Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №204/5103/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/38/26 Справа № 204/5103/21 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д.Л. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у складі судді Черкеза Д.Л. по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості,–

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості (т. 1 а.с. 2-4), який мотивований тим, що 30 серпня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNK0GK00000111, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 27 600 доларів США на строк до 27 серпня 2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №DNK0GK00000111-2 від 30 серпня 2006 року, а з поручителем ОСОБА_3 – договір поруки №DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував, заборгованість за кредитом у встановленому договором порядку та строки не погашав.

У зв`язку із цим, станом на 02 червня 2021 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед банком у розмірі 50 094,78 доларів США, яка складається із: 13 981,65 доларів США – простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту); 14 266,83 доларів США – заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 3 342,78 доларів США – заборгованості по комісії за користування кредитом; 18 503,52 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позивач вказував, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення усієї суми заборгованості, тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника повернення будь-якої частини суми заборгованості за кредитом.

На адресу відповідачів було направлено письмову вимогу від 07 червня 2021 року із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором №DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року, однак указана вимога залишилась без задоволення.

Посилаючись на викладені обставини, банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 02 лютого 2022 року у загальному розмірі 31 591,26 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом (тіло кредиту) – 13 981,65 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 14 266,83 доларів США; заборгованості по комісії за користуванням кредитом – 3 342,78 доларів США.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року у розмірі 31 591,26 доларів США (тридцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто один долар США, 26 центів), що за офіційним курсом НБУ станом на 02 червня 2021 року складає 866 548,26 грн. (вісімсот шістдесят шість тисяч п`ятсот сорок вісім гривень, 26 копійок), яка складається з: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 13 981,65 доларів США (тринадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят один долар США, 65 центів), заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 14 266,83 доларів США (чотирнадцять тисяч двісті шістдесят шість доларів США, 83 центи), заборгованість по комісії за користування кредитом – 3 342,78 доларів США (три тисячі триста сорок два долара США, 78 центів).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4 332,74 грн (чотири тисячі триста тридцять дві гривні, 74 копійки).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4 332,74 грн (чотири тисячі триста тридцять дві гривні, 74 копійки).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4 332,74 грн (чотири тисячі триста тридцять дві гривні, 74 копійки) (т. 1 а.с. 68-69).

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року по цивільній справі №204/5103/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задоволено.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2021 року по цивільній справі №204/5103/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – скасовано та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 111-112).

При новому розгляді АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій банк просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 02 лютого 2022 року у загальному розмірі 49 748,99 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом (тіло кредиту) – 13 981,65 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 13 769,84 доларів США; заборгованості по комісії за користуванням кредитом – 3 493,98 доларів США; заборгованості по пені – 18 503,52 доларів США (т. 1 а.с. 193-194).

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовлено (т. 2 а.с. 167-171).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 179-184), в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що суд першої інстанції в порушення статей 89, 110 ЦПК України проігнорував надані банком докази в підтвердження позовних вимог, в порушення ч. 6 ст. 81 ЦПК України, оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, оскільки в задоволенні позову відмовлено, у зв`язку з тим, що позивачем не надано документи для проведення судово-економічної експертизи. На підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриваБанк» надано належні та допустимі докази, а саме: кредитний договір, підписаний особисто відповідачем, договір поруки, розрахунок заборгованості станом на 28 вересня 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_1 з 2006 року по 2015 року здійснював сплату за користування кредитом та інші документи. Відповідач ОСОБА_1 не оскаржував кредитний договір, навпаки, погодився з ним, що підтверджується його особистим підписом в договорі та сплатою за користування кредитом до вересня 2015 року. Розрахунок заборгованості по кредиту проведено позивачем у відповідності до умов кредитного договору від 30 серпня 2006 року, та з урахуванням сплачених щомісячних платежів. Правильність проведення розрахунку позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростував. Висновок експерта для суду не є обов`язковим, а тому висновок суду першої інстанції, що точний реальний розмір заборгованості за кредитним договором можливо встановити виключно за результатами проведення судово-економічної експертизи, не відповідає нормам процесуального права.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника адвоката Лубинця О.Г. скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 2 а.с. 206-209).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» – залишено без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2023 року – залишено без змін (т. 2 а.с. 224-231).

Постановою верховного суду від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3 а.с. 51-58).

При новому розгляді судом апеляційної інстанції, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника адвоката Лубинця О.Г. подали письмові пояснення (т. 3 а.с. 67-70).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року призначено у справі за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості судово-економічну експертизу (т. 3 а.с. 132-138).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року уточнено питання №7, поставлене судом на вирішення експерта в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, шляхом викладення його змісту в наступній редакції: - Якою є реальна загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за простроченими щомісячними платежами зі сплати тіла кредиту, відсотків за користування кредитом станом на 02 червня 2021 року?, та зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 надати судовим експертам запитуванні документи (т. 3 а.с. 154-157).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, – направлено до Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру для проведення судово-економічної експертизи у відповідності до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року у даній справі (т. 3 а.с. 205-206).

31.03.2025 року судовими експертами Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Чернета О.Є., Кудіна О.О. складено висновок №СЕ-19/104-24/44421-ЕК (т. 3 а.с. 218-242).

01.12.2025 року АТ КБ «Приватбанк» подало до суду апеляційної інстанції письмові пояснення (т. 4 а.с. 53-55).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про призначення повторної судової економічної експертизи — відмовлено.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині обґрунтування мотивів відмови, враховуючи наступне.

Судами всіх інстанцій встановлено, що 30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNK0GK00000111, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 30 серпня 2006 року по 27 серпня 2021 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 24 000 доларів США для придбання житла в кредит, а також у розмірі 3 600 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати визначено з 21 по 28 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 341,02 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Відповідно до п. 1.3 указаного кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за вказаним договором виступає іпотека двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 кредитного договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному в п. 1.1 даного договору. Згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,57% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 4.1 договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №DNK0GK00000111, 30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №DNK0GK00000111-2, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року.

Крім цього, 30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №DNK0GK00000111, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручилась перед банком за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №DNK0GK00000111 від 30 серпня 2006 року.

Сторони договорів поруки обумовили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 02 лютого 2022 року заборгованість за кредитним договором становить 49 748,99 доларів США, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту) – 13 981,65 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 13 769,84 доларів США, заборгованості по комісії за користуванням кредитом – 3 493,98 доларів США, заборгованості по пені – 18 503,52 доларів США.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

Конституцією України передбачається низка гарантій прав людини і громадянина, однією із яких є право судового захисту, що встановлено статтею 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належного та допустимого в розумінні положень статей 76-81 ЦПК України розрахунку заборгованості за кредитним договором на підтвердження суми боргу у розмірі 49 748,99 доларів США, тому у задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю. Суд прийняв до уваги доводи сторони відповідача щодо помилковості наведеного позивачем розрахунку заборгованості по процентам, що ставить під сумнів і правильність всього складеного банком розрахунку заборгованості.

При цьому суд першої інстанції, вказав, що реальний розмір заборгованості за кредитним договором можливо було б встановити виключно за результатами проведення судово-економічної експертизи, однак вказана експертиза не була проведена з вини АТ КБ «Приватбанк».

Проте з такими висновками в повній мірі погодитись не можна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161 гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 вказано, що: «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Враховуючи вищевикладене, є безпідставним посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову банку, на відсутність висновку судово-економічної експертизи, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №401/9687/12.

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами укладеного 30 серпня 2006 року кредитного договору №DNK0GK00000111 визначено розмір наданих кредитних коштів, розмір відсотків, які підлягають сплаті за користування вказаними коштами, порядок та строки погашення кредиту та інші істотні умови, передбачені цивільним законодавством.

Судом першої інстанції не враховано, що договір виконувався позичальником, недійсним кредитний договір або його окремі умови у судовому порядку не визнавались, підстави для кваліфікації його нікчемним відсутні, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом із тим, виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18.

В матеріалах справи міститься виписка з особового рахунку ОСОБА_1 .

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд Верховний суд в своїй постанові зазначив, що під час нового розгляду суду належить дослідити докази, що містяться в матеріалах справи, та надати їм належну правову оцінку; встановити наявність/відсутність заборгованості за кредитним договором та її розмір; дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і норм закону.

При новому розгляді справи судом апеляційної інстанції, від представника відповідачів — адвоката Лубинця О.Г. надійшло клопотання про призначення судово-економічної експертизи (т. 3 а.с. 73), в якому посилаючись на те, що для встановлення наявності/відсутності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 30.08.2006 року №DNK0GK00000111 та її розміру, що потребує спеціальних знань у сфері іншій ніж право, по справі слід призначити судово-економічну експертизу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року призначено у справі за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості судово-економічну експертизу (т. 3 а.с. 132-138).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року уточнено питання №7, поставлене судом на вирішення експерта в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, шляхом викладення його змісту в наступній редакції: - Якою є реальна загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за простроченими щомісячними платежами зі сплати тіла кредиту, відсотків за користування кредитом станом на 02 червня 2021 року?, та зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 надати судовим експертам запитуванні документи (т. 3 а.с. 154-157).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, – направлено до Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру для проведення судово-економічної експертизи у відповідності до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2024 року з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року у даній справі (т. 3 а.с. 205-206).

31.03.2025 року судовими експертами Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Чернета О.Є., Кудіна О.О. складено висновок №СЕ-19/104-24/44421-ЕК (т. 3 а.с. 218-242).

Згідно вищевказаного висновку, експерти зробили наступні висновки, в обсязі наданих документів, у зв`язку з виявленими суперечностями та з тим, що в матеріалах справи відсутні та на дослідження не надані документи, які необхідні для вирішення всіх поставлених експертам запитань.

Експертам не надається за можливе підтвердити наданий розрахунок заборгованості за договором №DNK0GK00000111 від 30.08.2006 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 02.02.2022 року.

В обсязі наданих документів, відповідно до наявної виписки банку АТ КБ «ПриватБанк» відображено операції зі сплати страхових внесків за двома договорами страхування на загальну суму 1 345,20 дол. США (еквівалент 9 710,04 UAH) кореспондуючий рахунок НОМЕР_1 , назва кореспондента ОСОБА_1 за період з 2007 року по 2014 рік. Дослідити питання, що сплати за вищезазначеними договорами страхування в період з 2015 року по 2021 рік, експертам не надається за можливе.

В обсязі наданих документів, за результатами дослідження банківської виписки по рахунку НОМЕР_2 , який відкрито для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитним договором від 30.08.2006 року №DNK0GK00000111, за фактичний період проведених операцій, а саме з 21.09.2006 року по 12.07.2022 року відображено надходження грошових коштів з каси банку, терміналів та інших рахунків (транзитні, для обліку нарахованих доходів банку, для обліку операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, тощо), з подальшим розподілом грошових коштів, в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, відсотками, комісії та винагороди, а саме надійшло для погашення заборгованості у загальній сумі 88 729,32 дол. США (еквівалент в гривнях — 1 164 794,16), з них в рахунок: - тіла кредиту — у сумі 30 620,13 дол. США (193 341,79 грн); - простроченої заборгованості тіла кредиту — 1 645,54 дол. США (34 673,44 грн); - відсотків — у сумі 15 833,59 дол. США (207 247,31 грн); - простроченої заборгованості по відсоткам — у сумі 7,67 дол. США (64,16 грн); комісії та винагороди — у сумі 3 562,02 дол. США (37 654,94 грн); - пені — у сумі 3 945,80 дол. США (97 221,53 грн); - неможливо визначити в рахунок якої заборгованості розподілені грошові кошти, які надійшли на рахунок — у сумі 33 114,57 дол. США (594 337,55 грн).

В обсязі наданих документів, відповідно до наявної банківської виписки по рахунку НОМЕР_2 за період з 28.02.2019 року по 28.02.2020 року відображено операції зі сплати заборгованості з пені за кредитним договором від 30.08.2006 року №DNK0GK00000111 у сумі розміром 420 дол. США (еквівалент в національній валюті — 10 942,74 грн). Експертам не надається за можливе визначити, яким є розмір пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 28.02.2019 року по 28.02.2020 року за кредитним договором від 30.08.2006 року №DNK0GK00000111.

27.02.2026 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Проворотов Ю.В. через підсистему «Електронний суд» сформував клопотання про призначення експертизи, в якому просив визнати висновок експерта від 31.03.2025 №СЕ-19/104-24/44421-ЕК експертної установи Дніпропетровський науково-дослідний експертно криміналістичний центр - необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи та повторно призначити у справі №204/5103/21 судово-економічну експертизу. Клопотання обґрунтував тим, що експерт зазначає, що згідно наданих виписок на погашення заборгованості за кредитом надійшло 88 729,32 дол. США, але це не відповідає дійсності, так як експертом враховані декілька транзакцій які здійснював не боржник. Транзакція у виписці №29092050215648 від 01.03.2007 року на суму 23 950,36 дол. США здійсненна не ОСОБА_1 , це “банківська операція по рахунку" яка здійснена на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечний кредит від 19.02.2007 року, а не операція із "виконання зобов`язання боржником", оскільки експерт ототожнив поняття та "виконання зобов`язання боржником". Транзакція у виписці №29092050215648 від 14.04.2016 року на суму 19 700,73 дол. США також здійсненна не ОСОБА_1 , це також “банківська операція по рахунку" яка здійснена на підставі Договір викупу (відступлення) прав вимоги від 14.04.2016 року (зворотнє право відступа), а не операція із "виконання зобов`язання боржником", оскільки експерт ототожнив поняття "банківська операція по рахунку" зобов`язання боржником". На підтвердження вищенаведеного 02.12.2025 року через систему “Електронний суд” до справи було долучено копію Договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечний кредит від 19.02.2007 року з витягом із реєстру переданих активів та копію Договору викупу (відступлення) прав вимоги від 14.04.2016 року з витягом із реєстру переданих активів, розрахунок заборгованості. Отже, експерт у висновку зазначив суму загального розміру погашень погашення заборгованості за кредитом надійшло 88 729,32 дол. США, але розраховуючи цю суму врахував також транзакції від 01.03.2007 року - 23 590,36 дол. США та транзакції від 14.04.2016 року – 19 700,73 дол. США, які не мав враховувати, так як боржник не здійснював ці транзакції.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що на вимогу експертів та постановленої судом апеляційної ухвали від від 24 липня 2024 року, АТ КБ «ПриватБанк» не було надано на дослідження договорів викупу (відступлення) прав вимоги від 19.02.2007 року та 14.04.2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі, що унеможливило експертів дослідити їх та надати їм оцінку. Такі договори були надані суду апеляційної інстанції лише 02.12.2025 року, що також підтверджується матеріалами справи та змістом заявленого клопотання. Будь-яких поважних причин щодо неможливості надання таких договорів експертам АТ КБ «ПриватБанк» наведено не було. Вказане свідчить про недобросовісну поведінку позивача та зловживання позивачем своїми процесуальними правами враховуючи те, що справа перебуває на розгляді з липня 2021 року та була предметом розгляду в судах всіх інстанцій.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що надані позивачем договори викупу (відступлення) прав вимоги від 19.02.2007 року та 14.04.2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі жодним чином не спростовують зроблені експертами висновки стосовно того, що на погашення заборгованості за кредитом надійшло 88 729,32 дол. США, оскільки зі змісту вказаних договорів та додатків до них неможливо встановити твердження позивача про те, що транзакції від 01.03.2007 року на суму 23 950,36 дол. США та від 14.04.2016 року на суму 19 700,73 дол. США здійсненні не ОСОБА_1 , це банківські операції по рахунку, які здійснені на підставі Договорів викупу (відступлення) прав вимоги від 19.02.2007 року та 14.04.2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі. Таким чином, колегія суддів приходить до висновків про те, що позивачем не спростовано будь-якими належними, достатніми та достовірними доказами того факту, що транзакції від 01.03.2007 року на суму 23 950,36 дол. США та від 14.04.2016 року на суму 19 700,73 дол. США здійсненні ОСОБА_1 .

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що 19 лютого 2007 року за договором відступлення права вимоги банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходження якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» відбулося 14 квітня 2016 року, тобто в період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року борг нараховувався компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».

У спірний період, з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року, нормативним актом, який регулював правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, був, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.

За змістом статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції на час відступлення права вимоги) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Пунктом 2.4 глави 2 розділу III Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року, передбачалося, що банк має право здійснювати діяльність, надання банківських та інших фінансових послуг в іноземній валюті, які є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Порядок надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальних ліцензій на здійснення разової валютної операції визначається нормативно-правовими актами НБУ про надання ліцензій на здійснення валютних операцій.

Отже, правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті була наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі №463/3782/15 (провадження №61-12097св23), від 21 грудня 2023 року у справі №754/11899/19 (провадження №61-5004св23), від 13 лютого 2024 року у справі №754/15711/17 (провадження №61-15261св23) та інших.

Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не є резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію за період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №363/1264/15 (провадження №61-16401св18), від 02 червня 2021 року у справі №643/6214/15 (провадження №61-8180св20)).

З огляду на викладене, нараховані та стягнені платежі у вигляді процентів, пені та комісії за період з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року слід зарахувати на погашення кредиту.

Крім того, заслуговують на увагу доводи доводи сторони відповідача щодо помилковості наведеного позивачем розрахунку заборгованості по процентам, що ставить під сумнів і правильність складеного банком розрахунку заборгованості враховуючи наступне.

30 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNK0GK00000111, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 30 серпня 2006 року по 27 серпня 2021 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 24 000 доларів США для придбання житла в кредит, а також у розмірі 3 600 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11. даного договору.

Згідно висновку експертів №СЕ-19/104-24/44421-ЕК, відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків АТ КБ «ПриватБанк» здійснювалось відповідно до п. 3.4. кредитного договору. Проте, нарахування відсотків відповідно до п. 1.1. та п.п. 3.4. кредитного договору мають суперечності між собою.

Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 кредитного договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів із кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному в п. 1.1 даного договору. Згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,57% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Отже, за умовами договору встановлено дві відсоткові ставки, за користування кредитом у розмірі 12% річних від суми поточної заборгованості за кредитом, а також у розмірі 30,84% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.

Разом з тим, як видно з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відсотки передбачені п. 3.2. кредитного договору нараховувались не за відсотковою ставкою 30,84% річних, як визначено умовами договору, а за відсотковою ставкою 30,88% річних, що є порушенням позивачем умов договору, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження узгодження між сторонами підвищення такої ставки, що ставить під сумнів розрахунки відсотки зроблених в наданому позивачем розрахунку заборгованості.

Таким чином, колегія суддів позбавлена можливості перевірити правильність нарахування відсотків, визначити дійсний розмір відсотків враховуючи здійснені позичальником погашень згідно наданого позивачем розрахунку у зв`язку з наявними в ньому суперечностями з умовами договору, а також враховуючи те, що у вказаному розрахунку взагалі відсутні розрахунки за період з з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року.

Крім цього, заслуговують на увагу доводи сторони відповідача щодо нікчемності умов договору щодо нарахування комісії враховуючи наступне.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок, тому є нікчемними.

З урахуванням того, що на час укладення кредитного договору від 28 грудня 2006 року діяли частина четверта статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимоги банку про стягнення комісії (щомісячна винагороди за проведення додаткового моніторингу), а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, то такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними, тому вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене вище, здійснивши оцінку встановлених обставин та наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності щодо розміру заборгованості позичальника ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про те, що на час зворотного відступлення права вимоги від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» до АТ КБ «ПриватБанк» позичальником ОСОБА_1 повністю виконано зобов`язання за кредитним договором від 30.08.2006 року №DNK0GK00000111 перед попереднім кредитором та позивачем вказаного не спростовано належними, достатніми та достовірними доказами, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи справу, правильно встановив характер правовідносин сторін, проте в частині обґрунтування відмови в задоволенні позову прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, що є підставою для зміни судового рішення в частині мотивів відмови у задоволенні заяви.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, які є предметом апеляційного оскарження, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає можливим вийти за межі доводів апеляційної скарги та частково задовольнити апеляційну скаргу, оскаржене рішення суду першої інстанції змінити у мотивувальній частині, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» — задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2023 року — змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «17» березня 2026 року.

Повний текст постанови складено «26» березня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О. Макаров

І.Ю. Ткаченко