Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №950/670/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/670/26

Номер провадження 3/950/387/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 року м.Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.,

розглянувши матеріали, які надійшли від командира НОМЕР_1 штурмового батальйону, військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця штату Каліфорнія, старшого стрільця - оператора 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ,

за ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Лебединського районного суду Сумської області надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

Відповідно до протоколу про військове адміністративне правопорушення, складеного у січні 2026 року командиром 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_1 , 03.01.2026 о 19 год. 00 хв. під час перевірки особового складу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 у тимчасовому місці розташування підрозділу в районі населеного пункту АДРЕСА_1 було виявлено відсутність старшого стрільця - оператора 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 5 штурмової роти 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ДУГАЙЛОНГСОДА ОСОБА_3 . У протоколі також зазначено, що телефонний зв`язок із ним був відсутній, його місцезнаходження не встановлено, а 04.01.2026 о 17 год. 00 хв. він самостійно повернувся до місця тимчасового розташування підрозділу, у зв`язку з чим органом, який склав протокол, зроблено висновок про самовільне залишення місця служби строком до трьох діб в умовах особливого періоду .

Орган, який склав протокол, послався на положення ст.ст. 9, 11, 16, 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 5, 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч. 4 ст. 15 КУпАП, а також на законодавство щодо дії особливого періоду та воєнного стану, вважаючи, що наведене підтверджує наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП .

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення з таких підстав.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Ця норма покладає на суд обов`язок перевірити не лише формальну наявність протоколу, а й законність усього процесу притягнення особи до адміністративної відповідальності, достатність і належність доказів та дотримання вимог закону при фіксації події, яка інкримінується.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна, умисна або необережна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, склад адміністративного правопорушення обов`язково передбачає наявність установлених і доведених елементів: об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта і суб`єктивної сторони. За відсутності хоча б одного з цих елементів склад адміністративного правопорушення відсутній.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Статтею 280 КУпАП встановлено, що при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, висновок про вину особи не може ґрунтуватися на припущеннях, узагальнених формулюваннях або неповно зафіксованих відомостях.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у встановленому законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Таким чином, саме на орган, який склав протокол, покладено процесуальний обов`язок надати суду повний і належний доказовий матеріал, а не лише викласти власне припущення про наявність проступку.

Частиною 3 ст. 172-11 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема, за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем в умовах особливого періоду тривалістю до трьох діб. Для правильної кваліфікації за цією нормою належить встановити і довести: обов`язок конкретної особи перебувати у визначеному місці служби у конкретний час; факт саме залишення цього місця; самовільний характер такого залишення, тобто відсутність законних підстав, дозволу, наказу чи поважних причин; тривалість відсутності; вину особи; а також вчинення діяння в умовах особливого періоду. Недоведеність будь-якої з цих складових виключає склад правопорушення.

Судом установлено, що надані матеріали не містять достатніх та належних доказів на підтвердження саме самовільного характеру залишення місця служби ДУГАЙЛОНГСОДОМ Рудом Хуго. Зміст протоколу фактично зводиться до того, що 03.01.2026 о 19 год. 00 хв. було виявлено відсутність військовослужбовця під час перевірки, а 04.01.2026 о 17 год. 00 хв. він повернувся. Однак із наведеного не вбачається, коли саме він залишив місце служби, за яких обставин це сталося, чи був він належним чином повідомлений про місце і час перебування, чи перебував на конкретному службовому завданні, чи мав дозвіл, усний наказ, інше доручення або об`єктивні перешкоди для повернення, а також чи були відсутні поважні причини його неприбуття. Сам факт виявлення відсутності ще не є тотожним доведенню самовільного залишення місця служби в юридичному значенні.

Суд відхиляє аргумент, що повернення особи до місця тимчасового розташування підрозділу саме по собі свідчить про її попереднє самовільне залишення цього місця. Повернення особи підтверджує лише факт її появи у певний час у певному місці, однак не доводить неправомірності попередньої відсутності, не підтверджує відсутності дозволу на переміщення та не встановлює форми вини. Висновок про наявність складу адміністративного правопорушення не може ґрунтуватися виключно на тому, що особа якийсь час була відсутня, а потім повернулася.

Суд також відхиляє довід про те, що факт правопорушення підтверджується наявністю у протоколі прізвищ двох свідків. Сам по собі перелік осіб як свідків без надання суду їх письмових пояснень, без відображення у матеріалах того, які саме фактичні обставини їм відомі, що саме вони спостерігали і з яких джерел отримали інформацію, не утворює належного та достатнього доказу у розумінні ст. 251 КУпАП. Із протоколу не вбачається, щоб свідки безпосередньо бачили момент залишення місця служби, розмовляли з особою щодо причин відсутності або мали достовірні відомості про відсутність у неї дозволу на відлучення. Отже, посилання на свідків у викладеному вигляді має декларативний характер.

Суд окремо звертає увагу на те, що до суду не подано жодних додаткових документів, які б об`єктивно підтверджували подію і склад адміністративного правопорушення: рапортів безпосередніх командирів про відсутність військовослужбовця, витягів із журналів обліку, наказів, графіків служби, матеріалів службової перевірки, письмових пояснень посадових осіб чи інших документів, які б фіксували час, місце, умови та правову оцінку відсутності саме як самовільної. За відсутності таких матеріалів протокол фактично залишається єдиним документом, який містить короткий виклад версії посадової особи, що його склала, а цього недостатньо для висновку про винуватість особи.

Оцінюючи зміст протоколу, суд також установив внутрішню суперечність, яка ставить під сумнів точність та належність його оформлення. Із тексту протоколу одночасно вбачається, з одного боку, наявність підпису особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а з іншого боку зазначено, що солдат ОСОБА_4 від пояснення та підписання протоколу відмовився у присутності свідків . Такі взаємовиключні відомості щодо однієї з ключових процесуальних обставин не можуть оцінюватися судом як незначний технічний недолік, оскільки вони безпосередньо стосуються дотримання вимог ст. 256 КУпАП щодо належного складання протоколу і фіксації позиції особи, яка притягається до відповідальності.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, відомості про особу правопорушника, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи. Суд приходить до висновку, що в даному випадку суть правопорушення викладено неповно і таким чином, що вона не дозволяє встановити всі обов`язкові ознаки складу проступку, а саме не дає відповіді на питання про конкретний спосіб, обставини, підстави та неправомірний характер залишення місця служби.

Суд відхиляє також аргумент про те, що посилання у протоколі на норми Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України саме по собі доводить факт проступку. Такі норми визначають загальні обов`язки військовослужбовців, засади військової дисципліни і види відповідальності, однак вони не підміняють необхідності доведення конкретної фактичної події конкретними доказами у конкретній справі. Існування обов`язку дотримуватись дисципліни не тотожне доведенню того, що цей обов`язок був порушений саме таким способом і за таких обставин, які охоплюються диспозицією ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

Суд також не ставить під сумнів наявність в Україні особливого періоду, на що вказано і в протоколі. Разом з тим суд наголошує, що ознака вчинення діяння в умовах особливого періоду є кваліфікуючою, але не самодостатньою. Сам факт дії особливого періоду не усуває обов`язку органу, який склав протокол, довести саму подію правопорушення, її об`єктивну сторону, вину особи та всі інші елементи складу. Тому посилання на законодавство про воєнний стан та особливий період не може компенсувати відсутність належних доказів фактичних обставин інкримінованого діяння.

Відповідно до ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суду, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. У даній справі сукупність наданих матеріалів не дає підстав дійти безсумнівного висновку про те, що ОСОБА_4 вчинив саме самовільне залишення місця служби, а не іншу подію, яка була формально кваліфікована посадовою особою без належного доказового забезпечення.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Хоча наведена конституційна гарантія прямо сформульована у кримінально-правовому контексті, її зміст поширюється і на провадження у справах про адміністративні правопорушення як на сферу застосування державного примусу. Враховуючи викладене, всі сумніви, які виникли у суду щодо доведеності факту самовільного залишення місця служби, підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд приходить до висновку, що у справі не доведено об`єктивну сторону інкримінованого правопорушення, не доведено його самовільний характер, не підтверджено належними доказами відсутність поважних причин або дозволу на відлучення, не встановлено вину особи у спосіб, який відповідає вимогам КУпАП, а сам протокол містить істотні суперечності та не підкріплений належними доказами. За таких обставин висновок про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення є необґрунтованим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. З огляду на те, що у даній справі належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджено всі обов`язкові елементи складу адміністративного правопорушення, провадження підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 15, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 280, 283, 284 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: Роман БАКЛАНОВ