Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №640/24452/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/24452/19 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,

при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,

за участі представника відповідача - Капши А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 06.11.2019 за №575-к/тр про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 07.11.2019 у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- допустити до негайного виконання рішення суд в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора служби інспекторів секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування наказу, що розглядався у межах справи за № 640/24452/19 залишено без розгляду на підставі п. 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення представника позивача - адвоката Онуфрійчук Валентини Анатоліївни про дату, час і місце судових засідань.

Зазначає, що оскільки повістки про призначення судових засідань на 25.06.25, 11.09.2025 не направлялися на адресу місцезнаходження представника позивача засобами поштового зв`язку, вбачається безпідставність висновків суду першої інстанції про належне повідомлення представника позивача про дату, час і місце судових засідань.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про повторну неявку представника позивача, який мав наслідком залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України та прийняття оскаржуваної ухвали, фактично перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025 та від 04.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Від представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до суду 25.11.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Від представника позивача - адвоката Онуфрійчук Валентини Анатоліївни до суду 04.12.2025 надійшла відповідь на відзив, в якій стверджує, що відповідач не наводить жодного конкретного доказу повідомлення позивача та представника позивача про дату, час і місце судових засідань.

В судове засідання з`явився представник відповідача. Підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених у скарзі, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. З урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частин першої та другої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.

Повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

Відповідно до частини третьої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету;

2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Як унормовано статтею 129 Кодексу адміністративного судочинства України, за письмовою заявою учасника судового процесу, який не має електронного кабінету, текст повістки надсилається йому судом електронною поштою, факсимільним повідомленням, телефонограмою, текстовим повідомленням з використанням мобільного зв`язку на відповідну адресу електронної пошти, номер факсу, телефаксу, телефону, зазначені у відповідній письмовій заяві.

Учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.

Якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.

Положення частин другої та третьої цієї статті не застосовуються, якщо направлення повістки здійснюється судом з використанням засобів мобільного зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту її доставки учаснику судового процесу

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.

Пунктом 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки щодо підстав для залишення позову без розгляду відповідно до частини п`ятої статті 205, пункту 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 зазначено, що залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 205, пунктом 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, можливе виключно за наявності сукупності таких умов:

а) належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання;

б) ненадходження заяви позивача про розгляд справи за його відсутності;

в) неявка позивача в судове (підготовче) засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини такої неявки;

г) неможливість розгляду справи по суті за відсутності позивача;

ґ) відсутність вимоги відповідача щодо розгляду справи по суті на підставі наявних у ній доказів.

Належним повідомленням є інформування учасників справи про дату, час і місце судового засідання у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законодавством.

Щодо першої умови, на відсутність якої звертає увагу апелянт, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, за відсутності в особи офіційної електронної адреси, здійснюється шляхом надсилання відповідної повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами.

Тільки за наявності письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, текст повістки може бути надіслано йому судом, зокрема, телефонограмою, з використанням мобільного зв`язку на номер телефону, зазначений у відповідній письмовій заяві, про що вказано у статті 129 Кодексу адміністративного судочинства України.

Подібна правова позиція також висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 10.03.2021 в справі №160/5324/19, від 30.04.2021 в справі №440/2241/19, від 30.11.2022 в справі №400/3106/21, від 30.01.2023 в справі №140/5484/21 та від 23.03.2023 у справі №380/2461/21, від 13.04.2023 у справі № 466/570/22.

Для цілей застосування статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України офіційною електронною адресою є сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів (пункт 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21).

З матеріалів справи вбачається, що про судове засідання, призначене на 25.06.2025, позивача повідомлено шляхом надсилання повістки про виклик на електронну адресу v-sovenko@ukr.net, зазначену позивачкою у позовній заяві, а також електронну адресу представника позивача - адвоката Марченко Валентини Анатоліївни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується звітами про надіслання електронного листа, а також довідкою про доставку судового рішення електронною поштою від 19.05.2025 (т.1, а.с.152-154).

Водночас заяви позивача про згоду на виклик (повідомлення) шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою в матеріалах справи відсутні.

На момент розгляду справи судом першої інстанції позивач також не створював електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».

Суд звертає увагу, що такий спосіб направлення повістки про виклик - направлення на електронну адресу особи, що не пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет», нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачений.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 522/8812/22.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції здійснив судове повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи з порушенням вимог процесуального закону.

Щодо доводів апелянта про відсутність повідомлення позивача про розгляд справи, призначений на 11 вересня 2025 року, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявні повістка виклик ОСОБА_1 в судове засідання, однак відсутні будь-які підтвердження про отримання тексту повістки (т.1, а.с.159).

Оскільки документальне підтвердження щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи 25 червня 2025 року та 11 вересня 2025 року в матеріалах справи відсутнє, висновки суду першої інстанції про те, що повідомлення позивача відбулося належним чином є помилковими. Отже, умови залишення позовної заяви без розгляду судом першої інстанції дотримано не було.

Так, Конституційний Суд України у пунктах 2, 2.1 Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 також зазначив, що приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов`язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист. Гарантуючи судовий захист із боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя.

Також, частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про незаконність ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року щодо залишення позовної заяви без розгляду.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що для можливості застосування приписів п. 4 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суду необхідно констатувати наявність усіх умов для залишення позовної заяви без розгляду з підстав повторної неявки позивача без поважних причин станом на момент вирішення справи у суді першої інстанції, в тому числі і щодо неможливості розгляду справи по суті без позивача.

Під час розгляду апеляційної скарги судова колегія встановила, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не вказав, що неявка позивача перешкоджає розгляду справи та не виклав аргументів щодо неможливості подальшого розгляду справи за відсутності позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постанові від 18.12.2019 у справі 9901/949/18 зазначала, що частина п`ята статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України сконструйована таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду.

Логіка цих норм така, що якщо позивач два і більше разів не з`явився в судове засідання на судові виклики, не повідомив причин неявки й не висловив свою позицію щодо можливості розгляду справи без його участі, не постав перед судом і не переконав його у тому, що відповідач щодо нього чинив протиправно чи незаконно, то тоді такими діями він фактично вказує на своє небажання розглядати спір.

Законодавче формулювання частини п`ятої цієї статті «… якщо неявка перешкоджає розгляду справи» означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов`язаний цього робити. Це змістовно викладено у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які передбачають її застосування.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 серпня 2021 року у справі №420/512/21 зазначив, що приписи пункту 4 частини першої статті 240 КАС України кореспондуються з положеннями частини п`ятої статті 205 КАС України, однією з умов залишення позову без розгляду через повторну неявку у судове засідання позивача чи його представника є вирішення питання про можливість/неможливість розгляду справи по суті за відсутності указаних осіб. Колегія суддів зазначає, що якщо неявка позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому судами мають застосовуватись приписи пунктів 1, 2 частини третьої статті 205 КАС України. Проте, надання оцінки цьому питанню має бути належним чином відображено у відповідному судовому рішенні.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції не навів обставин, які б свідчили, що процесуальна поведінка позивача свідчила про втрату ним інтересу до спору, або ж існування інших обставин, що вимагали безпосередньої участі позивача у судовому засіданні.

Відповідно до статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи, що доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції від 11 вересня 2025 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 310, 312, 320, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року - скасувати, а справу №640/24452/19 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Карпушова