Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №420/23359/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23359/24

Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

при секретарі - Жигайлової О. Е.,

за участю апелянта – ОСОБА_1

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні, відшкодування витрат, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просить: скасувати рішення виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області № 85 від 29 лютого 2024 року;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду Одеського району Одеської області провести новий розгляд Заяви (вх.02-36/400 від 07.11.2022р) про надання дозволу на погодження проекту благоустрою з дотриманням норм діючого законодавства та урахуванням експертних висновків;

- зобов`язати Фонтанську сільську раду Одеського району Одеської області провести дії щодо взяття на облік ГТС, що знаходиться на землі загального користування (вулиці) впритул до ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , як капітальну споруду інженерно - технічного призначення, прийняти її на баланс Фонтанської ОТГ, замовити необхідну проектну документацію щодо проведення необхідних ремонтних робіт по відновленню її первісних властивостей та укріплення її перекриття до рівня, який повинен витримувати проїзд пожежної техніки до приватного будинку ОСОБА_1

- відшкодувати за рахунок Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з замовленням обстеження, зробленого фахівцями відокремленого підрозділу Басейнового управління водних ресурсів Причорномор`я та нижнього Дунаю «Причорноморський центр водних ресурсів і ґрунтів» згідно до договору №3-0, Акту виконаних робіт та квитанції про сплату рахунку у розмірі 987,60 грн.

Рішенням Одеського окружного суду від 27 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції, та наголошує на тому, що суд першої інстанції, надаючи оцінку складу комісії, яка була залучена до розробки розпоряджень та актів, фактично захищає та виправдовує їх неправомірні дії. Апелянт вказує, що судом не враховано відсутність належної кваліфікації у посадовців, зазначає, що у членів комісії відсутні кваліфікаційні сертифікати а тому, на думку апелянта, до розгляду її заяви долучені не професійні фахівці. Апелянтка наголошує, що професійні фахівці взагалі відсутні у штаті відповідача.

Апелянтка також вважає помилковими твердження суду першої інстанції про те, що відповідач вимагав «забезпечити безпеку підземної споруди» і зазначає про те, що відповідач повідомляв лише про «обмеження доступу до обслуговування підземної споруди».

В апеляційній скарзі апелянтка наполягає, що ескізний проект містить вичерпну інформацію щодо мети проведення робіт, що в проекті належним чином враховано ливневі ухили у бік існуючої ливневої каналізації дренажного типу, а можливе перенесення в`їзних воріт у майбутньому відповідає геодезичним межам земельної ділянки, визначеним за координатами ДЗК, вказує, що зона проведених робіт не перетинала меж приватних володінь.

На думку скаржниці, судом залишено без уваги той факт, що у Звіті «про проведення технічного огляду підземної споруди» від 15.03.2024 року та висновки судового експерта №22/2024 зроблено належне обстеження та аналіз існуючих конструкцій з метою визначення фактичного стану об`єкта та оцінки його відповідності основним вимогам до будівель та споруд.

ОСОБА_1 вважає незаконним Розпорядження від 14.12.22 року №165/2022-СР оскільки, на її думку, воно містить посилання на неналежні статті законодавства, а тому документи, які стали похідними від цього розпорядження, а саме Акт від 20.12.2022 року та Рішення №85 від 29.02.2024 року скаржниця вважає нікчемними.

Також апелянтка не погоджується з висновком суду про те, що нібито вона «протиправно надала на розгляд ескізний проект, який не містив чіткої інформації про заходи забезпечення безпеки підземної споруди під час проведення робіт», на арк.10 рішення.

Помилковими також апелянтка вважає висновки суду, про те, що для «забезпечення підсиленого в`їзду до житлового будинку позивачки є необхідність виготовлення робочого проекту, а тому спірні правовідносини між позивачкою та відповідачем набули нових обставин і правового регулювання».

Далі скаржниця зазначає про неправомірність висновку суду, що звіт експерта №22/24 від 25.06.2024 року, Звіт Про проведення технічного огляду підземної споруди від 20.03.2023 року, Звіт з технічного огляду підземної споруди від 15.04.2024 р., Результати гідрогеологічного обстеження виконаного «Причорноморським ЦВРГ» надані відповідачу лише 27.06.2024 року, а тому не могли бути враховані під час повторного розгляду заяви, оскільки апелянтка вважає, що нею було надано достатня кількість доказів про те, що Рішення відповідача є незаконним.

Скаржниця вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам, що у рішенні №85 від 29.02.2024 року зафіксовано факт використання підземної споруди, що знаходиться на вулиці з автомобільним проїздом, при цьому у Акті відсутні докази того, що у користувача цієї споруди є договір з органом виконавчої влади. Також апелянт зазначає, що органом взагалі не встановлено користувача цієї споруди, яка знаходиться на землі загального користування.

Також апелянтка вважала, що суд першої інстанції неналежним чином розглянув її заяву про відшкодування витрат пов`язаних з наданням доказів.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до статті 124-130 КАС України.

Відповідач надав заяву про розгляд справи без його участі.

У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції, яке відбулось 17.03.2026 року, ОСОБА_1 надала свої пояснення та не заперечувала, щодо закінчення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Зважаючи на відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участі, колегія прийняла рішення закінчити розгляд справи, з урахуванням наданих пояснень апелянта, у письмовому провадженні.

23 березня 2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.

Заслухавши пояснення апелянтки, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачка є власником житлового будинку із господарчою будівлею та земельної ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

З метою благоустрою прилеглої території житлового будинку, позивачкою був розроблений ескізний проект який разом з заявою за вх. 02-36\400 від 07.11.2022 р. наданий до Фонтанської сільської ради для його погодження та отримання дозволу на проведення робіт з благоустрою прилеглої території.

Рішенням виконавчого комітету Фонтанської сільської ради № 715 від 27.02.2023 р. було відмовлено позивачці в надані такого дозволу, ОСОБА_1 звернулась до суду щодо його оскарження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 р. у справі №420/12827/23, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано вищезазначене рішення та зобов`язано Фонтанську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 про надання дозволу на виконання робіт з благоустрою.

Розглядаючи повторно заяву позивачки, виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 29 лютого 2024 року повторно прийнято рішення № 85 про відмову у наданні дозволу на погодження проекту благоустрою.

Не погоджуючись з прийнятим рішення, ОСОБА_1 звернулась до суду про його скасування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне рішення було прийнято на підставі розгляду Акту обстеження від 20.12.2022 р., а головною причиною відмови у наданні дозволу на проведення робіт відповідач вважає те, що проект передбачає обмеження доступу до вигрібної ями мешканців будинку АДРЕСА_1 для її обслуговування та перенесення існуючих меж, що може призвести до порушення прав третіх осіб.

Також судом встановлено, що крім ескізного проекту з благоустрою прилеглої території до житлового будинку скаржниці, позивачка замовила у фахового спеціаліста Звіт «Про проведення технічного огляду підземної споруди», відповідно до якого підземна споруда не є вигрібною ямою.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при повторному розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2022 р. та наданого замовником ОСОБА_1 ескізного проекту благоустрою прилеглої території до її житлового будинку, виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради були враховані висновки комісії, створеної на виконання розпорядження сільського голови Фонтанської сільської ради від 14.12.2022 №165/2022-СР, які оформлені Актом обстеження від 20.12.2022 р., відповідно до якого за результатами обстеження з виїздом на місце земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 комісією встановлено, що у проекті благоустрою не враховано існуючий рельєф, а саме напрямок руху поверхневих стоків у бік сумісного землекористувача, фактична відсутність зазначеної у проекті благоустрою ливневої каналізації, а встановлення в`їзних воріт на іншому місці може спричинити власникам нерухомого майна перешкоди у його користуванні; проект передбачає обмеження доступу до вигрібної ями мешканців будинку АДРЕСА_1 для її обслуговування та перенесення існуючих меж, що також може призвести до порушення прав третіх осіб.

Суд першої інстанції вважав безпідставним не погодження позивачки зі складом комісії, створеною розпорядженням сільського голови Фонтанської сільської ради від 14.12.2022 №165/2022-СР, та зазначив, що лише не згода позивачки з висновками вказаної комісії не можуть бути підставою для визнання некомпетентним її склад.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 року по справі № 420/12827/23, судом надавалась оцінка та зроблено відповідний висновок, щодо делегування та передачі повноважень ДІАМ України до сільської ради, то при повторному розгляді справи оцінка цим обставинам не може надаватись.

Також суд першої інстанції зазначив, що висновки експерта № 22/24 від 25.06.2024 р., Звіт «Про проведення технічного огляду підземної споруди» від 20.03.2023 р., Звіт з технічного огляду підземної споруди від 15.04.2024 р., Результати гідрогеологічного обстеження, виконаного «Причорноморським ЦВРГ» були надані відповідачу лише 27.06.2024 разом з заявою ОСОБА_1 після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 29.02.2024 р., а тому у відповідача не було можливості їх врахувати під час повторного розгляду заяви позивачки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Фонтанську сільську раду провести дії щодо взяття на облік ГТС, що знаходиться на землі загального користування (вулиці) впритул до ділянки за адресою: вул. Миколаївська 22В, як капітальну споруду інженерно - технічного призначення, прийняти її на баланс Фонтанської ОТГ, замовити необхідну проектну документацію щодо проведення необхідних ремонтних робіт по відновленню її первісних властивостей та укріплення її перекриття до рівня, який повинен витримувати проїзд пожежної техніки до приватного будинку ОСОБА_1 та відшкодувати позивачці витрати, пов`язані з замовленням обстеження, зробленого фахівцями відокремленого підрозділу Басейнового управління водних ресурсів Причорномор`я та нижнього Дунаю «Причорноморський центр водних ресурсів і ґрунтів» суд першої інстанції виходив з того, що вигрібна яма не є об`єктом та елементом благоустрою у розумінні ст.ст.13 та 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» а тому Фонтанська сільська рада не має повноважень на демонтаж цієї конструкції.

Також суд першої інстанції зазначає, що своєю заявою № Р/240/03.2-05/715 від 27.06.2024 р. позивачка фактично хоче зобов`язати Фонтанську сільську раду провести дії, щодо взяття на облік спірної безхазяйної споруди, прийняти її на баланс, провести необхідні ремонтні роботи по відновленню первісних властивостей та укріплення перекриття в межах розгляду її заяви від 07.11.2022 року на підставі розробленого нею проекту благоустрою прилеглої території, що є новою обставиною у правовому регулюванні.

З огляду на похідний характер позовної вимоги щодо відшкодування з Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрат, які пов`язані з замовленням обстеження, зробленого фахівцями відокремленого підрозділу Басейнового управління водних ресурсів Причорномор`я та нижнього Дунаю «Причорноморський центр водних ресурсів і ґрунтів» згідно до договору №3-0, Акту виконаних робіт та квитанції про сплату рахунку у розмірі 987, 60 грн., суд першої інстанції вважав, що дана вимога також не підлягає задоволенню.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України " Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР ( далі - Закон № 280/97-ВР), яким передбачено,

- місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. ( стаття 2 Закону № 280/97-ВР);

- система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. ( стаття 5 Закону № 280/97-ВР);

- сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. ( частина 1 статті 10 Закону № 280/97-ВР)

- виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. ( частини 1 та 2 статті 11 Закону № 280/97-ВР)

- до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. ( підпункт 7 пункту «а» статті 30 Закону № 280/97-ВР)

- до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження, як надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". ( підпункт 1 пункту «б». частини 1 статті 31 Закону № 280/97-ВР)

- виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. ( частина 1 статті 51 Закону № 280/97-ВР)

- рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. ( частина 9 статті 59 Закону № 280/97-ВР)

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV (далі - Закон №2807-IV).

У відповідності до ч.1 ст.1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України №2807-IV, благоустрій населених пунктів передбачає: 1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; 2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; 3) створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Приписами статті 12 Закону України №2807-IV визначено, що суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України №2807-IV до об`єктів благоустрою населених пунктів належать зокрема - території загального користування.

За умовами ч.1 ст.20 Закону України №2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування встановлено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» 280/97-ВР (далі Закон №280/97).

Статтею 4 Закону України №280/97-ВР визначено основні принципи місцевого самоврядування, до яких відносяться, зокрема, принцип законності.

Згідно статті 5 Закону №280/97 система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Приписами ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради. Виконавчий комітет ради: 1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до приписів ч.1, 2 України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

При цьому, в силу вимог п.п.1 п.б ч.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження, як надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до п.п.7, п.а, ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Згідно ч. 9 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

З огляду на вищезазначені норми законодавства, єдиною підставою для скасування рішення виконавчого комітету є невідповідність цього рішення Конституції чи законам України, іншим актам законодавства.

При цьому, виходячи з системного аналізу чинного законодавства, таке скасування повинно бути обґрунтоване порушенням вимог закону з боку виконавчого комітету.

Колегія суддів зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Таким чином, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Повертаючись до матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що 07.11.2022 ОСОБА_1 звернулась до сільського голови Фонтанської ОТГ Крупиці Н.Г. із заявою про надання дозволу на виконання благоустрою прилеглої території з побудовою в`їзного пандусу.

В своїй заяві позивачка зазначила, що навпроти в`їзду до її прибудинкової території, де мають бути ворота, розташована яма. Далі позивачка зазначає, що гаражі сусідніх землевласників мають підвищені в`їзди (пандуси), тому перед її ділянкою утворилась яма, а водяні стоки спрямовуються в бік її ділянки, де постійно стоїть вода разом з сміттям. Задля вирішення проблеми щодо забезпечення відводу дощової води від своєї ділянки ОСОБА_1 розробила проект благоустрою прилеглої території до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , просила його розглянути та надати дозвіл на виконання робіт з благоустрою.(а.с.21)

При повторному розгляді заяви позивачки, виконавчим комітетом Фонтанської сільської ради були враховані наданий позивакою ескізний проект благоустрою прилеглої території до її житлового будинку а також висновки комісії, створеної на виконання розпорядження сільського голови Фонтанської сільської ради від 14.12.2022 №165/2022-СР, які оформлені Актом обстеження від 20.12.2022 р.

За результатами обстеження з виїздом на місце земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , комісією встановлено, що: 1) у проекті благоустрою не враховано існуючий рельєф, а саме напрямок руху поверхневих стоків у бік сумісного землекористувача, фактична відсутність зазначеної у проекті благоустрою ливневої каналізації, а встановлення в`їзних воріт на іншому місці може спричинити власникам нерухомого майна перешкоди у його користуванні; 2) проект передбачає обмеження доступу до вигрібної ями мешканців будинку по АДРЕСА_1 для її обслуговування та перенесення існуючих меж, що також може призвести до порушення прав третіх осіб.

Таким чином, за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2022 року, відповідачем прийнято рішення від 29.02.2024 року № 85, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу щодо проведення робіт з благоустрою території комунальної власності.

Суд першої інстанції вважав, що розглядаючи повторно заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 р. відповідачем була надана оцінка ескізному проекту благоустрою прилеглої території до житлового будинку, замовником якого є ОСОБА_1 та на підставі висновків Акту обстеження земельної ділянки комунальної власності від 20.12.2022 відповідачем повторно зроблено висновок про відсутність підстав надати позиваці дозвіл на благоустрій з зазначенням конкретних підстав.

Однак такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковими, та зазначає про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою 07.11.2022р., ОСОБА_1 додала до неї ескізний проект благоустрою прилеглої території до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснений на замовлення позивачки, відповідно до якого спеціалістом Павловим Є.О. було здійснено топографічну зйомку місця проведення робіт та прилеглої території до неї з позначенням (накладенням) червоних ліній власників земельних ділянок згідно доданих ДЗК та споруд, що розташовані на цій території.

З даних, отриманих під час геодезичних робіт з`ясувалось, що відповідно до схеми розташування земельних ділянок згідно з даними ДЗК, ділянка на якій позивачка планувала проведення робіт з благоустрою, належить до території загального користування Крижанівської (нині Фонтанської) сільської ради.

Серед інших існуючих на території загального користування споруд, була також позначена і підземна споруда, що розташована на відстані 1, 2 м. від межі земельної ділянки позивачки, а також посередині єдиного в`їзду до її будинку.

Розглядаючи повторно заяву позивачки, відповідач у своєму рішенні надав оцінку цим обставинам та зазначив, що проект, який наданий заявницею, передбачає обмеження доступу до вигрібної ями мешканців будинку АДРЕСА_1 для її обслуговування, що призведе до порушення прав третіх осіб.

При цьому, а ні в акті обстеження від 20.12.2022 року а ні в рішенні №85 не зазначено, хто саме є користувачем цієї «вигрібної ями», кому (не зазначено осіб) буде обмежено доступ до «вигрібної ями», яка знаходиться на земельній ділянці загального користування, та чиї права буде порушено. Також не досліджено правові підстави розташування цієї інженерної споруди (чи надавався дозвіл на розміщення «вигрібної ями»), чи мають особи, які використовують цю споруду, технічну, погоджувальну документацію, і чи є технічна можливість перенести цю споруду в інше місце, щоб позивачка змогла привести в належний стан свою придомову територію.

Таким чином, з оскаржуваного позивачкою Рішення №85 не вбачається конкретної підстави його прийняття, не надано оцінки всій наявній документації а також звернень заявниці, відсутні мотиви, з яких відповідач відмовив у наданні дозволу на виконання благоустрою прилеглої території з побудовою в`їзного пандусу.

Крім цього, відповідно до вимог ч.1 ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

За приписами частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

З аналізу наведених норм вбачається, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, організація об`єктів благоустрою населених пунктів, до яких належать прибудинкові території.

При цьому, належне утримання території загального користування, прилеглої до його присадибної ділянки, власник або користувач присадибної ділянки може на умовах договору, укладеного з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.

Колегією суддів встановлено, що згідно акту обстеження від 20.12.2022 року, комісія встановила, що власниками земельних ділянок було отримано кадастрові номери на свої земельні ділянки, оформлено право власності у встановленому законом порядку. Межі земельних ділянок узгоджені власниками з урахуванням знаходження вигрібної ями на території загального користування (а.с.23-24).

При цьому, колегія суддів зауважує, що у вказаному акті не зазначено, між якими власниками досягнута узгодженість знаходження вигрібної ями на території загального користування і яким документом це підтверджується.

Під час прийняття рішення відповідачем не надано оцінку тим обставинам, що ділянка на якій позивачка планувала проведення робіт з благоустрою, та на якій знаходиться вигрібна яма, належить до території загального користування Крижанівської (нині Фонтанської) сільської ради. Висновки, чи укладались в такому випадку відповідачем з власниками прилеглих територій договори чи угоди на використання цієї вигрібної ями в оскаржуваному рішенні відсутні.

Більш того, в рішенні №85 вказано, що проект передбачає обмеження доступу до вигрібної ями мешканців б.22 В по вул. Миколаївська в с. Крижанівка для її обслуговування та перенесення існуючих меж, при тому, що за цією адресою мешкає саме позивачка, яка наголошує, що не користується цією технічною спорудою, і що ця вигрібна яма заважає облаштувати під`їзд до її території.

З огляду на вищезазначене, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що вказані вище встановлені обставини справи свідчать про недотримання відповідачем вимог чинного законодавства щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості оскаржуваного рішення, виконання якого є запорукою передбачуваності для позивача наслідків та подальших його дій для отримання бажаного результату.

Більше того, викладене свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення №85 критеріям, що визначені у ч.2 ст. 2 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення №85 від 29 лютого 2024 року виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу щодо проведення робіт з благоустрою території та зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 року. При повторному розгляді заяви та прийнятті рішення відповідач має дослідити всі питання, які зазначені апеляційним судом у цьому рішенні.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести дії щодо взяття на облік ГТС, що знаходиться на землі загального користування (вулиці) впритул до ділянки за адресою: вул. Миколаївська 22В, як капітальну споруду інженерно - технічного призначення, прийняти її на баланс Фонтанської ОТГ, замовити необхідну проектну документацію щодо проведення необхідних ремонтних робіт по відновленню її первісних властивостей та укріплення її перекриття до рівня, який повинен витримувати проїзд пожежної техніки до приватного будинку ОСОБА_1 та відшкодувати позивачці витрати, пов`язані з замовленням обстеження, зробленого фахівцями відокремленого підрозділу Басейнового управління водних ресурсів Причорномор`я та нижнього Дунаю «Причорноморський центр водних ресурсів і ґрунтів», колегія суддів зазначає про наступне.

Статтею 21 Закону України №2807-IV визначено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є зокрема будівлі та споруди системи інженерного захисту території.

Державні санітарні норми та правила утримання територій населених місць (Наказ МОЗ №145 від 17.03.2011) це головний документ, що встановлює вимоги до герметичності та дезінфекції вигрібних ям.

Відповідно ч. 1 п. 1.1. державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2011 N 145 визначено що вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Таким чином, до елементів благоустрою належать мережі та споруди інженерного захисту територій, включаючи автономні системи очищення та водовідведення (каналізацію).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки вигрібна яма визначається законом як інженерна споруда для збирання та зберігання рідких відходів та розташована на прибудинковій території, яка є об`єктом благоустрою, її стан та експлуатація прямо підпадають під вимоги утримання територій.

При цьому, для її будівництва необхідно отримати дозвіл в органах місцевого самоврядування та погодження проєкту.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що вигрібна яма не відноситься до об`єкту благоустрою колегія суддів вважає невірними.

При цьому, колегія суддів вважає передчасними позовні вимоги, щодо зобов`язання відповідача провести дії щодо взяття на облік ГТС, що знаходиться на землі загального користування та похідні від цих, вимоги, щодо відшкодування витрат пов`язаних з замовленням обстеження, з огляду на наступне.

Статтею 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані:

1) утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію;

2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів;

3) не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів;

4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів;

5) допускати на об`єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Статтею 103 Земельного кодексу передбачено що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Статтею 152 Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено штрафи за порушення правил благоустрою. При цьому протоколи про порушення правил благоустрою складають, в тому числі, посадові особи виконавчого органу.

Крім цього, державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (Наказ МОЗ №173 від 19.06.1996): регулюють загальні вимоги до розміщення інженерних споруд у містах та селах.

А ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»: встановлює конкретні відстані (септики та фільтруючі колодязі — не ближче 5-10 м від будинків та 20 м від колодязів).

Враховуючи, що при прийнятті рішення №85 про відмову у наданні позивачці дозволу на розробку проекту благоустрою, відповідачем не було з`ясовано, хто є користувачем вигрібної ями, кому саме вона належить, або хто є її балансоутримувачем з дослідженням відповідних документів, взяття такої інженерної конструкції на баланс відповідача, в межах розгляду заяви позивачки від 07.11.2022 року на підставі розробленого нею проекту благоустрою прилеглої території, колегія суддів вважає передчасним.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача провести дії та взяти на облік ГТС, що знаходиться на землі загального користування.

Крім цього, колегія суддів вважає пердчасним відшкодування з Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрат, які пов`язані з замовленням обстеження, зробленого фахівцями відокремленого підрозділу Басейнового управління водних ресурсів Причорномор`я та нижнього Дунаю «Причорноморський центр водних ресурсів і ґрунтів».

Колегія суддів вважає, що викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві та ключові доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, спростовують встановлені обставини справи та висновки суду першої інстанції та дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

При прийнятті рішення апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції у відповідній частині не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на неправильному трактуванні норм чинного законодавства.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, обставини справи та докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині, то стягненню на користь позивачки підлягає сплачений судовий збір до суду першої та апеляційної інстанцій пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у загальному розмірі 3028 грн.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року – скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати рішення №85 від 29 лютого 2024 року виконавчого комітету Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу щодо проведення робіт з благоустрою території та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 року з урахуванням мотивів, що викладені у цій постанові.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (67571, Одеська обл., Одеський р-н, с. Фонтанка, вул. Степна, буд. 4; ЄДРПОУ 04379746) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький