Вирок від 25 березня 2026 р. у справі №182/1907/26 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1907/26

Провадження № 1-кп/0182/862/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2026 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні у м. Нікополі в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення (кримінальний проступок) за яким внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.03.2026 за №12026046340000051 по обвинуваченню

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нікополь, Дніпропетровської області, громадянина України, українця, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, не працевлаштованого, не є особою з інвалідністю, не пенсіонер, не депутат, без місця реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 30.03.2009 року Нікопольським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 186, ст. 104, ч.1 ст. 76 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

- 07.02.2011 року Нікопольським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст. 71 КК України частково приєднати не відбутий строк 10 днів за вироком Нікопольського міськрайонного суду від 30.03.2009 року до відбуття 4 роки 10 днів позбавлення волі;

- 24.09.2014 року Нікопольським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднати не відбутий строк 6 місяців за вироком Нікопольського міськрайонного суду від 07.02.2011 року до відбуття 4 роки 6 місяців. Звільнився 12.08.2016 по відбуттю строку покарання;

у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч.1 ст. 125 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачений ОСОБА_2 вчинив кримінальний проступок за встановлених досудовим розслідуванням обставин.

21 лютого 2026 року приблизно о 22 годині 20 хвилин ОСОБА_2 прийшов за місцем проживання своєї колишньої співмешканки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебував ОСОБА_4 .

У подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_2 виник умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень останньому. Перебуваючи в приміщенні коридору будинку за вказаною адресою, ОСОБА_2 , реалізуючи свій протиправний умисел, 21 лютого 2026 року приблизно о 22 годині 30 хвилин, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, в коридорі приміщення виникла штовханина. Після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перемістилися у напрямку виходу з території домоволодіння, де, перебуваючи біля воріт, ОСОБА_2 , продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, наніс один удар кулаком правої руки в область лівої частини обличчя ОСОБА_4 .

Таким чином, спричинив ОСОБА_4 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 174 від 17.03.2026, тілесні ушкодження у вигляді синця лівої параорбітальної ділянки обличчя, поверхневої забитої рани лівого передпліччя в нижній третин і та садна зовнішньої поверхні лівого ліктьового суглоба, які відповідно до п. 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Дії обвинуваченогоОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.

Ухвалою суду від 25.03.2026 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення (кримінальний проступок) за яким внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.03.2026 за №12026046340000051 по обвинуваченню ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України призначений до розгляду у порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

У направленому обвинувальному акті прокурором Нікопольської окружної прокуратури ОСОБА_5 викладено клопотання, в якому зазначено, що, враховуючи те, що підозрюваний беззаперечно визнає свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, у відповідності до положень ч. 1 ст.302 КПК України просить суд розглянути кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Потерпілим ОСОБА_4 надано також письмову заяву, в якій останній погодився зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначив, що він ознайомлений з обмеженнями права апеляційного оскарження вироку, передбаченими ч. 2 ст. 302 КПК України, та погодився з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні (а.с.14).

Також, до обвинувального акту додано письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_2 , яку він підписав у присутності захисника - адвоката ОСОБА_6 , відповідно до якої він беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, згоден зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженнями права апеляційного оскарження вироку суду, передбаченими ч. 2 ст. 302 КПК України, згоден з розглядом обвинувального акта судом у спрощеному провадженні (а.с.15-16). У вказаній заяві захисником підтверджено добровільність беззаперечного визнання винуватості підозрюваним, його згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності.

До обвинувального акту додані матеріали досудового розслідування.

Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 не оспорює пред`явлене йому обвинувачення у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Як встановлено судом, зазначені в обвинувальному акті обставини встановлені органом досудового розслідування на підставі: витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026046340000051 від 04.03.2026 року (а.п. 1, 2); протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 04.03.2026 року ( а.п. 11); акту судово-медичного обстеження № 152 від 24.02.2026 року ( а.п. 18); висновку експерта №174 розпочатого 16.03.2026 року та закінченого 17.03.2026 року ( а.п. 21); висновку експерта №177 розпочатого 16.03.2026 року та закінченого 17.03.2026 року ( а.п. 24); протоколу проведення слідчого експерименту від 05.03.2026 року ( а.п. 25-29); висновку експерта №182 розпочатого 18.03.2026 року та закінченого 19.03.2026 року ( а.п. 32-33); протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.03.2026 року ( а.п. 34-37); протоколу проведення слідчого експерименту від 05.03.2026 року ( а.п. 42-49); висновку експерта №183 розпочатого 18.03.2026 року та закінченого 19.03.2026 року ( а.п. 52-53).

Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження, вважає, що при проведенні досудового розслідування порушень вимог КПК України вчинено не було, право на захист підозрюваному було роз`яснено та дотримано.

Розглянувши обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку, додані до нього матеріали кримінального провадження та докази на підтвердження встановлених органом досудового розслідування обставин, оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає винуватість ОСОБА_2 доведеною в межах пред`явленого обвинувачення.

Дії ОСОБА_2 мають правильну правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження.

При обранні міри покарання суд враховує вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, а також вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК, відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком.

Також, суд ураховує встановлені органом досудового розслідування обставини та докази на підтвердження встановлених органом досудового розслідування обставин та особу обвинуваченого.

Так, обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, неодружений, на утриманні нікого не має, без місця реєстрації, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується посередньо ( а.п. 70), на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває ( а.п. 67); раніше судимий ( а.п. 72-73). Крім того, до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області скеровано 4 обвинувальних акта, рішення за якими судом ще не прийнято.

Обставинами, що пом`якшують покарання – щире каяття.

Обставини, які обтяжує покарання – судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Санкцією ч. 1 ст.125 КК України за умисне легке тілесне ушкодження, передбачено покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року.

Однак, суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого покарання у виді штрафу, оскільки за встановлених судом обставин даного кримінального провадження ОСОБА_2 не працює, дані про дохід у матеріалах справи відсутні. У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що в разі призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, воно становитиме для нього особистий надмірний тягар.

Також суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_2 покарання у вигляді виправних робіт, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Відповідно до матеріалів кримінального провадження, було встановлено, що обвинувачений офіційно не працевлаштований. Тому, такий вид покарання до нього не може бути застосований.

Тому, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 варто призначити покарання у виді громадських робіт, яке буде відповідати не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, оскільки це, на переконання суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ухвалюючи таке рішення суд, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд наголошує, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 суд вказав, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення».

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, варто тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Вважаю за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, і на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004у справі №1-33/2004.

Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався. Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази – відсутні.

Процесуальні витрати відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374, 381-382 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 160 (сто шістдесят) годин.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 не обирався.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази – відсутні.

Процесуальні витрати відсутні.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення з подачею апеляції через Нікопольський міськрайонний суд.

У відповідності до частини 1 статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Головуючий суддя: ОСОБА_1