Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №420/15121/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15121/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року (суддя Радчук А.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 25.08.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

15.05.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.04.2025 №156050027674;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983 та з 10.09.1990 по 04.03.1996 та призначити пенсію за віком з дня виникнення права, починаючи з - 15.02.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 25 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050027674 від 29.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ..

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983 рр. та з 10.09.1990 по 04.03.1996 рр., згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення 01.08.1983 року, та призначити йому пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - з 15.02.2025 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги відповідач зазначив, що згідно з поданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності: - з 26.07.1983 по 27.09.1983 та з 10.09.1990 по 04.03.1996. Листом від 29.04.2025 №156050027674 ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для зарахування періодів роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983, оскільки при звільненні печатка нечитабельна та з 10.09.1990 по 04.03.1996, оскільки звільнення завірено печаткою МССР, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58. Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) передбачено: Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п. 1.1. та п. 1.3. Інструкції №58). До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п. 2.2. Інструкції №58). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п. 2.4. Інструкції №58). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п. 2.6. Інструкції №58). Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності- вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності- облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму (п. 2.8. Інструкції №58). Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2- дата звільнення; у графі 3- причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Необхідний страховий стаж визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та становить 32 роки.

Проте страховий стаж позивача становить 27 років 5 місяців 6 днів.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983 рр. та з 10.09.1990 по 04.03.1996 рр..

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за місцем проживання із заявою від 23.04.2025 року про призначення пенсії за віком.

Згідно Розписки-повідомлення, разом із заявою для призначення пенсії позивачем подано: Довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; Паспорт громадянина України; Військовий квиток НОМЕР_2 ; Диплом про навчання № НОМЕР_3 ; заяву про спосіб виплати пенсії; Трудову книжку серії НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 1.1 розд. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

За принципом екстериторіальності органом для розгляду заяви позивача від 23.04.2025 року визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050027674 від 29.04.2025 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.04.2025 року відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до змісту цього рішення:

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” становить 60 років.

Вік заявника 60 років.

Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” становить 32 роки.

Страховий стаж особи становить 27 років 5 місяців 6 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

період з 26.07.1983 по 27.09.1983, оскільки при звільнення печатка нечитабельна;

період з 10.09.1990 по 04.03.1996, оскільки звільнення завірено печаткою МССР.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050027674 від 29.04.2025 року щодо відмови в призначенні пенсії зав віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983 рр. та з 10.09.1990 по 04.03.1996 рр. згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення 01.08.1983 року, та призначити йому пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - з 15.02.2025 року.

В частині позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суд першої інстанції відмовив, оскільки управління не приймало рішень відносно пенсійного забезпечення позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4).

Згідно умов призначення пенсії, визначених ч. 1 ст. 26 Закону України №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, передбаченого у цій частині статті.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах спірних правовідносин звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в Одеській області за місцем проживання із заявою від 23.04.2025 року про призначення пенсії за віком по досягненню 60-річного віку відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України №1058-ІV.

Отже, за наявності страхового стажу не менше 32 років (з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року) позивач може набути право на призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050027674 від 29.04.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком, до страхового стажу відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано періоди роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983, оскільки при звільнення печатка нечитабельна; з 10.09.1990 по 04.03.1996, оскільки звільнення завірено печаткою МССР.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, - до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637, у редакції від 18.05.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, в трудовій книжці позивача від 01.08.1983 року серії НОМЕР_1 , за спірний період наявні наступні записи:

26.07.1983 – прийнятий слюсарем-наладчиком по 3 розряду в цех дитячих консервів Тираспольського заводу консервів дитячого харчування. Підстава внесення запису: наказ №29к від 29.07.1983;

27.09.1983 – звільнений у зв`язку з призовом у радянську армію. Підстава внесення запису: наказ №40к від 14.10.1983. Запис засвідчений печаткою, проте зображення печатки нечитабельне, що стало підставою не зарахування до страхового стажу періоду з 26.07.1983 по 27.09.1983.

10.09.1990 – прийнятий водієм в кооператив «Рапид» Тираспольського АТУ. Підстава внесення запису: наказ №4 від 10.09.1990;

04.03.1996 – звільнений за ст. 36 КЗОТ (за власним бажанням). Підстава внесення запису: наказ №14 від 04.03.1996. Запис засвідчений підписом директора та печаткою кооператива «Рапид», на якій (печатці) наявний напис Молдавська РСР, що стало підставою не зарахування до страхового стажу періоду з 10.09.1990 по 04.03.1996.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі – Інструкція №58).

Згідно п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Згідно п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 “Про трудові книжки працівників”, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а тому, не може впливати на його особисті права.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.

Також колегія суддів враховує, що Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Колегія суддів вважає, що позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи – Трудову книжку серії НОМЕР_1 дата заповнення 01.08.1983 року, записи в ній, що стосуються спірного періоду з 26.07.1983 по 27.09.1983 та з 10.09.1990 по 04.03.1996 зроблені чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень, у записах відсутні ознаки підчисток та підробок.

Отже, набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Відповідно до ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається й на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Посилання апелянта на те, що позивач не скористався можливістю підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідно до положень Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637, колегія суддів відхиляє як неаргументовані, та звертає увагу суб`єкта владних повноважень, що перш за все, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.

Тобто, порядок додаткового підтвердження трудового стажу є обов`язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що у записі про звільнення від 27.09.1983 зображення печатки нечитабельне, що стало підставою не зарахування до страхового стажу періоду з 26.07.1983 по 27.09.1983, оскільки відповідальність за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок несуть посадові особи підприємства, установи, організації роботодавця, а не працівник.

Крім того, слід врахувати й той факт, що зі сплином часу печатка втрачає колір і чіткість. Це природній фактор. Зі сторінки 2-3 Трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що печатка проставлена, однак її погано видно. Однак набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Що стосується засвідчення запису про звільнення від 04.03.1996 печаткою Молдавської РСР, що стало підставою не зарахування до страхового стажу періоду з 10.09.1990 по 04.03.1996, суд також критично оцінює наведене органом ПФУ мотивування, оскільки позивач не несе відповідальність за порядок заповнення роботодавцем трудової книжки, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Між Урядом України та Урядом Республіки Молдова укладена Угода про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода), яку ратифіковано Законом України 434/96-ВР та набрала чинності для України 19.11.1996 року.

Стаття 2 Угоди передбачає, що ця Угода поширюється на державне пенсійне забезпечення громадян, яке встановлене або буде встановлене законодавством кожної з держав.

Під пенсійним забезпеченням в цій Угоді маються на увазі всі види державних пенсій, які призначаються громадянам у відповідності із законодавством України або законодавством Республіки Молдова.

Відповідно до ст. 4 Угоди, після вступу в дію цієї Угоди Договірні Сторони надають на своїй території постійно проживаючим громадянам, в тому числі і тим, які переїхали (приїхали) із іншої Договірної Сторони, однакові зі своїми громадянами права в галузі пенсійного забезпечення.

Пенсійне забезпечення громадян України і громадян Республіки Молдова та членів їх сімей здійснюється по законодавству тієї держави, на території якої вони постійно проживають (ст. 5 Угоди).

Згідно з даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_1 з 10.06.2011 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 8 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, при призначенні пенсії, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, обчислення трудового (страхового) стажу, накопиченого у відповідності із законодавством України і законодавством Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в дію цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, проводиться по законодавству держави, яка призначає пенсію.

Статтею 15 Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані у встановленому порядку на території України і на території Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в силу цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, приймаються без легалізації.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування періоду трудової діяльності позивача з 10.09.1990 по 04.03.1996, оскільки записами у трудовій книжці підтверджується, що позивач у період з 10.09.1990 по 04.03.1996 працював на підприємстві – кооператив «Рапид» Тираспольського АТУ.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року, у тому числі, періоди роботи з 26.07.1983 по 27.09.1983 рр. та з 10.09.1990 по 04.03.1996 рр., наслідком якого є визнання протиправним та скасування рішення відповідача №156050027674 від 29.04.2025 року, та зобов`язання відповідача з метою здійснення повного захисту та відновлення порушеного права позивача у справі, зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 26.07.1983 по 27.09.1983 рр. та з 10.09.1990 по 04.03.1996 рр., згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення 01.08.1983 року, та призначити йому пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - з 15.02.2025 року.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов