Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №560/17713/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/17713/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

26 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила.

- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 15.10.2024 р. №22650000362.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності, згідно із записами у трудових книжках серії НОМЕР_1 від 26.10.1976 та НОМЕР_2 від 30.01.1990 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняти рішення про призначення пенсії за віком з 08.10.2024 ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за віком до страхового стажу не зараховано: періоди роботи за записами трудових книжок НОМЕР_1 від 26.10.1976, та НОМЕР_3 від 30.01.1990, оскільки на титульних сторінках трудових книжок зазначено ім`я заявниці російською” ОСОБА_2 ”, що не відповідає паспортним даним, а саме російською “ ОСОБА_2 ”; - період навчання з 01.09.1975 по 31.07.1976, оскільки зазначено ім`я заявниці російською” ОСОБА_2 ”, що не відповідає паспортним даним, а саме російською “ ОСОБА_2 ”;

Для зарахування періодів роботи за трудовими книжками, необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на яких працювала остання.

Для зарахування періоду навчання, необхідно надати уточнюючу довідку про період та форму навчання.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, 08.10.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління у Київській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) №22650000362 від 15.10.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.

У рішенні, поміж іншого, зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудових книжок НОМЕР_1 від 26.10.1976 та НОМЕР_2 від 30.01.1990 та період навчання з 01.09.1975 по 31.07.1976, оскільки правопис імені не відповідає паспортним даним заявника.

Вказано на необхідність надання уточнюючих довідок про періоди роботи.

Повідомлено, що страховий стаж позивачки становить 0 років 05 місяців 0 днів.

У призначенні пенсії за віком відмовлено, оскільки заявниця не досягла встановленого пенсійного віку, передбаченого частиною 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Стаття 26 ч. 3 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 від 15 до 21 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка на дату прийняття пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії, а саме: 15.10.2024 року досягла 65 років.

Разом з тим, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи за записами трудових книжок НОМЕР_1 від 26.10.1976, та НОМЕР_3 від 30.01.1990, оскільки на титульних сторінках трудових книжок зазначено ім`я заявниці російською” ОСОБА_2 ”, що не відповідає паспортним даним, а саме російською “ ОСОБА_2 ”;

- період навчання з 01.09.1975 по 31.07.1976, оскільки зазначено ім`я заявниці російською " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним, а саме російською “ ОСОБА_2 ”.

Щодо не зарахування періоду навчання з 01.09.1975 року по 31.07.1976 року та періоду роботи за записами трудових книжок НОМЕР_1 від 26.10.1976, та НОМЕР_3 від 30.01.1990, суд зазначає про таке.

Згідно із вимогами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

Слід зазначити що, дослідивши копію матеріалів трудової книжки, що належить ОСОБА_1 НОМЕР_1 , встановив, що там міститься запис, в якому зазначено, що в період з 01.09.1975 року по 31.07.1976 рік навчалася в "ГПТУ-1" та отримала по закінченню атестат № НОМЕР_4 .

Проте, пенсійним органом не зараховано спірний період навчання та всіх інших періодів трудової діяльності, які містяться у трудових книжках НОМЕР_1 від 26.10.1976, та НОМЕР_3 від 30.01.1990 року, записах у трудових книжках, оскільки ім`я позивачки російською " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним російською " ОСОБА_2 "..

Крім того, що позивачка дійсно навчалася в період з 01.09.1975 рік по 31.07.1976 рік в "ГПТУ-1" та працювала на відповідних роботах які зазначені в трудових книжках НОМЕР_1 від 26.10.1976, та НОМЕР_3 від 30.01.1990 року.

Крім того, слід вказати, що трудові книжки НОМЕР_1 від 26.10.1976, та НОМЕР_3 від 30.01.1990 належать ОСОБА_1 .

За загальним правилом, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Слід зауважити, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про навчання та роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказу про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

У свою чергу згідно з вимогами статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому, Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області не надано належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, у яких працював позивач, або архівних установ для отримання відомостей щодо спірних періодів роботи позивача.

Також Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області неправомірно не зарахувало до страхового стажу позивача період її роботи та навчання з згідно трудових книжок: серії НОМЕР_1 від 26.10.1976 та НОМЕР_2 від 30.01.1990 року.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 222650000362 від 15.10.2024 про відмову у призначенні пенсії є протиправним.

При цьому, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 прийняти рішення про призначення пенсії за віком, то суд додатково зазначає таке.

Після реєстрації позивачем заяви, поданої до ГУ ПФУ в Хмельницькій області, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, у розумінні Порядку № 22-1, є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Київській області.

Отже, саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Київській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення йому пенсії.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Слід звернути увагу, що під час розгляду справи, відповідач-2 вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані позивачем до заяви, які суд визнав протиправними, а відтак слід зазаначити, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

За таких обставин і правових підстав слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком з 08.10.2024 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.