Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №400/2957/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2957/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (суддя Мороз А.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 24.12.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27.03.2025 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 12.03.2025 №41, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву позивача та додані до неї документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, як особі, на утриманні якої перебувають троє дітей віком до 18 років.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

На думку апелянта, саме СК України передбачає безумовний обов`язок утримання батьками неповнолітньої дитини. При цьому, це утримання може відбуватися у різні способи: за домовленістю між батьками або шляхом сплати аліментів за рішенням суду або за договором, укладеним відповідно до ст. 189 СК України, безпосередньо витрати на утримання дитини під час проживання з нею однієї сім`єю та інше. Отож, оскільки законодавцем прямо вказано на відсутність заборгованості зі сплати аліментів, як умови надання відстрочки, це вказує, що законодавець свідомо передбачає право на надання відстрочки тому військовозобов`язаному, який не проживає з дітьми, але утримує їх у спосіб сплати аліментів чи у інший спосіб за домовленістю з матерію дитини.

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Діти народились у шлюбі із ОСОБА_5

07.12.2022 заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі №362/3618/22 шлюб між вказаними особами розірвано.

У лютому 2025 року ОСОБА_1 , як особа, на утриманні якої перебувають троє дітей віком до 18 років, звернувся до 2-го ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Розглянувши заяву комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки, яке оформлене протоколом від 12.03.2025 №41.

12.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслав ОСОБА_1 повідомлення, в якому, із посиланням на протокол від 12.03.2025 №41, міститься інформація про відмову у наданні відстрочки. Причина - відсутність договору про утримання дітей.

Не погодившись із законністю відмови ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвала суду про витребування від відповідача 2 зазначеного протоколу залишилась невиконаною.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що позивач не надав доказів того, що ним до своєї заяви був долучений один з перелічених у додаток 5 Порядку №560 документів. Суд відхилив посилання позивача на норми СК України, так як норми цього кодексу регулюють виключно сімейні відносини і не розповсюджуються на правовідносини, пов`язані із мобілізацією та наданням відстрочки, тобто у сфері публічних правовідносин, якими є відносини між військовозобов`язаним і державою з приводу проходження військової служби, законодавцем встановлені окремі правила, відмінні від приватно-правових відносин, якими є сімейні відносини, в тому числі в частині необхідності доведення саме факту утримання неповнолітніх дітей, який презюмується виключно у сфері, яка регулюються СК України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі – Закон №3543-XII).

Статтею 23 Закону №3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до пункту 3 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно частини восьмої статті 23 Закону №3543-XII, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок №560).

Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-ХІІ.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

За наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов`язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (пункт 59 Порядку №560).

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Поряд із цим, Додатком 5 до Порядку №560, затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зокрема, документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII є:

- свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

- інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Як вбачається з матеріалів справи, повивач вважає, що має право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, оскільки має трьох рідних дітей до 18 років та відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідач такого права не визнає із посиланням на відсутність договору про утримання дітей.

Як вже зазначалося вище, вирішуючи спір суд першої інстанції визнав правомірними оскаржені дії відповідача з посиланням на те, що норми СК України регулюють виключно сімейні відносини і не розповсюджуються на правовідносини пов`язані із мобілізацією та наданням відстрочки, тобто у сфері публічних правовідносини, якими є відносини між військовозобов`язаним і державою з приводу проходження військової служби, законодавцем встановлені окремі правила, відмінні від приватно-правових відносин, якими є сімейні відносини, в тому числі в частині необхідності доведення саме факту утримання неповнолітніх дітей.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки саме на рівні Основного Закону держави закріплено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції встановлено, що засади регулювання шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства визначаються виключно законами України.

Конституційний обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до частини першої статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (стаття 141 СК України).

Згідно зі статтями 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Таким чином обов`язок щодо утримання та виховання дитини покладається на її батьків і є їх особистим та невідчужуваним обов`язком, від якого вони не можуть відмовитися.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23).

Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц виснувала, що сплата аліментів є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

З урахуванням закріпленого у сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків питання щодо осіб, на яких покладається обов`язок утримання дитини, та відсутності добру зі сплати аліментів, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про необхідність позивачу доводити факт утримання рідних неповнолітніх дітей.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції також належним чином не перевірив, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовила позивачу у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації через відсутність договору про утримання дітей.

Водночас, додаток 5 Порядку №560 вимог про надання договору про утримання дітей не містить.

Колегія суддів акцентує увагу, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За встановлених у цій справі обставин відсутні підстави для висновку, що спірне рішення Комісії прийнято у порядку та за наявності підстав, визначених законом.

Таким чином, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Резюмуючи все викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не надає оцінки наявності у позивача права відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у пункті 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, оскільки така оцінка є можливою лише після всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх необхідних документів територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Резюмуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не може бути повністю визнано законними і обґрунтованими, оскільки суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив належним чином доводи позивача та не надав правової оцінки діям відповідача у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового за подачу позовної заяви (1212,00 грн.) та апеляційної скарги (1818,00 грн.) підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 12.03.2025 №41 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та повідомити заявника про прийняття відповідного рішення у строк і спосіб, що визначені Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3030,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов