Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №639/7975/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/7975/25 Головуючий суддя І інстанції Борисенко О. О.

Провадження № 22-ц/818/2470/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності на земельну ділянку

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року, по цивільній справі №639/7975/25, за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права власності на 3/4 частин земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 до Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права власності на 3/4 частин земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці площею 537 м2 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за її матір`ю ОСОБА_2 – 1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 26.09.1981 П`ятою ХДНК, р. № 1-3964, 1/4 частина – на підставі договору дарування, посвідченого 28.03.1989 П`ятою ХДНК, р. № 4-741; та за позивачем ОСОБА_3 – 1/4 частина на підставі договору дарування, посвідченого 28.03.1989 П`ятою ХДНК, р. № 4-741.

На підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської ради від 06.10.2024 № 156/04 про передачу у спільну сумісну власність позивачу та її матері земельної ділянки площею 0,0532 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6310137900:07:041:0001, 23.09.2005 позивачу та її матері виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334480, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право користування землею, договорів оренди землі за № 79276.

У додатному до Акту списку співвласниками земельної ділянки зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проте частки співвласників на земельну ділянку в акті не були визначені. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача.

Позивач, як спадкоємиця першої черги, прийняла спадщину після смерті матері, 03.09.2011 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ключніковою В.О., на 3/4 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що розташовані в АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності проведена 11.10.2011 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», р. № 34561253. Свідоцтво про право власності на земельну ділянку при оформленні права власності на 3/4 частини житлового будинку позивач не отримала. 25.07.2025 позивач отримала від приватного нотаріуса Ключнікової В.О. постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.07.2025, у видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку, що належала матері позивача, оскільки співвласниками за життя спадкодавця не укладався договір про визначення часток в праві спільної сумісної власності за вказану земельну ділянку. Оскільки позивач після смерті матері успадкувала 3/4 частини житлового будинку, а також відповідну частку у земельній ділянці, а нотаріус відмовила в оформленні права на спадщину на земельну ділянку, позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0532 га, з цільовим призначенням земельної ділянки – обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6310137900:07:041:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , що належала їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334480 від 23.09.2005, виданого на підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської Ради від 06.10.2004 № 156/04 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право користування землею, договорів оренди землі за № 79276.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказала, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові по справі № 570/997/19 підкреслили, що відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. У порушення вищевказаних положень закону та всупереч релевантної практики Верховного Суду, суд не звернув увагу на те, що на момент ухвалення рішення її мати померла, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України її цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визнання права власності на 3/4 частку земельної ділянки за померлою особою. Крім того, вказаний спосіб захисту, якій суд вказав у своєму рішенні, не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення моїх порушених прав, за захистом якого вона звернулася до суду. Вважаю, що суд не звернув увагу на положення ст. 25 ЦК України, на судову практику і виніс рішення, яке повинно бути скасовано.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає не повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав наступні мотиви свого рішення.

Зі змісту постанови приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ключнікової В.О. від 25.07.2025 суд вбачає, що єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину земельної ділянки після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 є той факт, що між співвласниками не визначені частки у вищезазначеній земельній ділянці.

Порушення, невизнання або оспорювання прав позивача з боку відповідача під час судового розгляду справи не встановлено.

Виходячи з цього суд вважав, що за у цій справі відсутні будь-які спори стосовно спадщини між позивачем, яка є єдиною спадкоємицею спадкового майна, та між іншими особами, у тому числі відповідачем Харківською міською радою.

Суд також вказав, що позивач не в змозі оформити свої спадкові права на відповідну частину земельної ділянки у нотаріуса в порядку спадкування за законом після смерті її матері, оскільки частки позивача та спадкодавця у праві спільної часткової власності на земельну ділянку не визначені.

Однак у цій справі позовних вимог про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку позивачем не ставиться.

З урахуванням принципу диспозитивності, за відсутності заявлених вимог про визначення часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, оскільки за відсутності порушення, невизнання або оспорювання прав позивача як спадкоємця, та за наявності умов для отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за законом, -вимоги про визнання права власності на спадкове майно судовому розглядові не підлягають.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджується та судом було правильно встановлено, що позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією свідоцтва про одруження позивача (а.с.9,10).

Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 станом на 01.07.2011 було зареєстровано за: ОСОБА_2 – 1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 26.09.1981 П`ятою ХДНК, р. № 1-3964, 1/4 частина – на підставі договору дарування, посвідченого 28.03.1989 П`ятою ХДНК, р. № 4-741; за ОСОБА_5 – 1/4 частина - на підставі договору дарування, посвідченого 28.03.1989 П`ятою ХДНК, р. № 4-741, що підтверджується копією повідомлення КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.07.2011, копією договору дарування від 28.03.1989 (а.с.13-16,19).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ключніковою В.О. 23.09.2011, р. № 4660, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадщину, що складається з 3/4 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ. «А-1», дерев. обкл. цеглою, житловою площею 40,8 кв.м, загальною площею 63,3 кв.м, та надвірні будівлі: сарай літ. «Д», сарай літ. «Е», вбиральня літ «В», гараж літ. «Б», оглядова яма літ. «б», льох літ. «Г», огорожа №1-3 (а.с.12).

Як вбачається з копії Витягу про державну реєстрацію прав, право приватної власності на 3/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 11.10.2011 (а.с.23).

Відповідно до копії висновку № 808/04, складеному 23.03.2007 Харківським міським управлінням земельних ресурсів Харківського обласного головного управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах, управління земельних ресурсів погоджує технічну документацію по встановленню (відновленню) в натурі меж земельної ділянки та вважає за можливе надати гр ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_1 в приватну власність або оренду земельну ділянку площею 531,97 кв.м в т.ч. під забудовою – 104,0 кв.м, непокриті території – 427,97 кв.м за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с.20).

На підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської ради від 06.10.2004 № 156/04 ОСОБА_2 23.09.2005 Харківською міською радою виданий державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334479, згідно з яким остання є власником земельної ділянки площею 0,0532 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки: 6310137900:07:041:0001. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 79277. Відповідно до списку співвласників земельної ділянки, її співвласниками є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (без визначення часток у праві власності) (а.с.44).

На підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської ради від 06.10.2004 № 156/04 ОСОБА_1 23.09.2005 Харківською міською радою виданий державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334480, згідно з яким остання є власником земельної ділянки площею 0,0532 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки: 6310137900:07:041:0001. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 79276. Відповідно до списку співвласників земельної ділянки, її співвласниками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (без визначення часток у праві власності) (а.с.45).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.07.2025 вих. № 13/02-31 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ключнікова В.О. відмовити ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,0532 га, кадастровий номер 6310137900:07:041:0001, вид цільового призначення – 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель – Землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для відмови зазначено, що співвласниками вищезазначеної земельної ділянки, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за життя спадкодавця не укладався договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності на вищезазначену земельну ділянку (а.с.17-18).

Відповідно до статей 1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як встановлено судом, позивач є єдиною спадкоємицею померлої матері та в передбачений законом термін звернулась до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини, а відтак є заінтересованою особою щодо майнових прав спадкодавця.

Спадщину на вказану частину житлового будинку позивачка оформила, а спадкові права на земельну ділянку, на який розташована ця частина житлового будинку – ні. Нотаріус і відмовив позивачці, яка є донькою спадкодавиці у видачі Свідоцтва про право на материну спадщину. Підстави оголосив наступні: за життя спадкодавиці договір про поділ (виділ) частки із земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, та договір про визначення порядку володіння, користування та розпорядження вищевказаною земельною ділянкою не укладався. Відповідно, визначити частку земельної ділянки, що належала померлій, нотаріус не може. Таким чином, позивачка не могла отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цю земельну ділянку.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що внаслідок смерті іншої співвласниці спірної земельної ділянки, чию частку успадкувала позивачка, позивачка не в змозі оформити на неї свої спадкові права у позасудовому порядку, та не з`ясував, що розмір успадкованої частки у спільній сумісній власності на спірну земельну ділянку визначений законом.

Так, стаття 86 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка може знаходитися у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Частки у власності на земельну ділянку кожної із сторін не визначено, відтак земельна ділянка належить їм на праві спільної сумісної власності.

У частині першій статті 372 Цивільного кодексу України зазначено, що майно, яке перебуває у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 120 ЗК України:

1. У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

2. У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

16. Предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї).

За загальним правилом, закріпленим у частині першій ст.120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та інших.

Згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334479 від 23.09.2005, виданого на підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської Ради від 06.10.2004 № 156/04 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право користування землею, договорів оренди землі за № 79277 та державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334480 від 23.09.2005, виданого на підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської Ради від 06.10.2004 № 156/04 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право користування землею, договорів оренди землі за № 79276: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 0,0532 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , а отже належить їм порівну по частині (а.с.44,45).

У даній справі частки співвласників у праві власності на спільну земельну ділянку та житловий будинок належним чином оформлені та є різними, а тому згідно ч. 16 ст. 120 ЗК України спадкоємець частки нерухомості успадковує ту частку у праві сумісної власності на земельну ділянку під цією нерухомістю, яка належала спадкоємцю на день відкриття спадщини. У справі відсутні підстави для зміни визначених у законі рівних часток співвласників спільної земельної ділянки.

Суд першої інстанції не з`ясував, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності позивачки та спадкодавця, то згідно до вказаних норм матеріального права частки співвласників сумісної власності є рівними.

Інший розмір часток може бути встановлений домовленістю (договором) між співвласниками або законом, однак такого договору у даній справі не встановлено.

Згідно правових висновків, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 16.04.2024 у справі № 676/3651/20, при поділі майна, що є у спільній сумісній власності (зокрема, приватизованої квартири), частки кожного із співвласників вважаються рівними, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому частка померлого співвласника не може бути змінена судом.

До аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 404/1436/24, провадження № 61-2200св25, за позовом про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, в якій зазначено, що положеннями статті 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20), вказано, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тому за обставин цієї справи та відповідно до вказаних норм матеріального права, зазначених висновків касаційного суду - у суду першої інстанції не було підстав відмовляти у задоволенні позову з вищевказаних мотивів.

За таких обставин та відсутності договору між співвласниками про інше, слід вважати, що позивачці та спадкодавиці належать у спірній земельній ділянці по частині.

Оскільки наведені з цього приводу у доводах скарги правові висновки касаційного суду не є релевантними до обставин цієї справи, - колегія суддів їх відхиляє.

Тому, колегія суддів визнає за позивачкою право власності у порядку спадкування за законом після смерті своєї матері, яка була співвласницею спірної земельної ділянки у частині, - на вказану частину спірної земельної ділянки. Решта спірної земельної ділянки належить їй на праві власності на підставі вищевказаної приватизації спірної земельної ділянки.

У постанові КЦС ВС від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20 було зроблено висновок, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності звернення позивача з позовом про визначення розміру часток, оскільки між співвласниками вони не визначені.

Позивач, як відповідача зазначив орган місцевого самоврядування, оскільки у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 р. в справі № 265/6868/16-ц зроблено висновок, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування;

Отже, з усталеною практикою Верховного Суду (справи № 640/13903/16-ц, № 266/5267/18, № 550/1040/16-ц, № 601/2592/18, № 127/23809/18, № 361/7518/16-ц, № 464/1663/18, № 570/997/19 та № 522/3974/20) визначення частки за померлим є неефективним способом захисту, і належним способом є позов про визнання права власності (права на частку) в порядку спадкування

Позивач у справі є спадкоємцем першої черги за законом. Інші спадкоємці відсутні.

Таким чином, на підставі викладеного вище, беручи до уваги доведеність належності спірного майна до складу спадщини після смерті спадкодавця та враховуючи належно обраний стороною позивача спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) у порядку спадкування, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, а саме: за позивачем необхідно визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0532 га, з цільовим призначенням земельної ділянки – обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6310137900:07:041:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , що належала їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334480 від 23.09.2005, виданого на підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської Ради від 06.10.2004 № 156/04 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право користування землею, договорів оренди землі за № 79276.

Відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч.1, 2 ст.141 ЦПК України).

Так як позовну заяву та апеляційну скаргу задоволено частково, витрати на сплату судового збору за їх подання необхідно стягнути з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1275,00 грн. (а.с.5).

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у сумі 1902,50 грн. (а.с.184).

Позов задоволено частково, щодо визнання права власності на частки земельної ділянки. Вартість усієї земельної ділянки складає 170000,00 грн (а.с.25), а частини становить 85000,00 грн, 1 відсоток складає 850,00 грн за подання позову, та за апеляційну скаргу відповідно (850*150%)=1275 грн.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року-скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0532 га, з цільовим призначенням земельної ділянки – обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 6310137900:07:041:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , що належала їй на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 334480 від 23.09.2005, виданого на підставі рішення ХХV сесії ІV скликання Харківської міської Ради від 06.10.2004 № 156/04 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право користування землею, договорів оренди землі за № 79276.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 25 березня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина

Судді колегії Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова