Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №446/585/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 446/585/24 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У. І.

Провадження № 22-ц/811/2619/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника позивачки Білак Н.І., представника відповідачки Перун Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Білак Наталії Ігорівни на рішення Кам"янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 червня 2025 року в складі судді Костюк У.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця та усунення від права на спадкування,-

встановив:

У березні 2024 ркоу представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Фецяк В.Я. звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про встановлення факту ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця та усунення від права на спадкування, просив встановити факт ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця ОСОБА_3 та усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка була матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

11.06.2016 ОСОБА_3 склала заповіт, згідно із яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, та взагалі усе те, що на день її смерті буде їй належати та на що за законом матиме право заповіла позивачці. Після смерті матері позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, їй надана інформація, що згідно спадкової справи із заявою про прийняття спадщини після померлої ще звернулася рідна дочка померлої ОСОБА_2 .

Таким чином, не зважаючи на складений заповіт матері, яка заповіла все майно на користь позивачки, відповідачка також подала заяву на вступ у спадщину, користуючись своїм правом передбаченим в ст. 1241 ЦК України.

Позивачка вважає, що відповідачка не має права на спадкування за законом, оскільки ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання матері, зокрема відповідачка протягом багатьох років, незважаючи на похилий вік матері, проживання по сусідству, маючи фізичну та матеріальну можливість, свідомо та умисно ухилялася від надання будь якої допомоги матері, яка через похилий вік та хворобу була у безпорадному стані та потребувала стороннього догляду.

У той же час, позивачка їздила провідувати матір з іншої області за сотні кілометрів, домовилась з доглядальницею, щоб та за матір`ю доглядала, оскільки останніх років 8 була вже лежача та не могла самостійно забезпечувати свої потреби та життєдіяльність, допомагала продуктами харчування, ліками, одягом, підгузками, та всім, чого потребувала матір.

Вважаючи, що відповідачка з урахуванням ст. 1224 ЦК України не має права на спадкування за законом, оскільки ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання матері, звернулася до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Кам"янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 червня 2025 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту ухилення від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця та усунення від права на спадкування – відмовлено повністю.

Судові витрати покладено на позивачку.

Рішення суду оскаржила представник позивачки ОСОБА_4 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи, що мають істотне значення та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

На переконання апелянта, суд першої інстанції належним чином не врахував усіх обставин, що свідчать про свідоме та умисне ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання обов`язку щодо утримання своєї матері, ОСОБА_3 , яка через похилий вік та хворобу перебувала у безпорадному стані.

Крім цього, місцевий суд визнав факт перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, однак незважаючи на це, суд дійшов висновку про відсутність потреби спадкодавця у допомозі саме відповідачки.

Вважає, що такий висновок суперечить здоровому глузду та загально прийнятим нормам моралі, оскільки рідна донька, яка проживає по сусідству, мала б надавати допомогу своїй непрацездатній матері, незалежно від наявності інших осіб, які здійснюють догляд.

При цьому, на підтвердження факту ухилення відповідачки від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, позивачкою надано письмові пояснення свідків.

Щодо свідчень, за якими відповідачка спілкувалася з матір`ю, провідувала її, допомагала їй в міру своїх можливостей, то такі є розпливчастими та неконкретизованими, не спростовують факту свідомого ухилення від виконання обов`язку щодо утримання, адже допомога "в міру можливостей" за умови постійного безпорадного стану спадкодавця і наявності можливостей надавати належну допомогу (проживання по сусідству) є не чим іншим, як ухиленням.

Спілкування та провідування, не означає надання допомоги, яку потребувала мати у безпорадному стані.

Що стосується того, що у справі жодним доказом не підтверджується та обставина, що позивачка чи будь які інші особи звертались до відповідачки з проханням надати допомогу у будь якій формі у догляді за матір`ю, то відповідний висновок суду є помилковим та суперечить суті обов`язку щодо утримання непрацездатних батьків, який передбачається законом і не залежить від формального звернення з проханням. Обов`язок є безумовним, а його невиконання є ухиленням.

Натомість, як вказували свідки, ОСОБА_2 не бажала йти на контакт та була незацікавлена у догляді за матір`ю.

При цьому, позивачка надавала суду ряд доказів, які свідчать про її постійну та всебічну підтримку матері та, як наслідок, підтверджують повну відсутність участі відповідачки. Факт складання заповіту від 11.06.2016, згідно з яким спадкодавець заповіла все своє майно лише позивачці, свідчить про оцінку ставлення до себе з боку доньок самим спадкодавцем.

Відсутність відповідачки на похоронах, є ще одним доказом її байдужості та ухилення від виконання дочірніх обов`язків.

Не зважаючи на складений заповіт матері, яка заповіла все майно тільки на користь однієї доньки ОСОБА_1 , відповідачка також подала заяву про прийняття спадщини, користуючись своїм правом передбаченим в ст. 1241 ЦК України, де вказано, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Зазначає, що право непрацездатної дитини спадкоємця не є абсолютним, із даної ст. 1241 ЦК України законодавцем встановлено підстави, за яких воно може бути обмежено.

Зокрема, розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч.5).

Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (ч.6).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно із ст. 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини, що відповідає правовому висновку викладеному у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі №404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі №750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

З огляду на зазначене, відповідачка протягом багатьох років, не зважаючи на похилий вік матері, проживання по сусідству, маючи фізичну та матеріальну можливість, свідомо та умисно ухилялася від надання будь якої допомоги матері, яка через похилий вік та хворобу була у безпорадному стані та потребувала стороннього догляду, оскільки не могла сама переміщуватись та обслуговувати свої першочергові потреби.

Відповідачка не здійснювала будь-яких заходів щодо догляду своє покійної матері, не допомагала їй, не доглядала, не спілкувалась, не відвідувала, навіть на похорони не прийшла.

В той час, позивачка їздила провідувати матір з іншої області за сотні кілометрів, домовилась з доглядальницею, щоб та за матір`ю доглядала, оскільки останніх 8 років була вже лежача та не могла самостійно забезпечувати свої потреби та життєдіяльність. Позивачка організувала похорони матері, при житті допомагала продуктами харчування, ліками, одягом, підгузками, та всім, чого потребувала матір.

Вважає, що відповідачка, з урахуванням ст. 1224 ЦК України не має права на спадкування за законом, оскільки ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання матері.

Суд першої інстанції помилково акцентував на відсутності потреби спадкодавця у допомозі саме відповідачки, ігноруючи інші доведені обставини, оскільки безпорадний стан спадкодавця сам по собі є підставою для потреби в допомозі від будь-кого з близьких родичів, а тим більше від рідної дочки, яка проживає по сусідству.

Відсутність формального прохання про допомогу не може бути підставою для відмови у позові, оскільки обов`язок щодо утримання непрацездатних батьків є безумовним і випливає із закону та моральних норм.

Просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 13.06.2025, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву.

28.10.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника відповідачки ОСОБА_5 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на те, що відповідачка надавала своїй матері матеріальну допомогу та підтримку в силу своїх можливостей, що не може свідчити про її винну поведінку та свідоме ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, судову практику та інші обставини спірних правовідносин, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_4 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідачки ОСОБА_5 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону

Зокрема, право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Відповідачка ОСОБА_2 , не зважаючи на складений заповіт матері ОСОБА_3 , яка заповіла все майно на користь позивачки ОСОБА_1 , користуючись своїм правом передбаченим в ст. 1241 ЦК України також звернулася в нотаріальну конторою із заявою про прийняття спадщини після померлої матері, однак позивачка ОСОБА_1 вказує, що відповідачка ОСОБА_2 є негідним спадкоємцем та, на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК України, має бути усунена від спадкування.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено наявність необхідних юридичних фактів у їх сукупності для задоволення позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Так, суд звернув увагу на те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами сукупності обставин для застосування ч. 5 ст. 1224 ЦК України, а саме: ухилення відповідачки від надання спадкодавцеві ОСОБА_3 допомоги при можливості її надання; потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачки.

Поясненнями свідків, які були допитані в ході судового розгляду, зокрема підтверджується факт постійної опіки позивачкою над спадкодавцем, однак також підтверджується і те, що хоч відповідачка не була постійно присутня при догляді матері, однак остання спілкувалася з матір`ю, провідувала, допомагала їй у міру своїх можливостей.

При цьому, жодним доказом по справі не підтверджується та обставина, що позивачка чи будь які інші особи звертались до відповідачки з проханням надати допомогу у будь якій формі у догляді за матір`ю.

Судом не встановлено потреби спадкодавця у матеріальній допомозі зі сторони відповідачки, не встановлено висунення до відповідачки самою спадкодавицею (чи будь якими іншими особами) прохання (вимоги) надання допомоги, а як наслідок не встановлено і факту ухилення відповідачки від надання такої допомоги (тобто умисних дій відповідача спрямованих на ухилення від надання спадкодавцеві допомоги).

Таким чином, факт необхідності допомоги ОСОБА_3 саме від відповідачки ОСОБА_2 та її умисного ухилення від цього будь якими доказами не підтверджено.

Доводи позивачки про понесення нею витрат на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця ОСОБА_3 , в якості підстав для усунення відповідача від права спадкування, судом до уваги не взяті, оскільки, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 1232 ЦК України понесення особою таких витрат є підставою для їх стягнення зі спадкоємців у разі їх розумності та обґрунтованості, проте не є підставою для усунення спадкоємця від спадкування.

Те ж саме стосується доводів щодо витрат на поховання, відсутності відповідачки на похоронах матері, оскільки такі не є достатньою підставою для усунення від спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачка ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами ухилення відповідачки ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували її винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребувала додаткової постійної допомоги саме від відповідачки у зв`язку з безпорадним станом, зверталася за допомогою до відповідачки, а остання відмовила у наданні такої допомоги, тому у задоволенні позову суд відмовив.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого Кам`янка-Бузьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 87 років, про що складено відповідний актовий запис № 46 (т. 1 а.с. 12).

Померла ОСОБА_3 була матір`ю сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Таким чином, сторони по справі перебувають у родинних відносинах першого ступеня споріднення з померлим спадкодавцем, оскільки є рідними сестрами.

11.06.2016 ОСОБА_3 склала заповіт, згідно із яким все своє майно, де воно не було та з чого б воно не складалося та взагалі все те, що на день її смерті буде належати та на що за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 13).

У день смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла житлова квартира в м. Кам`янка-Бузька, Львівської області.

Після смерті ОСОБА_3 позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та її було повідомлено, що із заявою про прийняття спадщини після померлої також звернулася рідна дочка померлої ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовними вимогами позивачка ОСОБА_1 зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 з урахуванням ст. 1224 ЦК України не має права на спадкування за законом, оскільки ухилялась від виконання обов`язку щодо утримання матері, просить встановити факт ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця ОСОБА_3 та усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Колегія суддів виходить з того, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша та друга статті 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270

ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Разом з тим, статтею 1241 ЦК України, врегульовано право на обов`язкову частку у спадщині, згідно якої передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону.

Враховуючи наведене, сторони у справі, як діти спадкодавця ОСОБА_3 , належать до спадкоємців першої черги, при цьому, оскільки на час відкриття спадщини не проживали постійно із спадкодавцем, для прийняття спадщини повинні подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Як вже зазначалося, відповідачка ОСОБА_2 , не зважаючи на складений заповіт матері ОСОБА_3 , яка заповіла все майно на користь позивачки ОСОБА_1 , користуючись своїм правом, передбаченим в ст. 1241 ЦК України, також звернулася у нотаріальну конторою із заявою про прийняття спадщини після померлої матері.

Так, слідуючи статті 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб`єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку.

Згідно із абзацом 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Статтями 202, 203 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, мають тяжкі хвороби, інвалідність або є безпомічними.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та, з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до СК України, не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Також, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №676/6852/17 (провадження №61-17477св19), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження №61-1419св20), від 19 лютого 2020 року у справі № 205/5168/18 (провадження № 61-18878св19), від 19 червня 2019 року у справі №491/1111/15-ц (провадження №61-14655св18), від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16-ц (провадження №61-15926св18).

Таким чином, при вирішенні справи про усунення особи від права на спадщину на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України потрібно встановити, як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, ухилення від надання допомоги спадкодавцеві характеризується умисною формою вини.

Отже, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від спадкування відповідно до частини 5статті 1224 ЦК Українимає значення сукупність таких обставин: 1) перебування спадкодавця в безпорадному стані; 2) потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи; 3) ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблений правовий висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи беззаперечно вбачається, що позивачка ОСОБА_1 з моменту, коли ОСОБА_3 у силу свого стану здоров`я стала потребувати стороннього догляду та до дня її смерті опікувалася та здійснювала за нею догляд, оскільки наявні докази купівлі медикаментів, продуктів харчування, оплати комунальних послуг, у подальшому у зв`язку з неможливістю бути присутньою з матір`ю особисто, найняла для неї доглядальницю.

Зазначене також підтверджується показами свідків.

В свою чергу, позивачка ОСОБА_1 вказує, що відповідачка ОСОБА_2 не здійснювала будь яких заходів щодо догляду своєї покійної матері, не допомагала їй, не доглядала, не спілкувалась, не відвідувала, що на її думку є підставою для усунення її від спадкування.

Колегія суддів звертає увагу на предмет доказування у даній категорії справ, про що зазначено вище, відтак доводи позивачки про те, що нею здійснювавався догляд за спадкодавцем, не може свідчити про підставність позовних вимог про усуненннґя від спадкування, оскільки не виключає необхідність доказування.

Іншими словами, правильно зазначає апелянт, покликаючись на те, що утримання непрацездатних батьків є обов`язком, визначеним законом і не залежить від формального звернення з проханням про надання допомоги, при цьому, власне надання відповідного утримання чи допомоги спадкодавцю одним із дітей, не є безумовним свідченням свідомого та винного ухилення іншим із дітей від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.

Таким чином, навіть за умови проживання спадкодавця з одним спадкоємцем та перебування на його повному утриманні, не може свідчити про наявність підстав для усунення від спадкування інших спадкоємців, як крайнього заходу, який може мати місце з урахуванням передусім характеру поведінки самого відповідача, тобто особи, яка на думку позивача, ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За умови необхідності відповідної поведінки, матеріали справи не містять доказів того, що спадкодавець ОСОБА_3 чи навіть сама позивачка зверталися до відповідачки з проханням про допомогу, а ОСОБА_2 , маючи змогу надати таку, ігнорувала такі прохання чи ухилялася від таких.

В свою чергу, заперечуючи позовні вимоги сторона відповідача зазначає, що матеріальну допомогу та підтримку відповідачка надавала своїй матері у силу своїх можливостей, що не може свідчити про її винну поведінку та свідоме ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, такі доводи жодним чином не спростовані, а відтак беруться до уваги апеляційним судом.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що зертаючись до суду з вимогами про усунення від спадкування, позивачка тим самим фактично стверджує про відсутність, на її думку, підстав для прийняття відповідачкою спадщини в принципі, разом з цим, як у позовній заяві так і в апеляційній скарзі, також покликається на положення ЦК України, що регулюють підстави зменшення обов`язкової частики у спадщині, тим самим погоджується на право відповідачки спадкувати майно після смерті матері, однак у меншій частці, ніж належиться останній.

Колегія суддів не надає правової оцінки таким доводам, оскільки такі різняться між собою предметом доказування та правовими підставами, а також свідчать про взаємовиключність позовних вимог.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги по суті спору, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, таким надано правильну правову оцінку, а рішення в ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білак Наталії Ігорівни – залишити без задоволення.

Рішення Кам"янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26 березня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк