Вирок від 17 березня 2026 р. у справі №334/9067/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.03.2026 Справа№ 334/9067/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиий унікальний № 334/9067/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/421/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників обвинувачених – адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

потерпілої ОСОБА_11 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_12 на вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2025 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, має середню спеціальну освіту, пенсіонер, вдівець, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, має середню освіту, студент 3-го курсу ЗНТУ, працевлаштований, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 8022 грн. 60 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 8022 грн. 60 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, –

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за наступних обставин.

27 квітня 2025 року, приблизно о 14.10 годині, водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Сергія Синенка з боку вул. Іванівської в напрямку вул. Вавілова в м. Запоріжжі. В салоні зазначеного автомобіля перебувала пасажир ОСОБА_13 .

У цей же час водій ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині вул. Сергія Синенка у зустрічному для водія ОСОБА_7 напрямку. В салоні зазначеного автомобіля в якості пасажира перебувала ОСОБА_11 . При цьому, швидкість руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_8 складала 83,8-87,5 км/год, що перевищує максимально допустиму швидкість руху на даній ділянці дороги - 50 км/год.

Під час руху в районі будинку № 17 водій ОСОБА_7 , діючи в порушення вимог ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме п. 10.1, згідно з яким: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху» та п. 10.4, відповідно до якого: «...водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам. Водій, що виконує поворот ліворуч, повинен дати дорогу попутним транспортним засобам, які рухаються попереду нього і виконують розворот...», не переконався в безпеці своїх дій, дорогу транспортному засобу під керуванням водія ОСОБА_8 , що рухався в зустрічному напрямку, не надав, а почав виконувати маневр лівого повороту у дворовий проїзд будинку № 17 по вул. Сергія Синенка. Виїхавши на смуги руху водія ОСОБА_8 водій ОСОБА_7 зупинив керований ним транспортний засіб.

У свою чергу водій ОСОБА_8 , діючи в порушення ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, маючи об`єктивну спроможність виявити автомобіль «Chevrolet Lacetti», водій якого повертаючи наліво - виїхав на смугу його руху та повністю зупинився, здійснюючи рух із перевищенням максимально дозволеної швидкості руху, своєчасних заходів для гальмування, аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, не застосував.

Внаслідок порушень правил безпеки дорожнього руху з боку водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відбулось зіткнення передньої правої частини автомобіля «Chevrolet Lacetti» р/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_7 та передньої частини автомобіля «Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 .

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди: - пасажир автомобілю «Daewoo Lanos» р/н НОМЕР_2 ОСОБА_11 , згідно висновку судово-медичної експертизи, отримала тілесні ушкодження у вигляді: сполученої травми голови та шиї у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку легкового ступеня, перелому суглобової поверхні мищелка потиличної кістки справа з переходом на великий потиличний отвір, лінійної рани лобової ділянки, лінійного перелому середньої колони тіла сьомого шийного хребця з діастазом уламку дозаду, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, за ознакою небезпеки для життя; - пасажир автомобілю «Chevrolet Lacetti» р/н НОМЕР_1 ОСОБА_13 , згідно висновку судово-медичної експертизи, отримала тілесні ушкодження у вигляді: лінійних переломів 2, 5 та 6 ребер ліворуч по ключичній лінії, що кваліфікуються як тілесне ушкодження середньої тяжкості; - водій ОСОБА_8 , згідно висновку судово-медичної експертизи, отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; - водій ОСОБА_7 , згідно висновку судово-медичної експертизи, отримав легке тілесне ушкодження.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також кваліфікацію судом їх дій, вважає призначене ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, внаслідок м`якості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що враховуючи призначення обвинуваченим мінімально можливого основного покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, наведені судом у вироку мотиви не призначення додаткового покарання є непереконливими та суперечливими.

Так, суд першої інстанції не врахував грубий характер свідомо допущених обвинуваченими порушень ПДР. Зокрема, ОСОБА_7 не надав перевагу в русі та створив перешкоду зустрічному транспортному засобу, а ОСОБА_8 перевищив максимально допустиму швидкість руху в межах населеного пункту майже вдвічі.

Вказане свідчить про грубе нехтування водіями як власною небезпекою, так і безпекою пасажирів та інших учасників дорожнього руху, а відсутність впливу інших факторів на дії водіїв та розвиток подій свідчать про підвищену суспільну небезпеку їх дій.

Поза увагою суду залишено і суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння тілесних ушкоджень двом особам, а також не взято до уваги вік і рід занять обвинувачених, зокрема те, що ОСОБА_7 є пенсіонером, а ОСОБА_8 студентом навчального закладу, у зв`язку з чим призначення додаткового покарання не буде для них надмірним і явно несправедливим.

Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, який призначити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (кожному) за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а в решті вирок залишити без змін.

Від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_9 на адресу апеляційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що суд першої інстанції в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання, просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок – без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримала апеляційну скаргу та зазначила, що у вироку відсутнє обґрунтування не призначення додаткового покарання.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_10 у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що суд врахував усі обставини, зокрема те, що обвинувачені визнали свою провину, відшкодували потерпілій завдану шкоду, потерпіла не просила позбавляти обвинувачених права керування транспортними засобами. Крім того, на теперішній час право керування є дуже важливим з точки зору безпеки.

Обвинувачений ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив не позбавляти його права керування.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні апеляційного суду зазначив, що все написав у запереченнях на апеляційну скаргу. Крім того, ОСОБА_7 є ліквідатором наслідків ЧАЕС, тому право керування йому необхідно для лікування.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що він є особою похилого віку, автомобіль йому необхідний для лікування.

Потерпіла ОСОБА_11 у судовому засіданні апеляційного суду зазначила, що не має претензій до обвинувачених, які відшкодували їй усю завдану шкоду.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, обвинувачених та їх захисників, потерпілу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинувачених за ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом`якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, визнав щире каяття за обставину, що пом`якшує покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Також суд врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, є особою пенсійного віку, має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, вдівець, має постійне місце проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Крім того, суд врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий, навчається та працює, не одружений, має постійне місце проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Окремо суд першої інстанції взяв до уваги характер відносин між обвинуваченими та потерпілими, думку потерпілої ОСОБА_11 , яка просила суворо не карати обвинувачених та не призначати їм додаткове покарання, факт добровільного відшкодування потерпілій заподіяної шкоди.

Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 основне покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 50, 65, 75 КК України, в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі основного покарання.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що не призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами не відповідає вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Пунктом 20 зазначеної постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Доходячи до висновку про недоцільність призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 додаткового покарання, суд не в достатній мірі врахував, що вони, керуючи транспортними засобами грубо порушили Правила дорожнього руху України, легковажно розраховували на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, а також наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у заподіянні потерпілій ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, а пасажиру ОСОБА_13 – середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , апеляційний суд враховує, що вони вчинили тяжкий злочин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, необережну форму вини до наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді заподіяння одній особі тяжких тілесних ушкоджень та середньої тяжкості тілесних ушкоджень – іншій, самовпевненість та безвідповідальність при експлуатації транспортного засобу, а також відсутність інших учасників дорожнього руху, які причетні до виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначене свідчить про те, що призначення додаткового покарання необхідне для досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню ними нових злочинів, а тому колегія суддів вважає, що є всі підстави для призначення обвинуваченим додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки, що буде додатковим дієвим засобом забезпечення їх належної поведінки в майбутньому.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробування з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових злочинів.

На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_12 задовольнити.

Вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2025 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4