Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №150/140/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 23 березня 2026 р.

Справа: №150/140/25

Суддя: Войтко Ю. Б.

Справа № 150/140/25

Провадження № 22-ц/801/784/2026

Категорія: 69

Головуючий у суді 1-ї інстанції Цимбалюк Л. П.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 15 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Цимбалюк Л. П. у залі суду с. Мазурівка Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження, повне судове рішення складено 19 січня 2026 року,

у цивільній справі № 150/140/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

встановив:

Короткий зміст вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що вони з відповідачем однією сім`єю не проживають, не підтримують шлюбних відносин, а тому вважає, що сумісне життя і збереження сім`ї неможливе. Зазначав, що сторони спільних дітей не мають, останні роки їхній шлюб існує формально, на його неодноразові вимоги до відповідача про розірвання шлюбу в добровільному порядку в органах РАЦС, ОСОБА_1 відмовляється без пояснення причин.

З урахуванням наведеного позивач просив розірвати шлюб укладений між ним та ОСОБА_1 , що зареєстрований виконавчим комітетом Бабчинецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області 16 травня 2011 року, актовий запис №2.

Процесуальні рішення у провадженні суду першої інстанції

Чернівецький районний суд Вінницької області ухвалою від 20 березня 2025 року надав сторонам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шестимісячний строк на примирення та зупинив провадження у справі.

Ухвалою від 14 жовтня 2025 року суд першої інстанції поновив провадження у справі у зв`язку з закінчення строку на примирення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 15 січня 2026 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 16 травня 2011 року у виконавчому комітеті Бабчинецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, про що складено відповідний актовий запис №2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що спільне подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України дає підстави для розірвання шлюбу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Сердечнюк М. В., просить скасувати рішення суду як незаконне та відмовити в позові, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_4 , судді: Матківська М. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року справу призначено до розгляду 24 березня 2026 року о 11 год 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 проживав з іншою жінкою.

Разом з тим, представник відповідача звертає увагу суду на те, що про акт щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025 відповідач та її представник дізналися лише із змісту оскаржуваного рішення суду.

При цьому вказує, що представником позивача було порушено процедуру подання доказів визначену, зокрема ч. 1 ст. 81 та ст. 83 ЦПК України, оскільки ні відповідачу ОСОБА_1 , ні її представнику – адвокату Сердечнюк М. В. не було надіслано долучених у справі доказів, а саме: акту про встановлення факту спільного проживання та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025.

Отже вважає, що суд не може брати до уваги надані докази, у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Крім того, представник відповідача наголошує на тому, що посилання сторони позивача на те, що у ОСОБА_3 є дитина від іншої жінки ОСОБА_5 , з якою він перебував у цивільних шлюбних відносинах з 29.11.2023, не є підставою для розірвання шлюбу, а лише може бути як ймовірний доказ подружньої зради зі сторони чоловіка, або ж те, що чоловік хотів дитину, яку йому не змогла народити ОСОБА_1 через їхні проблеми зі здоров`ям.

При цьому звертає увагу суду на те, що Тиврівський районний суд Вінницької області у справі про встановлення батьківства мав залучити в якості заінтересованої особи і ОСОБА_1 , як законну дружину і особу, яка на момент розгляду справи отримувала частку грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_3 , а також провести ДНК-експертизу з матір`ю ОСОБА_3 . Тобто в даному випадку йдеться про спір про право, і ОСОБА_1 в разі скасування рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 15.01.2026 матиме право оскаржити рішення суду про встановлення факту батьківства до апеляційного суду, оскільки указане рішення стосується її прав, свобод, інтересів та обов`язків.

Зазначає, що суд не вправі був розглядати справу про встановлення факту батьківства в порядку окремого провадження, так як на момент розгляду справи, а також і на даний момент позивач ОСОБА_3 не помер, оскільки відсутнє свідоцтво про смерть та відсутнє рішення суду про встановлення факту смерті, останній ймовірно перебуває в полоні. Тобто справа про встановлення батьківства мала б розглядатися в позовному провадженні і ОСОБА_3 має бути відповідачем у справі.

Також вказує на те, що позашлюбна дитина ОСОБА_3 народжена від іншої жінки - ОСОБА_5 , має право на частку грошового забезпечення безвісти зниклого, а також в майбутньому буде спадкоємцем першої черги за законом, як і законна дружина ОСОБА_1 .

Зауважує, що з позивачем відповідач прожила в шлюбі близько 20 років, з яких в зареєстрованому шлюбі з 2011 року. Судом було надано строк на примирення, під час якого відповідач стверджує, що вони примирилися з позивачем.

Посилаючись на норми ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505 від 12.07.2018 зі змінами та доповненнями, представник вважає, що провадження в цій справі слід зупинити до появи позивача або визнання його померлим, оскільки позивач вважається особою, яка перебуває в складі Збройних Сил України, так як відсутні докази того, що ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину, ймовірно він перебуває в полоні. Крім того, сторонам був наданий строк на примирення, і представник позивача не може знати думки позивача ОСОБА_3 щодо примирення сторін і того чи підтримував би він позов на сьогоднішній день.

До того ж, відповідач ОСОБА_1 на день зникнення безвісти позивача перебувала його законною дружиною і отримує частку від його грошового забезпечення, а в разі залишення без змін оскаржуваного рішення, це призведе до порушення прав та обов`язків як позивача, так і відповідача, не тільки станом на сьогодні, та в подальшому, оскільки невідомо як складуться обставини в майбутньому, а в разі смерті останнього ОСОБА_1 втратить всі права та обов`язки притаманні законній дружині військовослужбовця, а тому вважає рішення суду від 15.01.2026 незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Відповідач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Сердечнюк М. В. вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити з підстав, наведених у ній.

Позивач ОСОБА_3 та його представник – адвокат Поліщук О. В. будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися; заяв чи клопотань не подавали.

За правилами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

У справі встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 16 травня 2011 року у виконавчому комітеті Бабчинецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, про що складено відповідний актовий запис №2, підтвердженням чого є свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , повторно видане 24.01.2025 Могилів – Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Могилів – Подільському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 8).

В подружжя від цього шлюбу дітей немає.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 проживав з іншою жінкою. Так, із акту про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 від 02.01.2026, вбачається, що депутатом Тиврівської селищної ради Шимко С. М. в присутності сусідів – свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проведено обстеження та встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 (позивача по справі) з ОСОБА_5 . Внаслідок обстеження встановлено, що ОСОБА_3 з 29.11.2023 перебуває в цивільних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 до моменту мобілізації до лав Збройних сил України та його зникнення під час виконання бойового завдання. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина – син ОСОБА_8 . Сім`я проживає без місця реєстрації в орендованому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що підтверджують сусіди – свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Згідно з рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025 у справі №145/619/25 (провадження №2-о/145/51/2025), встановлено факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зник безвісти за особливих обставин 03.04.2025 в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області під час бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, є батьком ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано Тиврівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису №33 від 25.04.2025, вчиненого Тиврівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про народження ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому зазначити батьком дитини – ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ,- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 та фактично проживав за адресою АДРЕСА_1 ; прізвище дитини змінити з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 », інші дані в актовому записі про народження ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити без змін. Зобов`язано Тиврівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) після внесення відповідних змін в актовий запис №33 від 25.04.2025 року про народження ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , - видати нове свідоцтво про народження.

Указане рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025 у справі №145/619/25 набуло чинності 05.08.2025.

На виконання рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025 у справі №145/619/25 Тиврівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 27.08.2025 повторно видано свідоцтво про народження дитини ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_3 , в якому матір`ю дитини значиться ОСОБА_5 , а батьком – ОСОБА_3 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладений між сторонами шлюб є формальним і підлягає розірванню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе за відсутності волі позивача.

Так, відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Згідно з частинами першою, другою статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 20 березня 2025 року, заяву ОСОБА_1 задоволено, надано сторонам шестимісячний строк на примирення (а.с.22).

Між сторонами у встановлений судом першої інстанції строк примиренням не відбулось.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності шлюбних відносин між сторонами, виконання сторонами прав та обов`язків подружжя, підтримання зв`язку на відстані не підтверджуються жодними належними, достатніми та допустимими доказами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач наміру продовжувати шлюбні відносини не має, доказів, які б свідчили, що з моменту подання позову та до розгляду справи судом апеляційної інстанції сторони підтримують сімейні стосунки не надано.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції правильно констатував, що зміст заяви про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечитиме їхнім інтересам.

Апелянт не спростувала волевиявлення ОСОБА_3 щодо розірвання шлюбу та доводи позовної заяви.

У справі встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 і є стрільцем-помічником гранатометника 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 7 аеромобільної роти НОМЕР_5 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_4 , призваний на військову службу по загальній мобілізації 12.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 , 03.04.2025 виконував бойове завдання у складі підрозділу в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області. В результаті штурмових дій противника було втрачено зв`язок з солдатом ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти за особливих обставин під час захисту Вітчизни, що підтверджується сповіщенням сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_5 №2877 від 04.09.2025 (а.с.26).

Указане сповіщення було долучено до матеріалів справи відповідачем ОСОБА_1 згідно з її заявою від 05.09.2025 (а.с.25).

Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 18.04.2025 № 2415, встановлено, що з 19.06.2025 наказано вважати зниклим безвісти за особливих обставин під час захисту Вітчизни стрільця-помічника гранатометника 4 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 7 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону солдата ОСОБА_3 (а.с.51-52).

З акту про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 від 02.01.2026, вбачається, що депутатом Тиврівської селищної ради Шимко С. М. в присутності сусідів – свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проведено обстеження та встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 (позивача по справі) з ОСОБА_5 . Внаслідок обстеження встановлено, що ОСОБА_3 з 29.11.2023 перебуває в цивільних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 до моменту мобілізації до лав Збройних сил України та його зникнення під час виконання бойового завдання. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина – син ОСОБА_8 . Сім`я проживає без місця реєстрації в орендованому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що підтверджують сусіди – свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.61).

Згідно з копією рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025 у справі №145/619/25 (провадження №2-о/145/51/2025), встановлено факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зник безвісти за особливих обставин 03.04.2025 в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області під час бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, є батьком ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.62-63).

Апелянт посилається на те, що про акт щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 та рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.06.2025 відповідач та її представник дізналися лише із змісту оскаржуваного рішення суду, а тому вважає, що суд не може брати до уваги надані представником позивача докази.

Апеляційний суд звертає увагу, що пунктами 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України передбачено право учасників справи подавати докази та брати участь у їх дослідженні, подавати заяви та клопотання.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина п`ята статті 177 ЦПК України визначає, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Порядок та строки подання доказів сторонами та іншими учасниками справи до суду першої інстанції визначено приписами статті 83 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя статті 83 ЦПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта цієї статті).

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина п`ята статті 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (частина десята статті 83 ЦПК України).

Як встановлено з матеріалів справи, на дату подання позовної зави 12 лютого 2025 року, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2025 року та акт щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_5 від 02 січня 2026 року, позивач не міг надати, оскільки зазначених доказів не існувало, а відтак й про наявність цих доказів останній не міг зазначити у своїй позовній заяві.

За таких обставин представник позивача 15 січня 2026 року звернувся до суду з відповідним клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (а.с.59).

Апеляційний суд звертає увагу, що рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 червня 2025 року у справі №145/619/25 набуло чинності 05 серпня 2025 року та є загальнодоступним, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене підстави вважати, що судом першої інстанції порушено процесуальні права відповідача відсутні.

При вирішенні спору про розірвання шлюбу судом першої інстанції враховано, що у сторін різні погляди на життя на сімейні цінності, сторони не бажають проживати однією сім`єю, шлюб існує лише формально. При цьому представник позивача – адвокат Поліщук О. В. наполягав на розірванні шлюбу.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається із пункту 2.1 договору про надання правничої допомоги від 27 січня 2025 року, укладеного між позивачем у справі ОСОБА_3 та адвокатом Поліщуком О. В., для виконання повноважень, передбачених цим договором, адвокат наділяється усіма процесуальними правами, в тому числі підписувати та подавати всі процесуальні та інші документи, заяви, скарги, клопотання, апеляційні та касаційні скарги та звернення і інтересах клієнта, змінювати підстави або предмет позову, укладати мирову угоду, знайомитися із матеріалами справи, витребовувати і отримувати документи та інші докази, подавати виконавчі документи до виконання, представляти інтереси під час виконавчого провадження, здійснювати та отримувати від імені клієнта платежі, необхідні для виконання покладених цим договором обов`язків.

При цьому місцевим судом взято до уваги, що позов про розірвання шлюбу подано самим ОСОБА_3 12 лютого 2025 року, тобто, до часу визнання його безвісти зниклим за особливих обставин 03 квітня 2025 року в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області під час бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, а в подальшому під час розгляду справи в суді його повноважний представник – адвокат Поліщук О. В., діючи на підставі договору про надання правничої допомоги виключно в інтересах свого довірителя ОСОБА_3 , в силу положень статті 13 ЦПК України розпорядився правом щодо предмета спору на власний розсуд, підтримав позовні вимоги та наполягав на розірванні шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505 від 12.07.2018, набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.

Поряд з цим, колегія суддів, звертає увагу апелянта на те, що окремий механізм розірвання шлюбу із людиною, яка зникла безвісти, який передбачений частиною четвертою статті 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті за особливих обставин», не виключає можливості розірвати шлюб, який ініційований особою до моменту зникнення безвісти, зважаючи на подану представником позивача – адвокатом Поліщуком О. В., заяву про можливість розгляду справи у відсутність такої особи та у якій останній наполягав на розірванні шлюбу.

Натомість, вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував усі істотні обставини справи, причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, дослідив наявні у матеріалах справи докази, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до фактичної незгоди з рішенням суду, при цьому такі обставини не виключають підстав для розірвання шлюбу, що не впливає на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.

Оскільки судом достовірно з`ясовані фактичні взаємини та обставини сумісного життя подружжя, відсутність у них дітей, мотиви розірвання шлюбу та дійсні причини позову, які у своїй сукупності свідчать про те, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу і сім`ї є неможливим, приймаючи до уваги, що сім`я повинна будуватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які втрачені сторонами, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.

Також колегія суддів вважає, що відсутні належні підстави для зупинення провадження у справі на підставі статей 251 та 253 ЦПК України, оскільки з указаних норм вбачається, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі на період перебування сторони у складі Збройних Сил України.

Суд апеляційної інстанції враховує правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.

Застосування правила про обов`язкове зупинення провадження, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямоване, Велика Палата розцінила як прояв надмірного формалізму (п. 110).

Такий підхід перетворює процесуальну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, призводить до невиправданого затягування розгляду справи та порушує право на судовий розгляд упродовж розумного строку, що несумісно із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п. 110). Цей підхід зберігає чинність доти, доки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа з самостійними вимогами - не повідомить суд про бажання скористатися гарантією зупинення провадження, наданою зазначеним процесуальним приписом (п. 111 згаданої постанови).

Встановивши, що збереження сімейних відносин виявилося неможливим, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає положенням статей 24, 55, 56 СК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди з висновками суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення суду першої інстанції є умотивованим, обґрунтованим щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 15 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 березня 2026 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. М. Стадник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua