Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №345/5790/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/5790/25

Провадження № 22-ц/4808/500/26

Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О,

секретар: Кузнєцов В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2026 року, в складі судді Гапоненка Р. В., ухвалене в м. Калуш Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття квартири,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок залиття квартири.

Позов обґрунтував тим, що він є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі у справі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є сусідами позивача, квартира яких розташована поверхом вище.

Зазначає, що сусіди неодноразово затоплювали квартиру позивача, що підтверджується актом ТзОВ УК «Теплодім» від 04 вересня 2025 року. Внаслідок залиття квартира потребує ремонту, вартість якого згідно з кошторисним розрахунком, складеним інженером - проектувальником ПП « Рембудвест» від 15 вересня 2025 року становить 16 928, 00 грн.

Крім того, неправомірними діями відповідачів позивачу завдано моральну шкоду, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу пошкодження майна та неможливості користуватися ним. До того ж, позивач пенсійного віку, хворіє та раз на рік проходить курс лікування, а тому витрати на ремонт помешкання для нього є значними коштами.

Відповідачі факту затоплення не заперечують, однак завдану шкоду відшкодовувати не бажають, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом, у якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 16 928 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд посилаючись на акт комісії ТзОВ УК «Теплодім», як на неналежний доказ вини відповідачів, дійшов хибного висновку, оскільки акт повністю відповідає формі, встановленої наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій».

Крім того, наданий акт, іншим доказам у справі не суперечить, а наведені в ньому дані відповідачами не спростовані.

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками за останнім відомим місцем проживання, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Сидор Я. М., яка просила скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що наданий позивачем акт ТзОВ УК «Теплодім» від 04 вересня 2025 року не відповідає вимогам Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, відтак даний акт не може братися судом до уваги як належний доказ підтвердження вини відповідачів у залитті квартири позивача. Крім того, такий не доводить протиправності поведінки відповідачів, не встановлює причинно-наслідкового зв`язку між їхніми діями чи бездіяльністю та спричиненою шкодою, не відображає дійсної причини витікання води з квартири АДРЕСА_2 .

Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що згідно договору дарування квартири від 29.08.2014 року посвідченого приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Бабич В. Л., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Згідно акту ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» від 06.11.2023 року складеного директором В.Фурда, підписаного членами комісії: начальником дільниці ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» Бреславська Л. П. та майстром ОСОБА_5 , слюсарем-сантехніком ОСОБА_6 , вбачається, що відбулося залиття квартири АДРЕСА_3 у результаті прориву стояка центрального опалення по кухні у квартирі АДРЕСА_2 , що розміщена вище поверхом по стояку. Внаслідок затоплення пошкоджено стелю, замокли шпалери на стіні біля вікна та над дверима входу в кухню, в кімнаті кут зі сторони кухні мокрий вздовж покритий пліснявою, на стелі – жовті плями. Власником квартири зазначено: ОСОБА_2 (а. с. 9).

Згідно акту ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» від 04.09.2025 року складеного директором В.Фурда, підписаного членами комісії: начальником дільниці ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» Бреславська Л. П. та майстром ОСОБА_5 , підпис слюсаря-сантехніка ОСОБА_7 відсутній, встановлено, що відбулося залиття квартири АДРЕСА_3 у результаті витоку води через незакритий кран у квартирі АДРЕСА_2 , що розміщена вище поверхом по стояку. Внаслідок затоплення пошкоджено стелю у ванній кімнаті, стелю у коридорі, стіни у коридорі. Попередньо винною стороною вважається мешканець квартири АДРЕСА_4 (власник ОСОБА_2 , яка перебуває за кордоном) (а. с. 7).

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як власники квартири, не були присутні при складанні актів від 06.11.2023 року та 04.09.2025 року .

Згідно зведеного та локального кошторисних розрахунків, складених керівником проектної організації ОСОБА_8 , вартість поточного ремонту квартири АДРЕСА_3 внаслідок затоплення станом на 15.09.2025 року складає 16 928 грн.

Згідно кваліфікаційного сертифікату серії АР №007226 від 12.04.2013 року, виданого головою атестаційної архітектурно-будівельної комісії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 спроможна виконувати інженерно-будівельне проектування в частині кошторисної документації.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 16.02.2016 року ОСОБА_1 є пенсіонером за віком довічно.

Згідно консультаційного висновка спеціаліста КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 09.06.2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз ураження сідничного нерва.

Згідно виписки з медичної карти № 3239/1259 ОСОБА_1 проходив лікування з 22.09.2025 року по 01.10.2025 року в КНП «Калуська міська лікарня» з діагнозом паретична невропатія велико і малогомілкового нервів лівої нижньої кінцівки з вираженим парезом лівої стопи, з порушенням функції ходи.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (частина перша та друга статті 23 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Отже, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов`язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення(частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

З огляду на викладене, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності своєї вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог надав акти ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» від 06.11.2023 року та від 04.09.2025 року.

В акті ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» від 06.11.2023 року зазначено, що причиною залиття кв. АДРЕСА_3 є прорив стояка центрального опалення по кухні в кв. АДРЕСА_4 , яка розміщена поверхом вище, теплофікаційною водою (заниженої температури). Члени комісії, які підписали вищевказаний акт: ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , вказали, що дане затоплення було виявлено невчасно через те, що власниця кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_2 перебуває і уже багато років проживає за кордоном.

У акті ТзОВ УК «ТЕПЛОДІМ+» від 04.09.2025 року зазначено, що залиття квартири позивача відбулося у результаті витоку води через не закритий кран у кв. АДРЕСА_4 , розміщеній поверхом вище. Затоплення виникло 29.08.2025 року, у вечірній час. Члени комісії, які підписали вищевказаний акт: ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , виснували, що попередньо винною стороною вважається мешканець квартири АДРЕСА_4 – ОСОБА_2 , яка перебуває за кордоном.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі – Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил).

В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Відповідно до листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року № 12/20-11-1975 «Щодо ремонту квартири після залиття» факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка, відповідно до укладеної угоди, є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації(підприємства), яка, відповідно до укладеної угоди, обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації(підприємства), яка, відповідно до укладеної угоди, надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою.

Натомість, долучені позивачем до матеріалів справи акти про залиття приміщення не відповідають вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій. Із змісту вищезгаданих актів вбачається, і це не заперечується позивачем, відповідачі не залучались до його складання. Акт не містить відомостей про відмову відповідачів від підписання акту. Даний акт не надсилався на адресу відповідачів, після його складання. Акт не містить інформації про те, що комісією оглядалась квартира кв. АДРЕСА_2 , у якій мешкають відповідачі у справі. Верховний Суд неодноразово висновував, що якщо власник житла, який спричинив залиття, відмовляється від підписання акту, це не може вплинути на його правильність та юридичну значимість. Проте, якщо всупереч установленим нормам власник житла, який спричинив залиття не брав участі при огляді залиття квартири комісією, не був для цього запрошений, не мав можливості зауважити чи заперечити з питань огляду і не отримав під розписку акти про залиття, то розрахунки збитків на підставі такого акту не є достовірними (правові висновки, викладені в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі 2-1974/11, від 10 травня 2018 року у справі № 465/2120/14-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 569/14230/15-ц);

Крім того, колегія суддів зауважує, що акти про залиття приміщень складено 06.11.2023 року та 04.09.2025 року, тобто, через тривалий час після затоплення, що безпосередньо впливає на об`єктивність зазначених у них даних.

Ба більше, типовою формою Акту про залиття передбачено, що такий складається комісійно, комісія складається з головного інженера виконавця послуг, голови комісії, майстра технічної дільниці, майстра ремонтної дільниці, слюсара-сантехніка, представника організації, яка обслуговує внутрішньобудинкові системи водопостачання, представника власника будинку. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи (прізвище, ім`я, по батькові) підписувати складений акт відмовилися із зазначенням причин.).

Однак, акт від 04 вересня 2025 року підписано не усіма членами комісії, які відповідно до укладеної угоди обслуговують житловий будинок АДРЕСА_1 , зокрема, у порушення вищевказаних норм, акт не підписано слюсарем-сантехніком ОСОБА_7 .

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову щодо залиття квартири з вини відповідачів не знайшли свого підтвердження, оскільки не ґрунтуються на належних, допустимих і достовірних доказах, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянта про те, що акт про затоплення є допустимим доказам, на увагу суду не заслуговують, оскільки такий не відповідає вимогам, викладеним у Правилах. Інших доказів на підтвердження вини відповідачів у залитті квартири та розміру шкоди, внаслідок такого залиття, матеріали справи не містять.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то така є похідною від основних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, а тому підстави для її стягнення на користь позивача, також у суду першої інстанції були відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 березня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта