Вирок від 26 березня 2026 р. у справі №642/7565/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/7565/25

Провадження № 1-кп/642/212/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №1202522620000286 від 14.11.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженьця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, офіційно не працюючого, без реєстрації місця проживання, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , не маючого на утриманні малолітніх дітей чи осіб похилого віку, в силу ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 статті КК України,-

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

11.11.2025 приблизно о 18:00 годині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи за фактичним місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин вступив у словесний конфлікт з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він спільно проживає однією сім`єю за вищевказаною адресою, але не перебуває з нею у шлюбі. В ході конфлікту, на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, переслідуючи мету нанесення тілесних ушкоджень та усвідомлюючи можливість настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 , знаходячись у положенні стоячи, на відстані витягнутої руки, обличчям до обличчя по відношенню до ОСОБА_6 , наніс їй один удар кулаком правої руки в ділянку спинки носа.

В результаті протиправних дій ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_6 згідно з висновком експерта № 09-1903/2025 від 14.11.2025, спричинено тілесні ушкодження у вигляді садна на спинці носа.

За ступенем тяжкості садно викликало незначні скороминущі наслідки, тривалістю не перевищує 6 діб і за цією ознакою відноситься до легких тілесних ушкоджень (відповідно до до п.п. 2.3.2. «Б», 2.3.5. Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995).

Враховуючи, що ступінь відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зокрема те, що останні є особами, які спільно проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, та характер насильства відповідають критеріям, визначених у ст. ст. 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дане кримінальне правопорушення відноситься до кримінальних правопорушень, пов`язаних

із домашнім насильством.

ІІ. Позиція обвинуваченого щодо пред`явленого обвинувачення та висновки суду

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю та пояснив, що вчинив їх при вищезазначених обставинах, не оспорював фактичні обставини кримінальних правопорушень, викладені в обвинувальному акті. Свої дії ОСОБА_4 піддав критичній оцінці та висловив жаль щодо скоєного, , щиро каявся. Зазначив, що наявність у нього інвалідності ІІ ступеню ускладнює його працевлаштування.

Обвинувачений ОСОБА_4 вважав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ним не оспорюються. Цю позицію також висловив прокурор.

При цьому судом з`ясовано у обвинуваченого ОСОБА_4 , чи правильно він розуміє зміст визнаних фактичних обставин, чи добровільна його позиція та на виконання вимог ч.3 ст.349 КПК України йому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності його позиції.

Враховуючи те, що обвинувачений вину визнає повністю, не оспорює всі обставини справи і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, суд, провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів що характеризують його особистість, визнавши недоцільним дослідження інших доказів під час судового розгляду.

ІІІ. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушень та кваліфікує його дії за частиною 1 статті 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.

ІV. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також мотиви суду при призначенні покарання

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він має середню освіту, неодружений, не працює, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, а також осіб похилого віку не має, за місцем проживання характеризується негативно, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти життя та здоров`я особи, передбачених ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 125 КК України, в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.

Суд визнає обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України щире каяття.

Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Суд зазначає, що обвинувачений ОСОБА_4 як під час досудового розслідування, так і в суді повністю визнавав свою вину, давав правдиві та послідовні покази, в судовому засіданні визнав в повному обсязі фактичні обставини, інкриміновані йому в вину, критично оцінює свою кримінальну поведінку.

Обставиною, яка обтяжує покарання відповідно до п. 6-1 ч.1 ст.67 КК України, судом визнається вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах.

Вимогами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Так, у постанові ВСУ від 01 лютого 2018 року (справа № 634/609/15-к, провадження № 51-658 км17) зазначено, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66,67 КК України), визначенні «інших обставин справи».

Відповідно до частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини. В справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Також у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.

Приймаючи до уваги, що кримінальне правопорушення, у якому обвинуваченого визнано винним, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до проступку, враховуючи особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом`якшують покарання та обставин, які його обтяжують, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне призначити покарання у вигляді громадських робіт в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався.

Судові витрати відсутні.

Речові докази відсутні.

Керуючись ст. ст. 369-371,373-376,395, 468-475, ч.15 ст.615 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді 120 (ста двадцяти) годин громадських робіт.

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1