Вирок від 26 березня 2026 р. у справі №335/2452/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/2452/26 1-кп/335/703/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 107Б, кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42023082370000640 від 11 грудня 2023 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, не одруженого, не маючого на утриманні малолітніх дітей, уродженця с. Хильчиці Золочівського району Львівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який проходив службу на посаді стрільця-санітара 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», раніше не судимого,

у вчиненні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_4 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді навідника-оператора 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, 22.08.2023 самовільно залишив місце служби – місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, розташоване у АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 07.12.2024, а саме до моменту його повернення до військової частини.

Умисні дії ОСОБА_4 виразилися у самовільному залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, тому кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім того, ОСОБА_4 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця-санітара 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, 07.06.2025 не з`явився на службу з лікувального закладу, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, розташованому у АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 25.01.2026, а саме до моменту встановлення його місцезнаходження працівниками правоохоронного органу.

Отже умисні дії ОСОБА_4 виразилися у дезертирстві, тобто у нез`явленні з метою ухилитися від військової служби на службу з лікувального закладу, вчинені в умовах воєнного стану, тому кваліфікуються за ч. 4 ст. 408 КК України.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_4 не оспорюючи час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини за інкримінованими кримінальними правопорушеннями, визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в повному обсязі, надавши наступні пояснення по суті пред`явленого обвинувачення. Так, він є військовослужбовцем та з початку мобілізації проходив військову службу на посаді навідника-оператора 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ. Приблизно у наприкінці серпня 2023 через моральне виснаження залишив військову частину та час проводив на власний розсуд. Однак, в подальшому усвідомив свій вчинок та повернувся до військової частини. За другим епізодом пояснив, що приблизно через пів року після повернення до військової частини, перебував у госпіталі, однак через нестійкий психоемоційний стан, втоми від війни, стан здоров`я він не витримав все навколо та самовільно залишив госпіталь. В розташування своєї частини не повертався також. Проводив час на власний розсуд. У свої вчинках щиро розкаюється, готовий далі продовжувати військову службу, просив його суворо не карати.

Захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні при визначенні міри покарання просить суд взяти до уваги визнання винуватості його підзахисним та обрати йому найменшу міру покарання, передбачену інкримінованими частинами статей. А також просить взяти до уваги те, що його ОСОБА_4 має намір, бажає продовжити нести військову службу.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України.

З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються особи останнього.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 та ч.4 ст.408 КК України.

Аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень в ході судового розгляду кримінального провадження доведена в повному об`ємі, оскільки ОСОБА_4 за першим епізодом: в період з 22.08.2023 до 07.12.2024, зазначеними вище діями вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України; за другим епізодом, 07.06.2025, в умовах воєнного стану, не з`явився з метою ухилитися від військової служби на службу з лікувального закладу, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, тобто дезертирство.

Таким чином, суд вважає доведеним факт вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а саме: ч.5 ст.407 КК України та ч.4 ст.408 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Обставинами, що пом`якшують покарання, на думку суду є: визнання обвинуваченим вини, добровільне співпрацювання зі слідством, враховуючи особу обвинуваченого, а саме його молодий вік, який не одружений, на утриманні малолітніх дітей не має, є несудимим, позитивно характеризується, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, отримав поранення, його відношення до скоєного, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його бажання надалі нести військову службу.

Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.ст.65 67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує суспільну небезпеку вчинених ним кримінальних правопорушень, ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК України є тяжким (ч.5 ст.407 КК України) та особливо тяжким (ч.4 ст.408 КК України) злочинами, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини їх вчинення, особу винуватого, поведінку до вчинення кримінальних правопорушень і після їх вчинення, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. А тому, суд дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що покарання засудженого має на меті його виправлення, перевиховання та соціальну реабілітацію, запобігання вчиненню нових злочинів.

З урахуванням наведеного, а також обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, аналізуючи особу обвинуваченого, як в загально - соціальному плані, так і в плані потенційної суспільної небезпеки, оцінки поведінки обвинуваченого після вчинення кримінальних правопорушень, молодий вік, беззаперечно визнав свою вину, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції ч.5 ст.407 та ч.4 ст.408 КК України у виді позбавлення волі ближче до найнижчої межі, що є необхідним для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів у майбутньому.

Крім цього, при визначенні обвинуваченому до відбування остаточної міри покарання слід застосувати положення ч.1 ст.70 КК України.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Обвинуваченому на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2026 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 266 240 гривень, який надалі продовжувався. Тримається під вартою з 02.02.2026.

За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Відповідно до п. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 368 – 371, 373, 374, 376, 615 КПК України суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання:

- ч. 5 ст. 407 КК України 5 (п`ять) років позбавлення волі;

- ч. 4 ст. 408 КК України 5 (п`ять) років 2 (два) місяці позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточне покарання у виді 5 (п`ять) років 2 (два) місяці позбавлення волі.

Строк відбуття покарання рахувати з моменту його фактичногозатримання, а саме з 2 лютого 2026 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбування покарання термін попереднього ув`язнення з 2 лютого 2026 року по день набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» до набрання вироком законної сили – залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду через Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1