Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №357/16164/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16164/25

Провадження № 2/357/2159/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Кича М. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, обґрунтовуючи наступним.

09.03.2019, між нею, ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) було укладено шлюб, який зареєстровано Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що складено відповідний актовий запис № 210 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.03.2019 року ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з Відповідачем народився син - ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 17.09.2019 року) (Додаток 5).

18.11.2020 за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/9664/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу син проживає з нею та знаходиться на повному її утриманні (Додаток 6).

02.04.2021 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області (надалі - Суд) у справі № 357/11472/20 винесено рішення про стягнення ОСОБА_5 на її користь аліментів на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Отже, в Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відділ ДВС) на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 2/357/805/21, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 06.05.2021, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття (АСВП 65430910) (Додаток 7).

Відповідач з початку відкриття виконавчого провадження працює неофіційно, а з 01.01.2023 отримує пенсію по 3 групі інвалідності, тому лише з квітня 2023 року почав сплачувати мінімальний розмір аліментів.

Внаслідок невиконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02.04.2021 у справі № 357/11472/20 за Відповідачем утворилася заборгованість по виплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_6 за період з травня 2022 року по 31.07.2025 року в розмірі 28 235 грн 68 коп, про що свідчить розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 174773 від 01.08.2025 року (Додаток 8).

Розмір заборгованості зі сплати аліментів, нарахований старшим державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області, Аліною Мазур, Відповідачем в судовому порядку не оскаржувався.

Таким чином, за проведеними розрахунками, за період з травня 2022 року по липень 2025 року, неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату аліментів ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 34 924, 53 гривні (тридцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять чотири гривні 60 копійок).

Оскільки по формулі пеня становить 34 924,53 гривні (тридцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять чотири гривні 60 копійок), а відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 174773 від 01.08.2025 розмір заборгованості становить 28 235 гривень 68 копійок, тому враховуючи частину першу статті 196 СК України, неустойка (пеня) не може перевищувати суму 28 235, 68 гривень (двадцять вісім тисяч двісті тридцять п`ять гривень 68 копійок).

Оскільки, їх спільна дитина потребувала термінового лікування зубів, тому періодично виникла необхідність звернутися до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 (стоматологічна клініка PerioDent) щоб полікувати дитині зуби, на що було витрачено кошти в сумі 21437,00 (двадцять одна тисяча чотириста тридцять сім гривень, 00 копійок), про що свідчать Акти виконаних робіт від 04.03.2025 року на суму 850,00 гривень (Додаток 9), від 09.04.2025 року на суму 725,00 гривень (Додаток 10), від 28.06.2025 року на суму 1102,00 гривень (Додаток 11), які були списані з її банківської карти від 18.07.2025 на суму 18 760,00 гривень (Додаток 12), про що свідчить чек № 1412185345 (Додаток 13).

10.05.2025 через погіршення зору у сина, вона повинна була звернутися з дитиною до офтальмолога. Після обстеження дитині було виписано рецепт на окуляри (Додаток 14), на що було витрачено кошти в сумі 3 027,00 гривень (три тисячі двадцять сім гривень), про що свідчить товарний чек з салону-магазину Доктор Оптика (Додаток 15) та чеки на оплату (Додаток 16,17).

Таким чином додаткові витрати сягають 24 464,00 гривні (двадцять чотири тисячі чотириста шістдесят чотири гривні).

Відповідно до викладеного, Відповідач зобов`язаний відшкодувати на її користь 1/2 частину від зазначеної суми додаткових витрат, тобто, 12 232 гривні (дванадцять тисяч двісті тридцять дві гривні 00 копійок).

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн. НОМЕР_4 , неустойку (пеню) по несвоєчасній сплаті аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виникла на підставі рішення від 02.04.2021 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в справі №357/11472/20 в сумі 28 235, 68 гривень (двадцять вісім тисяч двісті тридцять п`ять гривень 68 копійок), а також стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн. НОМЕР_4 , додаткові витрати витрачені на лікування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 12 232 гривні (дванадцять тисяч двісті тридцять дві гривні 00 копійок). Судові витрати по розгляду справи покласти на відповідача по справі ( а. с. 1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 30 ) та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

10 жовтня 2025 року здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача до відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 33).

20 листопада 2025 року судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 34 ), зареєстровані за вх. № 67603.

З отриманої інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22.05.1998 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Оскільки позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_8 зареєстровані в м. Біла Церква, про що свідчать наявні у справі документи, дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи – відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді 28 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 22 грудня 2025 року ( а. с. 35-36 ).

23 грудня 2025 року судом було отримано від представника відповідача відзив, зареєстрований судом за № 75165 ( а. с. 55-65 ).

Відзив обґрунтований наступним.

Так, дійсно, Відповідач є платником аліментів, у виконавчому провадженні № 65430910. Відповідно до винесеного 02.04.2021 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач вказує, що Відповідач не сплачував аліменти, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, у період з травня 2022 року по 31.07.2025 , що підтверджує розрахунком про заборгованість зі сплати аліментів № 174773 від 01.08.2025.

Однак, заборгованість відображена у Довідці № 174773 від 01.08.2025 року, не відповідає наявній заборгованості. Відповідачем сплачувались аліменти та надавались квитанції про оплату, що відображено у Розрахунку заборгованості № 296146 від 15.12.2025 (Додаток 2).

Відповідно до Розрахунку заборгованості із врахуванням наданих чеків про сплату аліментів у серпні 2025 року заборгованість складала – 26183,68 грн (двадцять шість тисяч сто вісімдесят три грн, 68 коп).

Заборгованість утворилась у період, з травня 2022 року по грудень 2022 року. Саме той період в який Відповідач перебував на стаціонарному лікуванні (Додаток 3), та проходив комісію щодо встановлення інвалідності (Додаток 4), строком до 01.01.2024. Потім інвалідність була встановлена строком на 1 рік - до 01.01.2025. У період з січня 2025 року по травень 2025 року Відповідач проходив переогляд, та за рішенням № 144/25/1911/Р від 21.05.2025 експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Відповідачу встановлено третя (3) група інвалідності загальне захворювання на три (3) роки (Додаток 5).

У Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи зазначено основний діагноз: Е 10.69 - Цукровий діабет типу 1 з іншими уточненими ускладненнями. Супутні діагнози: Е 10.22 - цукровий діабет типу 1 з діагностованою діабетичною нефропатією; N33.8 - ураження сечового міхура при інших хворобах, класифікованих в інших рубріках; N18.2 - хронічна хвороба нирок, стадія 2; Е10.39 - цукровий діабет типу 1 з іншими уточненими офтольмологічними ускладненнями; 183.9 - варікозне розширення вен нижніх кінцівок без виразки та запалення; R26.8 - Інші та неуточнені порушення ходи та рухливості; М54.16 - радикулопатія, поперековий відділ; F45.4; М42.16 - Остеохондроз хребта у дорослих, поперековий відділ.

Таким чином, Відповідач є особою з інвалідністю, має значні порушення функцій, інсулінозалежний цукровий діабет, що підтверджується консультативним висновком (Додаток 6). Відповідач також має витрачати значні кошти на своє лікування, що підтверджується квитанціями про оплату ліків (Додаток 7).

Відповідач не погашав заборгованість по аліментам, оскільки на розгляді у Білоцерківському міськрайонному суді перебувала справа про оспорювання батьківства та припинення стягнення аліментів - Справа № 357/7285/25, в якій було проведено ДНК-тест на встановлення біологічного батьківства. Отримавши через ДНК-тесту із підтвердженням свого батьківства, Відповідач почав погашати наявну заборгованість, та станом на 15 грудня 2025 року заборгованість відсутня, що підтверджується Розрахунком заборгованості зі сплати аліментів № 296146 від 15.12.2025 року (Додаток 8).

Відповідач має дохід шляхом отримання пенсійних виплат, що підтверджується Довідкою про отримання пенсії по інвалідності із зазначенням сум отриманих виплат (Додаток 9), а також Форма ОК-7 із зазначенням отриманих доходів по 2022 рік включно (Додаток 10).

Позивач рахує суму нарахованих аліментів виходячи із графи 2 Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, в якій зазначається «Розмір доходу/середня заробітна плата працівника для цієї місцевості.

За рішенням суду Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, спосіб стягнення аліментів визначений у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Малолітній ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а так, при обрахуванні прожиткового мінімуму для нарахування аліментів мав би враховуватись: до 17.09.2025 - прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років; з 17.09.2025 - прожитковий мінімум для дітей від 6 до 18 років.

Прожитковий мінімум для обрахування мінімального розміру аліментів обраховуватись мав би: з січня 2023 року - прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років - 2272 грн - мінімальний розмір аліментів - 50% - 1136 грн; з січня 2024 року - прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років - 2563 грн - мінімальний розмір аліментів - 50% - 1281,50 гривень.

17 вересня 2025 року ОСОБА_9 виповнилось 6 років, тому для обрахунку мінімального розміру аліментів вже було взято такий розмір: прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн - мінімальний розмір аліментів - 50% - 1598 гривень.

Таким чином, обрахунок розміру аліментів, визначений у виконавчому документі, виходячи з розміру доходу платника аліментів, має такий розрахунок:

Січень - грудень 2023 року: розмір доходу - 2760 грн, 1/4 доходу - 690 грн, стягненню підлягала сума мінімального розміру аліментів - 50% - 1136 грн; січень - лютий 2024 року: розмір доходу 2760 грн, 1/4 доходу - 690 грн, стягненню підлягала сума мінімального розміру аліментів - 50% - 1281,50 грн; березень 2024 року - лютий 2025 року: розмір доходу 2980 грн, 1/4 доходу - 745 грн, стягненню підлягала сума мінімального розміру аліментів - 50% - 1281,50 грн; березень 2025 року - серпень 2025 року: розмір доходу 3323,00 грн, 1/4 доходу - 830,75 грн, стягненню підлягала сума мінімального розміру аліментів - 50% - 1281,50 грн; вересень 2025 року - по даний час, після досягнення дитиною віку 6 років: розмір доходу 3323,00 грн, стягненню підлягала сума мінімального розміру аліментів - 50% - 1598,00 гривень.

Так, Позивач слушно зауважує, що розмір нарахованої заборгованості не оскаржувався, але надалі буде подана заява до старшого державного виконавця про перерахунок заборгованості зі сплати аліментів із врахуванням віку дитини.

Таким чином, нарахована сума неустойки (пені) за заборгованість по аліментам не відповідає встановленим вимогам, та не відповідає дійсності.

Щодо додаткових витрат на дитину, а саме на послуги стоматолога.

Позивач тривалий час не спілкується із Відповідачем, на всі прохання щодо спілкування із дитиною Позивач відповідала відмовою, та надавала інформацію, яка зумовила звернення Відповідача із заявою про оспорювання батьківства.

Надані докази додаткових витрат, а саме квитанція про оплату послуг, акт виконаних робіт не надає повного бачення необхідності проведених робіт, крім того, Акти виконаних робіт та зазначені суми не в повному обсязі відповідають прайсу на послуги, що міститься на сайті клініки PerioDent.

Позивач не погоджувала із Відповідачем необхідність в лікуванні та обрання лікувального закладу. Не повідомляла про необхідність проведення термінового лікування.

Позивач надає Акти виконаних робіт за 04.03.2025, 09.04.2025, 28.06.2025, 18.07.2025, Пацієнтом вказано саме дитину, хоча анестезіологічний супровід (30 хв) - без вказівки - дитячий. Анестезіологічний супровід дитячий вказано - 2 години. Акт виконаних робіт не містить підпису як самого пацієнта (малолітньої дитини), так і його законного представника - матері дитини (Позивачки).

Крім того, Позивачем не надано доказів, про необхідність проведення зазначеного лікування, чим обґрунтовано вибір саме стоматологічної клініки «PerioDent» ФОП ОСОБА_7 .

Просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

05.01.2026 судом отримано від позивача відповідь на відзив, який зареєстрований судом за вх. № 295 ( а. с. 88-93 ).

Розгляд справи двічі відкладався, востаннє, на 23.03.2026.

В судове засідання 23.03.2026 сторони по справі не з`явились.

18.03.2026 судом було отримано клопотання від позивача, зареєстроване за вх. № 17590, в якому Кухта Т.Л. просить розгляд справи 23.03.2026 розглянути без її участі ( а. с. 105 ).

23.03.2026 судом отримано заяву від представника відповідача, зареєстроване судом за вх. № 18518, в якому адвокат Єфремова І.І. просить розгляд справи 23.03.2026 провести без участі відповідача та його представника. Проти позовних вимог заперечують.

Третя особа Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) в судове засідання 23.03.2026 свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 10.02.2026, яка доставлена до електронного кабінету 15.02.2026 ( а. с. 104 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).

В свою чергу, сторони по справі ( позивач та відповідач ) скористувалися вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Оскільки позивач та відповідач надали заява про розгляд справи у їх відсутність, а від третьої особи жодних заяв не надходило, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що сторони по справі ( позивач та відповідач ) перебували в зареєстрованому шлюбі, про що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво про шлюб ( а. с. 12 ),який було розірвано на підставірішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.11.2020 ( а. с. 27-28 ).

Вказане судове рішення набрало законної сили 18.12.2020.

Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 17.09.2019 року, у сторін по справі за час перебування в шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а. с. 13 ).

В зазначеному свідоцтві про народження дитини, батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Встановлено, що на підставі судового рішення,Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.05.2021 ( ВП № 65430910 ) ( а. с. 15 ).

Отже, на примусовому виконанні у виконавчий службі знаходиться виконавчий лист № 2/357/805/21, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 06.05.2021 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19.11.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості державного виконавця Білоцерківського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) від 01.08.2025, заборгованість ОСОБА_2 зі слати аліментів станом на 31.07.2025 становить 28 235,68 грн ( а. с. 16 ).

Крім того, до позовної заяви з боку позивача додано документи, які свідчать про понесення нею витрат на лікування сина ОСОБА_6 ( а. с. 17-24 ).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошувала на тому, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, а тому повинен сплати пеню за несвоєчасну їх сплату наїї користь, а також додаткові витрати на утримання сина.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов`язання в натурі. Примусове виконання зобов`язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов`язання та полягає в зобов`язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, суд зазначає про наступне.

Згідно ч.1 ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Так, розраховуючи розмір пені згідно з положеннями ст. 196 СК України, суд виходить з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, а пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа №6-94цс15) та від 16 березня 2016 року (справа №6-300цс16).

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року роз`яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В іншихвипадкахстягується неустойка за весь час простроченнясплатиаліментів.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові витрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов`язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня і нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року в справі № 6-81цс13, від01 жовтня 2014 року № 6-149цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

В статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:

p – загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 – нарахована сума аліментів за перший місяць (сума аліментів, які не були сплачені);

Q1 – кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;

A2 – нарахована сума аліментів за другий місяць (сума аліментів, які не були сплачені);

Q2 – кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати;

An – нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn – кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинен виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого – обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VIII від 17.05.2017 року, що набрав чинності 08.07.2017 року, було внесені зміни до ст. 196 Сімейного кодексу України саме з метою удосконалення механізму відповідальності за несплату аліментів.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежновід того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (ст.196 СК України).

У п. 22 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що передбачена ст. 196 СКУ країни відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Оскільки правовідносини щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді пені врегульовані ст.196 Сімейного кодексу України, на яку не поширюються обмеження щодо строку позовної давності, визначені в ст. 20 Сімейного кодексу України, пеню за прострочення сплати аліментів слід нараховувати за весь період заборгованості.

Тобто, відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою ст. 196 СК України.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом і в постановах від 10.01.2024 у справі № 359/240/21, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23.

В свою чергу, з боку відповідача ( його представника ) звертаючись до суду з відзивом зазначалося про те, що заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема, перебуванняостаннього на стаціонарному лікуванні, проходження комісії щодо встановлення інвалідності, строком до 01.01.2024, потім інвалідність була встановлена строком на 1 рік - до 01.01.2025. У період з січня 2025 року по травень 2025 року проходив переогляд, та за рішенням № 144/25/1911/Р від 21.05.2025 експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи йому встановлено третя (3) група інвалідності загальне захворювання на три (3) роки. Крім того, відповідач не погашав заборгованість по аліментам, оскільки на розгляді у Білоцерківському міськрайонному суді перебувала справа про оспорювання батьківства та припинення стягнення аліментів, де отримавши через ДНК-тесту із підтвердженням свого батьківства, він почав погашати наявну заборгованість, та станом на 15 грудня 2025 року заборгованість відсутня, що підтверджується Розрахунком заборгованості зі сплати аліментів № 296146 від 15.12.2025.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першоюстатті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (постанова Верховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 рокуу справі № 661/905/19 (провадження 61-16670сво19)).

Так, проходження лікування може бути підставою для визнання відсутності вини у виникненні заборгованості з аліментів, якщо воно призвело до неможливості працювати та отримувати дохід, що підтверджується документально (лікарняні, виписки). Платник має довести, що вжив усіх залежних від нього заходів, а суди враховують ці обставини при розгляді справ про стягнення пені.

Згідно наданого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 15.12.2025 вбачається, що заборгованість станом на 15.12.2025 відсутня, але, починаючи з травня 2022 року по квітень 2025 року відповідач сплачував аліменти не в повному обсязі, декілька місяців взагалі не здійснював сплату ( червень 2022 року, жовтень 2022 року, січень 2023, лютий 2023 року та березень 2023 року).

Відповідач ( його представник ) наголошували на тому, що така заборгованість мала місце не з його вини, оскільки з травня 2022 року по грудень 2022 року, відповідач перебував на стаціонарному лікуванні та проходив комісію щодо встановлення інвалідності, встановлена строком до 01.01.2024 року. Потім інвалідність була встановлена строком на 1 рік, до 01.01.2025 року. У період з січня 2025 року по травень 2025 року проходив переогляд, та за рішенням № 144/25/1911/Р від 21.05.2025 року експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи йому встановлено третя (3) група інвалідності, загальне захворювання на три (3) роки.

На підтвердження зазначеному надано документи ( а. с. 68-74 ).

У Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи зазначено основний діагноз: Е 10.69 - Цукровий діабет типу 1 з іншими уточненими ускладненнями. Супутні діагнози: Е 10.22 - цукровий діабет типу 1 з діагностованою діабетичною нефропатією; N33.8 - ураження сечового міхура при інших хворобах, класифікованих в інших рубріках; N18.2 - хронічна хвороба нирок, стадія 2; Е10.39 - цукровий діабет типу 1 з іншими уточненими офтольмологічними ускладненнями; 183.9 - варікозне розширення вен нижніх кінцівок без виразки та запалення; R26.8 - Інші та неуточнені порушення ходи та рухливості; М54.16 - радикулопатія, поперековий відділ; F45.4; М42.16 - Остеохондроз хребта у дорослих, поперековий відділ.

Таким чином, відповідач є особою з інвалідністю, має значні порушення функцій, інсулінозалежний цукровий діабет, що підтверджується консультативним висновком таздійснює витрати на своє лікування, що підтверджується квитанціями про оплату ліків ( а. с. 72, 73-74 ).

Відповідач має дохід шляхом отримання пенсійних виплат, що підтверджується Довідкою про отримання пенсії по інвалідності із зазначенням сум отриманих виплат, січень 2023 року та лютий 2023 року, пенсія становила 2 500 грн, з березня 2023 року по лютий 2024 року, пенсія складала 2 760 грн, а з березня 2024 року по лютий 2025 року, пенсія складала 2 980 грн, з березня 2025 року по грудень 2025 року, пенсія нарахована в сумі 3 323 грн ( а. с. 77, 78 ).

Відповідно до Довідки, виданої управлінням обслуговування громадян, відділ обслуговування громадян № 3 ( сервісний центр ) відповідачу ОСОБА_2 , останній перебуває на обліку з 28.12.2022 в Головному управлінні Пенсійного фронду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності ( 3 група ) ( а. с. 76 ).

Отже, не зважаючи на проходження лікування, отримання 3-ої групи інвалідності, витрати на лікування та отримання доходу ( незначного ) пенсії по інвалідності, відповідач здійснював часткові сплати, а станом на грудень місяць 2025 року взагалі не має заборгованості зі сплати аліментів.

Окрім цього, з жовтня 2023 року по квітень 2025 року, при сплаті аліментів в розмірі 1 598 грн, відповідачем здійснювалисмя сплати в сумі 1 500 грн, лише недоплата складала в сумі 98 грн, що є не значною.

Такі незначні недоплати в сумі 98 грн мали місце і в квітні 2023 року, травні 2023 року та червні 2023 року.

При цьому, що відповідач у період такої заборгованісті проходив лікування та останньому встановлена 3 група інвалідності, де сплачував кошти на лікування та отримував дохід, лише пенсія по інвалідності.

Пеня нараховується лише якщо заборгованість виникла з вини платника.

Суд може зменшити розмір пені або звільнити від її сплати, якщо встановить, що заборгованість виникла через хворобу або інші поважні причини (наприклад, лікування), навіть якщо є 3 група інвалідності.

Принцип розумності у практиці Верховного Суду (ВС) — це загальні засада права, що використовується для оцінки поведінки сторін, правочинів та судових рішень, ставлячи справедливість вище формального виконання закону. ВС розглядає розумність у єдності з добросовісністю та справедливістю (ст. 3 ЦК України), оцінюючи правомірність дій з огляду на мету їх вчинення.

Враховуючи вищенаведене та встановлене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату аліментів, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами. Тобто, відповідачем спростовано презумпцію вини платника аліментів.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення додаткових витрато на дитину в сумі 12 232 грн, то з цього приводу суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1959, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікованою Україною 27.02.1991, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Так, одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19 (провадження № 61-18145св20).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Таким чином, додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини; вони необхідні для того щоб за певних обставин можна було забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину та обґрунтовуватись відповідними документами, а відтак і підтверджувати наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати і свідчать про їх необхідність.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Оскільки тягар доказування покладено на позивача, то заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обґрунтувати та надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Дані додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами.

У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2019 року в справа № 320/383/19, провадження N 61-18284св19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання про стягнення додаткових витрат на дитину суд враховує положення ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України, відповідно до яких мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі виникнення спору.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Якщо стягнення аліментних зобов`язань викликане необхідністю дитини у вихованні, освіті, харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя і враховуються при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, то додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, або у разі обставин, які пов`язані з розвитком здібностей дитини.

Тобто якщо ці витрати пов`язані з розвитком здібностей дитини, наприклад музика, то необхідно надати рекомендації щодо навчання дитини у музичній школі з вказівкою тривалості повного курсу навчання, підтвердити витрати пов`язані з придбанням усіх необхідних знарядь та музичних інструментів, періодичність їх придбання, довівши суду при цьому, що заявлена сума, це лише половина тих витрат, яку необхідно на розвиток здібностей дитини. Аналогічно у випадку наявності особливих здібностей дитини у фізичній підготовці, що підтверджується участі у змаганнях або навпаки потреба у заняттях у зв`язку з порушенням розвитку здібностей дитини, необхідно надати відповідні рекомендації, а також розрахунок вартості відповідного курсу навчання з урахуванням його тривалості.

Якщо ці витрати пов`язані з особливим станом здоров`я дитини, то необхідно надавати медичні довідки, висновки лікарів, їх рекомендації щодо лікування дитини в Україні чи за кордоном, тривалості та періодичність лікування та з урахуванням цього розрахунок його вартості, а також про вартість ліків, які необхідно придбавати дитині або вартість процедур, які необхідно зробити.

Відповідні правові висновки щодо застосування ст. 185 СК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 638/13860/16-ц; від 16.10.2019 у справі № 219/1766/18,; від 26.08.2020 у справі № 336/1488/19; від 25.02.2020 у справі № 521/4397/17; від 01.04.2020 у справі № 521/16268/18.

В поданому до суду позові позивачем пред`явлено вимоги про стягнення з відповідача фактично понесених додаткових витрат на дитину, які пов`язані злікуванням зубів та звернення з цього приводу до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 (стоматологічна клініка PerioDent) щоб полікувати дитині зуби, на що було витрачено кошти в сумі 21 437,00 грн, про що свідчать Акти виконаних робіт від 04.03.2025 року на суму 850,00 гривень, від 09.04.2025 року на суму 725,00 гривень, від 28.06.2025 року на суму 1102,00 гривень, які були списані з її банківської карти від 18.07.2025 року на суму 18 760,00 гривень, про що свідчить чек №1412185345, а також через погіршення зору у сина, звернення до офтальмолога, після обстеження дитині було виписано рецепт на окуляри, на що було витрачено кошти в сумі 3 027,00 гривень, що свідчить товарний чек з салону-магазину Доктор Оптика та чеки на оплату.

У п. 18 постанови пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Отже, звертаючись з вимогами в частині позову, позивач просила стягнути з відповідача половину понесених нею додаткових витрат на дитину у розмірі 12 232 гривень.

В даному випадку, суд враховує обставини, що мають істотне значення в даному спорі та вважає, що підпадають під ознаки додаткових витрат на дитину кошти на лікування захворювання очей ОСОБА_10 , які були сплачені позивачем після обстеження дитини та з урахуванням чого, виписано рецепт на окуляри, на що було витрачено кошти в сумі 3 027,00 гривень, що свідчить товарний чек з салону-магазину Доктор Оптика та чеки на оплату ( а. с. 22-24 ).

Крім того суд погоджується, що мають істотне значення в даному спорі та вважає, що підпадають під ознаки додаткових витрат на дитину кошти, які були сплачені позивачем на лікування зубів дитини ОСОБА_11 .

Водночас суд не може в повній мірі погодитися з позивачем, що остання за лікування зубів Назара сплатила в сумі 21 437 грн, про що свідчать Акти виконаних робіт від 04.03.2025 року на суму 850,00 гривень, від 09.04.2025 року на суму 725,00 гривень, від 28.06.2025 року на суму 1102,00 гривень ( а. с. 17-20 ), які були списані з її банківської карти від 18.07.2025 року на суму 18 760,00 гривень, про що свідчить чек № 1412185345, оскільки з доданого чеку № 1412185345, сплата здійснена 18.07.2025 саме на суму 18 158 грн ( а. с. 21 ), інших квитанцій про сплату, матеріали справи не містять.

Доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо). Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо) ( див. постанова КЦС ВС від 08.05.2023 № 756/9882/19 (61-2065св23) ).

Надані стороною позивача докази в цій частині не спростовані стороною відповідача.

Разом з тим, відповідач не спростував належними та допустимими доказами відсутність необхідності у проведеному лікуванні та доцільності здійснення позивачем відповідних заходів, спрямованих на лікування дитини.

Суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що кожен із батьків, незалежно від того, чи проживають вони разом, зобов`язаний діяти в якнайкращих інтересах своєї дитини, забезпечувати для них всебічний розвиток та зростання.

З огляду на положення ст. ст. 180, 185 СК України, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків (ст. 141 СК). Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 СК України, кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

В ході розгляду справи з боку відповідача не доведено існування обставин, що мають істотне значення, які би могли враховуватися при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Суд зауважує, що несення додаткових витрат на дітей є обов`язком обох батьків, та повинні ділитися між ними порівну.

Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), від 14.01.2019 у справі № 751/4312/16-ц (провадження №61-9737св18).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому, суд приходить до висновку, що половину витрат на лікування дитини ОСОБА_4 на лікування зубів та придбання окулярів ( загальна сума понесених витрат позивачем – 21 185 грн, з яких: 18 158 грн – сплата за лікування зубів + 3 027 грн – сплата за придбання окулярів ), в сумі 10 592,50 грн, слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, є такими, що підлягаютьчастковому задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на – відповідача.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Як визначено у Законі, судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою – підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 відсоток ціни позову, але не менше 1211,20 грн. та не більше 15140,00 грн, ставки якого діяли на час звернення до суду.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення заборгованості, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з відповідача ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини вимог,підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 49, 614 ЦК України, ст. ст. 141, 150, 180, 181, 185, 187, 194, 196 СК України, ст.ст. 2, 4, 13,14, 19, 27, 28, 76, 77, 81, 89,128, 133,141, 211, 187, 263-265, 273, 274, 353-355ЦПК України, п. 22 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину в розмірі 10 592,50 гривень ( десять тисяч п`ятсот дев`яносто дві гривні п`ятдесят копійок ).

В решті вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 1 211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

Третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( адреса місцезнаходження: 09113, Київська область, м. Біла Церква, б-р Олександрійський, буд. 94, ЄДРПОУ: 34846037 ).

Повне судове рішення складено 23 березня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов