Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №560/11024/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11024/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

26 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за статусом «одинока матір», за 2009-2010 та 2014-2020 роки військової служби, загальним терміном 90 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за статусом «одинока матір» за 2009-2010 та 2014-2020 роки військової служби, загальним терміном 90 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26.09.2009 по 14.06.2025 та була виключена зі списків особового складу наказом від 12.06.2025 № 731-ОС. Позивач є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, що підтверджується наданими до рапортів документами та фактом надання їй додаткової соціальної відпустки як одинокій матері у 2011 році (наказ від 22.12.2011 № 828-ОС), а також включенням до наказу від 12.06.2025 № 731-ОС компенсації за невикористані дні такої відпустки за 2012–2013 роки. Таким чином, відповідач фактично визнав наявність у позивача статусу одинокої матері. Позивачем було подано рапорти про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки за 2009–2010 та 2014–2020 роки, до яких додано документи на підтвердження статусу одинокої матері. Водночас відповідач, визнаючи такий статус у окремі періоди, без належного правового обґрунтування відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації за інші роки, посилаючись на відсутність правових підстав або неповноту документів.

Враховуючи наведене, позивач вважав, що така позиція відповідача є суперечливою та не ґрунтується на вимогах закону, оскільки її право на додаткову соціальну відпустку як одинокої матері виникало щороку за наявності відповідного статусу та не було реалізоване у повному обсязі. Відтак, у разі звільнення позивач має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні такої відпустки за спірні періоди.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що під час подання рапорту від 14.04.2025 №03.1.6.1/13601/25-Вн про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні усіх належних відпусток згідно з частиною другою статті 21, частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), позивачем не було зазначено та не було надано підтверджуючих документів, що вона являлася одинокою матір`ю та самостійно виховує доньку ОСОБА_2 .

Тому, 02.05.2025, під час проведення бесіди із позивачем (лист бесіди наявний у матеріалах справи), ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 2 ст. 21, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та повідомлено, що право на компенсацію за вказану відпустку мають батьки двох або більше дітей або повнолітньої дитини – особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Враховуючи вищезазначене, 10.06.2025 позивачем було подано рапорт №03.1.6.1/21352/25-Вн щодо нарахування та виплати грошової компенсації за належні, але невикористані дні щорічної додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за 2009-2020 роки згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 5 ч. 14 ст. 10, ч. 7 ст. 20, ч. 2 ст. 21, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

За результатами розгляду рапорту позивача від 10.06.2025 №03.1.6.1/21352/25-Вн Національною академією було нараховано та виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 20 невикористаних днів додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за 2012-2013 роки та повідомлено, що за період з 2009 по 2011 та з 2014 по 2020 роки підстави для нарахування компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька відсутні, оскільки позивачем не надано повного пакету документів, який би підтверджував право на зазначену виплату, а саме не підтвердження факту самостійного виховання дитини позивачем, про що повідомлено листом Національної академії від 13.06.2025.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького з 26.09.2009 по 14.06.2025 та перебувала на всіх видах забезпечення. Наказом ректора від 10.06.2025 № 723-ОС її звільнено з військової служби, а наказом від 12.06.2025 № 731-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою проходження військової служби є 14.06.2025.

У 2009 році розірвано шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 23.07.2009 року по справі №2-1912/09 р.

Відповідно до витягу з особової справи про склад сім`ї ОСОБА_1 , позивач має доньку ОСОБА_2 2002 р.н.

14.04.2025 позивачем у порядку підпорядкування подано рапорт про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері відповідно до Закону України «Про відпустки».

02.05.2025 позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для такої виплати з мотивів наявності у неї лише однієї дитини.

10.06.2025 позивачем повторно подано рапорт про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері за 2009–2020 роки, до якого додано документи на підтвердження статусу одинокої матері.

12.06.2025 позивачем надано оригінали відповідних документів для ознайомлення та виготовлення копій.

З відповіді від 13.06.2025 № 08.01/5927-25-Вих видно, що відповідачем включено до наказу від 12.06.2025 № 731-ОС грошову компенсацію за 20 невикористаних днів додаткової соціальної відпустки за 2012–2013 роки як одинокій матері, водночас у виплаті компенсації за 2009–2011 та 2014–2020 роки відмовлено з посиланням на ненадання повного пакета документів.

Із наданого архівного витягу наказу від 22.12.2011 № 828-ОС суд встановив, що позивачу було надано додаткову соціальну відпустку за 2011 рік як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів. За період 2009–2010 та 2014–2020 років додаткова соціальна відпустка як одинокій матері позивачу не надавалася, а грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки при звільненні не нарахована та не виплачена.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України Про відпустки від 15.11.1996 №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №504).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі підприємство).

Положеннями статті 4 цього Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону №504 жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Колегія суддів зазначає, що термін одинока матір на законодавчому рівні не визначено, водночас 06 листопада 1992 року поняття одинокої матері було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України №9 Про практику розгляду судами трудових спорів. Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.

Таке роз`яснення було зроблено у зв`язку із змінами, внесеними до законодавства про працю, станом на 1992 рік та з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів, що має враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов`язковим працевлаштуванням.

Разом з тим, 15 листопада 1996 року набрав чинності Закон України Про відпустки №504-ВР.

Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону щорічні (основна та додаткові) відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до статей 181-183 Закону України Про державну допомогу сім`ям з дітьми матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і в тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька.

З матеріалів справи суд встановив, що позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , який був розірваний рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 23.07.2009 року (справа № 2-1912/09), що набрало законної сили 03.08.2009 року. Спільне проживання з батьком дитини припинилося у вересні 2005 року. З того часу дитина проживала з матір`ю, яка здійснювала її виховання та догляд без участі батька. Батько дитини ухилявся від участі у вихованні та утриманні, що підтверджується довідками про несплату аліментів та іншими матеріалами справи (довідки зі школи, судові рішення).

Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, одинокою матір`ю є жінка, яка виховує дитину без батька. У цьому випадку факт сплати аліментів або іншої матеріальної участі батька у вихованні дитини не впливає на визнання особи одинокою матір`ю для цілей надання соціальної відпустки.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 по справі 320/11614/20 та постанові від 28.09.2022 по справі 580/251/21 роз`яснив, що для визнання жінки одинокою матір`ю необхідно встановити дві ознаки: фактичне виховання дитини та самостійне здійснення догляду без участі батька. Факт сплати аліментів іншим з батьків не позбавляє матері статусу одинокої. Виховання дитини є обов`язком обох батьків, але участь одного з батьків, обмежена лише сплатою аліментів, не компенсує потребу дитини у належному рівні уваги та піклування. Право на додаткову соціальну відпустку та компенсацію за її невикористані дні не залежить від звернення працівника з проханням про надання відпустки.

Суд встановив, що позивач фактично здійснювала виховання дитини без участі батька, що підверджується рішенням суду про розірвання шлюбу, довідками зі школи про неучасть батька у вихованні дитини, довідками про несплату аліментів; судовими рішеннями, що підтверджують відсутність згоди батька на певні дії щодо дитини (виїзд за кордон).

Однак, відповідачем не надано позивачу зазначену відпустку у спірні періоди, а компенсація за невикористані дні не була виплачена. При цьому факт звернення позивача з проханням про надання відпустки значення не має, оскільки частиною сьомою статті 20 Закону № 504/96-ВР передбачено право на компенсацію невикористаної відпустки у разі звільнення незалежно від волевиявлення працівника.

Колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які повинна пред`явити одинока мати для отримання додаткової відпустки, що підтверджує положення Верховного Суду щодо забезпечення права матері та дитини на належний рівень виховання та соціальний захист.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відмова відповідача у наданні позивачу додаткової соціальної відпустки та виплаті компенсації за невикористані дні порушує її права, а тому є протиправною.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.