Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №461/8591/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8591/25

Провадження №2/461/378/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Чубей К.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача Фокія Б.В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Фльорківа О.В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Новікова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про відшкодування моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фокій Богдан Васильович, звернулася до суду з позовом до Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)», в якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь, у солідарному порядку, моральну шкоду, завдану їй протиправними діями відповідачів, а саме грошові кошти в розмірі 9500 (дев`ять тисяч п`ятсот) євро, що еквівалентно 458741 (чотириста п`ятдесят вісім тисяч сімсот сорок одна) гривня 70 (сімдесят) копійок, а також судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник покликається на те, що ОСОБА_1 17 лютого 2020 року прибула до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№ 54)», де була оглянута лікарями медичної частини №54 та взята під диспансерний нагляд з діагнозами: Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз. Дисметаболічна кардіоміопатія, серцева недостатність І-ІІА. Астено-невротичний синдром. Нейроциркуляторна дистонія по гіпотономічному типу з вестибулярним синдромом. Хронічний гастрит, стадія ремісії. Хронічний панкреатит, стадія ремісії. Хронічний персистуючий гепатит, стадія ремісії. Розповсюджений остеохондроз хребта. Представник зазначив, що 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, та зважаючи на масовані обстріли м. Харкова, усіх осіб, які відбували покарання в КВК № 54, зокрема і ОСОБА_1 , перевели в напівпідвальне приміщення, в якому засуджені прожили 10 місяців, а саме до 14 грудня 2022 року. Представник стверджує, що вікна в цьому приміщенні були закладені мішками з піском, а на свіже повітря засуджених, яких було близько 150 чоловік, виводили одночасно в шлюз розміром приблизно 70 - 80 метрів квадратних, у якому з двох сторін були високі постійно зачинені ворота. У зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 , її систематично етапували до інших слідчих ізоляторів різних областей України та інших установ виконання покарань, умови тримання в яких були незадовільними і такими, що принижують людську гідність. Зокрема, 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 етапували з КВК №54 до Харківського СІЗО, де було відсутнє медикаментозне лікування, наявні брудні та рвані матраци, а їсти їжу було неможливо. 16 вересня 2023 року ОСОБА_1 було етаповано до Дніпровського СІЗО, де остання перебувала до 02 жовтня 2023 року, однак умови тримання там були значно гіршими. Зокрема, у приміщенні, де утримувалась позивач були таракани, відсутній душ, у транзитних камерах воші, стіни чорні від плісняви, а харчування незадовільне. 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 прибула до Львівської лікарні, яка розташована на території Львівського СІЗО, де у неї виникли проблеми з харчуванням, оскільки хліб мав запах цвілі, а якість їжі незадовільна. 22 листопада 2023 року ОСОБА_1 була етапована до Київського СІЗО, але через заповненість всіх камер, її було поміщено до Арештного дому, де умови тримання були також неналежними, а саме відсутня душова кабіна, розміри камери, в якій утримувалося четверо людей, становили від 6 до 7 метрів квадратних, відтак площа на одного засудженого становила максимум 1,75 метри квадратні. 08 грудня 2023 року ОСОБА_1 прибула до Харківського СІЗО, де також наявна серйозна проблема з якістю харчування та санітарним станом приміщень. 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 прибула до Львівської лікарні для проведення лікування. 29 травня 2024 року позивачка етапована до Дніпровського СІЗО, де вона знаходилась у камері, в якій одночасно утримувалося 10 людей, хоча така розрахована на сім осіб і мала площу від 18 до 20 метрів квадратних. 12 червня 2024 року ОСОБА_1 прибула до Харківського СІЗО, а 21 червня 2024 року - до КВК № 54. 08 липня 2024 року ОСОБА_1 , вкотре була етапована до Харківського СІЗО, а 19 липня 2024 року прибула до Дніпровського СІЗО. Представник повідомив, що якість харчування у вищезазначених СІЗО була незадовільною, у зв`язку з чим позивачка не могла їсти пропоновану їжу. 24 липня 2024 року ОСОБА_1 прибула до Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», де її та ще трьох ув`язнених помістили у камеру розміром від 6 до 7 метрів квадратних, та де вже перебувала одна жінка. Таким чином, на кожного в`язня припадало максимум по 1,4 метри квадратних. Вікно виходило на коридор, де проходив інспектор. В камері був запах сирості та цвілі. Знаходитися в камері було неможливо. Камера була з туалетом. Два рази на день відкривали двері, щоб провітрити камеру. В камері був стіл, тумба під телевізор та 6 ліжок. Стільців не було. Їжа була жахливою, хліб мав запах цвілі. Коли йшов дощ, то вода з даху стікала в коридор, куди виходило вікно з камери. На візит медичного персоналу потрібно було очікувати днями, а з медикаментів був лише ібупрофен для лікування всіх захворювань. 06 серпня 2024 року ОСОБА_1 етапували до Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63) », де її особисті речі були викинуті на стіл з метою ретельного огляду та перевірки. Після цього інспектор жіночої статі висунула позивачці вимогу, щоб вона роздягнулася до гола і присідала три рази. ОСОБА_1 заперечувала проти цього, оскільки такі фізичні навантаження були їй протипоказані після проведеної операції з видалення яєчників, однак вимога інспектора не була скасована. Отже, ОСОБА_1 вимушена була присідати голою перед інспектором, після чого перебувала у стані шоку та відчувала гострий біль в області малого тазу. Після цього їй було запропоновано зайти в іншу кімнату, лягти на кушетку та в оголеному вигляді роздвинути ноги для поглибленого огляду жіночих органів з метою виявлення в них прихованих, заборонених предметів. ОСОБА_1 лягла на кушетку, але повідомила інспектору, що 10 квітня 2024 року перенесла операцію по гінекології, а тому не дозволяє проводити гінекологічний огляд з проникненням до жіночих органів. Якщо в цьому є нагальна потреба і в інспектора залишаються сумніви, що вона приховує у своїх статевих органах заборонені предмети, то можна провести ультра звукове обстеження. Після цього інспектор припинила процедуру гінекологічного огляду. Однак, як стверджує представник, від такого приниження людської гідності позивачка зазнала сильної душевної травми і хвилювання. Згодом, ОСОБА_1 була етапована до Вінницького СІЗО, в якому утримувалася з 09 по 23 жовтня 2024 року, та в якому мали місце проблеми з харчуванням. Протягом 24 - 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 утримувалася в Дніпровському СІЗО, а 31 жовтня 2024 року її перевезли до КВК № 54, де вона вдруге була піддана «поводженню», яке принижує людську гідність, оскільки від неї вимагали пройти гінекологічний огляд у спосіб, який не сумісний з вимогами статті 3 Конвенції. Після нервового зриву та психо-емоційного навантаження, яке мало місце 31 жовтня 2024 року, внаслідок незаконної вимоги пройти гінекологічний огляд у позивачки почала прогресувати хвороба шкіри, посилився зуд та висипи на шкірі. Представник повідомив, що у зв`язку з порушенням Державою Україна, в особі всіх заявлених відповідачів, права позивачки не бути підданою жорстокому поводженню та покаранню, яке принижує гідність людини, ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка полягала у фізичних і душевних стражданнях, психологічних переживаннях і напруженні, негативних емоціях, стресі, розчаруванні та відчутті невизначеності, викликаних жорстоким поводженням, яку позивач оцінює в розмірі 9500 Євро. Просять позов задоволити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.10.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощено позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.11.2025 начальник Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» Макар А. подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , який було скеровано до суду поштовим зв`язком, у якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, такими, що суперечать чинному законодавству України та не підлягають задоволенню. Макар А. повідомив, що позивачка у позовній заяві стверджує, що 06 серпня 2024 року під час прибуття до ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» до неї було застосовано принизливе поводження, а саме примус до оголення і присідань під час проведення обшуку. Також у позові наведено твердження щодо неналежного медичного огляду. Макар А. зазначив, що на думку позивачки, ці дії з боку персоналу установи завдали їй моральної шкоди, яку вона просить їй відшкодувати. Однак, представник стверджує, що позовні вимоги в частині, що стосуються дій або бездіяльності адміністрації ДУ «Збаразька ВК (№63)», не ґрунтуються на фактичних обставинах і належних доказах, оскільки проведене у вересні 2025 року службове розслідування за зверненням Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ не виявило фактів катувань, нелюдського чи принижуючого гідність поводження з боку адміністрації установи. Згідно висновку комісії встановлено, що 06 серпня 2025 року засуджена ОСОБА_1 разом з іншими засудженими прибула етапом в державну установу «Збаразька виправна колонія (№63)», де молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки старшим прапорщиком внутрішньої служби ОСОБА_4 проводився особистий обшук засудженої ОСОБА_1 . Згідно пояснення даного молодшого інспектора, повний обшук проводився у спеціально відведеному приміщенні, особою однієї статі та без участі інших осіб. Будь-яких неправомірних чи інших дій, які принижують честь чи гідність, або нелюдське поводження молодшим інспектором не здійснювалось. Після проведеного обшуку засуджена ОСОБА_1 була супроводжена на огляд медичного працівника. Згідно довідки виданої начальником Збаразької спеціалізованої туберкульозної лікарні №63 філії ЦОЗ ДКВС України в Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях Ниткою І.Б. черговий лікар ОСОБА_5 провела первинний медичний огляд новоприбулої засудженої ОСОБА_1 в окремому кабінеті, без присутності сторонніх осіб на предмет виявлення тілесних ушкоджень та заразних інфекційних захворювань. Під час проведення первинного обстеження тілесних ушкоджень, відповідно до виявлених записів в «Журналі реєстрації новоприбулих в державну установу «Збаразька виправна колонія (№63)» та «Журналу реєстрації тілесних ушкоджень при прибутті в державну установу «Збаразька виправна колонія (№63)» у засудженої ОСОБА_1 не виявлено. Відтак, як зазначає начальник установи Макар А. , проведена службова перевірка не підтвердила фактів катувань чи приниження гідності ОСОБА_1 , а дії персоналу ДУ «Збаразька ВК (№63)» були правомірними та відповідали законодавству. Позивачка та її представник не надали належних доказів наявності моральної шкоди, причинного зв`язку та неправомірних дій. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, Макар А. зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються дій суб`єктів владних повноважень - установ виконання покарань, які здійснюють владні управлінські функції, відтак спір належить до юрисдикції адміністративних судів. Просить закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

24.11.2025 адвокат Фокій Богдан Васильович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», подав відповідь на відзив начальника Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» Макара А., у якому зазначив, що позивачка не погоджується з доводами, які викладені у відзиві та заперечує факти, наведені у такому. Зокрема, позивач у своїх письмових поясненнях повідомила, що за весь час відбуття нею покарання в неї проводилося багато обшуків, але такого приниження яке вона зазнала 06 серпня 2024 року у Державній установі «Збаразька виправна колонія (№63)» не було ніколи. ОСОБА_1 вказує, що було здійснено обшук її особистих речей, а саме, шести сумок, в яких нічого протизаконного не було знайдено. Однак, після цього, їй було наказано роздягнутися до гола. Спочатку вона це сприйняла за жарт і повідомила, що після двох проведених операцій вона приїхала лікувати хворобу на тілі в медичній частині установи. Проте ситуація почалася загострюватися, і тоді ОСОБА_1 , зрозумівши, що її не відпустять, роздягнулася до гола. Після повного роздягання інспектор жіночої статі сказала присісти два-три рази, що було дуже принизливим для хворої ОСОБА_1 , яка провела дві складних операції з видалення яєчників. Коли після ретельного огляду ОСОБА_1 та ще трьох засуджених привели на КДІР (дільниця карантину та розподілу засуджених) то про цей інцидент ОСОБА_1 повідомила іншим засудженим, які вже були на КДІР. Тоді засуджена ОСОБА_7 , яка прибула по переводу з Полтавської виправної колонії № 65, повідомила, що їй також було висунуто інспектором аналогічну вимогу про роздягання в оголеному вигляді, однак вона висловила протест проти такої вимоги інспектора та вимагала присутності начальника виправної установи, знаючи про те, що така адміністративна практика обшуків у засуджених жінок є незаконною. ОСОБА_1 вказує, що протягом одного року вона двадцять один раз приїздила та виїздила з СІЗО, але вона не бачила, щоб так принижували людей.

Окрім того, представник позивача зазначив, що об`єктивних причин, які б спонукали ОСОБА_1 вигадувати обставини, які мали місце у Державній установі «Збаразька виправна колонія (№63)» 06 серпня 2024 року, не існує. Позивачка послідовно і детально навела у позовній заяві, а також у своїх поясненнях від 28 листопада 2024 року, доповненнях від 12 листопада 2025 року, які долучені до матеріалів справи, фактичні обставини справи, які узгоджуються з іншими доказами у справі у їх сукупності. Просить позов задоволити.

25.11.2025 представник Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» Коваль О.Р., через систему «Електронний суд», подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому зазначила, що з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди Державною установою «Львівська установа виконання покарань (№19)» та обґрунтування розміру компенсації такої шкоди. ОСОБА_8 стверджує, що ОСОБА_1 періодично проходила лікування у Львівській багатопрофільній лікарні №19 при філії ЦОЗ ДКВС України у Львівській області, де їй надавалась кваліфікована допомога. Представник зазначила, що умови тримання засудженої ОСОБА_1 у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» відповідали вимогам чинного законодавства, харчування організовано по нормі №3А, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 336 від 16.06.1992 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції», з урахуванням етапів первинної та вторинної обробки продуктів та дотримання санітарно-гігієнічних вимог із збереженням їх харчової цінності. Усе продовольство, яке надходить до установи посвідчувалося відповідними документами якості (декларація виробника, протокол дослідження, експертний висновок та інші). ОСОБА_8 повідомила, що при прибутті до установи засуджена була забезпечена всіма необхідними постільними речами згідно сезону. Температура у приміщеннях відповідала санітарним вимогам, передбаченими законодавством України. Опалення камер здійснювалося власною котельнею установи, а водопостачання - із загальноміського водопроводу ЛМКП «Львівводоканал». Відтак, представник просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

02.12.2025 адвокат Фокій Богдан Васильович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», подав відповідь на відзив представника Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» Коваль О.Р., у якому повідомив, що у письмових поясненнях ОСОБА_1 від 12 листопада 2025 року, остання конкретизує факти у справі та звертає увагу на те, що коли її та інших трьох засуджених завели до транзитної камери у Львівському СІЗО, то в ній вже була одна засуджена жінка віком 40-45 років за торгівлю наркотиками. Вони всі жахнулися від умов тримання під вартою в цій транзитній камері. Праворуч стояла тумба з маленьким телевізором та стіл, який впирався в стіну до одного метра. Стільців або лавки не було взагалі. Три двох-ярусні ліжка розташовані буквою «П». Ліворуч була стіна від туалету з умивальником. ОСОБА_1 приходилося залазити на другий ярус ліжка, але для того, щоб це зробити після проведеної операції, ОСОБА_1 залазила на стінку від туалету, а потім на ліжко. Розмір камери з туалетом становив від 6 до 7 кв.м. Враховуючи те, що у транзитній камері одночасно перебувало 5 (п`ять) засуджених, то на кожну засуджену, в тому числі на ОСОБА_1 припадало трішки більше ніж 1 кв.м, що вже вказує на нелюдські умови тримання під вартою, навіть без аналізу інших факторів, взятих у їх сукупності, що істотно погіршували становище засудженої. Вийти на вулицю для прогулянки не пропонували. Провітрювали приміщення дуже короткий час. Запах у камері був жахливий, наявна цвіль та сирість. Представник стверджує, що заперечення ОСОБА_8 , викладені у відзиві є необґрунтованим та такими, що не підтверджується матеріалами справи. Просить позов задоволити.

02.12.2025 начальник Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» Макар А. подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , який було скеровано до суду поштовим зв`язком, у якому зазначив, що службове розслідування установи підтвердило відсутність протиправних дій зі сторони працівників Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)», медичний огляд засудженої не підтвердив жодних ушкоджень чи скарг, а пояснення інших засуджених, зокрема ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , не підтверджують факти, викладені позивачем. Окрім того, Макар А. повідомив, що покликання позивача на показання засудженої ОСОБА_7 щодо пред`явлення їй вимоги про роздягання та присідання в оголеному вигляді не відповідають дійсності, оскільки така засуджена ніколи не відбувала покарання в Державній установі «Збаразька виправна колонія (№63)», що підтверджується відповідною довідкою. Відтак, представник просить закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, або ж відмовити у задоволенні позову через відсутність доказів протиправності дій адміністрації, недоведеності моральної шкоди та причинно - наслідкового зв`язку між ними.

09.12.2025 т.в.о. начальника Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Курило В. подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , який було скеровано до суду поштовим зв`язком, у якому зазначив, що не визнає заявлених позовних вимог. Курило В. повідомив, що ОСОБА_1 слідувала транзитом через державну установу «Харківський слідчий ізолятор» та була розміщена до камери, відповідно до вимог режиму та ізоляції, визначеними ст.ст. 7, 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення», житлова площа якої відповідала нормі на одну особу. Представник зазначив, що приміщення камери, де утримувалась ОСОБА_1 забезпечено центральним опаленням, водопостачанням та водовідведенням, природною вентиляцією, доступом до денного світла, обладнана вікнами, столом для приймання їжі, рукомийником, санвузлом із зливним бачком, відгородженим цегляною стінкою від спальних місць і столу. Також зазначив, що ОСОБА_1 була забезпеченою індивідуальним спальним місцем та постільними речами, щоденним триразовим харчуванням. Курило В. повідомив, що ОСОБА_1 за час перебування в державній установі «Харківський слідчий ізолятор» не скаржилась щодо умов утримання чи якості харчування, жодних звернень від неї до керівництва установи не надходило. Відтак, вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, які не підлягають задоволенню.

10.02.2026 адвокат Фокій Богдан Васильович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» подав клопотання, у якому повідомив про те, що докази витрат на професійну правничу допомогу з відповідною заявою про їх стягнення, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10.02.2026 суд перейшов до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

Представник позивача Фокій Б.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначив, що заявлена у позові сума моральної шкоди визначена з урахуванням сталої практики Європейського суду з прав людини, а також враховуючи тривалість порушень, стан здоров`я ОСОБА_1 , обставин жорстокого поводження під час її перебування у ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63)». Обґрунтовуючи вимоги щодо солідарної відповідальності відповідачів, представник позивача вказав, що кожна з установ своїми діями та/або бездіяльністю сприяла заподіянню моральної шкоди позивачу. На його думку, обставини, пов`язані з перебуванням позивача у чотирьох установах виконання покарань, свідчать про наявність ознак порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в частині утримання в матеріально-побутових умовах, що не відповідають належним стандартам поводження та людяності. Крім того, представник зазначив, що після перебування у зазначених установах у ОСОБА_1 істотно погіршився стан здоров`я внаслідок постійного психологічного тиску, приниження людської гідності, неналежних матеріально-побутових умов та застосування примусу. За його твердженням, в подальшому у позивача було діагностовано онкологічне захворювання. Водночас представник позивача наголосив, що зазначені обставини не були належним чином зафіксовані, оскільки працівники установ не вчиняють дій щодо документування власних порушень. Також він вказав, що позивач не зверталася зі скаргами до відповідних органів, оскільки вважала такий засіб правового захисту неефективним, з огляду на те, що він не забезпечує припинення порушень статті 3 Конвенції, що неодноразово констатувалося у практиці Європейського суду з прав людини.

Представник ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» Фльорків О.В. в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Окремо зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності неправомірних дій чи рішень ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» стосовно позивача, а отже такі обставини не встановлені у визначеному законом порядку. Крім того, представник відповідача звернув увагу, що під час перебування у ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)», а саме у період з серпня 2024 року по жовтень 2024 року, ОСОБА_1 із відповідними скаргами не зверталася. Водночас до матеріалів справи долучено письмові пояснення осіб, які відбували покарання разом із ОСОБА_1 , а також матеріали службової перевірки, з яких вбачається, що працівники виправної колонії не вчиняли жодних неправомірних дій щодо позивача. Також представник відповідача вважає помилковою вимогу про солідарне стягнення моральної шкоди, оскільки відповідачі не вчиняли жодних спільних (солідарних) дій. Відтак, на думку представника, позовні вимоги до ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» є безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим не підлягають до задоволення.

Представник ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» Новіков С.В. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та підтримав правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що за час перебування позивача у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» остання жодного разу не зверталася із скаргами щодо умов тримання, у тому числі щодо наявності цвілі на стінах, а тому позовні вимоги ґрунтуються виключно на її особистих твердженнях та не підтверджені належними і допустимими доказами. Також представник відповідача звернув увагу, що станом на час розгляду справи об`єктивно встановити або спростувати зазначені обставини не видається можливим, однак це не звільняє позивача від обов`язку доказування відповідно до вимог процесуального закону. Крім того, Новіков С.В. підтримав позицію представника ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» щодо безпідставності тверджень позивача про наявність солідарної відповідальності відповідачів. Просить відмовити в задоволені позовних вимог до ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)».

Розглянувши клопотання начальника Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» Макара А. про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд зазначає наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Як зазначено у частині першій ст.2КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 1 ч.1ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 ставить перед судом вимогу про стягнення з відповідачів, а саме Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)», моральної шкоди, а не визнання дій (бездіяльності) суб`єктів владних повноважень протиправними.

Окрім того, статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Отже, з наведеного слідує, що предметом позову є стягнення моральної шкоди і даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України для закриття провадження у даній справі відсутні.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджена вироком України та відбуває покарання в місцях позбавлення волі.

Зокрема, з 02.04.2019 по 14.02.2020 ОСОБА_1 утримувалась в державній установі «Київський слідчий ізолятор», що розташована за адресою: вул. Дегтярівська, 13, м. Київ, 04050; з 17.02.2020 по 18.08.2023 в державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)», що розташована за адресою: пров. Вишневий, 16, м. Харків, 61124; з 03.10.2023 по 21.11.2023 проходила планове лікування у Львівській багатопрофільній лікарні №19, що розташована на території державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», що розташована за адресою: вул. Городоцька, 20, м. Львів, 79007; з 08.12.2023 по 11.01.2024 в державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)»; з 12.02.2024 по 28.05.2024 проходила планове лікування у Львівській багатопрофільній лікарні №19, що розташована на території державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)»; з 21.06.2024 по 08.07.2024 в державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)»; з 06.08.2024 по 09.10.2024 проходила планове лікування у Збаразькій спеціалізований туберкульозній лікарні №63, що розташована на території державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)», що розташована за адресою: с. Доброводи, Тернопільський район, Тернопільська область, 47341; з 31.10.2024 по 07.11.2024 в державній установі «Качанівська виправна колонія (№54)»; з 14.11.2024 проходила планове лікування у Львівській багатопрофільній лікарні №19, що розташована на території державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», що підтверджується листом Департаменту з питань відбування кримінальних покарань №5944/891-аз/5.1.3/13-24/3/1/23-24 від 21.11.2024 /т.1, а.с.96-97/.

Як вбачається з матеріалів справи та не оскаржувалось сторонами, ОСОБА_1 після огляду лікарями поставлено наступні діагнози: Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз. Дисметаболічна кардіоміопатія, серцева недостатність І-ІІА. Астено-невротичний синдром. Нейроциркуляторна дистонія по гіпотономічному типу з вестибулярним синдромом. Хронічний гастрит, стадія ремісії. Хронічний панкреатит, стадія ремісії. Хронічний персистуючий гепатит, стадія ремісії. Розповсюджений остеохондроз хребта. Окрім того, ОСОБА_1 10 квітня 2024 року перенесла операцію по гінекології, а саме видалення яєчників, що підтверджується копіями медичної документації /т.1, а.с.26-28, 49-86/. Після вказаної операції, а саме 29 квітня 2024 року, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується копією довідки МСЕК від 09 травня 2024 року /т.1, а.с.87/.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України).

Відповідно до частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 3 Конвенції нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.

Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.

Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Невмержицький проти України», № 54825/00, п. 66, ECHR 2005 II (витяги)); «Мельник проти України», № 72286/01, п. 103, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України», № 15825/06, п. 84, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, п. 66, від 12 жовтня 2006 року); «Іглін проти України» № 39908/05 від 12.04.2012 року; «Давидов та інші проти України», № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України».

У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.

При цьому статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Обґрунтовуючи наявність душевних і фізичних страждань, ОСОБА_1 вказує, що за період відбування покарання у вигляді позбавлення волі, адміністрацією державних установ «Харківський слідчий ізолятор», «Дніпровська установа виконання покарань», «Львівська установа виконання покарань (№19)» та «Збаразька виправна колонія (№63)» порушувалися житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов її утримання, зокрема площа приміщень камер, в яких вона утримувалася, була замалою та недостатньою для особистого простору, відсутність вентиляції, присутній запах сирості, стіни покриті пліснявою, незадовільний стан санвузлів, брудні та рвані матраци, наявність тарганів, а в транзитних камерах - воші.

Окрім того, позивач мотивує позов тим, що за період відбування покарання у вигляді позбавлення волі, адміністрацією державних установ «Харківський слідчий ізолятор», «Дніпровська установа виконання покарань», «Львівська установа виконання покарань (№19)» та «Збаразька виправна колонія (№63)» порушувалося її право на належне харчування, оскільки їжу, яку подавали засудженим не можливо було споживати, хліб мав запах цвілі.

Позивач вважає, що внаслідок порушення Державою Україна, в особі всіх відповідачів, її права не бути підданою жорстокому поводженню та покаранню під час ув`язнення, справедлива сатисфакція має становити не менше 9 500 євро. Еквівалент вказаної суми у національній грошовій одиниці станом на дату звернення до суду з цим позовом становить 458741,70 грн.

Зокрема, ОСОБА_1 була допитана в судовому засіданні в якості свідка. В ході проведення допиту, остання повідомила, що з серпня 2023 року вона перебувала у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», де взагалі було відсутнє медикаментозне лікування, в камерах були дуже брудні та рвані матраци, а від їжі, яку давали у Харківському слідчому ізоляторі, їй ставало погано.

Як повідомила свідок, у вересні 2023 року її перевели до транзитної камери ДУ «Дніпровська установа виконання покарань», де вона перебувала до 03.10.2023. Умови тримання там були дуже поганими, а саме у приміщенні була значна кількість тарганів, стіни були чорні від плісняви. Також були відсутні належні умови для особистої гігієни, зокрема не було душової кабіни, у зв`язку з чим вона милася водою з відра. Камера була розрахована приблизно на сім осіб, однак фактично була переповнена, через що посередині кімнати було встановлено два ліжка, на яких спало по троє людей.

З 03.10.2023 по 21.11.2023 ОСОБА_1 перебувала у лікарні, яка знаходиться на території ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)». Свідок повідомила про серйозні проблеми з харчуванням в лікарні, зокрема хліб мав запах цвілі, якість їжі була незадовільною, а тому вона переважно вживала власні продукти.

ОСОБА_1 зазначила, що після цього вона повернулася до ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)», де перебувала до 11.01.2024. Далі її знову перевезли в ДУ «Харківський слідчий ізолятор». З кінця січня до початку лютого 2024 року свідок перебувала в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань». В подальшому, з кінця лютого 2024 року була у лікарні ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)», де перенесла два етапи хіміотерапії та ще одну операцію. В кінці травня ОСОБА_1 повернулася в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань», згодом в червні її знову перемістили до ДУ «Харківський слідчий ізолятор», а потім в липні у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)».

Свідок також повідомила про неналежні умови тримання у ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)». Зокрема, вона утримувалася в камері площею близько 5 м? разом з ще п`ятьма особами. У камері були відсутні належні місця для сидіння, санвузол розташовувався безпосередньо у приміщенні без належної ізоляції, постіль була сирою, а їжа жахливою, у зв`язку з чим вона була змушена сама готувати їжу. Водопостачання обмежувалося холодною водою, провітрювання камери здійснювалося лише двічі на добу протягом 15 хвилин. Також свідок зазначила, що під час опадів у приміщенні було чути сильний шум води, що стікала по трубах, через що вночі було неможливо спати.

06.08.2024 ОСОБА_1 була етапована до ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63)». Свідок зазначила, що після прибуття до вказаної установи її разом із особистими речами було заведено до напівпідвального приміщення для проведення огляду. Після перевірки речей працівниця установи вимагала від неї роздягнутися до гола та виконати присідання. Свідок повідомила, що тримаючись за стіл, вона присіла три рази. Надалі її перевели до підвального приміщення, де запропонували лягти на кушетку, однак вона відмовилася виконати цю вимогу та лише присіла, оскільки нещодавно перенесла оперативне втручання. Зазначені дії, за словами свідка, вона сприйняла як такі, що принижують її честь та гідність і завдають моральних страждань.

Разом з тим свідок зазначила, що загалом ставлення працівників установ до неї було нейтральним, однак умови тримання в усіх зазначених установах вона оцінює як неналежні. Окремо вона наголосила, що найбільш принизливим для неї був випадок у ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63)», пов`язаний із вимогою повного роздягання та виконання присідань.

На запитання суду свідок пояснила, що зі скаргами щодо умов тримання чи поводження з боку працівників установ вона не зверталася, оскільки не була обізнана щодо порядку та способів захисту своїх прав, а також у зв`язку з нетривалим перебуванням у кожній із установ (близько одного-двох тижнів).

Суд зазначає, що матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі визначені статтею 115 КВК України, якою, зокрема, встановлено, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п`яти квадратних метрів. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям. Норми харчування осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 15 частини 1 статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

Як вбачається з довідки заступника начальника з ІКПЗ ДУ «Львівська установа виконання покарань №19» Марусяка М., умови утримання засудженої ОСОБА_1 під час її перебування в Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)» відповідали вимогам чинного законодавства. Харчування засудженої ОСОБА_1 було організовано по нормі №3А, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 336 від 16.06.1992 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції», з урахуванням етапів первинної та вторинної обробки продуктів та дотримання санітарно-гігієнічних вимог із збереженням їх харчової цінності. Усе продовольство, яке надходить до установи посвідчується відповідними документами якості (декларація виробника, протокол дослідження, експертний висновок та інші). При прибутті до установи засуджена була забезпечена всіма необхідними постільними речами згідно сезону, та у відповідності до наказу Міністерства юстиції України № 280/5 від 20.02.2012 «Про затвердження порядку забезпечення речовим майном та норм належності речового майна для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах». Температура у приміщеннях відповідала санітарним вимогам, передбаченими законодавством України. Опалення камер здійснюється власною котельнею установи. Водопостачання установи здійснюється із загальноміського водопроводу ЛМКП «Львівводоканал», додатково установою щоквартально, із залученням спеціалістів Державної установи «Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», здійснюється відбір проб питної води на відповідність її санітарним вимогам. Лазне-пральне обслуговування ОСОБА_1 відбувалося у відповідності до вимог наказу Міністерства юстиції України №849/5 від 08.06.2012 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах ДКВС України» /т.1, а.с.216/.

Також, згідно довідки заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально - побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення ДУ «Харківський слідчий ізолятор» підполковника внутрішньої служби Животченка М. від 10.11.2025 приміщення камери, де утримувалась ОСОБА_1 , було забезпечено центральним опаленням, водопостачанням та водовідведенням, природною вентиляцією, доступом до денного світла. Камери обладнано вікнами, столом для приймання їжі, рукомийником, санвузлом із зливним бачком, відгородженим цегляною стінкою від спальних місць і столу. У приміщеннях камер встановлені радіатори опалення, що надає можливість підтримувати температурний режим у приміщенні на рівні не нижче +18. Відповідно до щотижневих обходів адміністрацією установи санітарний стан камер підтримується в задовільному стані. Під час обходів на стінах та стелі нальоту невідомого пошкодження та цвілі не виявлено. Ув?язнена ОСОБА_1 забезпечувалась комплектом постільної білизни відповідно до норм забезпечення осіб, взятих під варту, постільними речами, одягом і взуттям, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року №527 «Про затвердження норм забезпечення осіб, взятих під варту, постільними речами, одягом і взуттям». Стан постільних речей, які знаходяться в користуванні ув`язнених контролюється відповідальними посадовими особами. У разі виявлення непридатних до подальшої експлуатації постільних речей, проводиться заміна на нові. Під час утримання в установі ОСОБА_1 забезпечувалась щоденним триразовим гарячим харчуванням із продуктів, що передбачені нормою №3-А, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №336 від 16 червня 1992 року «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції». Державною установою «Харківський слідчий ізолятор» регулярно здійснюється дослідження готових страв на калорійність. Калорійність добового раціону та хімічний склад страв щодо вмісту білків, вуглеводів та жирів, визначені при проведені лабораторних досліджень та отриманих в результаті розрахунків відповідають межам гранично допустимих відхилень (не більше + 5%). Контроль за додержанням органолептичних критеріїв якості страв проводиться шляхом зняття проби співробітниками установи, а саме: черговим помічником начальника установи та відповідальним по установі про що робиться відмітка у «Книзі обліку якості їжі». Також контроль за якістю приготування їжі здійснюється черговими медичними працівниками медичної частини №27 філії державної установи «Центр охорони здоров`я ДКВ України» у Харківській та Луганській областях, яка не входить до складу установи, про що також робиться відмітка у «Книзі обліку якості їжі». Повідомлень про приготування неякісної їжі від посадових осіб, які здійснюють контроль за додержанням органолептичних критеріїв якості їжі, не надходило. Видача їжі без зняття проби і відмітки в книзі обліку якості їжі медичним працівником, відповідальним по установі та черговим помічником начальника установи з харчоблоку установи не здійснюється. Установою постійно укладаються договори з ТОВ «Чистий дім Україна» на проведення послуг з дератизації та дезінфекції приміщень камер, згідно з методикою та інструкціями Міністерства охорони здоров`я, зокрема ст.30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 18 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Під час проведення обходу камери шкідників та комах не виявлено /т.2, а.с.40-41/.

Суд критично ставиться до вказаних довідок, та вважає, що вони не можуть бути належними, допустимими доказами для відмови у задоволенні позову, оскільки такі виготовлені службовими особами відповідачів. В свою чергу, жодних доказів (пояснень, актів огляду приміщень, актів огляду засудженої тощо) матеріали справи не містять, та не були надані суду відповідачами, а тому суд вважає, що такі довідки не спростовують тверджень позивачки щодо неналежних умов її утримання в установах виконання покарань.

Більше того, суду фактично не надано жодних належних доказів на підтвердження умов утримання в Державних установах «Харківський слідчий ізолятор», «Дніпровська установа виконання покарань», «Львівська установа виконання покарань (№19)», «Збаразька виправна колонія (№63)» засуджених, в тому числі і позивачки.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Факт того, що визначена норма площі в камерах для однієї особи є меншою, ніж мінімальний стандарт, рекомендований для України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, вже неодноразово констатувався у рішеннях Європейського суду з прав людини, в тому числі у рішеннях «Давидов та інші проти України», «Іглін проти України», «Мельник проти України», «Висоцький та інші проти України», в яких також зазначено, що це становить проблему системного характеру, яка сама по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до довідки завідувача канцелярії «Збаразька виправна колонія (№63)» Рудник Н. №1/3872 від 15.09.2025, засуджена ОСОБА_1 чи її представники не зверталась до адміністрації установи зі скаргами щодо неналежних умов її тримання, а також не скаржилась на дії з боку адміністрації установи, що мали місце 06.08.2024 /т.1, а.с. 131/.

Згідно довідки заступника начальника відділу із соціально - виховної та психологічної служби «Харківський слідчий ізолятор» майора внутрішньої служби Кириченка О. №12/5-809в від 03.11.2025, засуджена ОСОБА_1 за час перебування в установі до керівництва державної установи «Харківський слідчий ізолятор» не зверталась /т.2, а.с.39/.

Однак такі довідки не є належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_1 утримувалася в установах відбування покарань в належних для проживання умовах, оскільки факт неподання скарг жодним чином не спростовує показів позивача, наданих в судовому засіданні.

Окрім того, свідок і не заперечувала того, що вона не зверталася зі скаргами щодо неналежних умов тримання, незадовільного харчування чи жорстокого поводження з боку працівників установ, оскільки не була обізнана щодо порядку та способів захисту своїх прав.

Також, ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомила, що за період відбування покарання у вигляді позбавлення волі, адміністрацією державних установ «Збаразька виправна колонія (№63)» та «Качанівська виправна колонія №54» її було піддано поводженню, яке принижує людську гідність, оскільки від неї вимагали пройти гінекологічний огляд у спосіб, який не сумісний з вимогами статті 3 Конвенції. Зокрема, 06.08.2024 в державній установі «Збаразька виправна колонія (№63)» позивач була вимушена виконати вимогу інспектора та присідати голою, незважаючи на те, що такі фізичні навантаження їй були протипоказані після проведеної операції.

Згідно службового розслідування, проведеного у вересні 2025 року за зверненням Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ не виявило фактів катувань, нелюдського чи принижуючого гідність поводження з боку адміністрації установи «Збаразька виправна колонія (№63)». Зокрема, висновком комісії встановлено, що 06.08.2024 засуджена ОСОБА_1 разом з іншими засудженими прибула етапом в державну установу «Збаразька виправна колонія (№63)». У відповідності до вимог Наказу Міністерства юстиції України №30/5 від 22.04.2016 «Про затвердження інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання», а саме Розділу IX абзац 2.3 (особистому обшуку із роздяганням підлягають засуджені, які прибули в установу виконання покарань та вибувають з установи) молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки старшим прапорщиком внутрішньої служби ОСОБА_4 , проводився особистий обшук засудженої ОСОБА_1 . Згідно пояснення даного молодшого інспектора, повний обшук проводився у спеціально відведеному приміщенні, особою однієї статі та без участі інших осіб. Будь-яких неправомірних чи інших дій, які принижують честь чи гідність, або нелюдське поводження молодшим інспектором не здійснювалось. Після проведеного обшуку засуджена ОСОБА_1 супроводжена на огляд медичного працівника /т.1, а.с.123-125/.

Матеріалами службового розслідування встановлено, що адміністрацією установи «Збаразька виправна колонія (№63)» дотримано вимог чинного законодавства, зокрема, обшук проведено у встановленому порядку, медичний огляд - із дотриманням конфіденційності, фактів примусу або приниження не зафіксовано /т.1, а.с.123-125/.

Однак, суд критично ставиться до вказаного висновку, як доказу, який може бути підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на те, що такий виготовлявся і формувався службовими особами відповідача, тобто фактично залежав від їх дій та волі. В свою чергу, доводи та обставини наведені у зазначеному висновку можна б було перевірити за допомогою доказів на підставі яких такий висновок виготовлений. Водночас, таких до висновку не долучено. Крім того, суд зазначає, що службове розслідування було проведено за один день, без залучення ОСОБА_1 до вказаного процесу, що може свідчити про його неповноту з метою формального заперечення фактів протиправних дій. Відтак, суд вважає, що такий не спростовує твердження позивача щодо принизливого поводження з нею зі сторони працівників державної станови.

Окрім того, суд не приймає до уваги як належні та допустимі докази пояснення засуджених ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які повідомили, що після прибуття до ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)», їм було проведено обшук з роздяганням, який здійснювався особою тієї ж статі, в окремому приміщенні, без участі сторонніх осіб, після якого їх було переведено до дільниці карантину, де ніхто, зокрема ОСОБА_1 , не скаржився на приниження честі і гідності чи неправомірні дії працівників установи. Суд зазначає, що такі пояснення не мають жодного доказового значення, оскільки засудженні не заперечили, що молодший інспектор ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» висувала ОСОБА_1 вимогу роздягнутися до гола та присідати, а також не спростували факт того, що такі дії інспектора принизили честь та гідність позивача, а лише вказали на те, що ОСОБА_1 поводила себе добре, самостійно носила сумки з речами та після проведення огляду скарг від неї не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що утримання ОСОБА_1 в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», ДУ «Дніпровська установа виконання покарань», ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» та ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» у відповідні періоди з 2023 - 2024 років було таким, що принижувало її гідність протягом зазначеного часу.

Протилежного відповідачами не доведено та не спростовано належними доказами.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Наведені статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Практика Європейського Суду з прав людини з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас, усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 308/5318/15-ц дійшов висновку, згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У статті 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до статті 2 ЦК України, учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до п. 3 п. 4 Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, то у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів (Постанова КЦС ВС від 01.09.2021 у справі № 545/2344/20).

Суд, ухвалюючи рішення у даній справі, також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У цій справі, неналежне забезпечення умов утримання в умовах установ виконання покарань позивача позбавило її можливості реалізації своїх звичок і бажань, з врахуванням специфіки перебування у таких установах, вимагало від неї додаткових зусиль для організації життя та піклування про здоров`я.

Суд враховує глибину фізичних та душевних страждань позивачки, завданих відповідачами (уповноваженими представниками), а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, тяжкості вимушених змін у житті, зусиллях, необхідних для відновлення та реалізації своїх прав.

Отже, суд дійшов висновку, що неправомірні дії відповідачів пов`язані з недотриманням належних умов тримання ОСОБА_1 у відповідних установах та незабезпечення їй належних умов проживання, можливості отримати харчування на належному рівні, свідчать про спричинення їй моральної шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, яка доведена та встановлена в процесі судового розгляду.

Судом у цій справі безумовно враховуються доводи сторони позивача щодо обґрунтування розміру моральної шкоди, в тому числі посилання на відповідні висновки ЄСПЛ. Разом з тим, розмір моральної шкоди спричиненої фізичній особі має індивідуальний характер і він не повинен визначатися за фіксованим тарифом чи показником, адже у кожній справі, зокрема у справах наведених позивачем розглянутих ЄСПЛ, обставини справ не є цілком або абсолютно ідентичними. В кожній з цих справ приймають участь різні особи, а тому очевидним є те, що ступінь їх моральних страждань не можна визначати за єдиним стандартом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 компенсації спричиненої їй моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн., заподіяної внаслідок неналежного утримання в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», ДУ «Дніпровська установа виконання покарань», ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» та ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)», які принижують гідність та є поводженням, яке суперечить приписам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 07.09.2023 у справі № 463/3374/22.

У зв`язку з наведеним, судовий збір, від сплати якого звільнена позивачка, на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.56 Конституції України, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, практикою Європейського суду з прав людини, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 15, 16, 23, 170, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст.1-23, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна, в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна, в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна, в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» про відшкодування моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: Державна установа «Качанівська виправна колонія (№ 54)», 61124, м. Харків, пров. Вишневий, 16, електронна пошта bfokiy@gmail.com.

Відповідач: Державна установа «Харківський слідчий ізолятор», ЄДРПОУ 08564587, адреса: Харківська обл., вул. Полтавський шлях, буд. 99, електронна пошта uvp27@kh.kvs.gov.ua.

Відповідач: Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань», ЄДРПОУ 14316882, адреса: 49006, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, буд. 80, електронна пошта uvp4@dp.kvs.gov.ua.

Відповідач: Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)», ЄДРПОУ 08563978, адреса: 79007, м. Львів, вул. Городоцька, буд. № 20, електронна пошта uvp19@lv.kvs.gov.ua.

Відповідач: Державна установа «Збаразька виправна колонія (№63)», ЄДРПОУ 08564469, адреса: 47341, Тернопільська обл., Збаразький р-н, с. Доброводи, електронна пошта zbarag_vk63@ukr.net

Суддя Зубачик Н.Б.