Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №461/567/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/567/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Герман М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства «Ідея Банк»,

в особі представника Жовтонецького Віктора Миколайовича

(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)

до

ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

АДРЕСА_1 )

про стягнення боргу за кредитним договором,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 152662 грн 76 коп. та суму понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 3028 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11.03.2025 між сторонами укладено договір кредиту №M35.33944.011682951. Згідно вказаного кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 117530 грн 00 коп., зі сплатою 65,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно наведеного кредитного договору, що підтверджується копіями доказів видачі кредиту, однак відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором. Останній платіж боржником здійснено 01.10.2025. Отже, сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 17.12.2025 становить 152662 грн 76 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість за кредитним договором, у тому числі проценти, позивач просить заявлені вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 20.01.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.

16.02.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній не погоджується з вимогами позивача вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування» та п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». Так, зокрема вказує, що у період з 11.03.2025р., тобто дати укладення Кредитного договору, до 17.12.2025р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем на користь позивача були сплачені грошові кошти у розмірі 15 199,50 грн. (п`ятнадцять тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень 50 копійок). Виплати здійснювалось наступним чином: 6 800,00 грн – 08.04.2025р., 6 800, 00 грн – 12.05.2025 р., 189,50 грн. – 13.06.2025 р., 20,00 грн – 09.07.2025 р., 1 000,00 грн. – 14.08.2025р., 200, 00 грн. – 30.09.2025р., 190,00 грн. – 01.10.2025р. Вказує, що в силу ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування» кожна сума погашення, здійснена відповідачем мала бути розподілена: в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту 50% - суми погашення, здійсненого відповідачем, в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом. Надаючи свій розрахунок вказує, що станом на 17.12.2025р. (дата звернення позивача до суду) залишок основної заборгованості (тіло кредиту за кредитним договором) складає 109 930,25 грн. (сто дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять гривень 25 копійок).

Окрім цього, вказує про те, що 21.05.2025 р. уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового складу строком на 3 (три) роки та його зараховано до списків особового складу, визнано таким, що з 21 травня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою та перебуває на службі у Збройних Силах України і має право на пільги, передбачені вимогами п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». Відтак, проценти за користування кредитом за Кредитним договором мали нараховуватись позивачем з 11.03.2025р. до 21.05.2025., тобто дати, коли відповідач став військовослужбовцем в лавах Збройних Сил України, відповідно до вимог п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

23.02.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якої останній вважає доводи відповідача необґрунтованими. Зокрема вказує, що відповідач не належить до кола осіб щодо яких застосовується пільга відповідного до п.15. ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в силу того, що останній проходить службу за контрактом. Вказує, що сума заборгованості заявлена в позовній заяві в розмірі 152662,76 грн утворилася внаслідок того, що відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту. Наводячи свій розрахунок, відповідач залишає поза увагою, що він не повертав вчасно основний борг (тіло кредиту), і, відповідно, на суму неповернутого кредиту було нараховано проценти, що вбачається в поданому позивачем детальному розрахунку заборгованості.

У позовній заяві представник позивача просить проводити розгляд справи за його відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 11.03.2025 між сторонами укладено договір кредиту №M35.33944.011682951.

Згідно даного кредитного договору, відповідач отримав кредит у розмірі 117530 грн 00 коп., зі сплатою 65,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у томі числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Строк кредиту 36 місяців (п. 1.2-1.4 Договору кредиту №M35.33944.011682951 від 11.03.2025).

Позивач повністю виконав свої зобов`язання, згідно кредитного договору, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. Однак, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін, не сплатив нараховані відсотки і комісію, а також інші платежі за кредитним договором.

Сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 17.12.2025, за первинним розрахунком позивача, становить 152662 грн 76 коп. та включає у себе: прострочений борг ? 116802 грн 06 коп.; прострочені проценти – 35860 грн 70 коп.

Заборгованість відповідача також підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 17.12.2025 року.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 07.11.2025 на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Згідно з положеннями ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.549 ЦК України та умов договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов`язань в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами договору, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу неустойку (штраф, пеня). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав клієнту грошові кошти у кредит. Відповідач скористався кредитними коштами, але свої зобов`язання за договором виконав не у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що відповідач порушив умови договору і з останнього на користь банку слід стягнути заборгованість у визначеному розмірі.

Водночас, щодо доводів відповідача про непогодження з розміром заборгованості та заперечень представника позивача на ці доводи, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Згідно преамбули до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в статті 1-2 вказаного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, зокрема військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року по теперішній час.

Статтю 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», було доповнено підпунктом 3 п. 4 ч. 15 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275-VII.

Пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема підпункту 3 п. 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Аналіз п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", свідчить про те, що пільги мають:

- військовослужбовці, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову;

- військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Як вбачається з копії Наказу Міністерства оборони України № 135/МГ від 28.10.2024, позивач 28.10.2024 року призваний на військову службу за призовом під час загальної мобілізації, на особливий період.

Водночас, із системного аналізу ст. 1 Закону України «Про оборону» (визначення терміну «особливий період»), ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (визначення термінів «особливий період», «мобілізація») вбачається, що поняття «особливий період» є значно ширшим, ніж поняття «період мобілізації людських ресурсів», а тому особливий період не закінчується в момент завершення мобілізації в Україні.

Особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому дію особливого періоду не припинено.

Таку правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» Верховний Суд уже сформулював у постановах від 11 квітня 2019 року (провадження № 51-9182км18), від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-4157св18 та № 61-3951св18), від 20 лютого 2018 року (провадження № 61-4255св18), від 25 квітня 2018 року (провадження № 61-1664св17), від 21 лютого 2019 року (провадження № 51-7411км18)

Крім того, Указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом № 2102-IX, в Україні з 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан, а Указом Президента від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом N 2105-IX, оголошено та розпочато загальну мобілізацію.

За пунктом 252 Указу Президента № 1153/2008 у разі мобілізації проводиться призов військовозобов`язаних і резервістів (крім осіб, зазначених у статті 23 Закону про мобілізацію), а також допускається укладення контракту для проходження військової служби.

Другий сенат Конституційного суду України у рішенні № 1-р(II)/2022 від 06.04.2022 у справі № 3-192/2020(465/20) (п. 5.1, 5.2.), вказав, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24 лютого 2022 року збройна агресія російської федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.

Відповідно до частини другої статті 17 Основного Закону України „оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України“.

Здійснюючи конституційний контроль щодо законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців, Конституційний Суд України спирається на свої попередні юридичні позиції щодо розуміння частини п`ятої статті 17 Конституції України. Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України Конституційний Суд України вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України.

Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.

Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Беручи до уваги, що врегулювання відповідних питань належить до розсуду Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади в межах їх конституційних повноважень, Конституційний Суд України також наголошує на тому, що заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.

Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є „найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу“ (частина перша статті 17 Основного Закону України).

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.

Суд виходить з того, що перебуваючи на військовій службі за контрактом, відповідач виконує обов`язок щодо захисту вітчизни та заходи, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

Таким чином, на відповідача як на військовослужбовця, поширюються пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме в даному випадку не повинні нараховуватись проценти за користування кредитом у період проходження служби.

Щодо посилань представника позивача на постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №426/4264/19, слід зазначити, що наведена правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі. Зокрема, фактичні обставини справи, які розглядалися Верховним Судом у наведеній справі істотно відрізняються, оскільки на момент виникнення відповідних правовідносин не існувало обставин повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, що має суттєве значення для правової оцінки спірних відносин у даній справі.

Щодо розрахунку заборгованості сторін, то суд виходить з наступного.

З досліджених судом матеріалів справи, зокрема детального розрахунку заборгованості банку, який не спростований відповідачем у повному обсязі, встановлені наступні дані.

Загальна заборгованість за кредитним договором становить 152499,26 грн, з яких 35687,20 грн – заборгованість за процентами та 116802,06 грн – заборгованість за тілом кредиту.

Виходячи з наведених вище положень закону щодо пільг відповідача, останній повинен був сплачувати проценти за кредитним договором до 21.05.2025, тобто до моменту початку військової служби. Такий розмір з врахуванням вже сплачених процентів до початку військової служби, становить, з 11.05.2025 по 21.05.2025, в силу п. 1.8 кредитного договору, з розрахунку 0,18% у день, (116880,21 (залишок заборгованості по сумі кредиту станом на 11.05.2025) х 0,18% х 11 днів (11.05.2025 – 20.05.2025 (до моменту вступу на військову службу)) = 2314 грн 22 коп. Тобто, розмір заборгованості за процентами, який підлягає стягненню становить 2314 грн 22 коп.

Судом встановлено, що відповідач перебуває на військовій службі за контрактом з 21.05.2025 року, а тому з цього моменту по відношенню до нього не підлягає нарахування процентів за користування кредитом.

Отже, загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 119194 грн 43 коп., яка визначена шляхом додавання 116880,21 грн (залишок заборгованості по сумі кредиту станом на 11.05.2025) та заборгованості за процентами - 2314 грн 22 коп.

Судом також встановлено, що відповідачем, під час проходження військової служби, сплачено: 13.06.2025 – 111,35 грн, 09.07.2025 – 20,00 грн, 14.08.2025 – 1000,00 грн, 30.09.2025 – 200,00 грн, 01.10.2025 – 190,00 грн, що в загальній сумі становить – 1521,35 грн.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Отже, сплачені кошти відповідачем з червня 2025 року слід зарахувати в погашення боргу за кредитним договором.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 117673 грн 08 коп.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача суму сплаченого АТ «Ідея Банк» судового збору в повному розмірі, що становить 2333 грн 99 коп.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року, справа №1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість у розмірі 117673 гривні 08 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 2333 гривні 99 копійок.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач ? Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

представник позивача – Жовтонецький Віктор Миколайович

(79008, м. Львів, вул. Валова,11, ЄДРПОУ: 19390819)

відповідач – ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складено 27 березня 2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький