Вирок від 25 березня 2026 р. у справі №447/3503/25 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №1-кп/447/124/26

Справа №447/3503/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2026 року місто Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.09.2025 за №42025142330000098, про обвинувачення,

ОСОБА_3 , уродженця міста Миколаїв Львівської області, громадянина України, одруженого, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, працюючого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислове будівництво та сервіс», фізичної особи-підприємця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в :

обвинувачений ОСОБА_3 вчинив самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

ОСОБА_3 , з метою здійснення підприємницької діяльності з надання послуг громадського харчування, у період січня 2024 - травня 2025 року, діючи умисно, в порушення вимог ст. ст. 116, 118, 123 -126 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а також всупереч вимогам ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Порядку виконання підготовчих і будівельних робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, не маючи жодних рішень органу місцевого самоврядування про передачу у власність чи надання у користування земельної ділянки, а також без відповідних дозволів на виконання будівельних робіт та без правовстановлюючих документів на користування цією землею, самовільно зайняв та використовував земельну ділянку, із цільовим призначенням: «землі запасу», без юридичної адреси та кадастрового номеру, яка перебуває у комунальній власності Миколаївської територіальної громади та знаходиться в с. Дроговиж Стрийського району Львівської області між земельною ділянкою з кадастровим номером 4623082000:01:006:0097 (с. Дроговиж вул. Лугова, 33, Стрийський район, Львівська область) та автодорогою державного значення М-06 сполученням «Київ-Чоп» на 583+390 км (ліворуч), з географічними координатами 49.521356, 23.954638, на якій самовільно спорудив (збудував) будівлю «Кафе» (торговельний павільйон швидкого харчування) із розмірами 7,8 х 8,3 м на бетонних стовпцях, площею 66 м та капітальну бетонну основу (фундамент) для рекламної металевої конструкції із написом на ній «Coffe», площею 3 м2, чим здійснив самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, унеможлививши тим законне використання земель комунальної власності та порушивши порядок набуття та реалізації права на землю.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, тобто вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.3 ст.197-1 КК України.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта згідно з вимогами ст.337 КПК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.3 ст.197 КК України визнав повністю та пояснив, що вчинив кримінальне правопорушення за вказаних в обвинувальному акті обставин, погодився зі всіма доказами по справі, що були зібрані в процесі досудового слідства і підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованого правопорушення, відмовившись від їх дослідження в ході судового розгляду.

Додатково пояснив, що він самовільно збудував споруду кафе та основу для реклами на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка належить Миколаївській міській раді. Зазначив, що жодних документів на використання вказаної земельної ділянки він не мав. На той час виготовлялись документи, які б дозволяли будівництво тимчасової споруди, а саме паспорт прив`язки, однак такий передбачав будівництво споруди кафе на іншій земельній ділянці, яка розташована поруч із самовільно зайнятою земельною ділянкою.

Зазначив, що усвідомлює неправильність свого вчинку, у вчиненому щиро розкаюється та про вчинене шкодує, на даний час правопорушення усунено, споруда переміщена на земельну ділянку згідно паспорту прив`язки, просить суворо не карати.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 просив врахувати особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав вину та на даний час звільнив самовільно зайняту земельну ділянку, у вчиненому щиро розкаюється, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, одружений, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, та призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі визначеному санкцією ч.3 ст. 197-1 КК України.

Прокурор просив визнати обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого йому діянні та призначити йому покарання у виді штрафу.

Представник потерпілої юридичної особи – Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна його заява в якій він просить проводити розгляд справи без його участі, та при призначенні покарання покладається на розсуд суду. При цьому у поданій заяві представник потерпілої юридичної особи зазначив, що станом на 09.02.2026 обвинувачений ОСОБА_3 звільнив самовільно зайняту земельну ділянку, тимчасову споруду перенесено та встановлено згідно паспорту прив`язки.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор та представник потерпілої особи також не оспорюють фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.3 ст.197-1 КК України, оскільки він вчинив самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст.65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Згідно статті 50 КК України встановлено, що "покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами", а згідно статті 65 КК України встановлено, що "особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень".

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України діє принцип верховенства права. Статтею 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди при розгляд справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Так, суд враховує, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, згідно зі ст.12 КК України, є нетяжким злочином.

ОСОБА_3 раніше не судимий, працевлаштований, одружений, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває.

Згідно досудової доповіді від 25.03.2026, складеної Стрийським РА №1 філії державної установи «Центр пробації» у Львівській області, ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства є середній. На думку органу пробації виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, є можливим та не становить високої небезпеки для суспільства.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст.66 КК України є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання, не встановлено.

З огляду на зазначене, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, а саме, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, повністю визнав вину, працевлаштований, одружений, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, обставини які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, позицію прокурора та позицію представника потерпілої особи щодо міри покарання, та вважає, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання у межах санкції ч.3 ст.197-1 КК України, а саме у виді штрафу.

На думку суду, саме таке покарання, буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_3 та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, справедливим у співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Підстав для застосування ст.69 КК України та призначення обвинуваченому іншого, більш м`якого виду основного покарання, суд не вбачає.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався, і підстав для його обрання суд не вбачає.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.349, 368-371, 373-376,381-382, 394 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України.

Призначити покарання ОСОБА_3 за ч.3 ст.197-1 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_7