Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №420/33790/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33790/25

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Дата і місце ухвалення: 19.12.2025 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 420/33790/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо встановлення особливостей нарахування пенсії ОСОБА_1 : «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі з 22.10.2019 року довічно», непроведення на загальних підставах поточних масових перерахунків та індексації пенсії, невиплату підвищення до пенсії 25% за пізніший вихід на пенсію, починаючи з 22.10.2019 року, компенсаційних виплат до пенсії залежно від віку ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії з 22.10.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести, починаючи з 22.10.2019 року, перерахунок/індексацію та виплачувати позивачу пенсію за віком на загальних підставах, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне державне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням загального трудового стажу та довідок про заробітну плату за період роботи з 1975 по 1993 роки, виданих державним унітарним підприємством «Севастопольський морський завод імені Серго Орджонікідзе» від 04.04.2019 року №380, №381, №382, №383, №384, з підвищенням до пенсії 25% за більш пізній вихід на пенсію, компенсаційними виплатами до пенсії залежно від віку ОСОБА_1 , компенсацією втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії за період з 22.10.2019 року по день виплати заборгованості по пенсії, на визначений ОСОБА_2 банківський рахунок.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо встановлення особливостей нарахування пенсії ОСОБА_1 : «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі з 22.10.2019 року довічно».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування до її пенсійних виплат особливості «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі» та з дотриманням вимог статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.10.2019 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 25% за пізніший вихід на пенсію, проведення індексації пенсії та прийняти за результатами розгляду рішення із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подали апеляційні скарги, в яких посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Зокрема, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про обрання способу захисту у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо встановлення підвищення до пенсії у розмірі 25% за більш пізній вихід на пенсію, оскільки, на її думку, такий спосіб захисту не є ефективним та не забезпечує повного поновлення порушеного права.

Апелянт зазначає, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона має право на підвищення до пенсії у зв`язку із зверненням за її призначенням після досягнення пенсійного віку, оскільки набула право на пенсію у 55 років, однак звернулась за її призначенням лише у 2019 році. Вказує, що всі необхідні умови для встановлення такого підвищення виконані, а тому відсутні підстави для повторного розгляду цього питання органом Пенсійного фонду України.

Крім того, апелянт зазначає, що орган Пенсійного фонду України вже раніше відмовляв у встановленні відповідного підвищення, а відтак повторне направлення питання на розгляд не призведе до реального поновлення її порушеного права та зумовлює необхідність подальшого судового захисту.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо передчасності вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

З цього приводу апелянт зазначає, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсії, не отримані з вини органу, що здійснює її виплату, підлягають виплаті без обмеження строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Вказує, що така компенсація є обов`язковою та не залежить від порядку нарахування відповідних сум, у тому числі у разі їх визначення на виконання судового рішення.

Апелянт наголошує, що порушення її права на отримання пенсії у належному розмірі має місце з 22 жовтня 2019 року, а відтак вимоги про нарахування компенсації не є передчасними, оскільки пов`язані з уже існуючим порушенням її прав.

Окрім цього, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не розглянув заявлену позовну вимогу щодо встановлення та виплати компенсаційних доплат до пенсії залежно від віку позивача, чим порушив вимоги статей 242 та 246 КАС України щодо повного та всебічного вирішення спору.

Також апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, що, на її думку, є необхідним для забезпечення реального виконання рішення у справі.

Крім того, апелянт не погоджується з вирішенням судом першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат, зазначаючи, що спір виник з вини відповідача, а тому судові витрати підлягають покладенню на нього у повному обсязі.

У зв`язку з викладеним апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та визнання дій відповідача протиправними. Апелянт вказує, що встановлені особливості нарахування пенсії позивачу, а саме відображення у пенсійній справі відомостей «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі», зумовлені виконанням попередніх судових рішень та відповідають вимогам чинного законодавства.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що дії відповідача здійснювались у межах наданих повноважень, відповідно до законодавства та з урахуванням обставин попередніх судових рішень, якими вже було врегульовано порядок призначення та виплати пенсії позивачу.

На думку відповідача, відсутні правові підстави для проведення перерахунку пенсії у спосіб, визначений позивачем, а також для визнання дій відповідача протиправними, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відзиви на апеляційні скарги від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення особливості «не підлягає МП», однак не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо встановлення підвищення до пенсії, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірні правовідносини виникли у сфері пенсійного забезпечення та пов`язані із правом особи на перерахунок, індексацію пенсії та застосування передбачених законом складових пенсійних виплат, а також межами повноважень органу Пенсійного фонду України при визначенні порядку їх нарахування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, непрацюючим пенсіонером, яка постійно проживає за межами України.

Як убачається з матеріалів справи, 15.10.2019 року позивач вперше звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», подавши документи, що підтверджують страховий стаж та довідки про заробітну плату за період роботи з 1975 по 1993 роки.

На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13.02.2020 року у справі №540/2665/19 відповідачем призначено позивачу пенсію за віком з 22.10.2019 року на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, як убачається з матеріалів справи, розмір пенсії визначено без урахування поданих позивачем документів про заробітну плату та страховий стаж, а також без застосування підвищення до пенсії за більш пізній вихід на пенсію, що підтверджується відображенням у відповідних розрахунках показників заробітку як « 0,00000».

У подальшому, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року у справі №540/3647/21, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком, починаючи з 22.10.2019 року, як непрацюючому пенсіонеру, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням довідок про заробітну плату за період роботи з 1975 по 1993 роки.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, незважаючи на наявність зазначених судових рішень, при здійсненні пенсійних виплат відповідачем застосовано особливість «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі», у зв`язку з чим позивачу не проводились перерахунки пенсії на загальних підставах, індексація, а також не здійснювалась виплата підвищення до пенсії за більш пізній вихід на пенсію.

Як убачається з матеріалів справи, 02.11.2022 року та 11.11.2022 року позивач зверталась до відповідача із заявами щодо проведення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням страхового стажу, заробітної плати та підвищення до пенсії, однак листами відповідача від 10.11.2022 року №5458-4975/год-02/8-2100/22 та від 09.12.2022 року №5727-5079/год-02/8-2100/22 у задоволенні таких заяв відмовлено.

Зазначені обставини, а також невиплата підвищення до пенсії за більш пізній вихід на пенсію, не проведення індексації та перерахунків пенсії, а також не нарахування компенсації втрати частини доходів стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені обставини свідчать про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо встановлення особливостей нарахування пенсії позивачу, а саме «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі», є протиправними, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують право позивача на отримання пенсії на загальних підставах.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, визнав протиправними дії відповідача у вказаній частині та зобов`язав останнього здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу без застосування зазначеної особливості, з дотриманням вимог законодавства.

Разом з тим, суд першої інстанції вважав передчасними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% за пізніший вихід на пенсію, а також щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідні питання з урахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України встановлено принцип рівності громадян перед законом, що передбачає однакове застосування законодавства у сфері пенсійного забезпечення до всіх осіб, які перебувають у однаковому правовому становищі.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону, пенсійне забезпечення здійснюється за принципами загальнообов`язковості, державних гарантій реалізації прав застрахованих осіб, а також забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум.

Згідно зі статтею 9 цього Закону право на отримання пенсії мають застраховані особи за наявності передбачених законом умов, а держава гарантує реалізацію цього права.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» раніше призначені пенсії підлягають перерахунку та індексації у випадках і порядку, визначених законодавством.

Частиною третьою статті 29 цього Закону передбачено, що у разі звернення особи за призначенням пенсії після досягнення пенсійного віку розмір пенсії підвищується залежно від кількості повних місяців відстрочки виходу на пенсію.

Зі змісту наведених норм убачається, що пенсія є періодичною виплатою, розмір якої не є сталим та підлягає зміні залежно від умов, визначених законодавством, зокрема шляхом проведення перерахунку, індексації та застосування передбачених законом підвищень.

При цьому законодавство не передбачає можливості встановлення органами Пенсійного фонду України будь-яких обмежень щодо перерахунку або індексації пенсій, які не встановлені законом.

Виконання судового рішення щодо призначення або перерахунку пенсії не змінює правової природи такої виплати та не може бути підставою для обмеження права особи на подальше застосування норм законодавства щодо її перерахунку, індексації та підвищення.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, який у своїй практиці виходить з того, що пенсія є періодичною виплатою, розмір якої підлягає зміні залежно від умов, визначених законом, а її призначення або перерахунок на виконання судового рішення не змінює правової природи такої виплати та не може бути підставою для обмеження права особи на подальший перерахунок, індексацію та застосування передбачених законом підвищень.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями встановлювати будь-які обмеження щодо перерахунку або індексації пенсій, які не передбачені законом, а тому застосування таких обмежень є протиправним.

Оцінивши наведені норми матеріального права у взаємозв`язку з установленими обставинами справи, колегія суддів зазначає таке.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що відповідачем при здійсненні пенсійних виплат позивачу застосовано особливість «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі», що фактично призвело до не проведення перерахунку пенсії, її індексації та незастосування передбачених законом підвищень.

Зі змісту статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» убачається, що перерахунок та індексація пенсій мають обов`язковий характер та підлягають застосуванню до всіх пенсій, призначених відповідно до цього Закону.

При цьому чинне законодавство не передбачає можливості встановлення органами Пенсійного фонду України будь-яких обмежень щодо перерахунку або індексації пенсій, які не встановлені законом.

Виконання судового рішення щодо призначення або перерахунку пенсії не змінює правової природи такої виплати та не може бути підставою для обмеження права особи на подальше застосування норм законодавства щодо її перерахунку, індексації та підвищення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо встановлення особливості «не підлягає МП», оскільки такі дії не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та призводять до обмеження права позивача на отримання пенсійних виплат на загальних підставах.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області у цій частині є необґрунтованими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% за більш пізній вихід на пенсію, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, позивач набула право на призначення пенсії за віком раніше, однак звернулась за її призначенням у більш пізній строк.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі звернення особи за призначенням пенсії після досягнення пенсійного віку розмір пенсії підлягає підвищенню.

Отже, право позивача на відповідне підвищення є встановленим та підтвердженим матеріалами справи.

За таких обставин обраний судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути зазначене питання не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки не забезпечує повного та остаточного поновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що у випадку, коли обставини справи є встановленими та не потребують додаткового з`ясування, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права, а не створює передумови для повторного звернення до суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом покладення на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність вимог позивача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.

Зазначені вимоги є похідними від визначення остаточного розміру належних до виплати сум пенсії, який на момент розгляду справи не встановлений.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо не вирішення судом першої інстанції окремих позовних вимог.

Відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі якщо суд не вирішив усіх позовних вимог, сторони мають право звернутися до суду, який ухвалив рішення, із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Таким чином, у випадку не вирішення судом першої інстанції окремих позовних вимог позивач не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом звернення до відповідного суду із зазначеною заявою.

За таких обставин вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат, судова колегія зазначає, що ухвалою суду апеляційної інстанції позивача звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, судові витрати підлягають розподілу між сторонами залежно від результатів розгляду справи та фактично понесених витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших доказів понесення судових витрат матеріали справи не містять, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №420/33790/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% за більш пізній вихід на пенсію.

У цій частині ухвалити нове рішення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 25% за більш пізній вихід на пенсію відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22 жовтня 2019 року.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року - залишити без змін.

Судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук