Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №160/17094/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17094/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року (головуючий суддя Луніна О.С.)

у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 11.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з листопада 2022 по лютий (включно) 2025 року та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з листопада 2022 по лютий (включно) 2025 року та виплачених за вказаний період:

одноразової грошової допомоги при звільненні,

грошової допомоги для оздоровлення,

матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,

грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки,

премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з неналежним обчисленням окладу грошового забезпечення за період з листопада 2022 по лютий (включно) 2025 року.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачем не було здійснено нарахування грошового забезпечення з листопада 2022 по лютий (включно) 2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, що є підставою для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року позов - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з листопада 2022 до 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме:

одноразової грошової допомоги при звільненні,

грошової допомоги для оздоровлення,

матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,

грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки,

премії за період з листопада 2022 до 19.05.2023,

грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме:

встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 - 2481 гривні,

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні,

на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та

провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги

Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що на час проходження позивачем військової служби розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена редакція пункту 4 постанови №704 була чинною і не містила вказівок щодо скасування зазначеного пункту. Виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 і було розраховано грошове забезпечення позивача в спірний період. Відповідач вважає хибним твердження позивача про те, що за наслідками скасування пункту 6 постанови №103 в судовому порядку пункт 4 постанови №704 діє в редакції, яка була чинна до зазначених змін. З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову. Також зазначає, про пропуск строку звернення позивача до суду, що, вважає, є підставою для закриття провадження у справі.

Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині не задоволених вимог та в цій частині задовольнити позов, а саме:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення позивачу грошового забезпечення в період з 20.05.2023 по лютий 2025 року виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023, 01.01.2024;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по лютий 2025:

одноразової грошової допомоги на оздоровлення,

матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,

грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму на відповідні тарифні коефіцієнти.

- зобов`язати відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з неналежним обчисленням окладу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по лютий 2025.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача. Посилається на практику Верховного Суду у постанові від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, згідно якої зазначено, що розміри посадових окладів військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762грн, а не прожитковий мінімум станом на 01 січня відповідного календарного року.

Щодо доводів відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено підстави для закриття провадження у справі.

Так, відповідно до ч.1 ст.238 КАСУ суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;

7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Отже, стаття 238 КАСУ містить виключний перелік підстав для закриття провадження у справі.

Такої підстави для закриття провадження у справі, як пропуск позивачем строку звернення з позовом, вказана стаття не містить.

Інших підстави для закриття провадження у справі суд першої інстанції не встановив.

Крім того, щодо зауважень відповідача на пропуск строку для звернення до суду як підставу для закриття провадження в цій справі, суд звертає увагу відповідача, що питання дотримання стоку звернення до суду з цим позовом було розглянуто судом при відкритті провадження та ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 року позивачу поновлено строк на звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку із викладеним суд першої інстанції у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження слід відмовив, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу з листопада 2022 по лютий (включно) 2025 року у військовій частині НОМЕР_1 .

18.02.2025 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2025 №49 позивача було звільнено з військової служби у запас, виключено зі списку особового складу та знято усіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 на підставі п.2 пп. б частини четвертої ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

За час проходження військової служби позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення не в повному обсязі.

Позивач вважаючи свої права порушеними.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) та інших додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії) за період з листопада 2022 до 19.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017р. № 704 (Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру.

Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме:

"Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому, порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.

Отже, з 29.01.2020 - дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме:

1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684грн.

Приписами ч.2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними.

Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

При цьому, неможливо виконати положення нормативно-правового акта, який визнано судом протиправним та таким, що прийнятий поза межами повноважень, не в порядку та спосіб, що передбачені законом.

Отже, у період з листопада 2022 до 19.05.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (т.т. станом на 1 січня календарного року).

Таким чином, наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконними дії відповідача в частині нездійснення перерахунку грошового забезпечення (щомісячних та одноразових) та інших додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії) з листопада 2022 до 19.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до лютого (включно) 2025, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (постанова №481), яка набрала чинності з 20.05.2023 року, змінено пункт 4 постанови №704, в зв`язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою №481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 до лютого (включно) 2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025.

Слід зазначити, що в подальшому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними.

Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зазначене рішення набрало законної сили 18.06.2025, відтак, саме з цієї дати виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Натомість, в спірний період з 20.05.2023 до лютого (включно) 2025 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 був чинним.

Відтак, у відповідача не було підстав для обрахунку грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 до лютого (включно) 2025, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025.

Як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно із пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (надалі Порядок №44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційних скаргах, оскільки аргументи позивача та відповідача спростовуються нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 04.03.2026 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова