Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №203/7726/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2337/26 Справа № 203/7726/24 Суддя у 1-й інстанції - Іваницька І. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 31 жовтня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння , –

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу належала квартира АДРЕСА_1 . З 13.09.2002 до 13.05.2014 позивачка була зареєстрована та постійно проживала у цій квартирі, після 13.05.2014 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_2 .

21.10.2021 позивачці зателефонувала її подруга та повідомила, що невідомі особи намагаються проникнути до квартири.

23.10.2021 ОСОБА_2 звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення до ДРУП, за результатами чого було розпочато кримінальне провадження №12021041030001301 від 25.10.2021.

В ході проведення досудового розслідування позивачка дізналась, що 20.10.2021 невідомі особи уклали від її імені з відповідачкою договір купівлі – продажу квартири, підробивши її підпис, що підтверджується відповідними висновками експертів під час проведення почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні та судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №204/11849/22.

Позивачка зазначала, що на час укладення договору купівлі – продажу від 20.10.2021 не перебувала на підконтрольній Україні території, тому фізично не могла підписати договір; чоловік позивачки, який «надав згоду» на продаж квартири, на час укладення договору помер; в договорі неправильно зазначено РНОКПП позивачки; паспорт особи, яка підписувала від імені позивачки договір, є підробленим.

У зв`язку з чим, просила суд витребувати від ОСОБА_1 на свою користь квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) судовий збір у сумі 12 596, 48 грн (дванадцять тисяч п`ятсот дев`яносто шість тисяч грн 48 коп.).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2024 у справі №204/11849/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Наталія Андріївна про застосування наслідків нікчемного правочину, скасування рішення державного реєстратора, поновлення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності, припинення права власності, яке набрало законної сили, встановлені наступні обставини, які не підлягають доведенню під час розгляду цієї справи.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі договору купівлі-продажу від 17.12.2001, посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Черненко І.М., за реєстровим № 2-4742, та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 15.01.2002 в реєстровій книзі № 488п за реєстровим № 1171-7, ОСОБА_2 набула у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

За даними паспорта громадянина України позивачка була зареєстрована у вказаній квартирі з 13.09.2002 до 13.05.2014.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Н.А., зареєстрованого за реєстровим №580, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 , придбала квартиру АДРЕСА_1 вартістю 1400 000,00 грн (один мільйон чотириста тисяч гривень, перерахованих покупцем на поточний рахунок у ПуАТ «КБ «Акордбанк» за платіжним дорученням № 1 від 20.10.2021.

На підставі цього договору право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 20.10.2021 приватним нотаріусом Дніпровського МНО ОСОБА_3 .

За даними Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за вих. № 91-42416/0/15-21 від 01.11.2021 ОСОБА_2 у період з 01.01.2021 по 25.10.2021 лише єдиний раз перетнула лінію розмежування – КППВВ Чонгар (Салькове), в`їхавши на підконтрольну територію України 23.10.2021, тобто у 2021 році позивачка до 23.10.2021 не перебувала на підконтрольній Україні території та, відповідно, і у місті Дніпрі.

Під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 21.10.2021 була подана заява ОСОБА_4 , посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського МНО Зайченко І.А. 02.09.2021, в якій він надав згоду дружині ОСОБА_2 на відчуження квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, чоловік позивачки – ОСОБА_4 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 05.10.1994, помер у віці 63 років ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Сніжне, про що Центральним відділом ДРАЦС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 14 березня 2024 року вчинений актовий запис № 8 та видано свідоцтво серії НОМЕР_3 .

Згідно з висновком Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30.09.2024 № СЕ-19/117-24/14116-ПЧ, виконаного за ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.2024 у справі №204/11849/22, підпис в договорі купівлі-продажу квартири від 20.10.2021, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Наталією Андріївною, та зареєстрований в реєстрі за № 580, на останній сторінці, після слів «Продавець», виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

У справі, яка розглядається, судом першої інстанції було правильно встановлено, що договір купівлі – продажу квартири від 20.10.2021 не підписувався ОСОБА_2 , а тому не відповідав її внутрішній волі на вчинення о правочину щодо продажу квартири, що свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення правочину з відчуження спірного майна та підписання договору купівлі-продажу неуповноваженою особою.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо недостовірності висновку судової почеркознавчої експертизи від 30.09.2024 № СЕ-19/117-24/14116-ПЧ, виконаний за ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.2024 у справі №204/11849/22, оскільки останній отриманий відповідно до вимог закону, та є допустимим і достовірним доказом у справі, яка розглядається.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Під час апеляційного розгляду справи апелянтом не було подано належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували або ставили під сумнів обґрунтованість і достовірність висновку експерта від 30.09.2024 № СЕ-19/117-24/14116-ПЧ. Зокрема, апелянт не навів переконливих аргументів щодо невідповідності зазначеного висновку вимогам законодавства, його неповноти, суперечливості чи недостовірності, а також не ставив питання перед судом проведення повторної чи додаткової експертизи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що вказаний експертний висновок є належним і допустимим доказом у справі, який відповідає вимогам процесуального закону та підлягає врахуванню при вирішенні спору по суті. Відтак підстави для його відхилення або неврахування судом відсутні.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі N 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції "негативного доказу" для обґрунтування власної позиції. Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Проте, колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача про те, що під час оформлення висновку експерта від 30.09.2024 № СЕ-19/117-24/14116-ПЧ було дійсно допущені технічні описки у частині зазначення прізвища та дати.

Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в наданих суду документах, вони судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу.

Така правова позиція узгоджується із Постановою КЦС ВС від 29.01.2021 № 22-ц/354/11 (61-13870св20).

Колегія суддів звертає увагу, що дана обставина не впливає на правильність висновків експерта від 30.09.2024 № СЕ-19/117-24/14116-ПЧ та не зменшує його доказової сили, що також підтверджує лист Полтавського науково-дослідного експертного-криміналістичного центру від 12.2025 № 19/117/5- (а.с.143).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписання договору купівлі-продажу від імені ОСОБА_2 було здійснене іншою, неуповноваженою особою, що свідчить про відсутність її фактичної участі у договірних правовідносинах.

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність визнання договору купівлі-продажу квартири від 20.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Н.А. та зареєстрованого за №580, таким, що не був укладений, оскільки власник майна не виявляв волі на відчуження належного йому нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) дійшла висновку про те, що належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

Відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Тому належним способом захисту позивача в цій справі є вимога про витребування спірного нерухомого майна на підставі статті 387 ЦК України.

Саме у зв`язку з тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2024 у справі №204/11849/22 позивачу було відмовлено у задоволенні позову в зв`язку з неналежним способом захисту, позивач звернувся з позовом у цій справі.

З огляду на встановлені обставини та зроблені правові висновки щодо неукладеності договору купівлі – продажу квартири від 20.10.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Н.А., зареєстрованим за реєстровим №580, за яким у позивачки вибуло майно (квартира за адресою: АДРЕСА_3 ), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 31 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 25 березня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 26 березня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко