Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №509/3038/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3038/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

судді Козирського Є.С.,

секретаря Лепешенкової В.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь заяву представника Єсманської Діани – ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 509/3038/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів –

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.09.2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_2 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі частини від всіх видів заробітку(доходу) щомісячно, але не менш, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 червня 2025 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір у сумі 1211.20 грн.

Позивачка при поданні позову зазначила, що у неї виникли судові витрати. В ході судового розгляду з боку представника позивачки надійшла заява про розгляд стягнення судових витрат після постановлення судового рішення.

23.09.2025 р. представник ОСОБА_2 – адвокат Згода О.О., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в даній справі, у якій посилається на те, що позивач під час розгляду справи поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 700,00 грн., докази на підтвердження яких було подано після ухвалення рішення, а тому вважає, що виникла необхідність у вирішенні питання про судові витрати, а саме щодо стягнення з ОСОБА_3 на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 700 грн.

Представник ОСОБА_3 – адвокат Старожук Д.І. надав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявлений позивачем не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. У зв`язку із чим, просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ст. 270 ЦПК України - суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» - додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст. 220 ЦПК (1618-15); воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.

Порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав - суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Суд наголошує, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі ( стаття 263 ЦПК України). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Рішення суду повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов`язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Низка рішень ЄСПЛ містить та розвиває такий підхід до обґрунтованості судових рішень, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Зі змісту рішення від 16.09.2025 вбачається, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини – задоволено, однак питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішувалось.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за отриманням професійної правничої допомоги звертався до адвоката Згода О.О.

Так, на підтвердження факту надання і отримання професійної правничої допомоги заявником подано до суду договір про надання правничої допомоги від №22/25 від 22.04.2025року, акт приймання-передачі наданих послуг від 15.08.2025р. до Договору про надання правничої допомоги №22/25 від 22.04.2025 року, відповідно до якого загальний розмір отриманої професійної правничої допомоги складає 20 700 грн. (4700грн – надання усної консультації та підготовка правової позиції, 16 000грн. – підготовка позову та додатків до нього та подача його до суду), ордер на надання правничої допомоги від 06.06.2025 року.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст. 137 ЦПК України).

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р. «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена ОСОБА_5 сума в розмірі 20 700,00грн. є надмірною та неспівмірною з реальним обсягом наданої йому професійної правничої допомоги в суді, витраченим часом на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат.

За таких обставин, оскільки судом встановлено, що заявлений ОСОБА_5 розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи і обсягом наданих адвокатом послуг, суд вважає, що розмір реальних витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Д.Єсманської становить 3000,00 грн., а тому приходить до висновку про часткове задоволення поданої заяви.

Керуючись ст.ст. 141, 246, 259, 263-265, 268- 270,273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву Єсманської Діани – Згода О.О., про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 509/3038/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 гривень.

В решті вимог заява задоволенню не підлягає.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: Є. С. Козирський