Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №946/3693/23 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/3693/23

Провадження № 2/946/619/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Смокіної Г.І.,

за участю секретаря судового засідання – Вітенко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

29.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та просить визнати неправомірними дії відповідачки, наслідком яких явилось невиконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 03.02.2016 по справі № 500/3720/14-ц; зобов`язати відповідачку перемістити паркан з тим, щоб конфігурація та розміри земельної ділянки відповідали тим, що зазначені у рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду від 03.02.2016 по справі № 500/3720/14-ц; зобов`язати відповідачку утримуватись від дій щодо заміни власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 до встановлення в натурі конфігурації, розмірів та площі вищевказаної земельної ділянки у відповідності з Варіантом № 1 Додатку 2, що зазначені у рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду від 03.02.2016 по справі № 500/3720/14-ц.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 03.02.2016 Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області рішенням по справі № 500/3720/14-ц визначив порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 ; частина земельної ділянки, що її отримала у користування ОСОБА_2 , набула адресу: АДРЕСА_1 . 08.12.2017 відповідачка огородила парканом частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 із значним відхиленням від конфігурації розмірів та площі, що були встановлені судом та зазначені у вищевказаному рішенні суду як "Варіант № 1 додаток № 2". 22.09.2021 позивачу стало відомо, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 оголошено у продаж. Зухвале правопорушення з ознаками статті КК України, що його скоїла відповідачка, призвело до порушення його права на користування земельною ділянкою.

31.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, якою просив визнати нікчемним правочин по продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Процесуальні дії суду

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02.06.2023 позовну заяву залишено без руху (а.с. 8).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.07.2023 відкрито загальне позовне провадження та підготовче судове засідання (а.с. 18).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.07.2023 заяву ОСОБА_1 від 26.07.2023 про забезпечення позову повернуто (а.с. 20).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.04.2024 витребувано докази по справі (а.с. 54).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.01.2025 по справі призначено судову земельно-технічну експертизу та зупинено провадження по справі (а.с. 124).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.03.2025 виправлено описку допущену в ухвалі суду від 17.01.2025 (а.с. 129).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.09.2025 поновлено провадження по справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 140).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.09.2025 витребувано докази по справі (а.с. 145).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2025 витребувано докази по справі (а.с. 154).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду (а.с. 159).

Аргументи учасників справи

В судовому засіданні позивач надавати пояснення у справі відмовився, заявивши відвід судді, у задоволенні якого протокольною ухвалою судом відмовлено, а подальші неодноразові відводи залишено без розгляду на підставі ст. 44 ЦПК України. Заяв про відмову від позову або залишення позову без розгляду позивач не заявляв. Будь-яких інших клопотань від позивача не надходило.

В судове засідання відповідачка не прибула, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, відзиву на позов не надала.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно листа Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 16.05.2024 № 13/02-24-2097, з урахуванням рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.02.2026 по цивільній справі № 500/3270/14-ц та висновку експерта № 27/47-2015 по судовій будівельно-технічній експертизі у цивільній справі № 500/3720/14-ц від 17.08.2015 Ізмаїльською міською радою 26.05.2017 ухвалено рішення «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 » № 2335-VII. Рішенням Ізмаїльської міської ради «Про надання гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_2 земельної ділянки у спільну сумісну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 » № 2927-VII від 03.11.2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та земельна ділянка площею 0,0575 га із кадастровим номером 5110600000:01:025:0079 передана у спільну сумісну власність гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 .

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03.02.2016 № 500/3720/14-ц виділено в натурі у власність належні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 89/200 частин житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у складі наступних будівель та споруд: із житлового будинку літ. «А» та прибудови літ. «а», позначених в плані №№ 2-1 – коридор площею 8,7 кв.м; 2-2 кухня площею 9,9 кв.м; 2-3 – жила кімната площею 9,5 кв.м; 2-4 – жила кімната площею 17,9 кв.м; 2-5 – жила кімната площею 9,7 кв.м, загальною площею 55,7 кв.м, з якої жила площа складає 37,1 кв.м; із господарських будівель: літня кухня – літ. «Е»; із надвірних споруд: № 1 – огорожа; № 5 – огорожа; № 6 – огорожа; № 8 – огорожа, в окремий об`єкт нерухомості з присвоєнням окремої поштової адреси та реєстрового номеру. При виділі в натурі у власність, належних ОСОБА_2 та ОСОБА_4 89/200 частин житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в якості окремого об`єкту нерухомості, визначено за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині на об`єкт нерухомості, розташований по АДРЕСА_2 , який складається з наступних приміщень, з господарських будівель та надвірних споруд: із житлового будинку літ. «А» та прибудови літ. «а», позначених в плані №№ 2-1 – коридор площею 8,7 кв.м; 2-2- кухня площею 9,9 кв.м; 2-3 – жила кімната площею 9,5 кв.м; 2-4 – жила кімната площею 17,9 кв.м; 2-5 – жила кімната площею 9,7 кв.м., загальною площею 55,7 кв.м, з якої жила площа складає 37,1 кв.м; із господарських будівель: літня кухня – літ. «Е»; із надвірних споруд: № 1 – огорожа; № 5 – огорожа; № 6 – огорожа; № 8 – огорожа. Припинено право спільної часткової власності на об`єкт нерухомості АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Ізмаїльською міською радою Одеської області. Визначено порядок користування земельною ділянкою, прилеглою до об`єкта нерухомості – домоволодіння з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , виходячи з часток співвласників в праві власності на домоволодіння за варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 27/47-2015, складеному 17.08.2015 року (додаток № 2 до висновку експерта), виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користування земельну ділянку площею 575 кв. м по лінії координат за №№ 14-15-16-17-18-19-20-21-22-23-27-28-29-30-31-32-33-14. Рішення набрало чинності 29.07.2016.

Згідно із відповіддю з Державного реєстру речових правна нерухоме майно від 03.03.2016, житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0575 га із кадастровим номером 5110600000:01:025:0079 за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.2023, посвідченому приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д.

Позиція суду

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого відповідача.

Вислухавши позивача, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Вказаний вище висновок викладений у постанові ВС від 26.07.2023 у справі № 760/23205/17.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).).

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблено такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.01.2025 з урахуванням виправлення описки ухвалою від 25.03.2025 за клопотання позивача призначено судову земельно-технічну експертизу з метою визначення розміру земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 . Копія ухвал суду направлено судовому експерту 26.02.2025 та 25.03.2025 відповідно.

25.08.2025 від позивача надійшла заява про відвід експерта, який у судовому засіданні 25.09.2025 протокольною ухвалою задоволено, клопотання про призначення експертизи позивачем відкликано.

Будь-яких належних та допустимих доказів наявності у позивача порушеного права та порушення такого права відповідачкою, в тому числі укладенням договору купівлі-продажу від 26.05.2023, суду не надано.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Такі висновки наведені в постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17.

Отже, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відтак належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Згідно відповіді з Державного реєстру речових правна нерухоме майно від 03.03.2016, житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0575 га із кадастровим номером 5110600000:01:025:0079 за адресою: АДРЕСА_3 з 26.05.2023 належить ОСОБА_7 , отже ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Керуючись ст. 12, 13, 76-83, 223, 258, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Суддя: Г.І.Смокіна