Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №158/3433/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/3433/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.

Провадження № 22-ц/802/465/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 січня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Таліон Плюс» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 26 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії № 531740843 (далі – кредитний договір) в електронній формі, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором PQBU. Згідно з умовами договору товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Позичальник отримав від товариства у тимчасове платне користування кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів, у тому числі за додатковими угодами) у розмірі 14 778 грн. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свою частину умов кредитного договору у повному обсязі, 26 грудня 2024 року перерахувало кредитні кошти у розмірі 10 175 грн на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 . Решту суму кредитних коштів у розмірі 4 603 грн товариство згідно з умовами додаткових угод до кредитного договору перерахувало у період з 27 грудня 2024 року до 03 січня 2025 року на банківську карту відповідача № НОМЕР_2 .

Однак, користуючись кредитними коштами, відповідач частково здійснював платежі на повернення кредиту, у зв`язку з чим заборгованість за кредитним договором станом на 15 квітня 2025 року склала 26 493 грн 16 коп., з яких: 12 619 грн 51 коп. – заборгованість по тілу кредиту; 7 563 грн 89 коп. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 6 309 грн 76 коп. – неустойка.

15 квітня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладений договір факторингу № МВ-ТП/31. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 75 від 15 квітня 2024 року до вказаного договору факторингу ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 531740843 від 26 грудня 2024 року у розмірі 26 493 грн 16 коп. ТОВ «Таліон Плюс» додатково нарахувало відповідачу проценти за користування кредитом в межах строку кредитування за період з 16 квітня 2025 року до 04 вересня 2025 року у розмірі 17 561 грн 14 коп. Після розірвання 05 вересня 2025 року кредитного договору проценти за договором не нараховувалися. Водночас жодних платежів відповідач на погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «Таліон Плюс» не здійснював. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором, заявлений до стягнення позивачем, становить 37 744 грн 54 коп., з яких: 12 619 грн 51 коп. – заборгованість по тілу кредиту; 25 125 грн 03 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Розмір штрафних санкцій, який зазначений у загальному розмірі заборгованості, позивач до розміру позовних вимог не включав.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Таліон Плюс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №531740843 від 26 грудня 2024 року у розмірі 37 744 грн 54 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 січня 2026 року позов ТОВ «Таліон Плюс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором № 531740843 від 26 грудня 2024 року у розмірі 37 744 грн 54 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «Таліон Плюс».

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що позивач не мав права нараховувати відсотки за кредитним договором під час дії воєнного стану в Україні. В дійсності договірні відсотки у зазначених позивачем розмірах були нараховані ним поза межами строку кредитування, що також не відповідає правильному застосуванню положень статей 625, 1048 ЦК України. Вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за кредитним договором відсутні. Окрім того, позивач не врахував положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. У додаткових поясненнях скаржник також зазначав, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами не є співмірною сумі кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором, а тому вважає, що існують всі підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Таліон Плюс» Дорошенко О. В., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі, а наведені в апеляційній скарзі доводи щодо скасування рішення суду, є безпідставними. Твердження сторони відповідача про те, що позивач не мав права нараховувати відсотки за кредитним договором під час дії воєнного стану в Україні, не заслуговують на увагу, оскільки із введенням в країні воєнного стану обов`язок своєчасно виконувати свої зобов`язання скасовано не було, як і не було позбавлено кредитодавця права на нарахування відсотків відповідно до умов кредитного договору. Позивач жодного повідомлення від відповідача з приводу настання обставин, які унеможливили виконання фінансового зобов`язання не отримував. Крім того, відповідач не звертався до товариства із заявою про вирішення питання заборгованості шляхом реструктуризації заборгованості, або вирішення питання на лояльних умовах. Посилання в апеляційній скарзі на п. 18 Перехідних положень ЦК України також є безпідставними, оскільки вказаний пункт перехідних положень стосується звільнення позичальника від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення в період дії воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором. Відповідно до розрахунку заборгованості первісного кредитора неустойка нараховувалася, проте позивачем до стягнення не заявлялася. Що стосується строку кредитування, то саме неналежна поведінка позичальника, невиконання ним зобов`язань за договором та вчасне неповернення кредитних коштів з процентами по користування ними, призвело до нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору (розділ 8). З огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування (дисконтного періоду) у 30 днів, а також передбачили право кредитора протягом п`яти років, або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання, нараховувати відсотки у визначеному договором розмірі.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 25 березня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2024 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання кредиту за допомогою одноразового ідентифікатора 2786 підписав паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» та оформив заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій зазначив суму бажаного кредитного ліміту – 14 800 грн, суму першого траншу – 10 175 грн, початковий строк дисконтного періоду - 4 дні, строк кредитування – 1 826 днів, номер своєї банківської картки та свої особисті дані.

Цього ж дня, 26 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії № 531740843 в електронній формі, який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором PQBU.

Згідно з п. 2.1. кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у формі кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту відповідно до умов зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до п. 2.2. кредитного договору загальний розмір кредиту за цим договором становить 10 175 грн. Разом з тим, ОСОБА_1 на умовах та у порядку, що передбачені цим договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у кредит шляхом надання додаткових траншів.

Згідно з п. 3.1. кредитного договору ОСОБА_1 наданий дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також повернути частково суму кредиту. На момент укладання цього договору строк дисконтного періоду користування склав 4 дні від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору.

Пунктом 3.3. кредитного договору сторони передбачили, що для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, ОСОБА_1 необхідно сплатити всі нараховані за перші 4 дні дисконтного періоду проценти у розмірі 268 грн 64 коп. та нараховану комісію за надання кредиту у розмірі 508 грн 75 коп. Про суму нарахованих процентів та комісії, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через Особистий кабінет. У разі отримання додаткового траншу протягом визначеного на момент укладення договору дисконтного періоду, сума нарахованих процентів та комісії, яку необхідно сплатити для першої пролонгації також зазначається в Особистому кабінеті позичальника. У разі якщо строк дисконтного періоду закінчився, позичальник має можливість повернутися в дисконтний період, якщо протягом 30 календарних днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих на дату повернення процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема комісії за надання кредиту та неустойки). Після поновлення дисконтного періоду, його тривалість складає 30 календарних днів та застосовуються умови його пролонгації дисконтного періоду, описані в п.3.2. договору.

Відповідно до п. 5.1. кредитного договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 , що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

Пунктами 6.1., 6.2. кредитного договору передбачено, що позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії договору, може отримати черговий транш в межах визначеного кредитодавцем максимально доступного позичальнику розміру кредиту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а договір вважається достроково припиненим шляхом його повного виконання. Надання позичальнику кожного нового траншу за цим договором відбувається на підставі укладеного із кредитодавцем договору про внесення змін до цього договору, який сторони домовились іменувати у своїх відносинах додатковою угодою (далі - додаткова угода). У разі якщо позичальник бажає отримати черговий транш, шляхом перерахування суми кредиту на його рахунок за реквізитами платіжної картки, іншої ніж зазначена в п. 5.1. договору, сторони у додатковій угоді додають до тексту договору реквізити іншої платіжної картки.

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування – 30 грудня 2024 року, а саме протягом 4 днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього договору.

Пунктом 7.2. кредитного договору встановлено, що в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії кредитного договору в порядку, передбаченому п. 11.1. кредитного договору; ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2. або п.9.1.1.7. кредитного договору.

Кінцевою датою повернення (виплати) кредиту є 25 січня 2030 року (п.7.3. кредитного договору).

26 грудня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору перерахувало 10 175 грн на платіжну картку № НОМЕР_3 , яка була зазначена відповідачем у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 26 грудня 2024 року, що підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» та довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

27 грудня 2024 року, 30 грудня 2024 року та 03 січня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до договору № 531740843 від 26 грудня 2024 року, які підписані відповідачем електронними підписами одноразовими ідентифікаторами 9465, 5572, 4091, 7845, 6209, 6990, 7623.

Відповідно до пунктів 1.1. вказаних додаткових угод сторони дійшли згоди про надання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 траншів у загальному розмірі 4 603 грн. Після надання траншів за зазначеними додатковими угодами загальний розмір кредиту за кредитним договором буде складати 12 686 грн 88 коп.

На виконання умов додаткових угод ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 27 грудня 2024 року, 30 грудня 2024 року та 03 січня 2025 року перерахувало грошові кошти за додатковими угодами до кредитного договору на платіжну картку № НОМЕР_4 , що підтверджується довідками про здійснення переказів грошових коштів ТОВ «ПрофітГід» та довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Судом також встановлено, що 15 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладений договір факторингу № МВ-ТП/31, згідно з умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог. «Право вимоги» означає всі права ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Факт відступлення від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 531740843 від 26 грудня 2024 року у розмірі 26 493 грн 16 коп., з яких: 12 619 грн 51 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 7 563 грн 89 коп. - заборгованості за відсотками; 6 309 грн 76 коп. – неустойка, підтверджується витягом із реєстру прав вимог до договору факторингу № МВ-ТП/27 від 15 квітня 2025 року.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що через неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 44 054 грн 30 коп., з яких: 12 619 грн 51 коп. - тіло кредиту; 25 125 грн 03 коп. - проценти за користування кредитом; 6 309 грн 76 коп. - неустойка.

Позивач відповідно до п. 9.1.1.7. кредитного договору та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» надіслав на електронну адресу, яку відповідач ОСОБА_1 зазначив у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 26 грудня 2024 року, повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору з 05 вересня 2025 року та зобов`язання відповідача сплатити всю суму заборгованості у розмірі 44 054 грн 30 коп.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Таліон Плюс» у своїх вимогах вказувало, що відповідач зобов`язання за кредитним договором № 531740843 від 26 грудня 2024 року та додатковим угодами до нього належним чином не виконав, кредит не повернув, проценти за користування кредитними коштами не сплатив, через що утворилася заборгованість у загальному розмірі 37 744 грн 54 коп., до якої позивач не включив розмір штрафних санкцій, та яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження укладення договору кредитної лінії № 531740843 від 26 грудня 2024 року та додаткових угод до нього від 27 грудня 2024 року, 30 грудня 2024 року та 03 січня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» позивач надав електронні докази в паперовій формі. Договір та додаткові угоди підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, які відповідно до вимог чинного законодавства були власноручно введені відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору та додатковими угодами до нього, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а також кредитний договір з додатковими угодами до нього, які містять усі істотні умови та були укладені в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважаються укладеними в письмовій формі. Урахувавши, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору та додаткових угод до нього, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами, а також існування у позичальника заборгованості за цим договором, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 37 744 грн 54 коп., з яких: 12 619 грн 51 коп. – заборгованість по тілу кредиту; 25 125 грн 03 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, на користь позивача ТОВ «Таліон Плюс», до якого згідно з умовами договору факторингу №МВ-ТП/31 від 15 квітня 2025 року перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відсотки за кредитним договором нараховані первісним кредитором та позивачем у межах строку дії договору до 05 вересня 2025 року - дати дострокового розірвання кредитного договору, що відповідає положенням ст. 1048 ЦК України, умовам кредитного договору (п. 7.3.) та вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Разом з тим, відповідач не подав контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ТОВ «Таліон Плюс» є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач не мав права нараховувати відсотки за кредитним договором під час дії воєнного стану в Україні, спростовуються наведеним самим же представником відповідача в апеляційній скарзі правовим висновком, який викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. У п. 54 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, у цій справі кредитодавець припинив нараховувати передбачені договором проценти за кредитом з 05 вересня 2025 року, тобто після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Нарахування відсотків в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, що не допускається в період дії воєнного стану, первісний кредитор та позивач не здійснювали, а також позивач не заявляв вимогу про стягнення з відповідача неустойки. Крім того, визначений умовами кредитного договору розмір денної процентної ставки 0,98%, не перевищує 1%, як це передбачено ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», що спростовує доводи апеляційної скарги про невідповідність розміру процентної ставки положенням зазначеного Закону.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення суду та відсутність підстав для його скасування.

Крім того, оскільки позов ТОВ «Таліон Плюс» задоволено повністю, суд першої інстанції урахувавши, що в матеріалах справи містяться докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також відсутність заперечень сторони відповідача про їх неспівмірність, обґрунтовано виходив з того, що реально понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката в 3 500 грн є розумним розміром відшкодуванням таких витрат і співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України дійшов правильного висновку про стягнення їх у зазначеному розмірі з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 268, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 січня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: