Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №174/1305/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2222/26 Справа № 174/1305/25 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І.А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черкавський Юрій Сергійович, на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову, у складі судді Ілюшик І.А. у цивільній справі № 174/1305/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Жиганова Л.С. про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, –

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Вільногірського міського суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — приватний нотаріус Кам`янського районного нотаріального округу Жиганова Л.С. про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони будь-яким особам вчиняти дії, направлені на реалізацію, відчуження майна, перереєстрацію квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , обґрунтовуючи це тим, що однією з позовних вимог є вимога щодо скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру, набутого нею на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 квітня 2024 року, який є предметом позову.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином - відмовлено (а.с.8).

Ухвала суду мотивована тим, що позовні вимоги, заявлені у позові, є немайновими та не можуть бути забезпечені, у відповідності до обраного заявником за п.1 ч.1ст. 150 ЦПК України виду забезпечення, враховуючи ще і те, що накладення арешту шляхом заборони здійснювати розпорядження, тобто заборони будь-яким особам вчиняти дії направлені на реалізацію, відчуження майна, перереєстрацію квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 не відповідає тому формулюванню виду забезпечення, передбаченого ст. 150 ЦПК України.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала у листопаді 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та задовольнити її вимоги заяви про забезпечення позову повністю, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального закону. Зазначила, що єдиним способом захисту законних прав та інтересів позивача є вжиття заходів забезпечення позову, наголосивши на тому, що спір стосується нерухомого майна, яке знаходиться у власності відповідача ОСОБА_2 та яка має можливість відчужити його, що, на думку скаржника, призведе до нових позовів та буде порушувати її майнові права, для захисту яких вона буде змушена знову звертатись до суду (а.с.17-22).

У січні 2026 року ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника — адвоката Голубніченка В.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, ОСОБА_1 не має будь-якого відношення як до спірної квартири, так і до укладання договору купівлі-продажу, обставини, викладені у позові, є надуманими та сфабрикованими з метою відібрання спірної квартири у ОСОБА_2 . За таких обставин права ОСОБА_1 жодним чином не порушені і підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на це майно немає, враховуючи недоведення заявником будь-яких ризиків для неї щодо унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду. Просила залишити ухвалу суду залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити (а.с.44,45).

Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення по суті вимог скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін, з наступних підстав.

Так, колегією суддів встановлено, що відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції, з`ясувавши характер спірних правовідносин, наголосив, що позовні вимоги, заявлені у позові, є немайновими та не можуть бути забезпечені, у відповідності до обраного заявником за п.1 ч.1ст. 150 ЦПК України виду забезпечення. Також, обраний заявником вид забезпечення у вигляді накладення арешту шляхом заборони здійснювати розпорядження, тобто заборони будь-яким особам вчиняти дії направлені на реалізацію, відчуження майна, перереєстрацію квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , не відповідає тому формулюванню виду забезпечення, передбаченого ст. 150 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком районного суду та вважає його обґрунтованим з наступних підстав.

Так, колегія суддів відзначає, що, застосовуючи положення ст. 149-150, 151, 153 ЦПК України при розгляді заяв про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільній процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У ч.1,2 ст. 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема, як окремий вид зодів у вигляді накладення арешту на майно, так і окремий вид заходів у вигляді заборони вчиняти певні дії.

Відповідно до статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками.

Забезпечення позову за висновками Верховного Суду України в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року – це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника), через що заходи забезпечення мають гарантувати можливість ефективної реалізації на практиці вимоги позивача на випадок розв`язання спору на його користь.

Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечений судовий захист законних прав, свобод та інтересів цих осіб. Важливим є об`єктивне існування таких ризиків, а також те, що застосування заходів забезпечення позову дійсно необхідне, що без їхнього застосування права, свободи та законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, що підтверджують належні та допустимі докази. Також важливо, щоб цей заявник не мав на меті зловживання процесуальними правами та порушення законних прав іншого учасника справи, до якого мають бути застосовані зазначені заходи. Його метою має бути створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, механізм забезпечення позову передбачає, що учасники спору повинні: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову; зазначити обставини, які засвідчують те, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними та допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, як про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Судом першої інстанції встановлено, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема, скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру, набутого нею на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 квітня 2024 року, який є предметом позову, є немайновими вимогами, що не можу бути забезпечення у вигляді накладення арешту на майно чи заборону вчиняти дії, з чим погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що існує ризик відчуження відповідачем майна, що буде порушувати її майнові права, адже таких доказів скаржник не надавала та вони не підтверджуються письмовими доказами.

З огляду на те, що предметом спору є оскарження договору купівлі-продажу спірного майна, на яке позивач просить накласти як арешт, так і заборону відповідачеві ОСОБА_2 вчиняти певні дії щодо такого майна, не може вважатись допустимим заходом охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, що скаржником не спростовано.

Позивач в подальшому не позбавлена можливості повторно звернутися до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову, обгрунтувавши її належним чином.

За таких обставин, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції цим доводам надано належну правову оцінку, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Підстав для скасування ухвали суду та постановлення нової про задоволення заявлених вимог, як про це просить ОСОБА_1 , не встановлено.

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачає.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черкавський Юрій Сергійович — залишити без задоволення.

Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “17” березня 2026 року.

Повний текст постанови складено “26” березня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О.Макаров

М.М.Пищида