Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №216/183/26 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/183/26

провадження №2/216/1970/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Чирського Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Смолдирева М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Кривого Рогу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

До Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати. В обґрунтування позову зазначила, що з 28.06.1993 року працювала у відповідача на різних посадах, 26.11.2024 року позивач звільнена з посади чергового по залізничній станції Кривий Ріг Західний Криворізького регіонального відділу організацій роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» виробничого штату виробничого підрозділу (стара назва - Криворізька дирекція залізничних перевезень) Регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця» у зв`язку із виходом на пенсію вперше. У 2022, 2023, 2024 роках позивачу надавалася щорічна тарифна відпустка та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. Проте в порушення колективного договору їй не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення в повному обсязі, а тільки частково. Позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просила стягнути на її користь звідповідача недоплачену частку заробітної плати (матеріальну допомогу на оздоровлення) за 2022-2024 роки (включно) у сумі 18 298,40 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 3584,84 грн., а разом – 21 883,24 грн.

Ухвалою суду від 14.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, по справі відкрите спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про відкриття спрощеного провадження без виклику сторін, скористався правом на надання відзиву, в якому просить суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 ; у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі; зробити розподіл судових витрат пов`язаних з розглядом справи та віднести їх за позивачем.

В обгрунтування відзиву зазначено, що зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т) жодним чином не скасовано норму колективного договору та не змінено її, оскільки таке не позбавляло права позивача на отримання матеріальної допомоги. З огляду на воєнний стан в Україні та економічну ситуацію, п. 1.1.4 рішення правління стосувався відтермінування нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. У зв`язку з тим, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т) не вносились зміни до колективного договору, тому не доцільним є аналіз процедури внесення змін до колективного договору і незаконним є скасування такого рішення з підстав порушення процедури внесення змін до колективного договору. Рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) - це локальний акт, яким врегульовано питання оплати праці всіх працівників в період воєнного стану, який у відповідності до п. 3.7.5 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки був погоджений з Профспілкою залізничників та транспортних будівельників України В контексті викладеного в подальшому слід зазначити, що АТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року №Ц-82/39, відповідно до якого з 01.07.2024 зупинена дія окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. При цьому, відповідно до п.9 якого Підпункт 1.1.4 пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 року. Також ухвалено рішення здійснювати нарахування та виплату працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення, у єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, у розмір 30% від місячної тарифної ставки (посадового окладу). Пунктом 4 вищезазначеного рішення лише передбачено: «Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31Ком.т.) матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, яку визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. Про нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам за 2022 рік, за 2023 рік за 2024 рік, в даному рішенні правління взагалі нічого не зазначено. Тобто рішення щодо відновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення ще не приймалося. Станом на сьогодні АТ «Укрзалізниця» такі виплати частково відновлено лише за 1 півріччя 2022 року, та відповідно до затвердженого графіку виплати здійснено у грудні 2024 - січні 2025 року працівникам котрі перебували у щорічній відпустці у першій половині 2022 року, та відповідно мали право на допомогу на оздоровлення згідно їх заяв. Позивач у 2022 році перебував у відпустці у другій половині року. Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за другу половину 2022, за 2023 рік, не відновлено та не проведено жодному з працівників, в тому числі і звільненим працівникам. З огляду на вищезазначене, позовна вимога щодо стягнення на користь Позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік , за 2023 рік є передчасною. Проте, 27.06.2024 правлінням АТ "Укрзалізниця" (витяг з протоколу № Ц-82/39 Ком.т.), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), прийнято рішення, - починаючи з 01.07.2024: п.1.2. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ "Укрзалізниця" в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% від місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ "Укрзалізниця", регіональних філій, філій та їх структурних підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безпосередньо пропрацювали в АТ "Укрзалізниця" шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. АТ «Укрзалізниця» не вносились зміни до Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізька дирекція залізничних перевезень» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України. Нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення встановлені в розмірі -30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, тому доводи Позивача є безпідставними щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» в частині ініціювання питання про підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів.

Вирішуючи надану справу у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі доказами, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, за таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 28.06.1993 року працювала у відповідача на різних посадах, останньою була посада чергового по залізничній станції Кривий Ріг Західний Криворізького регіонального відділу організацій роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» виробничого штату виробничого підрозділу регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця».

Наказом №НОКР2-1351/ОС від 04.11.2024 року позивачку ОСОБА_1 з 26.11.2024 року було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Позивач з 15.09.2022 року по 28.09.2022 року, з 22.11.2022 року по 01.12.2022 року, з 19.04.2023 року по 02.05.2023 року, з 21.11.2023 року по 30.11.2023 року, з 18.10.2024 року по 31.10.2024 року, з 17.11.2024 року по 26.11.2024 року перебувала у щорічних відпустках, згідно графіку.

Позивач зверталася при наданні відпустки з особистою заявою про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення, а саме 26.08.2022 р, 30.03.2023 р., 30.09.2024 р.

Згідно інформації про надані щорічні відпустки ОСОБА_1 позивачу виплачена матеріальна допомога на оздоровлення у жовтні 2024 року у розмірі 2901,60 грн.

Щодо вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, укладеного між адміністрацією в особі начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень С.А. Карпенко та головою Криворізької територіальної профспілкової організації А.Ф. Нестеренко на 2015 рік, передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з пунктом 1.4. Колективного договору зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Судом було встановлено, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідач, як на підставу для відмови у задоволенні позову, посилається на те, що згідно із рішення АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64-2022 (зі змінами та доповненнями) додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено.

Проте суд не погоджується погоджується з даним твердженням, з огляду на те, що правових підстав для призупинення виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, будь-яких змін до колективного договору не вносилося. Зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі з працівником, що звільняється у зв`язку з виходом на пенсію. АТ «Укрзалізниця» повинно було провести зі звільненим працівником ОСОБА_1 повний розрахунок, виплатити всі суми, що їй належать, у тому числі й ті, які були призупинені під час її роботи на підприємстві.

Відповідно до п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2015 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що: «Необхідні змін, доповнення до колективного договору можуть вноситись за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу».

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов?язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Відповідно до ст. 9 КЗП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Ст. 9 КЗпП Україні не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними.

Таким чином, враховуючи, що Відповідач не попереджав Позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № H32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивач надає копію витягу колективного договору на підтвердження права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення текст якого не змінювався в порядку, визначеному ЗУ «Про колективні договори і угоди» та п.1.4 Колективного договору.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6500 гривня.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6700 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік - мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 8000 грн.

З огляду на викладене вище, враховуючи часткову виплату позивачці матеріальної допомоги у 2024 році в розмірі 2091,60 грн., загальний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 18298,40 грн. (6500 грн. + 6700 грн. + 8000 грн. - 2901,60 грн.).

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладене у відзиві, вважаючи їх не обґрунтованими.

Суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленим колективним договором, є неправомірними.

Матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена п. 3.1.14 Колективного договору усім працівникам АТ «Українська залізниця» та носить систематичний характер, входить до структури заробітної плати, у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат, суд вважає за необхідне виходити з наступного.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц (провадження № 61-2793св18) та 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19 (провадження № 61-4851св20).

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.

В разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 р. у справі № 6-1395цс16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з?ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необгрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою і позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.

Крім того, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Позивачу про порушення його права стало відомо з листа відповідача про надані щорічні відпуски від 08.12.2025 року, а з позовом позивач звернувся 13.01.2026 року, строк ним не пропущено.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати.

Пунктами 2,3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до постанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №118/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).

Крім того, є також наступна судова практика з цього питання. Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16).

Позивач, навівши у позові власний розрахунок, просить стягнути з відповідача на його користь з урахуванням індексу інфляції компенсацію втрати частини доходів станом на 30.11.2025 року у розмірі 3584,84 грн.

Так згідно розрахунку, за вересень 2022 року сума компенсації становить 1793,96 грн.; за квітень 2023 року – 1243,70 грн.; за жовтень 2024 року – 547,18 грн.

З урахуванням наведених вище норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів в сумі 3584,84 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Як визначено ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 293 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) недоплачену частку заробітної плати (матеріальну допомогу на оздоровлення) за 2022-2024 роки (включно) у сумі 18 298,40 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 3584,84 грн., а разом – 21 883,24 грн. (двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят три гривні 24 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення його повного тексту.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.М.Чирський