосіб судового захисту в частині вселення до спірної квартири не суперечить законодавству і може бути застосований судом.

Наявність у позивача іншого житла і та обставина, що його місце проживання не зареєстровано у спірній квартирі, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки на зміст права власності (володіння, користування та розпорядження своїм майном) не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2023року у справі № 334/7307/20, провадження № 61-18421св21.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Таким чином судом встановлено, що позивач є законним власником частки у спірній квартирі, а відтак суд констатує незаконність втручання у його право на мирне володіння майном.

Вселення особи у житло, яке належить їй та іншим співвласникам на праві спільної власності суд розцінює не як втручання у право на повагу до житла цих осіб, оскільки таке є реалізацією права одного із співвласників займати житло і не бути позбавленим свого житла. Відтак таке не може розцінюватися на порушення принципу пропорційності та прав відповідача при вселенні позивача.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту у судовому порядку шляхом усунення перешкод та його вселення до вказаного житла.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою суд виходить з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо технічних характеристик квартири, окрім її загальної та житлової площі, що позбавляє суд можливості визначити порядок користування квартирою.

Суд не може прийняти до уваги наданий з боку позивача доказ, як то скрін з сайту ДП «Сетам». Таким доказом не може бути підтверджено повна характеристика всієї спірної кварти, у тому числі всіх житлових та наявних у квартирі допоміжних приміщень, що вказує на неналежність такого доказу.

Інших доказів в обґрунтування позовних вимог в цій частині позивачем не надано та не заявлено з цього приводу клопотань у випадку неможливості їх самостійного отримання.

Крім цього, суд бере до уваги, що під час розгляду справи було встановлено, що кожна житлова кімната квартири має лоджії, у тому числі і кімната, яку просить виділити у користування позивач. Разом з тим, за наданої характеристики квартири з сайту ДП «Сетам» в квартирі є лише одна лоджія, площею 7,0кв.м. Такі суперечності не були усунуті позивачем під час розгляду справи. Окрім цього, не зміг позивач пояснити у який спосіб буде використовуватися лоджія, яка примикає до житлової кімнати, площею 9,7кв.м.

З урахуванням викладеного, оскільки ОСОБА_1 не довів, що запропонований ним порядок користування квартирою є технічно можливим та враховує баланс інтересів кожного із співвласників, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про визначення порядку користування квартирою.

Відповідно до статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовними вимогам, а саме в розмірі 50% від заявлених вимог, суд стягує з ОСОБА_3 на користь позивача понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 605,60грн.

Керуючись ст. ст.12,13,76,200,206,259, 263-265,268 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування власністю задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

В частині позовних вимог про визначення порядку користування власністю, а також позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605,60грн.

Учасники справи:

Позивача: ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ;

Відповідачі: ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 ;

ОСОБА_3 , м. Одеса, ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 26 березня 2026р.

Суддя