Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №713/3376/12 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 713/3376/12

Провадження № 1/309/1/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Хуст клопотання прокурора Хустської окружної прокуратури ОСОБА_3 у кримінальній справі № 4110710 від 20 квітня 2010 року, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Хустського районного суду перебуває кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Хустського районного суду Закарпатської і області, від 11 грудня 2025 року визначено головуючого суддю у справі ОСОБА_1 .

Підставою проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи стало Рішення Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2025 року, яким суддю ОСОБА_5 звільнено з посади судді Хустського районного суду Закарпатської області у зв`язку з поданням заяви про відставку .

Ухвалою Хустського районного суду від 16 грудня 2025 прийнято до свого провадження кримінальну справу, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

Враховуючи складність справи відповідно до ст. 241 КПК України (в редакції 1960 року) призначено попереднє судове засідання на 14 січня 2026 р.

06 березня 2026 р. на адресу суду від прокурора Хустської окружної прокуратури ОСОБА_3 надійшло клопотання про закриття кримінальної справи.

Клопотання прокурора вмотивовано тим, що ОСОБА_4 16.10.2009, знаходячись в будинку потерпілого ОСОБА_6 шляхом обману та зловживаючи довірою гр.. ОСОБА_6 , сказавши, що вирішить його питання з переоформленням будинку, ввійшов до нього у довіру і заволодів його грошима в сумі 1420 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ становить 16 656 грн. Однак заволодівши грошима, ОСОБА_4 зобов`язання перед потерпілим не виконав, гроші потерпілому не повернув, так як наміру повертати взагалі не мав. Даними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на вищевказану суму.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за кваліфікуючими ознаками – шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Згідно з санкцією ч. 1 ст. 190 КК України, за вчинення вказаного кримінального правопорушення передбачена відповідальність у виді штрафу від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.

Таким чином, у відповідності до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, є проступком.

При цьому з матеріалів кримінального провадження, зокрема, вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.190 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , вчинено ним 16.10.2009, тобто більше 15 років тому.

За таких обставин строк притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України, встановлений ст. 49 КК України, закінчився.

Посилаючись на викладене просить закрити кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала та просить суд закрити кримінальну справу № 4110710 від 20 квітня 2010 року за ч.1 ст.190 КК України на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та звільнити ОСОБА_4 , від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.

В судове засідання ОСОБА_4 не з`явився, такий на момент подання прокурором клопотання перебував у розшуку і виходячи з матеріалів справи, зокрема даних наданих Хустським РУП ГУНП в Закарпатській області виїхав за межі України на територію росії, тобто перебуває на території держави-агресора, що унеможливлює його повідомлення про час і місце розгляду справи у будь-який спосіб.

В судове засідання потерпілий ОСОБА_6 не з`явився про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши позицію прокурора, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пункту 11 розділу Х1 Перехідних положень КПК України (ред. 2012 р.) кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Пункт 5 ч.1 ст. 7-1 КПК України (в редакції 1960 року) визначає закінчення строків давності як одну із підстав закриття судом провадження в кримінальній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 КПК України (в редакції 1960 року) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв`язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Згідно ч. 1 ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Так, статтею 49 КК встановлені строки давності, які за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.

При цьому, ч.2 ст.49 КК України передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Велика Палата Верховного суду у Постанові від 02 лютого 2023 року відступила від правового висновку Об`єднаної палати, викладеного нею в постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 (провадження № 51-5464кмо20) та зазначила, що друге речення наведеної вище частини статті не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання частини другої статті 49 КК зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання - розглядати наведені у третьому реченні загальні строки як: 1)такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у частині першій статті 49 КК диференційованих строків в усіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного з`явлення її з зізнанням або затримання; 2)альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках (справа №735/1121/20, провадження №13-26кс22).

Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Реалізація принципу гуманізму під час тлумачення і застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності і вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватись за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих. Формально-логічний і лексичний аналіз змісту частини другої статті 49 КК України дає підстави для висновку, що використані в першому і другому реченнях слова «зупиняється» і «відновлюється» стосуються строків, зазначених у частині першій, тобто диференційованих.

Велика Палата вважає, що встановлені частиною другою статті 49 КК загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.

Сам по собі факт ухилення від розслідування та суду не є кримінально караним діянням. Однак у разі беззастережної заміни передбачених частиною першою статті 49 КК України строків загальними з огляду на сам лише факт такого ухилення, незалежно від тривалості, особа в усякому разі опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків вчинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їх соціальній небезпечності.

У тексті частини другої статті 49 КК України всі три речення нерозривно пов`язані між собою. Зв`язуючою ланкою є зміст першого: факт ухилення особи від розслідування та суду і його правовий наслідок у виді зупинення строку давності. У другому реченні передбачено загальне правило, відповідно до якого після з`явлення з зізнанням або затримання особи диференційований строк давності відновлюється. У третьому реченні, що встановлює присічні строки, словосполучення «у цьому разі» перебуває у змістовому зв`язку як з першим, так і з другим реченнями, і стосується двох альтернативних ситуацій. У поєднанні з першим реченням це словосполучення означає: якщо особа не буде затримана і не з`явиться взагалі, то перебіг давності буде зупинений до спливу загальних строків, а після їх закінчення винний підлягатиме звільненню від кримінальної відповідальності. У взаємозв`язку третього речення з другим словосполучення «у цьому разі» ілюструє ситуацію, коли особа з`явиться або буде затримана, проте кримінальне провадження не завершиться до спливу загальних строків, що також зумовлює звільнення від кримінальної відповідальності за давністю.

З огляду на викладене Велика Палата вважає, що особа, котра ухилялася від досудового розслідування або суду, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованих строків, передбачених частиною першою статті 49 КК України, подовжених на час ухилення. Встановлені частиною другою цієї статті загальні строки повинні застосовуватися лише в разі, якщо вони сплинули на час розгляду справи судом, тобто минуло більш як п`ять років з дня вчинення кримінального проступку і понад п`ятнадцять років з дня вчинення злочину.

Таким чином, враховуючи що з моменту вчинення кримінального правопорушення минули строки, визначені ч.2 ст.49 КК України, на даний час є передбачені чинним законодавством умови та підстави для звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Приписами ч.1 ст. 248 КПК України (в редакції 1960 року) встановлено, що при наявності обставин, передбачених ст. 6, ч.1 ст. 7, ст.ст. 7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Відповідно до обвинувального висновку ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 190 КК України - 16.10.2009.

ОСОБА_4 в судові засідання не з`являється, місце знаходження його невідоме.

Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчились.

З дня вчинення злочинів минуло понад п`ятнадцять років.

З урахуванням викладеного, наявні підстави визначені ст.49 КК України, для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи.

Керуючись ст. 49 КК України, ст.ст. 284, 286, 288, 372 КПК України, ст.248 КПК України (в редакції 1960 року), -

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України звільнити від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.

Кримінальну справу справі № 4110710 від 20 квітня 2010 року, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190 КК України закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 27.03.2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: ОСОБА_1