Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №167/649/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 167/649/25 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.

Провадження № 22-ц/802/378/26 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Черняк О. В.,

з участю:

представника позивача Петрука В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Петрука Володимира Адамовича на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 23 січня 2026 року,

В С Т А НО В И В:

23.06.2025 року позивач, від імені та в інтересах якої діє адвокат Петрук В. А., звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько її чоловіка - ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 у фактичне володіння спадковим майном вступив його син - ОСОБА_3 , чоловік позивачки, шляхом спільного постійного проживання на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 і після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельні ділянки, які виділені безпосередньо ОСОБА_3 : площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- земельні ділянки, які ОСОБА_3 успадкував від батька - ОСОБА_2 , проте не оформив своїх спадкових прав: площею 0,36 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначені земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішенням Луківської сільської ради Рожищенського району Волинської області від 07.04.1994 № 51.

Вказану спадщину позивачка прийняла шляхом спільного постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з 12.02.1979 по даний час.

Позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , так як відсутні правовстановлюючі документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

18.04.2025 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Павлюк Р. П. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Луківська сільська рада Луцького району Волинської області, із-за відсутності правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене, з посиланням на норми чинного законодавства, представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за позивачем право на завершення приватизації та реєстрацію права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на земельні ділянки:

- площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- площею 0,36 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходяться в селі Луків Луцького району Волинської області.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 23 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності – задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, рік побудови 1980, загальною площею 85,6 м2, житловою площею 66,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Петрук В. А. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок і реєстрації права власності, не дотримався вимог ст. 58 Конституції України, ст.ст. 263, 265 ЦПК України, оскільки використав у мотивувальній частині норми Земельного кодексу України (ст.ст. 118, 125), який набрав чинності 01.01.2002, тобто, суд безпідставно застосував норми діючого Земельного кодексу України до правовідносин за участі спадкодавця, які виникли та існували до набрання чинності (01.01.2002) цим кодифікованим законодавчим актом, чим прямо порушив ст. 58 Конституції України, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовної вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Дані обставини підтверджуються: витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16.05.2019 року (ас 10), свідоцтвом про народження ОСОБА_5 (ас 67зв), свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 (ас 19), свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 (ас 67), свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 (ас 18).

Рішенням Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року ОСОБА_2 було передано у приватну власність: 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,36 га для ведення особистого селянського господарства площею (ас 26-27).

Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняли його діти: ОСОБА_3 (син), ОСОБА_5 (дочка), відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 року) шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, а спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 прийняв її рідний брат – ОСОБА_3 , також відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 року) шляхом вчасного і належного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Дані обставини підтверджуються довідкою виконкому Луківської сільської ради Рожищенського районну Волинської області №348 від 09.07.2019 року (ас 13), матеріалами спадкової справи №286 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 (ас 66-75).

ОСОБА_3 , який був чоловіком ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і на день смерті йому належав, окрім іншого майна, житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина – позивачка ОСОБА_1 відповідно до вимог ч.3 ст.1268, ч.1 ст.1269 ЦК України шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вчасного та належного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Також встановлено, що рішенням Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року ОСОБА_3 було передано у приватну власність: площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства.

Дані обставини підтверджуються: довідкою виконкому Луківської сільської ради Рожищенського районну Волинської області №348 від 09.07.2019 року (ас 13), свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 (ас 18), свідоцтвом про укладення шлюбу (ас 21), витягом з погосподарської книги №1 за 2017 рік по селу Луків Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області (ас 24), рішенням Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року (ас 26-27), технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , матеріалами спадкової справи №89/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 (ас 46-65).

18.04.2025 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Павлюк Р. П. позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Луківська сільська рада, Луцький район, Волинська область, із-за відсутності правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.04.2025 року (ас 28).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачка вчасно і належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вчасно та належно подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, однак не оформила право власності на частину спадкового майна - будинковолодіння у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане спадкове майно.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. У цій частині рішення суду не оскаржується.

Відповідно до принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини рішення ні в мотивувальній, ні резолютивній частині судового рішення.

Відмовляючи у задоволені позовної вимоги про визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності, суд першої інстанції виходив з того, що, зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів того, що спадкодавці ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за життя із дотриманням вимог законодавства розпочали процедуру приватизації вказаних вище земельних ділянок, які надавались їм у власність чи користування, позовні вимоги в частині визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності до задоволення не підлягають.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком, враховуючи те, що ОСОБА_1 набула право на спадкування прав та обов`язків, що належали ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , на підставі статей 1216, 1218 ЦК України, однак до складу спадщини не входить право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавці не розпочали за життя в установленому порядку та не завершили у зв`язку зі смертю.

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною першою ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом «а» частини третьої ст. 152 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у ст. 118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 8 ст. 118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч. 9 ст. 118 ЗК України).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч. 11 ст. 118 ЗК України).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною другою ст.16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст.125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17 від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом встановлено, що позивачка через свого представника звернулася до Рожищенського міського голови із заявою про надання дозволу на завершення приватизації земельних ділянок, переданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно до рішення Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про початок процедури приватизації, який би був ініційований спадкодавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо земельних ділянок, які зазначені представником позивача у позовній заяві.

Окрім того, листом заступника Рожищенського міського голови від 02.07.2025 року представника позивача поінформовано, що оскільки процедура надання дозволу на завершення приватизації земельних ділянок не врегульована нормами чинного законодавства України, тому Рожищенська міська рада не має повноважень для видачі такого дозволу (ас 140).

Зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів того, що спадкодавці ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за життя із дотриманням вимог законодавства розпочали процедуру приватизації вказаних вище земельних ділянок, які надавались їм у власність чи користування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині - про визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності, до задоволення не підлягають.

Доводи сторони позивача, що початком процедури приватизації є сам факт звернення громадянина до уповноваженої особи про надання йому у власність земельної ділянки і прийняття відповідного рішення цією уповноваженою особою про передачу у власність такої земельної ділянки, не ґрунтується на вищенаведених нормах чинного законодавства та практиці ВС, оскільки системний аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Петрука Володимира Адамовича залишити без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 23 січня 2026 року в цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 березня 2026 року.

Головуючий

Судді :